Загальний догляд за хворими 2 страница

Техніка внутрішньовенного вливання:

Рис. 15

- проводиться венепункція або катетеризація вени, голка фіксується до шкіри за допомогою лейкопластиру;

- заповнена система з'єднується з голкою або катетером;

- за допомогою затискача регулюється необхідна швидкість ін’єкції (найчастіше 40-60 крапель на хвилину, рідше - струминно);

- при необхідності переливання декількох флаконів розчину стежать за тим, щоб при перемиканні флаконів система залишалася повністю заповненою;

- після завершення внутрішньовенної інфузії закривають затискачем трубку, витягають голку з вени, на місце пункції вени кладуть ватний тампон, змочений етиловим спиртом, і руку згинають у ліктьовому суглобі на 3-5 хвилин (для повної зупинки кровотечі);

При проведенні внутрішньовенних краплинних або струминних інфузій розчинів хворий повинен перебувати під спостереженням медичного персоналу. Необхідно стежити за загальним станом хворого, при необхідності - вимірювати частоту пульсу, дихання, артеріальний тиск.

При погіршенні стану хворого під час інфузії варто негайно припинити подальше введення розчину шляхом перетискання трубки затискачем і терміново запросити до хворого лікаря.

Постін’єкційні ускладнення

1. Визначення: Виникнення будь-яких ускладнень у ділянці введення лікарської речовини або з боку організму в цілому називається ускладненням:

- ускладнення, як правило, виникають у місці ін’єкції, і найбільш частим проявом є постін’єкційний інфільтрат, причиною виникнення якого, крім порушення правил асептики, може бути місцева реакція тканин на введення певних препаратів (камфорне масло, розчин сірчанокислої магнезії, 50% розчин анальгіну та ін.);

- клінічні прояви постін’єкційного інфільтрату: інфільтрація і набряклість тканин у зоні ін’єкції, болісність при пальпації, гіперемія та місцеве підвищення температури;

- лікування постін’єкційного інфільтрату: сухе тепло або зігрівальні компреси місцево, проведення сеансів УВЧ-терапії; при формуванні гнійного осередку ( постін’єкційного абсцесу) показане хірургічне втручання – розкриття і дренування порожнини гнійника;

- іноді при проведенні підшкірних і внутрішньом'язових ін’єкцій можливе ушкодження дрібних артерій з утворенням у зоні ін’єкції крововиливів або гематом; у таких випадках необхідно вжити заходи щодо зупинки кровотечі (холод місцево, стисна пов’язка), а потім – теплові процедури для прискорення розсмоктування крові, що вилилася;

- при проколі обох стінок вени в результаті порушення техніки венепункції можливі утворення паравенозної гематоми, що проявляється появою темної плями під шкірою в зоні уколу і набряком тканин; у такому випадку необхідно негайно витягти голку з вени і на місце ін’єкції накласти тугу пов'язку;

- при випадковому введенні деяких медикаментів (10% розчин хлористого кальцію) не внутрішньовенно, а підшкірно – може розвитися некроз тканин у зоні ін’єкції; для профілактики цього ускладнення варто негайно припинити подальше введення препарату та інфільтрувати уражену ділянку 0,25% розчином новокаїну (10-20 мл);

- при грубому порушенні техніки внутрішньовенних ін’єкцій або внутрішньовенних уливань можливе влучення повітря в кровоносне русло з виникненням повітряної емболії – тяжкого ускладнення, що може призвести до раптової смерті хворого;

- при підшкірному або внутрішньом'язовому введенні масляних розчинів можливе випадкове потрапляння їх у кровоносне русло з розвитком жирової емболії; для профілактики цього ускладнення після введення голки в підшкірну клітковину або м'яз необхідно, потягуючи поршень шприца у зворотному напрямку, перевірити, чи не потрапила голка в кровоносну судину (поява крові в шприці);

Застосування найпростіших лікувальних процедур

Важливе значення в комплексному лікуванні та догляді за хворими мають методи фізичного впливу на патологічний процес. Із цією метою використовують гірчичники, компреси, примочки, грілки, міхури із льодом.

А) Гірчичник – прямокутний листок щільного паперу розміром 12,5х8 см, на одну зі сторін якого нанесений тонкий шар гірчичного порошку.

Механізм дії гірчичників заснований на подразненні шкірних рецепторів ефірним гірчичним маслом, що призводить до посилення місцевого кровотоку.

Показання до застосування гірчичників:

-біль на різних ділянках тіла при міозиті, невралгії, невриті, поліартриті, мігрені

- гострі та хронічні запальні процеси верхніх дихальних шляхів (трахеїти, бронхіти);

- запалення легенів, плеврит;

- гіпертонічний криз, напад стенокардії;

Типові місця застосування гірчичників:

- потилична ділянка;

- верхня половина грудної клітки спереду;

- міжлопаткова та підлопаткова ділянки;

- на спині уздовж хребта;

- ділянка серця;

- гомілки, стопи;

Методика застосування:

Рис. 16

- гірчичник занурюють на 2-3 секунди в досить теплу воду (45-50°С);

- стороною із шаром гірчиці щільно прикладають на відповідну ділянку шкіри;

- при підвищено чутливій шкірі і у дітей між шкірою та гірчичником можна прокласти шар марлі або цигаркового паперу;

- зверху гірчичник прикривають пелюшкою і ковдрою;

- середня тривалість процедури - 10-15 хвилин;

- після зняття гірчичника шкіра під ним повинна бути гіперемована, що свідчить про ефективність процедури;

- для видалення залишків гірчиці шкіру обережно протирають спочатку вологою, а потім сухою серветкою і пацієнта вкривають ковдрою;

Б) Компрес – це лікувальна теплова або холодова процедура з використанням багатошарової пов'язки;

а) Зігрівальний компрес використовується як процедура тривалого теплового впливу на патологічний осередок:

Механізм дії компресу:

- виникає тривале розширення кровоносних судин і посилення кровотоку в зоні застосування;

- відбувається постійний, інтенсивний артеріальний приплив, і поліпшується венозний і лімфатичний відтік;

- це призводить до прискорення розсмоктування запального процесу, зменшення болісних відчуттів;

Показання до застосування:

- запальні процеси шкіри та підшкірної клітковини;

- артрити, міозити, невріти, плеврити;

- постін’єкційні інфільтрати, посттравматичні крововиливи тощо;

Протипоказання до застосування:

- гнійні процеси (абсцеси);

- гнійничкові та алергійні ураження шкіри в зоні накладення компресу;

- септичний стан, висока пропасниця;

Методика застосування:

Рис. 17

- компрес складається із трьох шарів і фіксуючої пов'язки (а): перший шар - 4-8 шарів марлі; другий шар - вощений папір або плівка, розмір яких більше першого шару для забезпечення герметичності; третій шар – вата;

- перший шар змочують у водно-спиртовому розчині, віджимають і у розправленому вигляді накладають на шкіру над патологічним осередком;

- другий шар накладають таким чином, щоб край його на 2-3 см виступав за межі першого шару для створення герметизуючого ефекту;

- з метою утеплення компресу поверх другого шару накладають шар вати таким чином, щоб вона також на 2-3 см виходила за межі другого шару;

- фіксують компрес бинтовою пов'язкою;

- тривалість застосування компресу - 8-10 годин, тому його найчастіше накладають на ніч;

- після зняття компресу необхідно шкіру промити теплою водою, витерти насухо і накласти на місце компресу суху пов'язку;

б) Холодний компрес (примочка) – застосовується при деяких патологічних станах (забиті місця, початкова стадія розвитку інфільтрату, реакція на укуси комах, носова кровотеча і т.п.);

Механізм дії: завдяки місцевому охолодженню тканин і зменшенню кровонаповнення виникає зменшення набряку, зупинка кровотечі та зниження больового синдрому

Методика застосування:

- для холодного компресу (примочки) використовують марлю, складену у кілька шарів, змочену холодною водою або охолодженим лікувальним розчином (відваром ромашки, м'яти, водним розчином оцту і т.п.), що накладають на зону ураження;

- при нагріванні компресу в процесі використання його заміняють на новий, тривалість застосування процедури не повинна перевищувати однієї години;

- для тривалої підтримки низької температури поверх компресу можна покласти мішок із льодом;

В) Грілка – застосовується для прогрівання певних ділянок тіла. Використовують гумові та електричні грілки:

Механізм дії грілки:

- місцеве прогрівання призводить до розширення кровоносних судин і посилення кровотоку в зоні застосування;

- антиспастична дія тепла супроводжується болезаспокійливим ефектом, що використовується при виразковій хворобі, нирковій коліці, радикуліті і т.п.;

Методика застосування:

Рис. 18

- гумову грілку заповнюють гарячою водою на 3/4 об’єму;

- стискаючи грілку рукою, видаляють із неї залишок повітря і щільно загвинчують пробку;

- перевіряють герметичність грілки, для чого її перевертають пробкою вниз;

- для профілактики опіків необхідно уникати безпосереднього контакту грілки зі шкірою, для чого її огортають щільною тканиною (пелюшка, рушник);

- у хворих з порушеною шкірною чутливістю (наприклад, при сирингомієлії) або в несвідомому стані необхідно періодично перевіряти рукою рівень температури між грілкою і тілом пацієнта;

Протипоказання до застосування грілок:

- біль в животі нез'ясованого генезу;

- гострі запальні захворювання черевної порожнини (апендицит, холецистит, панкреатит і т.п.);

- злоякісні новоутворення;

- кровотечі;

- септичний стан хворого;

- гострі гнійно-запальні процеси;

Г) Міхур із льодом використовують для місцевого охолодження (гіпотермії) певних ділянок тіла:

Механізм дії: завдяки місцевому охолодженню тканин і зменшенню кровонаповнення виникає зменшення набряку, зупинка кровотечі і зниження болісного синдрому

Показання до застосування:

- кровотечі;

- початкова стадія гострих запальних процесів м'яких тканин та органів черевної порожнини (апендицит, холецистит, панкреатит і т.п.);

- для зменшення набряку тканин при травмах, забитих місцях, після операцій на ділянку післяопераційної рани;

Методика застосування:

Рис. 19

- лід дроблять на дрібні шматочки та заповнюють ними спеціальний гумовий міхур або гумову грілку на ½ обсягу;

- стискаючи мішок рукою, видаляють із нього залишки повітря і щільно закручують пробку;

- для профілактики переохолодження шкіри між міхуром і шкірою необхідно покласти щільну тканину (пелюшка, рушник);

- у міру танення льоду воду зливають і доповнюють новими шматочками;

- тривалість процедури 1,5-2,0 години, при цьому через кожні 20-30 хвилин необхідно знімати міхур на 10 хвилин;

Д) Промивання шлунка застосовують для звільнення шлунка від вмісту:

Показання до застосування:

- отруєння недоброякісними харчовими продуктами;

- отруєння отрутами рослинного або синтетичного походження (грибами, кислотами, лугами, алкогольними напоями та ін.);

- отруєння медикаментами при суїцидальних спробах;

- підготовка до операцій на шлунку (при стенозі антрального відділу, раку шлунка);

Методика виконання:

Рис. 20

- необхідне оснащення: товстий шлунковий зонд, з'єднаний з лійкою ємністю 1-2 літри, фартух, таз;

- промивання проводять водою кімнатної температури, у якій розчиняють харчову соду з розрахунку 1 чайна ложка на 1 літр, або блідо-рожевим розчином марганцевокислого калію;

- хворий сидить на стільці із трохи нахиленою вперед головою, у тяжких хворих промивання можна робити в положенні «лежачи на боці» c опущеною головою;

- знімні зубні протези перед промиванням необхідно зняти;

- передню поверхню тулуба (груди, живіт) закривають фартухом;

- попередньо вимірюють довжину зонда, на яку його необхідно ввести, щоб він потрапив у шлунок: відстань від різців до пупка плюс 8-10 см;

- простерилізований шлунковий зонд вводять у шлунок таким чином: просять хворого відкрити рот і висунути вперед язик, округлений кінець зонда кладуть за корінь язика, після чого хворий закриває ріт і робить кілька ковтальних рухів, під час яких зонд енергійно просувають у порожнину шлунка;

- для зменшення блювотного рефлексу хворому пропонують глибоко дихати через ніс;

- якщо зонд потрапив у дихальні шляхи, на що вказує поява різкого кашлю і ознак асфіксії, його треба терміново видалити і через кілька хвилин повторити введення;

- при введенні зонда лійку утримують на рівні колін хворого;

- коли зонд введено у шлунок, у лійку наливають підготовлений розчин і поступово піднімають її трохи вище голови хворого, при цьому рідина повинна швидко надходити в шлунок;

- для запобігання влученню в шлунок повітря необхідно доливати в лійку нові порції розчину доти, поки він перестане надходити в шлунок;

- після цього лійку опускають до рівня колін хворого і утримують над тазом, поки вся рідина зі шлунка не виллється;

- процедуру повторюють доти, поки промивна рідина не буде чистою, нерідко для промивання необхідно 10-12 літрів розчину;

- після закінчення промивання зонд видаляють швидким рухом;

а) у тих випадках, коли хворому не вдається провести зонд у шлунок, промивання можна провести беззондовим методом:

- хворому дають випити 1,5-2,0 літра теплої води або слабо-рожевого розчину марганцевокислого калію;

- якщо після цього блювота не виникла мимовільно, її можна викликати подразненням кореня язика (шпателем або черешком ложки) або шляхом натиснення долонею на епігастральну ділянку;

Е) Газовідводна трубка – м'яка, товстостінна гумова трубка, довжиною 30-50 см і діаметром 0,5-1,0 см; кінець її, що вводять у кишку, закруглений навколо центрального отвору

Показання до застосування:

- затримка відхождення газів і метеоризм:

+після операцій на органах черевної порожнини;

+у тяжкохворих при тривалому постільному режимі;

+при органічних ураженнях спинного мозку;

+при запальних захворюваннях тонкої і товстої кишок тощо;

Методика застосування:

Рис. 21

- положення хворого лежачи на спині або на боці на підкладному судні;

- процедуру виконують у гумових рукавичках;

- проксимальний кінець стерильної газовідводної трубки змазують вазеліном або маззю;

- лівою рукою розсовують сідниці, а правою рукою вводять трубку в анальний отвір і повільними гвинтоподібними рухами просувають у кишку на глибину 25-40 см;

- зовнішній кінець трубки повинен виступати з ануса на 8-10 см, його опускають у судно, тому що із трубки може виходити рідкий кишковий вміст;

- газовідводна трубка залишається в кишечнику доти, поки не відійдуть гази і не зменшиться здуття живота, але не більше 2 годин;

- при недостатній ефективності повторне застосування газовідводної трубки можливе через 4-6 годин;

- після витягу трубки ділянку заднього проходу обмивають і витирають насухо; при наявності подразнення - змазують маззю;

И) Клізма – введення через задньопрохідний отвір у пряму кишку і нижні відділи товстої кишки рідини з очисною, лікувальною або діагностичною метою (розрізняють наступні види клізм: очисна, масляна, гіпертонічна, сифонна, лікувальна)

а) Очисна клізма – застосовується для розрідження і видалення калових мас із нижніх відділів товстої кишки за допомогою води

Механізм дії очисної клізми заснований на розрідженні калових мас, механічному і термічному подразненні рецепторів прямої кишки, що призводить до посилення перистальтики

Показання до застосування:

- запори (затримка випорожнень більше двох діб);

- підготовка хворих до ендоскопічного дослідження нижніх відділів товстої кишки (ректоскопія, ректороманоскопія);

- підготовка хворих до рентгенологічного дослідження нирок, жовчовивідних шляхів;

- підготовка хворих до планових оперативних втручань на органах черевної порожнини;

Протипоказання до застосування:

- гострі запальні захворювання прямої кишки;

- пухлини прямої кишки;

- кишкові кровотечі, геморой, що кровоточить;

Оснащення:

- кружка Есмарха ємністю до 2 літрів, з'єднана з гумовим шлангом діаметром до 1 см, що закінчується наконечником (скляним або ебонітовим);

- штатив для фіксації кружки Есмарха;

- вазелін або інша мазева основа, гумові рукавички;

- клейонка, таз;

Методика виконання:

Рис. 22

- хворий лежить на лівому боці з напівзігнутими ногами, під таз підкладають клейонку;

- кружку Есмарха заповнюють водою з температурою 27-32⁰С, видаляють із трубки повітря і закривають кран або віджимають шланг затискачем;

- наконечник змазують вазеліном і вводять у пряму кишку на глибину 8-10 см, введення наконечника необхідно проводити повільно, обережно, щоб не травмувати слизову прямої кишки;

- кружку Есмарха піднімають на 0,8-1,0 метра вище хворого, закріплюють на штативі і відкривають кран;

- якщо вода не починає надходити в пряму кишку, міняють положення наконечника: витягають його на 2-3 см і знову вводять, трохи змінивши напрямок;

- необхідно стежити за швидкістю надходження води, тому що швидке наповнення прямої кишки водою може викликати болісні відчуття і передчасні позиви до дефекації; регулюють швидкість надходження води зміною висоти положення кружки Есмарха;

- після спорожнювання кружки Есмарха закривають кран, наконечник витягають, і хворий протягом декількох хвилин повинен лежати на спині;

При відсутності очисного ефекту процедуру можна повторити через 1-2 години.

б) Масляна клізма – заснована на дії, що послабляє, у результаті посилення секреторної функції та перистальтики кишечника (дія масляної клізми на слизову оболонку прямої кишки значно ніжніше, ніж очисної клізми)

Показання до застосування:

- у післяопераційному періоді після операцій на кишечнику;

- при наявності запальних процесів в анальній ділянці (запалення гемороїдальних вузлів, парапроктит тощо);

Оснащення: рідкий вазелін або рослинне масло в кількості 150-200 мл,

гумова груша або шприц Жане з гумовим наконечником

Рис. 23

Методика виконання:

- підігрітим вазеліном або рослинним маслом заповнюють гумову грушу або шприц Жане;

- гумовий наконечник змазують вазеліном, вводять у пряму кишку на глибину 8-10 см і, повільно натискаючи на грушу або поршень шприца, вводять вміст у просвіт прямої кишки;

- після завершення процедури хворий повинен перебувати у горизонтальному положенні протягом 10-15 хвилин;

- дія масляної клізми, що послабляє, проявляється через 8-10 годин;

в) Гіпертонічна клізма заснована на введенні в просвіт прямої кишки 150-200 мл гіпертонічного розчину (10% розчин хлористого натрію або 30% розчин сульфату магнію)

Механізм дії гіпертонічної клізми заснований на посиленні транссудації рідини в просвіт кишки, що призводить до розрідження калових мас і стимуляції перистальтики

Показання до застосування:

- післяопераційні парези кишечника;

- атонічні коліти, що супроводжуються запорами;

Методика застосування гіпертонічної клізми не відрізняється від масляної клізми, але ефект, що послабляє, проявляється значно раніше - через 20-30 хвилин після процедури

г) Сифонна клізма заснована на принципі сполучених посудин

Показання до застосування:

- кишкова непрохідність, особливо динамічна;

- неефективність очисної клізми;

- отруєння (з метою швидкого та ефективного випорожнення кишечника);

Протипоказання:

- гнійні та виразкові ураження анальної зони, прямої та сигмоподібної кишки;

- анальна тріщина та випадіння прямої кишки;

- гострий апендицит;

- перитоніт;

- кишкові кровотечі;

Оснащення: лійка ємністю 1,5-2,0 літра, на яку натягнуто гумову трубку діаметром не менш 1 см і довжиною 1,5 метра, кінець якої за допомогою перехідника з'єднаний з кишковою газовідводною трубкою або шлунковим зондом; клейонка, таз або відро, гумові рукавички

Методика виконання:

Рис. 24

- хворий лежить на лівому боці з напівзігнутими ногами, під таз підкладена клейонка;

- вільний кінець трубки або зонда змазують вазеліном і повільними обертовими рухами вводять у кишечник на глибину 20-30 см;

- лійку опускають нижче рівня таза і повністю заповнюють водою з температурою 36-38⁰С (1);

- лійку піднімають на 1 метр вище хворого, очікують повного виходу води з лійки в кишечник (2), а потім повільно опускають униз, при цьому відбувається зворотний струм рідини з кишечнику в лійку (3);

- такі дії повторюють кілька разів до появи калового забарвлення води, після чого лійку опускають у таз і очікують повного виходу води з кишечнику;

- лійку знову заповнюють чистою водою і процедуру повторюють багаторазово, до появи в лійці чистої води; нерідко для сифонної клізми витрачають 10-15 літрів води;

д) Лікувальна клізма (мікроклізма) застосовується з метою безпосереднього впливу на патологічний процес, локалізований у нижніх відділах товстої кишки (для лікувальної клізми використовують масляні або водні розчини медпрепаратів, екстракти, відвари і т.п.)

Показання до застосування:

- коліти, сигмоїдіти, проктити;

- неспецифічний виразковий коліт;

Методика виконання:

- лікувальну клізму застосовують після попереднього очищення кишечника за допомогою очисної клізми;

- кількість лікувального розчину, що вводиться, становить 50-100 мл при температурі його 38-40⁰С, тому що саме при такій температурі лікарські препарати ефективніше всього всмоктуються в кишечнику;

- для введення використовують гумову грушу або шприц Жане з гумовим наконечником;

- змазаний вазеліном гумовий наконечник обертовими рухами вводять через анальний отвір на глибину 10-12 см і повільно витісняють лікарський препарат із груші або шприца в пряму кишку;

- наконечник витягають із прямої кишки, і хворий після процедури повинен перебувати у горизонтальному положенні протягом 45-60 хвилин;

Й) Катетеризація сечового міхура застосовується при відсутності ушкодження сечівника

Показання:

- гостра затримка сечі;

- одержання сечі безпосередньо із сечового міхура для лабораторно-діагностичних, бактеріологічних досліджень;

- промивання сечового міхура;

- введення в сечовий міхур медикаментозних препаратів;

Оснащення: набір стерильних сечових катетерів (гумових або з полімерних матеріалів), гумові рукавички, анатомічний пінцет, стерильне вазелінове масло, розчин фурациліну 1: 5000, стерильні марлеві кульки, ємність для збору сечі (качка)

а) Катетеризація у чоловіків:

Рис. 25

- положення хворого - лежачи на спині, поруч із хворим або між ногами розміщають лоток (качку) для збору сечі;

- голівку статевого члена обробляють кулькою, змоченою розчином фурациліну;

- проксимальний кінець сечового катетера змазують стерильним вазеліновим маслом і беруть його пінцетом таким чином, що проксимальний кінець виступає від пінцета на 3-5 см, а дистальний кінець фіксований між 4 і 5 пальцями;

- лівою рукою утримують голівку статевого члена, кінець катетера вводять у зовнішній отвір сечівника і, перехоплюючи катетер пінцетом, вводять його в сечовий міхур;

- про знаходження катетера в сечовому міхурі свідчить поява струменя сечі;

б) Катетеризація у жінок:

Рис. 26

- перед катетеризацією проводять підмивання або спринцювання піхви розчином антисептика;

- положення хворої – лежачи на спині із зігнутими і розведеними ногами;

- лівою рукою розсовують статеві губи, а правою за допомогою серветки, змоченої розчином фурациліну, промивають зовнішні статеві органи в напрямку від уретри до заднього проходу;

- проксимальний кінець сечового катетера змазують стерильним вазеліновим маслом і беруть його пінцетом таким чином, що проксимальний кінець виступає від пінцетки на 3-5 см, а дистальний кінець фіксований між 4 і 5 пальцями;

- кінець катетера вводять у зовнішній отвір сечівника і просувають його вглиб на 8-10 см;

- про знаходження катетера в сечовому міхурі свідчить поява струменя сечі;

Спеціальний догляд за оперованими хворими

Догляд за хворими після операцій на грудній клітці і її органах

1. Догляд за торакальними хворими включає передопераційну підготовку і ведення післяопераційного періоду;

А) Передопераційна підготовка не є стандартною і залежить від стану хворого, органа грудної порожнини, на якому має бути операція, характеру патологічного процесу і особливостей майбутньої операції;

Б) При підготовці до операції необхідне вирішення трьох кардинальних завдань:

-домогтися правильного відношення хворого до хірургічного лікування;

-поліпшити компенсаторні можливості легені як органу, який найбільш пошкоджується прямим впливом операційної травми;

-підвищити резистентність основних систем життєзабезпечення;

В) У передопераційну підготовку хворих, що оперуються з приводу хронічних нагнійних процесів легенів, входить антибактеріальна терапія і обов'язкова комплексна бронхоскопічна санація гнійного осередку та бронхів;

Г) При підготовці до операцій із трансторакальним доступом увечері напередодні операції:

-ставлять очисну клізму;

-голять волосся з того боку грудей, на якому буде проводитися операція, і у пахвовій западині;

Д) Ранком у день операції:

-ставлять очисну клізму;

-якщо у хворого була раніше дренована плевральна порожнина, то дренаж видаляється після введення в наркоз перед обробкою операційного поля;

-антибіотикопрофілактика на операційному столі під час вступного наркозу перед розтином шкіри;

-у хворих, що оперуються ургентно з приводу легеневої кровотечі або гнійного процесу, для запобігання аспірації крові або гною в здорові ділянки легенів рекомендується виконати оклюзію дренуючого бронха;

а) При операціях на стравоході (із приводу нейром’язових захворювань):

-додаткове парентеральне харчування виснажених хворих;

-промивання стравоходу теплим 1-2% розчином гідрокарбонату натрію за допомогою товстого зонда на ніч;

-курс бужування або кардіодилатації для поліпшення ковтання і більш ефективної корекції аліментарного статусу;

-антибіотикопрофілактика на операційному столі після вступного наркозу перед розтином шкіри;

-при великих дивертикулах стравоходу до операції проводять зонд для парентерального харчування;

б) При пластиці стравоходу товстою кишкою:

-протягом 3 днів до операції безшлакова дієта;

-протягом 3 днів зранку 20 г касторового масла, а ввечері - очисна клізма;

-додаткове парентеральне харчування виснажених хворих;

-антибіотикопрофілактика на операційному столі під час вступного наркозу перед розтином шкіри;

2. Догляд у післяопераційному періоді:

А) після операцій на легені:

-режим ліжковий у першу добу після операції, раннє підняття хворого з ліжка (наприкінці першої доби);

-дієта: щадна - першу добу, потім стіл № 15 (або дієта, що відповідає супутній патології);

-регулярний рентгенконтроль органів грудної порожнини, починаючи з першої доби;

-видалення дренажів із плевральної порожнини через добу після ретгенологічно підтвердженого розправлення легені (при відсутності виділення по дренажах повітря, крові або гнійного виділюваного);

-збереження дренажів до повної відсутності виділень по дренажах межистіння;

-профілактика артеріальної гіпоксемії із застосуванням пристроїв для гіпервентиляції легенів і дихання з позитивним тиском наприкінці видиху;

Дата добавления: 2014-11-18