Phoenix 3 страница

5. Str. piogenes (β-гемолітичний стрептококк групи А) викликає розвиток захворювання:

1. ангіни.

2. бешихи.

3. скарлатини.

4. імпетиго.

5. все вірно.

6. Патогенні властивості стрептококку зв’язані з:

1. біологічною дією антигенів клітинної стінки.

2. токсинів.

3. ферментів.

4. все вірно.

5. все не вірно.

7. Стрептококки виробляють еритрогенний екзотоксин, що володіє дією:

1. пірогенною.

2. імунодепресивною.

3. цитотоксичною.

4. митогенною активністю на лімфоцити людини.

5. все вірно.

8. О- і S-стрептолізіни стрептококків викликають пошкодження:

1. еритроцитів.

2. лейкоцитів.

3. макрофагів.

4. лізосом.

5. все вірно

9. Стрептококки групи А викликають виробітку:

1. гіалуронової кислоти.

2. стрептокінази.

3. протеази.

4. все вірно.

5. все не вірно

10. Стрептокіназа (фібринолізин) викликає:

1. активацію фібринолітичних процесів у організмі.

2. стимуляцію фібринолізу.

3. звільнює гістамін.

4. утворення пірогенних компонентів що викликають розвиток лихоманки.

5. все вірно.

11. Бешихове запалення розповсюджується:

1. тільки на епідерміс.

2. на всі шари шкіри.

3. на шкіру, її лімфатичні судини та підшкірну клітковину.

4. на м’язову тканину.

5. на кістки.

12. Гемолітичний стрептококк проходить в організм:

1. лімфогенним шляхом.

2. екзогенним шляхом.

3. гематогенним шляхом.

4. все вірно.

5. все не вірно.

13. Розвитку бешихи сприяють фактори, за виключенням:

1. природжена здатність.

2. повторна сенсибілізація.

3. періоду інволюції у жінок.

4. недостатності гуморального протимікробного імунітету.

5. частих запорів та інших порушень функції ШКТ.

14. За характером місцевих проявів бешиха буває:

1. еритематозна.

2. еритематозно-бульозна.

3. еритематозно-геморагічна.

4. бульозно-геморагічна.

5. все вірно.

15. За ступенем інтоксикації (тяжкості перебігу) бешиха буває:

1. легка.

2. середньої тяжкості.

3. важкою.

4. все вірно.

5. все не вірно.

16. За частотою перебігу бешиха буває:

1. первинною.

2. рецидивуючою.

3. повторною.

4. все вірно.

5. все не вірно.

17. Види бешихового запалення:

1. еритематозна.

2. бульозна.

3. флегмонозна.

4. некротична.

5. все вірно.

18. Розрізняють наступі форми бешихи, за виключенням:

1. еритематозної.

2. бульозної.

3. абсцедуючої.

4. флегмонозної.

5. гангренозної.

19. За поширенням місцевих проявів бешиха буває:

1. локалізована.

2. поширена.

3. блукаюча (повзуча).

4. метастатична.

5. все вірно.

20. Клініка бешихи легкого ступеня тяжкості:

1. інтоксикація, субфебрільна температура, місцевий запальний процес.

2. головний біль, нудота, блювота, підвищення температури до 38-40 °С, локалізований місцевий запальний процес.

3. головний біль, нудота, блювота, адинамія, порушення свідомості. менінгізм, підвищення температури до 39,5-40 °С, поширений або локалізований місцевий запальний процес.

4. все вірно.

5. все не вірно.

21. Клініка бешихи середнього ступеня тяжкості:

1. інтоксикація, субфебрільна температура, місцевий запальний процес.

2. головний біль, нудота, блювота, підвищення температури до 38-40 °С, локалізований місцевий запальний процес.

3. головний біль, нудота, блювота, адинамія, порушення свідомості. менінгізм, підвищення температури до 39,5-40 °С, поширений або локалізований місцевий запальний процес.

4. все вірно.

5. все не вірно.

22. Клініка бешихи легкого ступеня тяжкості:

1. інтоксикація, субфебрільна температура, місцевий запальний процес.

2. головний біль, нудота, блювота, підвищення температури до 38-40 °С, локалізований місцевий запальний процес.

3. головний біль, нудота, блювота, адинамія, порушення свідомості. менінгізм, підвищення температури до 39,5-40 °С, поширений або локалізований місцевий запальний процес.

4. все вірно.

5. все не вірно.

23. Рецидивуюча бешиха – це:

1. рецидив захворювання від кількох днів до 2-х років після першого запального процесу.

2. рецидив захворювання в перші 4-6 місяців після першого запального процесу.

3. рецидив захворювання через 6 місяців після першого запального процесу.

4. все вірно.

5. все не вірно.

24. Повторна бешиха – це:

1. рецидив захворювання від кількох днів до 2-х років після першого запального процесу.

2. рецидив захворювання в перші 4-6 місяців після першого запального процесу.

3. рецидив захворювання через 6 місяців після першого запального процесу.

4. не раніше 2-х років після першого запального процесу.

5. все вірно.

25. Локалізована бешиха –це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок.

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

26. Поширена бешиха – це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок.

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

27. Блукаюча (повзуча) бешиха – це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

28. Метастатична бешиха – це:

1. обмежене пошкодження шкіри однієї анатомічної ділянки.

2. обмежене пошкодження шкіри двох анатомічних ділянок.

3. процес починається в дистальному відділі кінцівки, поширюється в проксимальному напрямку при одночасному стиханні запалення на місці його початкової локалізації.

4. виникнення нових ділянок запалення, віддаленого від початково ураженої ділянки шкіри.

5. все вірно.

29. Клініка продромального періоду бешихи:

1. загальна слабкість, нездужання, падіння працездатності, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, парестезії, почуття важкості в кінцівці.

2. гострий початок, лихоманка, головний біль, загальна слабкість, озноб, підвищення температури тіла до 38-40 °С, біль у м’язах, нудота, блювота, іноді пронос; в ділянці ураженої кінцівки почуття розпирання, біль болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів.

3. розвиток від декількох годин до 1. 5-2 діб; спочатку з’являється червона чи рожева пляма яка на протязі декількох годин поширюється у різних напрямках, набряк, лімфостаз, почуття печії та напруги, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, розвивається реґіонарний лімфостаз.

4. все вірно.

5. все не вірно.

30. Клініка початку захворювання бешихою:

1. загальна слабкість, нездужання, падіння працездатності, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, парестезії, почуття важкості в кінцівці.

2. гострий початок, лихоманка, головний біль, загальна слабкість, озноб, підвищення температури тіла до 38-40 °С, біль у м’язах, нудота, блювота, іноді пронос; в ділянці ураженої кінцівки почуття розпирання, біль болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів.

3. розвиток від декількох годин до 1. 5-2 діб; спочатку з’являється червона чи рожева пляма яка на протязі декількох годин поширюється у різних напрямках, набряк, лімфостаз, почуття печії та напруги, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, розвивається реґіонарний лімфостаз.

4. все вірно.

5. все не вірно.

31. Клініка розпалу захворювання бешихою:

1. загальна слабкість, нездужання, падіння працездатності, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, парестезії, почуття важкості в кінцівці.

2. гострий початок, лихоманка, головний біль, загальна слабкість, озноб, підвищення температури тіла до 38-40 °С, біль у м’язах, нудота, блювота, іноді пронос; в ділянці ураженої кінцівки почуття розпирання, біль болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів.

3. розвиток від декількох годин до 1. 5-2 діб; спочатку з’являється червона чи рожева пляма яка на протязі декількох годин поширюється у різних напрямках, набряк, лімфостаз, почуття печії та напруги, болючість в ділянці реґіонарних лімфатичних вузлів, розвивається реґіонарний лімфостаз.

4. все вірно.

5. все не вірно.

32. Переважна локалізація бешихового запалення:

1. обличчя.

2. верхні кінцівки.

3. нижні кінцівки.

4. сіднична, поперекова ділянки та спина.

5. все вірно.

33. Частіше за все бешиха локалізується на:

1. слизових оболонках ротової порожнини.

2. верхніх кінцівках та груди.

3. долонях і підошві.

4. сідницях і промежині.

5. лиці і нижніх кінцівках.

34. Місцеві прояви бешихи наступні, за виключенням:

1. пекучій біль.

2. ярке почервоніння шкіри.

3. набряк шкіри.

4. геморагічний висип.

5. пухирі з гнійним або кров’янистим виділенням.

35. Бешисі притаманні загальні клінічні симптоми, за виключенням:

1. нездужання, головного болю.

2. ознобу, нудоти, блювоти.

3. підвищення температури до 40-41 °С.

4. безсоння, запору, олігурії.

5. судом, тризму, опістотонусу.

36. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При еритематозній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

37. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При бульозній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

38. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При флегмонозній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

39. Місцеві прояви залежать від форми бешихового запалення. При некротичній формі – це:

1. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється.

2. поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами («язики полум’я», «географічна мапа»); набряк та інфільтрація шкіри; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється; епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозними або геморагічним ексудатом.

3. поява яскравої гіперемії з синюшним відтінком; набряк та інфільтрація шкіри; пастозність тканин у зоні ураження; місцеве підвищення температури; процес швидко поширюється у підшкірну клітковину.

4. шкіра синюшно-чорного кольору; вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини; приєднання вторинної інфекції.

5. все вірно.

40. Для еритематозно-бульозної форми бешихи не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. на фоні еритеми з’являються бульозні елементи різного вигляду і розмірів; іноді бувають лише фліктени, що можна побачити лише при боковому освітленні.

2. виражений набряковий синдром.

3. на місці пухирів з’являються ерозії.

4. на фоні еритеми з’являються крововиливи різних розмірів – від невеликих петехій до широких зливних геморагій.

5. розвиток реґіонарного лімфаденіту.

41. Для еритематозно-геморагічної форми бешихи не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. на фоні еритеми з’являються бульозні елементи різного вигляду і розмірів; іноді бувають лише фліктени, що можна побачити лише при боковому освітленні.

2. виражений набряковий синдром.

3. на місці пухирів з’являються ерозії.

4. на фоні еритеми з’являються крововиливи різних розмірів – від невеликих петехій до широких зливних геморагій.

5. розвиток реґіонарного лімфаденіту.

42. Для бульозно-геморагічної форми бешихи характерно:

1. трансформується із еритематозно-бульозної форми бешихи.

2. трансформується із еритематозно-геморагічної форми бешихи.

3. виникає як результат глибокого пошкодження капілярів та кровоносних судин сітчастого й сосочкового шарів дерми.

4. відшарування епідермісу геморагічним ексудатом з подальшим виходом фібрину.

5. все вірно.

43. Для бульозно-геморагічної форми бешихи не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. трансформується із еритематозно-бульозної або із еритематозно-геморагічної форми бешихи.

2. виникає як результат глибокого пошкодження капілярів та кровоносних судин сітчастого й сосочкового шарів дерми або йде відшарування епідермісу геморагічним ексудатом з подальшим виходом фібрину.

3. бульозні елементи різних розмірів і заповнені світлою прозорою рідиною (іноді лимонно-жовтого кольору).

4. бульозні елементи різних розмірів і заповнені темною із жовтуватими вкрапленнями фібрину рідиною (іноді переважно містять фібринний ексудат).

5. виражений набряковий синдром з широкими крововиливами на шкірі.

44. Бешиха лиця як правило розвивається після при первинних та повторних формах захворювання. Для неї характерно:

1. одночасна поява загально токсичних симптомів і місцевих проявів хвороби.

2. найбільш постійно вона розвивається в ділянках щік, носу і лоба.

3. запальний процес частіше протікає у еритематозно-бульозній і геморагічній формах, що веде до спотворювання лиця.

4. збільшення і болючість підщелепних лімфовузлів.

5. все вірно.

45. Бешиха нижніх кінцівок – сама поширена локалізація захворювання (53,5—68%). Для неї характерно:

1. циклічність перебігу захворювання.

2. симптоми загальної інтоксикації у початковому періоді передують розвитку місцевих проявів захворювання.

3. місцеві прояви бешихи змінюються від поверхневих еритематозних до поширених геморагій та пухирів.

4. розвиток пахвинного реґіонарного лімфаденіту.

5. все вірно.

46. Бешиха нижніх кінцівок – сама поширена локалізація захворювання (53,5—68%). Для неї не характерно (знайти неправильну відповідь):

1. еритема швидко розповсюджується по задній і боковим поверхням гомілки.

2. еритема швидко розповсюджується по передній поверхні гомілки, обходячи ділянку надколінка.

3. еритема повільно розповсюджується по передній поверхні гомілки, обходячи ділянку надколінка.

4. бульозні елементи частіше розвиваються на задній та зовнішніх поверхнях гомілки та супроводжуються поширеним запальним набряком.

5. розвиток пахвинного реґіонарного лімфаденіту.

47. Бешиха верхніх кінцівок:

1. однаково часто зустрічається у чоловіків і жінок.

2. частіше зустрічається у жінок і пов’язана із лімфостазом, що розвивається після операції з приводу пухлини молочної залози.

3. частіше зустрічається у чоловіків і пов’язана з їх професійною діяльністю.

4. все вірно.

5. все не вірно.

48. Лікування еритематозної форми бешихи:

1. розтин запального вогнища.

2. вилучення запального вогнища.

3. вільна шкірна пластика.

4. переливання вільно консервованої крові.

5. консервативне лікування

49. Лікування бульозної форми бешихи:

1. вилучення запального вогнища.

2. консервативне лікування.

3. аутодермопластика.

4. кріотерапія.

5. УВЧ-терапія.

50. До комплексу консервативного лікування бешихи належать наступні заходи, за виключенням:

1. пеніцилінотерапії.

2. вологих пов’язок з розчинами антисептиків.

3. сульфаніламідних препаратів.

4. УФ-опромінення.

5. рентгенотерапії.

51. Еризипелоїд – це:

1. гостре запалення шкіри або слизової оболонки, що викликає Str. piogenes.

2. запальне захворювання пальців і кисті, що викликає Bacter. erysipelas suis.

3. гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, прилеглої сальної залози і навколишніх тканин.

4. гостре гнійне запалення анатомічних структур пальців кисті.

5. гостре запалення лімфатичних судин.

52. Збудником еризипелоїду є:

1. Str. piogenes.

2. Str. faecalis.

3. Str. lactis.

4. Str. pneumoniae.

5. Bacter. erysipelas suis.

53. Механізм розвитку еризипелоїду:

1. у місці проникнення збудника в шкіру розвивається обмежене серозне запалення, що охоплює всі шари шкіри.

2. розвивається набряк, лімфостаз, периваскулярна інфільтрація.

3. еризипелоїд може поширюватися у навколосуглобову тканину і суглобову сумку.

4. все вірно.

5. все не вірно.

54. Перебіг еризипелоїду може бути, за виключенням:

1. гострим.

2. підгострим.

3. хронічним.

4. рецидивним.

5. тривалість гострого еризипелоїду – 6-12 днів.

55. Клінічні прояви еризипелоїду:

1. печіння і сверблячка в зоні ураження.

2. незначний ниючий біль.

3. гіперемія із синюшним відтінком і набряк на тильній або бічній поверхні пальця.

4. дрібні епідермальні пухирці із серозним або геморагічним вмістом.

5. все вірно.

56. Диференційну діагностику еризипелоїду проводять із:

1. дерматитом.

2. бешихою.

3. панарицієм.

4. все вірно.

5. все не вірно.

57. Ускладнення еризипелоїду:

1. лімфангіїт.

2. артрит міжфалангових суглобів.

3. ендокардит, міокардит.

4. лімфаденіт.

5. все вірно.

58. Лікування еризипелоїду:

1. антибіотикотерапія.

2. УФ-опромінення.

3. іммобілізація кисті.

4. все вірно.

5. все не вірно.

59. У лікуванні еризипелоїду не використовують:

1. УФ-опромінення.

2. іммобілізацію кисті.

3. напівсинтетичні пеніциліни.

4. гормонотерапію.

5. інфузійну терапію

60. Тривалість захворювання при бешисі частіше за все складає:

1. 2-3 дні.

2. до 1 місяця.

3. 1-2 тижні.

4. 6-8 днів.

5. 1-2 місяця.

61. Які основні відмінності між еризипелоїдом та панарицієм?

1. наявність свербіння.

2. інтенсивність болю.

3. виразність набряку тканин.

4. швидкість розвитку запалення.

5. виразність загальної інтоксикації.

62. Хвора звернулась до лікаря через 7 діб після початку захворювання. Встановлено діагноз: Бешихове запалення лівої гомілки, еритематозна форма. Лікування?

1. накладання вологих пов’язок з розчином фурациліну, антибіотикотерапія.

2. антибіотикотерапія, десенсибілізуюча терапія, УФО вогнища запалення.

3. теплі ванни з розчином марганцевокислого калію.

4. антибіотикотерапія.

5. накладання вологих пов’язок з фурациліном, десенсибілізуюча терапія.

63. У хворої 20 років через 4 дні після мікротравми у області нігтьової фаланги 3-го пальця, отриманої після обробки свинячого м'яса, з'явився шкірний свербіж, яскраве почервоніння та набряк пальця, температура нормальна. Про яке захворювання слід думати у першу чергу?

1. еризипелоїд.

2. бешиху.

3. пароніхій.

4. панарицій.

5. флегмону.

64. Хвора 44 років скаржиться на постійний пекучий біль, почервоніння шкіри та набряк в ділянці лівої гомілки, загальне нездужання, дрижаки, підвищення температури тіла до 39 ᵒС. Початок захворювання пов'язує з подряпиною шкір лівої гомілки 2 дні тому. Об'єктивно: в середній третині лівої гомілки є гіперемія шкіри, яскрава, з чіткими межами, які підвищені над незміненою шкірою; визначається помірний набряк м'яких тканин, їх болючість при пальпації; в центрі гіперемованої шкіри струп 2х0,2 см, який покриває поверхневу ранку. Яке ускладнення

мікротравми лівої гомілки є у хворої?

1. бешиха.

2. гострий гнійний остеомієліт.

3. флегмона.

4. еризипелоїд.

5. гострий тромбофлебіт глибоких вен.

65. Хворий 28 років скаржиться на високу температуру 38-39 °С, загальну слабкість, головний біль. У середній третині лівої гомілки на місці незначного пошкодження шкіри відмічається набряклість та почервоніння шкіри з чіткими контурами. Про яке захворювання слід гадати?

1. бешиха.

2. гострий тромбофлебіт.

3. облітеруючий ендартерііт.

4. флегмона гомілки.

5. лімфангоіт.

66. Хвора 54 років скаржиться на інтенсивний пекучий біль і відчуття жару в ділянці правої гомілки, підвищення t тіла до 39 °С, загальне нездужання та озноб, які виникли раптово, вночі. Об’єктивно: на передній поверхні гомілки – локальне яскраве почервоніння шкіри у вигляді «географічної мапи» з чіткими зазубреними контурами. Шкіра дещо набрякла, болюча по периферії почервоніння, її температура – підвищена. Симптом “флюктуації” – негативний. Який діагноз у хворої?

1. еритематозна форма бешихи.

2. капілярний лімфангіїт.

3. флегмона правої гомілки.

4. трункулярний лімфангіїт.

5. флегмонозна форма бешихи.

67. Хворий, 37 р. скаржиться на пекучий біль в правій гомілці, слабкість, озноб. Хворіє 7 діб. Об'єктивно: Гомілка гіперемована з чіткими межами у вигляді «язиків полум’я», шкіра набрякла. В н\3 правої гомілки здерта шкіра 1х0,5см. Ваш діагноз?

1. бешиха.

2. флегмона.

3. абсцес.

4. лімфангіїт.

5. інфіковане садно.

68. Хвора 28 років чистила рибу і проколола перший палець правої кисті. Через день відмітила почервоніння шкіри пальця, набряк, свербіння, наявність червоних смуг на передпліччі; збільшення і болючість ліктьових лімфатичних вузлів. Який найбільш імовірний діагноз?

1. еризипелоїд.

2. підшкірний панарицій.

3. бешиха.

4. лімфангіїт.

5. лімфаденіт.

69. Хвора 57 років звернулася зі скаргами на підвищення t тіла до 39 °С, головний біль, загальну слабкість. Під час огляду стан визнаний як незадовільний, обумовлений інтоксикаційним синдромом. На зовнішній поверхні с/3 правої гомілки відзначається ділянка гіперемії, чітко обмежена, з нерівними зазубреними краями у вигляді «язиків полум’я», болюча при пальпації. Ваш діагноз.

1. бешиха.

2. грибкове ураження.

3. дерматофітія.

4. екзема.

5. псоріаз.

70. У хворого раптово з’явилась лихоманка, підвищення температури до 40 °С. На лівій половині шиї та обличчя визначається обмежене почервоніння та набряк шкіри. Гіперемія в центрі інфільтрату більш значна. Ваш діагноз?

1. бешиха.

2. флегмона.

3. фурункул.

4. запальний інфільтрат.

5. шийний лімфаденіт.

1. Парапроктит –це запалення клітковини:

1. межистіння.

2. заочеревинної.

3. навколо сигмоподібної кишки.

4. навколо нирки.

5. навколо прямої кишки.

2. Сполучна тканина параректального простору розташована у:

1. підшкірно жировій клітковині анальної шкіри.

2. в spatium ischiorectale.

3. в spatium pelviorectale.

4. все вірно.

5. все не вірно.

3. За перебігом парапроктит буває:

1. підгострий, гострий.

2. гострий, хронічний.

3. гострий, рецидивний.

4. хронічний, рецидивний.

5. підгострий, гострий, хронічний

4. Основним збудником парапроктиту є:

1. кишкова паличка.

2. гонококи.

3. стафілококи.

4. синьогнійна паличка.

5. гемолітичний стрептокок.

5. По етіологічному фактору (в залежності від мікроорганізмів, що його викликають), гострий парапроктит може бути наступним, за виключенням:

1. неспецифічним.

2. анаеробним.

3. специфічним.

4. травматичним.

5. тільки специфічним.

6. За локалізацією гнійників парапроктит буває:

1. підшкірний.

2. підслизовий.

3. ішіоректальний.

4. пельвіоректальний.

5. все вірно.

7. За локалізацією гнійників парапроктит буває:

1. підшкірний.

2. ретроректальний.

3. ішіоректальний.

4. пельвіоректальний.

5. все вірно.

8. Фактори, що сприяють розвитку парапроктиту наступні:

1. зниження резистентності організму.

2. часті запори.

3. геморой.

4. погане дотримання особистої гігієни.

5. все вірно.

9. Розвитку парапроктиту, в значній мірі, сприяють наступні фактори, за виключенням:

1. тріщин заднього проходу, запорів.

2. цукрового діабету.

3. геморою.

4. запальних процесів передміхурової залози й придатків матки.

5. карієсних зубів, стоматиту.

10. Навколо прямокишкові гнійники бувають наступних локалізацій, за виключенням:

1. внутрішньопросвітні.

2. підшкірні.

3. підслизові.

4. ішіоректальні.

5. пельвіоректальні.

11. В залежності від шляхів розповсюдження інфекції парапроктит буває наступних форм, за виключенням:

1. первинним – мікроби попадають в параректальну клітковину із анальних залоз, що відкриваються в анальні крипти.

2. вторинним – запальний процес переходить на параректальну клітковину с передміхурової залози, уретри, жіночих статевих органів.

3. травматичним – як наслідок травм слизової оболонки прямої кишки чужорідними тілами, що знаходяться у калі.

4. лімфогенним – перехід процесу з запальної анальної залози на параректальну клітковину.

Дата добавления: 2014-11-18