Phoenix 4 страница

5. вторинним – мікроби попадають в параректальну клітковину із анальних залоз, що відкриваються в анальні крипти.

12. Підшкірний парапроктит – найбільш часта форма захворювання (50% всіх хворих парапроктитом). Для нього характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. гострий, смикаючий біль, що посилюється при рухах й дефекації.

2. дизурія.

3. підвищення температури тіла до 39 °С, озноб.

4. асиметрія сідничних ділянок, згладженість півмісяцевої складки.

5. гіперемія, набряклість та припухлість шкіри на обмеженій ділянці поблизу анусу, деформація анального отвору.

13. Ішіоректальний парапроктит – форма захворювання (у 35-40% всіх хворих парапроктитом) для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. асиметрія сідничних ділянок, згладженість півмісяцевої складки на боці ушкодження.

2. тупий біль у глибині промежини, прямій кишці, який з часом стає пульсуючим, гострим, посилюються при фізичному навантаженні, дефекації.

3. гіперемія, набряклість та припухлість шкіри на обмеженій ділянці поблизу анусу, деформація анального отвору.

4. гіперемія та набряклість промежини в ділянці розташування гнійника виявляється через 5-7 діб.

5. при ректальному обстеженні прямої кишки – болючість та щільність стінки кишки вище гребінкової лінії, згладженість складок слизової оболонки прямої кишки.

14. Пельвіоректальний парапроктит (зустрічається у 2-7% випадків) – найбільш важка форма захворювання, для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. з початку захворювання наявні симптоми інтоксикації, які з часом посилюються.

2. «спонтанно» виникаюча флегмона чи гангрена мошонки – частий симптом глибоко розташованого парапроктиту.

3. при ректальному обстеженні прямої кишки – інфільтрація стінок кишки та оточуючих її тканин, болючість при надавлюванні на одну з стінок кишки, випинання гнійника у просвіт кишки, але верхній край випинання пальцем не досягається.

4. при ректальному обстеженні прямої кишки – болючість та щільність стінки кишки вище гребінкової лінії, згладженість складок слизової оболонки прямої кишки.

5. болючості при пальпації промежини немає.

15. Підслизовий парапроктит (зустрічається у 2-6% випадків) – форма захворювання, для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. помірний біль, що посилюється під час дефекації.

2. гострий, смикаючий біль, що посилюється при рухах й дефекації.

3. температура тіла субфебрільна.

4. виявляється випинання у просвіт кишки гнійника, болючого при пальпації.

5. якщо гнійник прориває у просвіт прямої кишки - наступає одужання.

16. Ретроректальний парапроктит (зустрічається у 1,5-2,5% випадків) –форма захворювання, для якої характерні наступні клінічні ознаки, за виключенням:

1. інтенсивний біль у прямій кишці та куприку, що посилюється при акті дефекації, в положенні сидячи, надавлюванні на куприк.

2. при ректальному обстеженні прямої кишки – болючість та щільність стінки кишки вище гребінкової лінії, згладженість складок слизової оболонки прямої кишки.

3. іррадіація болю у стегна, промежину.

4. при ректальному обстеженні виявляється різко болюче випинання задньої стінки прямої кишки.

5. гнійник виникає в ретроректальному просторі над місцем закріплення m. levator ani.

17. При оперативному лікуванні гострого гнійного парапроктиту використовують наступні заходи, за виключенням:

1. місцевого знеболення.

2. раннього оперативного втручання.

3. розтин гнійника півмісячним розрізом.

4. обробка порожнини гнійника антисептиком.

5. дренування марлевими дренажами з гіпертонічним розчином.

18. Хворий 50 років звернувся зі скаргами на загальну слабкість, підвищення температури тіла, болі в області заднього проходу, які посилюються при акті дефекації. Хворіє більше 3 діб. При огляді: загальний стан задовільний, температура тіла 38,2 °С, зліва від анального отвору є припухлість, гіперемія шкіри. При пальпації і пальцевому дослідженні прямої кишки – різка болючість в місці припухлості, в центрі визначається симптом флюктуації. Діагноз?

1. гострий проктит.

2. гострий парапроктит.

3. тромбоз гемороїдальних вузлів.

4. запалення дермоїдної кисти куприка.

5. пухлина прямої кишки.

19. В клініку надійшов хворий зі скаргами на болі у задньому проході, що посилюються на початку акту дефекації, підвищення вечірньої температури до 37,6-38 °С. Хворіє 5 діб. При ректальному обстеженні ліворуч по боковій стінці анального каналу з переходом на ампулу кишки виявляється болючий інфільтрат з пом’якшенням у центрі. Який діагноз у хворого?

1. підслизовий парапроктит.

2. тромбоз гемороїдальних вузлів.

3. анальна тріщина.

4. пельвіоректальний парапроктит.

5. ішіоректальний парапроктит.

20. У хворого на ділянці анусу зліва набряк шкіри, гіперемія, пальпаторно болючість, особливо в центрі інфільтрату. Температура 37,6 °С. При пальцевому дослідженні прямої кишки болючість відсутня. Лейкоцитоз 12,4х10 г/л. Ваш діагноз?

1. парапроктит.

2. фурункул.

3. флегмона.

4. бешиха.

5. абсцес.

21. Хворий М., 39 років, скаржиться на різкий біль в промежині без певної іррадіації, пульсуючого характеру, який підсилюється при ходьбі, акті дефекації; підвищення температури тіла, загальну слабкість. Страждає хронічним гемороєм та тріщиною прямої кишки впродовж 5 років; часті закрепи. Захворів гостро три дні тому, коли з`явився біль зліва від анального отвору, пізніше підвищилась температура тіла до 38,7 °С. Ваш ймовірний діагноз?

1. гострий парапроктит.

2. защемлений геморой.

3. аноректальний тромбоз.

4. гострий проктит.

5. гострий простатит.

22. Хворий 33 років скаржиться на тупі болі в прямій кишці, які посилюються при акті дефекації. Хворіє 4 доби. Температура тіла 37,8 °С. При пальцевому обстеженні прямої кишки, на глибині 6-7 см, по правому боку пальпується болюче ущільнення, розмірами 3х4 см, в центрі якого визначається флюктуація. Лейкоцити крові 11,4х109/л, паличкоядерні нейтрофіли 8%. Який імовірний діагноз?

1. гострий підслизовий парапроктит.

2. гострий підшкірний парапроктит.

3. хронічна транссфінктерна нориця.

4. гострий внутрішній геморой.

5. поліп прямої кишки.

23. Хворий П., 53 років з’явився до лікаря зі скаргами на болючість в ділянці анального отвору, яка підсилюється під час акту дефекації. Об’єктивно в параанальній ділянці на 9 годині наявне почервоніння шкіри, розміром 3 х 4 см, болюче при пальпації з ознаками флюктуації, локальне підвищення температури тіла. Ваша лікувальна тактика?

1. розтин гнійника, дренування порожнини, загальна антибактеріальна терапія.

2. поперекова новокаїнова блокада.

3. антибіотико- та УВЧ-терапія.

4. сидячі теплі ванни з 0,3\% розчином перманганату калію.

5. пункція гнійника.

24. Хворий 43 років, що довгий час страждає запорами, звернувся за медичною допомогою зі скаргами на загальну слабкість, високу температуру (до 39 °С), на “смикаючий” біль в ділянці заднього проходу, утруднення та біль при дефекації. Об’єктивно: зліва біля заднього проходу – припухлість з гіперемією шкіри над нею, при пальпації – різка болючість та флюктуація, різка болючість при пальцьовому дослідженні прямої кишки. Який діагноз у хворого?

1. гострий парапроктит.

2. рак прямої кишки.

3. тріщина прямої кишки.

4. неспецифічний виразковий коліт.

5. запалення зовнішнього гемороїдального вузла.

25. Хвора 65 років скаржиться на біль в прямій кишці, який відмічає 6 діб. Оглянута проктологом, діагностована хронічна анальна тріщина з інфільтратом. Рекомендовано консервативне лікування: антибіотики, компрес на анальну ділянку, свічки. Через 2 доби оглянута повторно – інфільтрат збільшився, з’явилась флюктуація та крепітація. Діагностовано гострий анаеробний парапроктит. Хворій необхідно провести:

1. розкриття гнійника під в/в знеболенням в ургентному порядку.

2. розкриття гнійника під місцевим знеболенням в ургентному порядку.

3. продовжувати консервативне лікування.

4. розкриття гнояка під в/в знеболенням в плановому порядку.

5. розкриття гнояка під місцевим знеболенням в плановому порядку.

1. Паранефрит – це:

1. гнійне запалення із множиною дрібних абсцесів, які розташовані у корі нирки, що розповсюджуються гематогенним шляхом.

2. гнійно-некротичне запалення ниркової паренхіми.

3. збирання гною у мисках та чашечках нирки.

4. запалення, що охоплює тканинний простір між fascia praerenalis і fascia retrorenalis.

5. параректальної та параанальної жирової клітковини.

2. Паранефрит - це:

1. бешихове запалення шкіри у поперековій ділянці.

2. гостре гнійне запалення надниркових залоз.

3. гостре гнійне запалення ниркової миски.

4. гостре гнійне запалення навколониркової клітковини.

5. гостре запалення підшлункової залози та оточуючій її клітковини.

3. Основним збудником паранефриту є:

1. кишкова паличка.

2. протей.

3. стафілококи.

4. синьогнійна паличка.

5. гемолітичний стрептокок.

4. Первинний паранефрит викликається поширенням інфекції:

1. лімфогенним шляхом.

2. гематогенним шляхом.

3. безпосередньо під час травми, операції.

4. по сусідству.

5. все вірно.

5. Вторинний паранефрит викликається поширенням інфекції:

1. лімфогенним, гематогенним шляхом і безпосередньо під час поранення.

2. лімфогенним, гематогенним шляхом і по-сусідству.

3. лімфогенним шляхом, по сусідству та безпосередньо під час операції.

4. гематогенним шляхом, безпосередньо під час поранення і по сусідству.

5. тільки лімфогенним і гематогенним шляхом.

6. Паранефрит гематогенним шляхом можуть викликати наступні запальні процеси, за винятком:

1. фурункул.

2. панарицій.

3. ангіна.

4. карбункул нирки.

5. остеомієліт.

7. Паранефрит лімфогенним шляхом можуть викликати наступні запальні процеси, за винятком:

1. карбункул нирки.

2. абсцес нирки.

3. парацистит.

4. панарицій.

5. емпієма плеври.

8. Коли інфекція по сусідству поширюється з гнійних вогнищ, що розташовані безпосередньо поблизу, паранефрит можуть викликати наступні запальні процеси:

1. абсцеси коркового шару нирки, ретроцекальний, апендикулярний абсцес та ін.

2. пневмонії та абсцеси нижньої долі легеня, емпієма плеври та ін.

3. абсцедуючий нефрит, карбункул нирки, абсцес нирки та ін.

4. пара цистит, параметрит, пара коліт та ін.

5. фурункул, карбункул, панарицій, ангіна та ін.

9. Під час гострого ексудативного запалення паранефрію наступає гнійне розплавлення і формування абсцесів, що локалізуються насамперед на задній поверхні нирки і біля її полюсі 2. Серед них розрізняють наступні, за винятком:

1. верхніх.

2. нижніх.

3. задніх.

4. передніх.

5. бокових.

10. Клінічні ознаки гострого паранефриту наступні, за виключенням:

1. гострий початок, підвищення температури тіла до 38,5-39 °С, озноб.

2. в поперековій ділянці коллатеральний набряк та невелика припухлість.

3. поступовий розвиток захворювання, температура субфебрільна.

4. сильний біль у ділянці нирок.

5. позитивний симптом Пастернацького.

11. Клінічні ознаки гострого паранефриту з боку ураження наступні, за виключенням:

1. позитивний псоас-симптом (при поширенні запалення по попереково-здухвинному м’язу іррадіація болю до стегна, і тоді хворий надає нозі напівзігнуте положення).

2. позитивний симптом Пастернацького.

3. сколіоз хребта у хворий бік.

4. позитивний симптом Ортнера.

5. в поперековій ділянці коллатеральний набряк та невелика припухлість, напруження м’язів.

12. Діагностика паранефриту складна і базується в значній мірі на:

1. даних рентгенографії.

2. аналізів крові.

3. аналізів сечі.

4. виключенні інших захворювань (апендицит, холецистит та ін.).

5. погодинній термометрії.

1. Паротит - це:

1. запалення привушної залози.

2. гостре гнійно-некротичне запалення волосяних фолікулів та оточуючої клітковини.

3. гостре гнійне запалення потових залоз.

4. гостре запалення молочної залози.

5. усе вище перераховане вірно.

2. Гострий бактеріальний паротит виникає:

1. на тлі активізації мікрофлори, що звичайно наявна у порожнині рота й протоках слинних залоз в ослаблених хворих.

2. при загальних інфекційних хворобах.

3. після оперативних втручань, особливо на органах черевної порожнини (частіше на 4- й день після операції).

4. при травмах залози, знаходженні в привушній залозі стороннього предмету, при зниження її секреторної функції.

5. усе вище перераховане вірно.

3. Гострий паротит може протікати у:

1. серозній формі

2. гнійній формі

3. гангренозній формі

4. усе вище перераховане вірно

5. у вище перераховане не вірно

4. Початок захворювання паротитом характеризується:

1. припуханням залози,

2. болем, що підсилюється під час їжі (симптом ретенції)

3. погіршенням самопочуття, підвищенням температури тіла

4. затримкою слини

5. усе вище перераховане вірно

5. Початок захворювання паротитом характеризується:

1. припуханням залози,

2. болем, що підсилюється під час їжі (симптом ретенції),

3. погіршенням самопочуття, підвищенням температури тіл 1.

4. слинною колькою

5. усе вище перераховане вірно

6. Клініка серозної форми паротиту:

1. пальпація залози незначно болісна, колір шкіри над нею не змінений; слизувата оболонка, що оточує устя привушної протоки гіперемована; кількість слини незначна або вона зовсім відсутня; при масуванні залози виділяється густий, в’язкий секрет.

2. сильні болі, наростання симптомів інтоксикації; припухлість залози виражена, набряк поширюється на сусідні області; шкіра над ураженою ділянкою гіперемована, спаяна з підлягаючими тканинами; рот відкривається із труднощами; при пальпації визначається щільний, іноді (наприклад, при грипі) "кам'янистої" щільності хворобливий інфільтрат, нерідко вогнища флюктуації; з устя привушної протоки виділяється гній.

3. спостерігається в ослаблених хворих, що страждають хронічними захворюваннями; викликається сполученою мікрофлорою, у т.ч. анаеробною, супроводжується розлитим гнійним запаленням і некрозом усієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

7. Клініка гнійної форми паротиту:

1. пальпація залози малоболюча, колір шкіри над нею не змінений; слизувата оболонка, що оточує устя привушної протоки гіперемована; кількість слини незначна або вона зовсім відсутня; при масуванні залози виділяється густий, грузлий секрет.

2. сильні болі, наростання симптомів інтоксикації; припухлість залози виражена, набряк поширюється на сусідні області; шкіра над ураженою ділянкою гіперемована, спаяна з підлягаючими тканинами; рот відкривається із труднощами; при пальпації визначається щільний, іноді (наприклад, при грипі) "кам'янистої" щільності хворобливий інфільтрат, нерідко вогнища флюктуації; з устя привушної протоки виділяється гній.

3. спостерігається в ослаблених хворих, що страждають хронічними захворюваннями; викликається змішаною мікрофлорою, у т.ч. анаеробною, супроводжується розлитим гнійним запаленням і некрозом усієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

8. Клініка гангренозної форми паротиту:

1. пальпація залози малоболюча, колір шкіри над нею не змінений; слизувата оболонка, що оточує устя привушної протоки гіперемована; кількість слини незначна або вона зовсім відсутня; при масуванні залози виділяється густий, грузлий секрет.

2. сильні болі, наростання симптомів інтоксикації; припухлість залози виражена, набряк поширюється на сусідні області; шкіра над ураженою ділянкою гіперемована, спаяна з підлягаючими тканинами; рот відкривається із труднощами; при пальпації визначається щільний, іноді (наприклад, при грипі) "кам'янистої" щільності хворобливий інфільтрат, нерідко вогнища флюктуації; з устя привушної протоки виділяється гній.

3. спостерігається в ослаблених хворих, що страждають хронічними захворюваннями; викликається змішаною мікрофлорою, у т.ч. анаеробною, супроводжується розлитим гнійним запаленням і некрозом усієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

9. Поширення патологічного процесу на навкологлотковий простір, шию, средостение, проривши гною в зовнішній слуховий прохід, гнійне розплавлювання стінок великих посудин, тромбоз яремних вен і синусів твердої мозкової оболонки, парез мімічної мускулатури в результаті поразки лицьового нерва можливі при:

1. гострому гнійному маститі.

2. гострому гнійному паротиті.

3. гострому гнійному лімфаденіті шийних лімфовузлів.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

10. Ускладнення гострого гнійного паротиту:

1. поширення патологічного процесу на навкологлотковий простір.

2. поширення патологічного процесу на шию.

3. поширення патологічного процесу на средостение.

4. прорив гною в зовнішній слуховий прохід.

5. усе вище перераховане вірно.

11. Ускладнення гострого гнійного паротиту:

1. прорив гною в зовнішній слуховий прохід.

2. тромбоз яремних вен і синусів твердої мозкової оболонки.

3. парез мімічної мускулатури в результаті поразки лицьового нерва.

4. гнійне розплавлювання стінок великих посудин.

5. усе вище перераховане вірно.

12. У серозній стадії гострого паротиту спостерігається:

1. набряк, гіперемія й помірна лейкоцитарна інфільтрація залозистої тканини, набрякання епітелію вивідних проток, у яких накопичується грузлий секрет, що містить злущений епітелій і мікроорганізми.

2. посилення лейкоцитарної інфільтрації, наявність вогнищ крововиливів, скупчення у вивідних протоках лейкоцитів і злущеного епітелію, поява ділянок гнійного розплавлювання тканини.

3. розлите гнійне запалення з некрозом і секвестрацією всієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

13. У гнійній стадії гострого паротиту спостерігається:

1. набряк, гіперемія й помірна лейкоцитарна інфільтрація залозистої тканини, набрякання епітелію вивідних проток, у яких накопичується грузлий секрет, що містить злущений епітелій і мікроорганізми.

2. посилення лейкоцитарної інфільтрації, наявність вогнищ крововиливів, скупчення у вивідних протоках лейкоцитів і злущеного епітелію, поява ділянок гнійного розплавлювання тканини.

3. розлите гнійне запалення з некрозом і секвестрацією всієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

14. У гангренозній стадії гострого паротиту спостерігається:

1. набряк, гіперемія й помірна лейкоцитарна інфільтрація залозистої тканини, набрякання епітелію вивідних проток, у яких накопичується грузлий секрет, що містить злущений епітелій і мікроорганізми.

2. посилення лейкоцитарної інфільтрації, наявність вогнищ крововиливів, скупчення у вивідних протоках лейкоцитів і злущеного епітелію, появою ділянок гнійного розплавлювання тканини.

3. розлите гнійне запалення з некрозом і секвестрацією всієї залози або її окремих ділянок.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

15. Діагноз гострого паротиту встановлюють на підставі:

1. характерної клінічної картини.

2. даних анамнезу.

3. скарг хворого.

4. клінічних аналізів.

5. усе вище перераховане вірно.

16. Лікування серозної форми паротиту включає наступні заходи, за винятком:

1. антибіотикотерапія (цефалоспорини, напівсинтетичні пеніциліни, аміноглікозиди).

2. теплові процедури (теплові компреси, мазеві пов'язки).

3. фізіотерапевтичне лікування (УВЧ-терапія, солюкс).

4. оперативне лікування (розкриття й дренування).

5. санація ротової порожнини, жувальні вправи.

17. При абсцедуванні гнійного паротиту й гангренозному паротиті показане:

1. антибіотикотерапія (цефалоспорини, напівсинтетичні пеніциліни, аміноглікозиди).

2. теплові процедури (теплові компреси, мазеві пов'язки).

3. фізіотерапевтичне лікування (УВЧ-терапія, солюкс).

4. оперативне лікування (розкриття й дренування).

5. санація ротової порожнини, жувальні вправи.

18. Лікування гострого паротиту:

1. консервативне.

2. оперативне.

3. комбіноване.

4. залежить від стадії захворювання.

5. усе вище перераховане не вірно.

19. Профілактика паротиту полягає в:

1. догляді за порожниною рота.

2. стимуляції слиновиділення (зрошення слизуватої оболонки 0,5-1% розчином гідрокарбонату натрію або лимонної кислоти, призначення 1% розчину пілокарпіну усередину) при різних інфекційних хворобах, після оперативних втручань.

3. боротьба зі зневоднюванням хворих.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

20. Прогноз гострого паротиту залежить від:

1. важкості процесу.

2. розсмоктування інфільтрату може тривати кілька тижнів і навіть місяців, закінчується повним відновленням функції залози.

3. у результаті заміщення гнійних ділянок залози рубцевою тканиною можливе зниження функції залози аж до повної її втрати.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

21. Хронічний паротит:

1. частіше виникає як первинне захворювання.

2. буває результатом гострого паротиту.

3. протікає із загостреннями, що змінюються ремісіями.

4. уражається переважно інтерстицій, паренхіма або система вивідних проток.

5. усе перераховане вище вірно.

22. Хронічний інтерстиціальний паротит:

1. розвиваються на тлі захворювань, пов'язаних з порушенням обміну речовин.

2. характеризується розростанням проміжної сполучної тканини, що заміщає строму залози й призводить до здавлювання паренхіми та нерідко її атрофії.

3. клінічно відзначаються припухлість, болючість привушної залози, зменшення слиновиділення.

4. характеризується повільним прогресуванням, невиразністю симптомів, однак приводить до стійкого зниження функції залози.

5. усе вище перераховане вірно.

23. При хронічному паренхіматозному паротиті:

1. спостерігається розширення вивідних проток і кінцевих відділів залоз.

2. утворення у паренхімі мікроабсцесів з наступним розростанням на їхньому місці грануляційної тканини.

3. може протікати безсимптомно й виявлятися випадково.

4. захворювання протікає хвилеподібно.

5. усе вище перераховане вірно.

24. Загострення хронічного паренхіматозного паротиту клінічно проявляються:

1. болючими відчуттями.

2. сухістю в роті.

3. припухлістю привушної залози, виділенням при її масуванні густої мутної солонуватої слини з домішкою гною й слизи.

4. симптомами інтоксикації.

5. усе вище перераховане вірно.

25. Види паротиту:

1. гострий.

2. хронічний.

3. специфічний.

4. неспецифічний.

5. усе вище перераховане вірно.

26. Специфічний паротит викликається збудниками:

1. туберкульозу.

2. сифілісу.

3. актиномікозу.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

27. Провідними факторами в розвитку паротиту є:

1. тривала операція.

2. знижена секреція слинних залоз.

3. похилий вік хворого.

4. зневоднювання.

5. усе вище перераховане вірно.

28. Особливості клініки паротиту визначаються:

1. багатством іннервації в області особи.

2. багатством кровопостачання обличча.

3. анатомічною будовою привушної слинної залози.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

29. Розрізи при оперативному лікуванні паротиту виконують:

1. відповідно лангерівським лініям.

2. залежно від кровопостачання тканин обличча.

3. залежно від ходу гілок лицьового нерва.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

30. Особливістю клінічного перебігу гострого паротиту є:

1. рання поява гіперемії шкіри й флюктуація.

2. пізня поява симптомів інтоксикації.

3. пізня поява гіперемії шкіри й флюктуації.

4. усе вище перераховане вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

1. Класифікація остеомієліту:

1. гострий.

2. хронічний.

3. специфічний.

4. неспецифічний.

5. усе вище перераховане вірно

2. Класифікація остеомієліту:

1. гематогенний.

2. післятравматичний.

3. первинно-хронічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

3. За етіологічною ознакою остеомієліт розрізняють:

1. неспецифічний і специфічний.

2. гематогенний і негематогенний.

3. гострий і хронічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

4. Залежно від шляхів проникнення збудників інфекції в кістку виділяють остеомієліт:

1. неспецифічний і специфічний.

2. гематогенний і негематогенний.

3. гострий і хронічний.

4. ендогенний і екзогенний.

5. усе перераховане вище вірно.

5. Залежно від механізму виникнення розрізняють остеомієліт:

1. вогнепальний.

2. післятравматичний.

3. післяопераційний.

4. контактний остеомієліт.

5. усе перераховане вище вірно.

6. Післятравматичний остеомієліт:

1. є наслідком вогнепальних поранень із ушкодженням кістки.

2. розвивається при відкритих переломах.

3. може виникнути при оперативнім лікуванні закритих переломів, інших операціях на костях.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

7. За клінічним плином остеомієліт розрізняють:

1. гострий і хронічний.

2. гематогенний і негематогенний.

3. специфічний і неспецифічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

8. Гематогенний остеомієліт - це:

1. результат проникнення збудників гнійної інфекції в кістку по кровоносному руслу.

2. інфекційне ускладнення вогнепального перелому.

3. характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

4. первинно-хронічний - характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

5. усе перераховане вище вірно.

9. Первинно-хронічний остеомієліт:

1. результат проникнення збудників гнійної інфекції в кістку по кровоносному руслу.

2. інфекційне ускладнення вогнепального перелому.

3. характеризується поступовим розвитком і млявим плином з перевагою гіперпластичних і склеротичних процесів.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

10. Остеомієліт поділяють на:

1. гострий.

2. підгострий.

3. хронічний.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе вище перераховане не вірно.

11. Локальний біль, набряк, гіперемія в області гомілки, кульгавість, стійка гіпертермія характерні для:

1. ревматоїдного артриту, перелому кісток гомілки.

2. пухлинного процесу, туберкульозу кісток гомілки.

3. гострого гематогенного остеомієліту, флегмони гомілки, бешихового запалення.

4. усе перераховане вище вірно.

5. усе перераховане вище не вірно.

12. Локальний біль, набряк, гіперемія в області гомілки, кульгавість, стійка гіпертермія не характерні для:

1. гострого гематогенного остеомієліту.

Дата добавления: 2014-11-18