Еритроцитарна маса

1. Визначення: Еритроцитарна маса- компонент крові, що складається головним чином з еритроцитів (70 – 80%) і плазми (20 – 30%), незначної домішки тромбоцитів і лейкоцитів.

2. Значущість еритроцитарної маси для організму:

А) Фізіологічне значення еритроцитів в організмі полягає в здійсненні киснево- транспортної функції – гемоглобін еритроцитів у легенях приєднує кисень, переносить і віддає його тканинам, а із тканин у легені переносить двоокис вуглецю;

Б) Дискоїдна форма еритроцита й легка деформовуваність забезпечують оптимальні гідродинамічні якості й прохідність його через капіляри, що створює необхідні умови для газообміну між клітиною й середовищем.

3. Одержання й зберігання еритроцитарної маси:

А) Еритроцитарну масу одержують із консервованої крові шляхом відділення плазми (центрифугуванням або спонтанним осіданням еритроцитів);

Б) При заготівлі еритроцитарної маси над еритроцитами залишають шар плазми 10 мм.;

В) Еритроцитарну масу заготовлюють шляхом використання полімерних контейнерів (гемаконів) зі співвідношенням консерванту (глюгіциру, цитроглюфаду) і цільної крові 1:4;

Г) Еритроцитарна маса зберігається протягом 21 дня в придатному для трансфузії стані при t +4 +6˚С (заготовлена на глюгіцирі);

Д) Для поліпшення реологічних властивостей еритроцитарної маси при високому гематокриті безпосередньо перед трансфузією допускається додавання в контейнер 50 – 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

4. Показання до застосування еритроцитарної маси:

А) Гостра крововтрата понад 20% ОЦК;

Б) Гостра постгеморагічна анемія (травми, що супроводжуються крововтратою; шлунково-кишкові кровотечі, крововтрати при хірургічних втручаннях, пологах);

В) Анемії, що супроводжують хронічні захворювання шлунково- кишкового тракту, легенів, серцево – судинної системи, печінки, нирок;

Г) Анемії при інтоксикаціях, опіках, гнійно-септичних ускладненнях;

Д) Анемії, що супроводжують порушення гемостазу при захворюваннях кровотворної системи (гострі й хронічні лейкози, апластичні анемії, мієломна хвороба й ін.);

Е) Анемії при злоякісних новоутвореннях;

И) Тяжкі форми залізодефіцитних анемій у випадку відсутності ефекту від терапії препаратами заліза.

Еритроцитарні трансфузійні середовища

1. Еритроцитарна завись – введення (ресуспендування) в еритроцитарну масу спеціальних розчинів, що підтримують функціональний статус еритроцитів з одночасним поліпшенням реологічних властивостей (розчин ″Модежель”, розчин 0,9% натрію хлориду з додаванням нікотинаміду й аденіну).

2. Еритроцитарна маса, розморожена й відмита – розморожена після кріоконсервування еритроцитарна маса відмивається від консервуючих речовин, що містять гліцерин, і до еритроцитів додають спеціальні розчини. Метод дає можливість використати запаси еритроцитарної маси, у тому числі рідких груп крові, й використати переваги відмитих еритроцитів. Граничні строки зберігання розморожених відмитих еритроцитів при t 2–6˚С становлять 24 години після їхнього відмивання.

3. Еритроцитарна маса, збіднена лейкоцитами й тромбоцитами (″buffy coat″) – еритроцитарна маса після видалення лейкотромбоцитарного шару (кількість лейкоцитів менш 20% від вихідного числа), використовується для переливання у хворих з можливою алоімунізацією внаслідок посттрансфузійних реакцій негемолітичного типу, викликаних головним чином лейкоцитами (несумісність по HLA – антигенах). Виготовляється не пізніше 3 діб після кроводачі.

4. Відмиті еритроцити – отримують із цільної крові за допомогою центрифугування, видалення плазми й відмивання еритроцитів ізотонічним розчином. При цьому відмиваються білки плазми, лейкоцити й тромбоцити, що суттєво зменшує алоімунізацію при переливанні. Відмиті еритроцити містять мінімальну кількість калію й елементів метаболізму, що накопичуються в крові, залишків консерванту й мікроагрегатів. У лікувальній практиці відмиті еритроцити мають пріоритет у хворих із гострою й хронічною нирковою недостатністю, при апластичних анеміях, уроджених гемолітичних анеміях, у хворих із обтяженим гемотрансфузійним анамнезом (у хворих із рідкими груповими факторами крові, сенсибілізованих попередніми переливаннями), для запобігання синдрому гомологічної крові при масивних трансфузіях.

Концентрат тромбоцитів

1. Визначення: Концентрат тромбоцитів – це суспензія активних тромбоцитів у плазмі, приготовлена методом тромбоцитоферезу.

2. Вимоги щодо концентрату тромбоцитів:

А) До кінця строку зберігання вміст тромбоцитів у дозі концентрату повинен залишатися не менш 2 х 10¹¹;

Б) Під стандартною терапевтичною дозою тромбоцитів для дорослого пацієнта розуміють кількість тромбоцитів, еквівалентну виділеному з 4-6 доз цільної крові (4-5 х 10¹¹ тромбоц.);

В) Для концентрату тромбоцитів, що зберігаються при 20-24⁰С понад 24 години, забезпечуються безперервне, не травмуюче клітини, автоматичне перемішування протягом усього строку зберігання в полімерних контейнерах.

3. Патологічні процеси, що вимагають застосування концентрату тромбоцитів:

А) При дефіциті кількості клітин (тромбоцитопенії);

а) Причини тромбоцитопенії:

- променева хвороба;

- хіміотерапія;

- застосування мієлотоксичних препаратів;

- уроджені захворювання;

- підвищене руйнування тромбоцитів при інфекціях, ДВС-синдромі, васкулітах і тромбоцитопенічній пурпурі;

Б) При дефекті функції клітин (тромбоцитопатії):

а) Причини тромбоцитопатії:

- уроджені (хвороба Віллебранда, хвороба Гланцмана, синдром Бернара-Сульє);

- надбані (прийом лікарських препаратів, уремія, уроджені пороки серця із ціанозом, ДВС-синдром);

- порушення функції тромбоцитів може приводити до розвитку мікросудинної кровотечі навіть при нормальному вмісті клітин у периферичній крові.

4. Показання до застосування концентрату тромбоцитів:

А) Число тромбоцитів менш 50 х 10⁹/л при відсутності або наявності кровоточивості;

Б) Час кровотечі більше 12 хвилин при кровотечі, зумовленій тромбоцитопенією;

В) Число тромбоцитів менш 100 х 10⁹/л у хворих після операцій з екстракорпоральним кровообігом при наявності кровоточивості.

5. Визначення дози концентрату тромбоцитів:

А) Кількість доз тромбоцитарної маси залежить від ступеня тромбоцитопенії:

а) Стандартною терапевтичною дозою вважається та, у якій утримується 4-5 х 10¹¹ донорських тромбоцитів (кількість тромбоцитів може становити від 0,7 до 1 х 10¹¹ на кожен літр ОЦК реципієнта або 0,5 – 0,7 х 10¹¹ тромбоцитів на кожні 10 кг маси тіла);

б) При спленомегалії, сепсисі, ДВС-синдромі потреба в донорських тромбоцитах зростає на 40-80% від стандартної терапевтичної дози;

Б) Клінічними критеріями ефективності переливання тромбоцитів є: зупинка спонтанної кровоточивості й відсутність свіжих геморагічних висипань на шкірі й слизуватих оболонках;

В) Лабораторною ознакою ефективності переливання тромбоцитів є збільшення тромбоцитів у реципієнта через годину після трансфузії (приріст більше 7,5 х 10⁹/л).

6. Методика переливання концентрату тромбоцитів:

А) Переливають концентрат тромбоцитів внутрішньовенно зі швидкістю 30-40 крапель за 1 хв.;

Б) При переливанні враховують групову приналежність по системі АВО й резус-фактор.

7. Протипоказання до застосування тромбоцитарного концентрату:

- імунні (тромбоцитолітичні) тромбоцитопенії;

- ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура.

Свіжозаморожена плазма (СЗП)

1. Визначення: Плазма, отримана від одного донора методом плазмофереза або з консервованої крові за допомогою її центрифугування і заморожена при температурі – 45⁰С протягом першої години з моменту пункції вени.

2. Склад свіжозамороженої плазми:

А) Свіжозаморожена плазма містить весь комплекс лабільних факторів фібринолізу й гемостазу, системи компліменту, різномолекулярні білкові комплекси, що забезпечують онкотичний тиск, імунні комплекси й інші фактори;

Б) СЗП містить не менш 70% фактора VIII (в осіб групи крові 0(I) вміст фактора VIII нижче на 20-25%).

3. Зберігання й макрооцінка свіжозамороженої плазми:

А) Свіжозаморожена плазма може зберігатися в холодильнику при температурі -30⁰С і нижче протягом 12 місяців за умови герметичності упаковки;

Б) Перед переливанням свіжозаморожену плазму відтаюють на водяній бані або під струменем теплої води при температурі 35-37⁰С при періодичному погойдуванні контейнера;

В) Відтала плазма повинна бути прозорою, солом'яно-жовтого кольору, без каламуті, пластівців, ниток фібрину й перелита не пізніше 2-х годин після відтавання (або не пізніше 24 годин за умови зберігання при температурі 2-6⁰С).

4. Використання свіжозамороженої плазми:

А) Плазма використовується з урахуванням сумісності по групі крові АВ0;

Б) При переливанні проводиться тільки біологічна проба;

В) Початкова доза трансфузії плазми становить 10-15 мл/кг маси тіла реципієнта й коректується при подальшому моніторингу.

5. Показання до застосування свіжозамороженої плазми:

- дилюційна коагулопатія;

- уроджений або надбаний дефіцит факторів коагуляції;

- одночасно з застосуванням концентрату VIII фактора або кріопреципітату.

6. Протипоказання до застосування свіжозамороженої плазми:

- протромбіновий час (ПВ) перевищено не більш ніж в 1,5 раза (> 18 сек.) середнього показника норми;

- активований парціальний тромбопластиновий час (АПТВ) перевищено не більш ніж в 1,5 раза верхньої межі норми (> 50-60 сек.);

- виявляється менш 25% активності VIII фактора згортання.

ПРЕПАРАТИ КРОВІ

1. Препарати комплексної дії:

А) Альбумін – є однією з найважливіших білкових фракцій, належить до групи простих білків з періодом напіврозпаду 15-20 днів. Він становить не менше 50% всіх білків крові.

- Розчинам альбуміну властива висока онкотична активність, гемодинамічна, волемічна дія, підтримка реологічних властивостей циркулюючої крові, забезпечення транспорту різних метаболітів (білірубін, кальцій) і лікарських засобів.

- Залежно від концентрації альбуміну (5,10, 20%) препарат має різну реологічну активність.

- Тривалість дії препарату від 24 до 36 годин.

- Зберігають розчини альбуміну при температурі від +2 до +8⁰С протягом 3 років.

- Перед переливанням необхідне проведення біологічної проби.

Б)Протеїн: -4,3-4,8% розчин білків людської плазми, містить до 80% альбумінів й 20% альфа- і бета-глобулінів, випускається у флаконах по 250, 400 й 500 мл, зберігається при кімнатній температурі, строк придатності до 5 років.

Механізм дії й функції протеїну ідентичні альбуміну, перед переливанням необхідне проведення біологічної проби.

2. Коректори гемостазу:

А). Загальної дії:

- Кріопреципітат: містить не менш 200 одиниць фактора VIII - антигемофільного глобуліну, а також фібриноген. Зберігається при температурі - 25°С протягом 6 місяців. Випускають у висушеному виді (при температурі 4-10°С зберігається до 10 місяців).

- Протромбіновий комплекс: містить загортальні фактори крові II, VII, IX, X. При температурі 4°С зберігається 1 рік

- Фібриноген: готується методом ліофільного сушіння, у флаконі утримується в кількості 0,8-1,0 г, зберігається при температурі 2-10°С у захищеному від світла місці протягом 2 років.

- Фібринолізин – природний компонент крові людини, що утворюється з неактивного профібринолізину при його ферментній активації трипсином. Фібринолізин розчиняє свіжі фібринові згустки.

-Випускається у флаконах по 20-30-40 тисяч ОД специфічної активності.

-Застосовується при тромбоемболії легеневої й периферичних артерій, інфаркті міокарда, гострому тромбофлебіті.

Б) Місцевої дії

- Тромбін – препарат містить тромбін, невелику кількість тромбопластину й хлорид кальцію. Тромбін випускають у висушеному виді в ампулах або флаконах, застосовують для зупинки капілярних кровотеч, поверхневих геморагій, а також при оперативних втручаннях на паренхіматозних органах.

- Гемостатична губка – препарат виготовляється із плазми крові людини, являє собою суху пористу масу.

-Володіє гемостатичними властивостями, зумовленими, з одного боку, механічною дією препарату, а з іншого боку – великим вмістом тромбопластичних субстанцій, які викликають швидке згортання крові.

-Губку прикладають на місце, що кровоточить, і притискають на 3-5 хвилин, після усмоктування губка перетворюється у фібринову плівку, що може бути залишена в рані й у подальшому повністю розсмокчеться.

-Застосовується для зупинки кровотеч із паренхіматозних органів, розсічених зрощень, ушкоджених тканин, кісток черепа при трепанації й ін.

3. Препарати імунобіологічної дії:

- Гіперімунна плазма: готується із крові донорів, попередньо імунізованих, містить антитіла до певних збудників (антистафілококова, антипротейна й т.п.);

- Імуноглобуліни (гамма-глобуліни): одержують із фракції глобулінів, містять антитіла в концентрованому вигляді, готують із крові з високим титром антитіл (імунні донори, особи, що перенесли відповідні захворювання);

- випускають гамма-глобуліни спрямованої дії (антистафілококовий протиправцевий, протигрипозний, антирезусний й ін.);

- випускаються у вигляді 10% розчину для внутрішньом'язового введення, перед введенням необхідно уточнити алергологічний анамнез.

КРОВОЗАМІННІ РОЗЧИНИ

1. Визначення: Кровозамінниками називають плазмозамінні розчини, призначені для цілеспрямованого заміщення втрачених або нормалізації порушених функцій крові методами впливу на морфологічний або хімічний склад внутрішньосудинної рідини.

2. Класифікація кровозамінників (особливості їхньої лікувальної дії й хімічного складу):

А) Кровозамінники гемодинамічної дії

а) Препарати на основі декстрану:

- середньомолекулярні: поліглюкін (Росія), маркодекс (Швеція, США), декстран (Польща);

- низькомолекулярні: реополіглюкін (Росія), реомакродекс (Швеція, США);

б) Препарати желатину:

- желатиноль (Росія), плазможель (Франція), гелофузин (Німеччина);

в) Препарати на основі гідроксиетилкрохмалю:

- венофундин, рефортан, стабізол (Німеччина);

г) Препарати на основі поліетиленгліколю:

- поліоксидин (Росія);

Б) Дезінтоксикаційні розчини:

а) Препарати на основі низькомолекулярного полівінілпиролідону: - неокомпенсан (Австрія);

б) Препарати на основі низькомолекулярного полівінілового спирту:

- полідез:

-неогемодез (Росія);

В) Кровозамінники для парентерального живлення:

а) Білкові гідролізати:

- аміноплазмоль Е 10% (Німеччина);

- гідролізин;

- амікін;

- амінопептид (Росія);

б) Суміші амінокислот:

- інфезол;

- аміноплазмаль;

- амінофузин (Німеччина);

в) Жирові емульсії:

- ліпофундин МСТ/ЛСТ 10-20% (Німеччина);

- інтраліпід (Швеція);

- емульсан (Фінляндія);

г) Розчини глюкози:

- розчини глюкози 5-40%;

Г) Регулятори водно-сольового обміну й кислотно-лужної рівноваги

а) Сольові розчини:

- ізотонічний розчин натрію хлориду;

- розчин Рингера;

- розчин Рингер-Локка

- диполь;

- розчин Дарроу;

- розчин Хартмана;

б) Коректори електролітного й кислотно-основного стану:

- лактосол (Росія);

- рингер-лактат (США);

в) Осмодіуретики:

-манітол 15%;

- сорбітол 20%.

Д) Переносники кисню

- Емульсії фторовуглеців (Росія, США, Японія).

3. Завдання інфузійної терапії:

А) Поповнення об’єму циркулюючої крові при крововтраті;

Б) Заповнення інтра- і екстрацелюлярного об’єму при дегідратації, викликаній втратою рідини при різних патологічних процесах (опіки, порушення функції травного тракту, травматичні тривалі хірургічні втручання й ін.);

В) Поліпшення мікроциркуляції й реологічних властивостей крові;

Г) Відновлення електролітного, осмотичного, кислотно-основного балансу;

Д) Дезінтоксикаційна терапія (посилення елімінації).

4. Вплив інфузійної терапії на організм:

А) Волемічний ефект:

- збільшення ОЦК забезпечується за рахунок циркуляції розчину, що інфузується, й залучення рідини із тканин при використанні гіперонкотичних і гіперосмолярних розчинів;

- тривалість ефекту залежить від часу циркуляції розчину в судинному руслі й ряду інших факторів;

Б) Реологічний ефект:

- забезпечується декількома механізмами: гемодилюцією, зміною в'язкості крові й зниженням здатності формених елементів крові до агрегації;

В) Гемодилюційний ефект:

- поліпшується периферичний кровообіг;

- підвищується ефективність транспорту кисню;

- поліпшуються обмінні процеси;

- при гемодилюції зі зменшенням гематокриту (Ht) до 30% (або зниженні Ht на 1/3 від норми) транспорт кисню не тільки не погіршується, а й поліпшується;

Г) Вплив на гемостаз:

- гемодилюція навіть до 1/2 від нормального рівня звичайно не супроводжується гіпокоагуляцією;

- деякі колоїди (декстрани, похідні гідроксиетилкрохмалю) у дозах понад 20 мл/кг можуть негативно впливати на загортальну систему крові й посилювати перебіг ДВС-синдрому;

- при проведенні інфузійної терапії необхідно проводити контроль часу згортання крові, тривалості кровотечі, протромбінового індексу й, при необхідності, інших показників гемокоагуляції;

Д) Симпато-адреналовий ефект:

- у дорослих пацієнтів при повільному уливанні ізотонічних розчинів зі швидкістю до 60 мл/годину стимуляція рецепторного апарата судин (пресо- і хеморецепторів) не досягає граничної величини й не відбувається зміни судинного тонусу;

- прискорення інфузії й збільшення обсягу до +3-5% ОЦК викликає симпато-адреналову стимуляцію: підвищення судинного тонусу, артеріального тиску, загального периферичного опору;

Е) Вплив на систему дихання:

- тривалі інфузії можуть супроводжуватися порушенням вентиляційно –перфузійного відношення, ушкодженням легеневих капілярів (затримуються й метаболізуються клітинні агрегати, що містяться в розчинах, мікротромби);

- клінічно це проявлєтся гострою дихальною недостатністю й гіпоксемією (за рахунок внутрішньолегеневого шунтування);

- для профілактики легеневих ускладнень необхідний контроль частоти дихання, хвилинного об’єму вентиляції, парціального тиску О₂ і СО₂, рентгенографія легенів.

РЕАКЦІЇ Й УСКЛАДНЕННЯ ПРИ ПЕРЕЛИВАННІ КРОВІ

1. Класифікація ускладнень при переливанні крові:

А) Ускладнення механічного характеру;

Б) Ускладнення реактивного характеру;

В) Ускладнення інфекційного характеру.

2. Ускладнення механічного характеру

А) Гострі циркуляторні порушення, кардіоваскулярна недостатність;

Б) Повітряна емболія;

В) Тромбози й емболії;

Г) Порушення кровообігу в кінцівці після внутрішньоартеріальної трансфузії.

Дата добавления: 2014-11-18