Основні поняття, цілі та завдання прогнозування соціально-економічних процесів

Тема 8 Прогнозування національної економіки

Центральні органи виконавчої влади, наділені спеціальним статусом

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

Національна комісія регулювання електроенергетики

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

4. будівництва, архітектури та житлової політики

8. стандартизації, метрології та сертифікації

- наділені всією повнотою державної влади на своїй території;

- є самостійними учасниками зовнішньоекономічних зв'язків;

- здійснюють розпорядження і користування природними ресурсами;

- створюють умови для виконання державних та регіональних програм;

- забезпечують додержання мінімальних соціальних стандартів;

- гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування тощо.

- Судові, правові органи управління (різних рівнів) -

Недержавні органи управління економікою: асоціації, об'єднання, спілки (профспілкові, захисту прав споживачів, молодіжні, екологічні, ветеранів, за професійним спрямуванням тощо).

Навчальна мета: ознайомити студентів з соціально-економічними процесам країни як об’єкттом прогнозування

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, графіки, схеми.

Навчальні питання і розрахунок часу
Вступ	5 хв.
Основна частина	70 хв.
1. Основні поняття, сутність, цілі і проблеми. 2. Методологія прогнозування соціально-економічних процесів 3. Структура прогнозування розвитку національної економіки	25 хв. 25 хв. 20 хв.
Підсумки	5 хв.

Головною проблемою життєдіяльності будь-якої країни є успішний розвиток національної економіки з одночасною соціальною захищеністю населення. Рішення, які приймають керівні органи країн для управління економікою, незрідка зумовлюють негативні наслідки, тому передбачення цих наслідків і вибір найкращого шляху розв’язання в конкретній ситуації є головним завданням управління. З огляду на це підвищується роль науково обґрунтованих прогнозів.

Прогнози необхідні за двома основними причинами: майбутнє невизначене, і повний ефект від багатьох рішень, що приймаються зараз, не відчуватиметься впродовж певного часу.

У наш час прогнозування соціально-економічних процесів сформувалося у спеціальність, виникла нова галузь науки зі своєю специфічною методологією. У розвинених країнах створено інститути прогнозування суспільного розвитку. Розроблення теорії та методів прогнозування соціально-економічної сфери дає змогу уникати експериментів над живими людьми, застосування нових технологій і сучасної обчислювальної техніки в цій царині, забезпечує вибір раціонального способу управління суспільством.

Розгляду сучасних методів і моделей прогнозування соціально-економічних процесів присвячено пропонований курс.

Прогнозування соціально-економічних процесів (СЕП) — це наукова дисципліна, яка вивчає розроблення прогнозів розвитку національної економіки та соціальної сфери в майбутньому, ґрунтується на науковому пізнанні соціально-економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і можливостей прогностики.

Прогноз — науково обґрунтоване судження стосовно можливих станів об’єкта в майбутньому, альтернативні шляхи й терміни їх здійснення. Прогноз має випадковий характер, та оскільки він будується на підставі аргументованих наукових уявлень про стан і розвиток об’єкта, здійснення його є доволі ймовірним. Самі розробники прогнозу оцінюють його як очікуваний, імовірний стан об’єкта в майбутньому.

Процес розроблення прогнозів називають прогнозуванням. Подібно до будь-якого процесу трудової діяльності (зокрема й творчої) характер прогнозування визначають його суб’єкт і об’єкт, застосовувані засоби й методи, а також навколишнє середовище.

Суб’єктами прогнозування соціально-економічного розвитку є органи державної влади й місцевого самоврядування, корпорації й підприємства, також науково-дослідні й консалтингові організації, окремі експерти, яких залучають для розроблення й упровадження прогнозів.

Об’єктом соціально-економічного прогнозуванняє соціально-економічні процеси (СЕП) [1] — тобто сукупність економічних і соціальних процесів формування та функціонування соціально-економічної системи, які характеризують динаміку зміни її параметрів на певному рівні господарювання [32].

Економічні (природні) процеси — це процеси між людиною та природою, які здійснюються за допомогою засобів праці з метою створення матеріальних продуктів виробничих процесів, або інтелектуальних продуктів — інформаційних та інноваційних процесів.

Соціальні (суспільні) процеси — це процеси взаємовідносин між людьми щодо забезпечення виробництва або придбання та споживання створених продуктів. Соціальні (суспільні) процеси формують сферу соціальної економіки, яка охоплює соціальні технології та пов’язані із ними політичні й організаційні процеси.

Взаємодія різноманітних процесів зумовлює утворення комбінованих видів: інформаційно-економічних, виробничо-економічних, інноваційно-економічних (у сфері природних процесів), політико-економічних, соціально-економічних та організаційно-економічних (у сфері суспільних процесів). Зв’язок між природними й суспільними процесами опосередковують процеси ринкового та інституціонального регулювання (див. рис. 1.1.1).

Рис. 1.1.1. Соціально-економічні процеси та їхній взаємозв’язок
із іншими процесами в економіці

Предметом соціально-економічного прогнозування є пізнання закономірностей соціально-економічних процесів у майбутньому, дослідження способів розроблення прогнозів.

Метою соціально-економічного прогнозування є створення наукових передумов для прийняття управлінських рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Ці передумови передбачають:

· науковий аналіз тенденцій зміни соціально-економічних процесів;

· варіантне передбачення розвитку соціально-економічних процесів з огляду на наявні тенденції й окреслену мету;

· оцінювання ймовірних наслідків ухвалюваних рішень;

· обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

Завданням соціально-економічного прогнозування, з одного боку, є з’ясування перспективи найближчого або віддаленішого майбутнього, вважаючи на реальні процеси сьогодення, а з іншого — сприяння розробленню оптимальних програм і планів економічного та соціального розвитку об’єкта, що має ґрунтуватися на пропонованому прогнозі й враховувати оцінку прийнятого рішення з позицій його наслідків у прогнозованому періоді.

Розглянемо детальніше сутність і мету розвитку соціально-економічної системи.

Соціально-економічну систему країни (СЕС) можна визначити як систему соціальних і економічних відносин у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання соціальних і матеріальних благ.

СЕС характеризується різноманітністю елементів, властивостей та відносин і може розглядатися як відносно відокремлена система, пов’язана своїми входами й виходами із зовнішнім середовищем.

Соціально-економічні процеси характеризуються динамікою зміни початкових (вхідних) і похідних (розрахункових) показників ефективності функціонування соціально-економічної системи за рівнем використання наявних виробничих потужностей та інших ресурсів, конкурентоспроможності продукції й обсягу її виробництва (зокрема й на експорт), рівня прибутку й платоспроможності, ефективності праці (включно із критеріями дохідності) та рівня його оплати. На підставі аналізу й оцінювання показників фактичного стану економіки прогнозують можливі зміни їх з огляду на науково-технічні та соціальні чинники у стратегічному й тактичному розумінні залежно від усталених тенденцій зміни ринкових ситуацій, зумовлених об’єктивними соціально-економічними процесами.

Засадовими цілями розвитку СЕС країни є:

· всебічний розвиток особистості, створення для кожного члена суспільства мінімальних умов, які забезпечують його свободу й безпеку;

· динамічний та ефективний розвиток країни;

· забезпечення національної безпеки країни в усіх аспектах — політичному, економічному (зокрема й продовольчому), соціальному, військово-стратегічному.

Цілі функціонування СЕС нерозривно пов’язані зі стратегією розвитку держави.

1. Стратегія соціально-економічного розвитку — це наука і мистецтво розроблення сукупності концептуально взаємопов’язаних довготермінових рішень, спрямованих на системне використання політичних, економічних, технологічних, соціальних, психологічних, організаційних та управлінських чинників для реалізації соціально-економічної політики, здійснюваної органами виконавчої влади в межах чинного законодавства [ Слезингер Г. Э. Социальная экономика — М.: Дело и сервис, 2001.].ратегія соціального розвитку невід’ємна від стратегії економічного розвитку. Це зумовлено спільною глобальною метою стратегії соціально-економічного розвитку на сучасному етапі — забезпечити стале економічне зростання за умов випереджувальних темпів зростання реальних доходів громадян і використання їхнього трудового потенціалу. Така постановка глобальної мети пов’язана із тим, що головним чинником, що об’єктивно стримує розвиток виробництва споживчих товарів і послуг, є неприпустимо низький рівень платоспроможного попиту більшості населення і невпинне відставання від розвинених країн за рівнем продуктивності й ефективності праці.

З огляду на ситуацію, що характеризується кризовим станом економіки та рівня життя населення й сфери праці, визначають цілі й підцілі соціально-економічного розвитку. Схематично це можна представити у вигляді дерева цілей (див. рис. 1.1.2).

Реалізація вказаних цілей зумовлена похідними від них підцілями, досягнення яких передбачає підвищення рівня ефективності функціонування усієї СЕС. Так, для забезпечення сталого економічного зростання необхідна ефективніша економіка, тобто підвищення віддачі на 1 гривню вкладених основних і оборотних коштів на кожному рівні господарювання за рахунок розвитку підприємництва і комплексного використання науково-технологічних, організаційних, структурних і соціальних чинників забезпечення конкурентоспроможності товарів і послуг, призначених для реалізації. Для відтворення і зростання людського капіталу необхідна ефективна праця, тобто зростання її продуктивності, ефективності й дохідності за одночасного зростанні оплати праці шляхом підвищення рівня знань і вмінь працівників, гуманізації умов праці, застосування прогресивних технологій і норм, стимулювання творчих трудових досягнень. Для зростання реальних доходів населення потрібен ефективний соціальний захист, тобто підвищення надійності систем гарантій соціального забезпечення громадян на засадах нагромадження й адресного використання відповідних фондів з урахуванням наявних обсягів і результатів праці, розвитку страхування та сфери соціальних послуг.

2. Рис. 1.1.2. Дерево цілей соціально-економічного розвитку [ Слезингер Г. Э. Социальная экономика — М.: Дело и сервис, 2001.

Основним інструментом досягнення стратегічних цілей економічного росту й соціального розвитку є ефективне функціонування СЕС. Це зумовлено двома обставинами:

по-перше, тим, що загальною і суттєвою причиною тривалої системної кризи об’єктивно є неефективність розв’язання економічних і соціальних проблем на всіх рівнях господарювання, внаслідок чого більшість підприємств або не працюють, або перебувають на межі банкрутства, не відтворюється рівень реальної заробітної плати й реальних доходів населення;

по-друге, об’єктивною необхідністю пошуку оптимальних економічних і соціальних рішень, визначення шляхів підвищення їх ефективності за кількісними та якісними критеріями результативності, економічності витрат і стабільності забезпечення життєво важливих умов — безпеки, добробуту і справедливості.

Кожному рівню господарювання відповідають характерні саме для нього умови економічного зростання.

· ефективна зайнятість робітників і суцільна економія робочого часу;

· раціональне використання сировини й матеріалів;

· раціональне використання виробничих потужностей;

Для сфери господарювання, що відповідає мезорівню, найважливішими умовами економічного зростання є розвиток підприємництва:

· розширення практики внутрішнього підприємництва на наявних підприємствах;

· створення нових підприємств і робочих місць;

Умовами економічного зростання на макрорівні є:

· оптимізація економічного середовища, що забезпечує створення необхідних стимулів для залучення інвесторів;

· отримання короткотермінових кредитів під низький відсоток;

· зниження податкових норм за рахунок розширення податкової бази;

· підвищення зайнятості й зниження безробіття шляхом вивільнення частини коштів фонду соціальної допомоги безробітним.

Реалізація перелічених умов економічного зростання потребує створення необхідного науково-методичного підґрунтя. Ефективне використання ресурсів потребує інженерного забезпечення у формі відповідних технологій. Розвитку підприємництва сприятиме створення економічних механізмів, що забезпечують залучення інвестицій у необхідну матеріально-технічну базу нових підприємств. Оптимальне сприяння економічного оточення пов’язане із забезпеченням інституціональної підтримки у формі соціально-економічних норм і нормативів, які орієнтують на стимулювання економічного зростання.

Системний розгляд понять економічного зростання і умов його досягнення дає змогу вирізнити два принципові напрями розв’язання проблем (рис. 1.1.3).

Рис. 1.1.3. Проблеми формування функціональних
та інтеграційних засад економічного зростання

Основні функції управління соціально-економічними процесами можна визначити як етапи управлінського циклу, оскільки кожен із них характеризується досягненням певної проміжної мети у межах вирішуваних функціональних завдань. Перелік основних функцій управління соціально-економічними процесами в їх послідовності та з урахуванням зворотного зв’язку схематично представлено на рис. 1.1.4.

Рис. 1.1.4. Основні функції управління соціально-економічними процесами

Державне управління процесом переходу до сталого розвитку передбачає розроблення системи програмних і прогнозних документів:

· державної стратегії дій тривалого характеру; довготермінових і середньотермінових прогнозів, складовим елементом яких є прогнози змін навколишнього середовища й окремих екосистем унаслідок господарської діяльності;

· короткотермінові прогнози і програми галузевого, регіонального (територіального) і державного рівнів. При цьому однією із важливих умов є створення злагодженої системи взаємодії «центр — регіони», яка передбачає формування ефективної просторової структури економіки країни за дотримання балансу зацікавленості всіх суб’єктів господарювання, що доводить необхідність розроблення й реалізації програм переходу до сталого розвитку для кожного регіону, а також подальшої інтеграції цих програм у процесі розроблення державної політики у напрямі сталого розвитку.

Невід’ємною частиною концепції сталого розвитку є система індикаторів, розроблена однойменною Комісією ООН¹.На підставі національних і міжнародних пропозицій щодо розроблення й застосування індикаторів Комісія у 1995 році ухвалила робочу програму введення індикаторів для сталого розвитку. Програма містить попередній набір із 130 індикаторів. Для полегшення застосування та перевірки прийнятності їх були розроблені методологічні поради щодо кожного індикатора.

Індикатори відрізняються за рівнем спонукальної сили (Driving Force), тобто належністю до чинників, характеристики стану (State) та реагування, тобто зворотної реакції відповідної структури (Response Framework). Призначені вони для використання країнами на національному рівні в процесі ухвалення державних рішень. Не всі індикатори можуть бути застосовані в будь-якій ситуації, тобто країни можуть обирати для використання ті індикатори, які більшою мірою відповідають пріоритетам, цілям і завданням. Методологічні поради містять необхідну інформацію стосовно поняття, значення, вимірювання та джерела даних за кожним індикатором для полегшення збирання й аналізу даних.

Цільові завдання (функції)	Індикатори чинників	Індикатори стану	Індикатори реагування
1. Економічні індикатори
1. Міжнародна співпраця з метою пришвидшення сталого розвитку в країнах і відповідна внутрішня політика	· ВВП на душу населення · Частка чистих інвестицій у ВВП · Сума експорту та імпорту у відсотках до ВВП	· Чистий внутрішній продукт з урахуванням зовнішнього оточення · Частка вироблених товарів у загальному обсязі експорту
2. Зміна моделей споживання	· Річне споживання енергії · Частка промислового видобування природних ресурсів у виробництві готової про- дукції	· Розвідані мінеральні ресурси · Розвідані паливно-енергетичні ресурси · Термін використання розвіданих ресурсів
		· Інтенсивність використання матеріалів · Частка виробництва додаткового продукту у ВВП · Частка споживання відновлюваних енергетичних ресурсів
3. Фінансові ресурси і механізми	· Частка трансфертів чистих ресурсів у ВНП · Загальне перевищення кредитів (виданих або отриманих) у відсотках від ВНП	· Борг ВНП · Обслуговування боргу /експорт	· Видатки на захист навколишнього середовища у відсотках від ВВП · Обсяг нових або додаткових фондів на сталий розвиток

4. Передання екологічно чистої технології, співпраця та забезпечення продуктивності	· Імпорт технологічних товарів · Прямі іноземні інвестиції	· Частка імпорту екологічно чистих технологічних товарів	· Гранти технічної співпраці
2. Соціальні індикатори
1. Боротьба із бідністю	· Відсоток безробіття	· Індекс бідності (за кількістю осіб) · Індекс рівня бідності · Точний індекс рівня бідності · Індекс Джини (нерівності доходів) · Відношення середньої зарплати жінок і чоловіків
2. Демографічна стабільність	· Відсоток зростання населення · Відсоток чистої міграції · Відсоток народжуваності	· Щільність населення
3. Підтримка освіти, обізнаності суспільства та навчання, захист і підтримка здоров’я людини	· Відсоток населення шкільного віку · Зарахування до початкової школи (разом і сальдо)	· Діти, які отримали високу оцінку за початкову освіту · Очікуваний результат шкільного життя · Очікувана тривалість життя · Відсоток дитячої смертності тощо	· Частка витрат ВВП на освіту · Національний фонд здоров’я, що фінансується місцевими органами · Частка національного фонду здоров’я у ВВП
Цільові завдання (функції)	Індикатори чинників	Індикатори стану	Індикатори реагування
3. Екологічні індикатори
1. Захист якості та забезпечення ресурсами прісної води	· Річний обсяг ґрунтової і поверхневої води, не придатної до споживання · Внутрішнє споживання води на душу населення	· Ресурси ґрунтової води · Концентрація фекальних речовин у прісній воді · Потреба біохімічного кисневого очищення водних басейнів	· Укриття стічної води · Щільність гідрологічних мереж
2. Захист океанів, морів і узбережної зони	· Зростання населення в узбережних зонах · Виток нафти в узбережні води · Виток азоту й фосфору в узбережні води	· Максимально стійкий вилов риби · Індекс Algae
3. Інтегральний підхід до планування й управління земляними ресурсами	· Зміни користування землею	· Зміни стану грунтів	· Централізоване управління природними ресурсами на місцевому рівні
4. Забезпечення сталого сільського господарства та розвитку села	· Застосування сільськогосподарських пестицидів · Застосування добрив · Відсоток іригації орних земель · Використання енергії у сільському господарстві	· Орні землі на душу населення · Зона, що підлягає засоленню й затопленню	· Сільськогосподарська освіта
5. Захист атмосфери тощо	· Виділення газів від теплиць (випаровування) · Виділення окису сірки · Виділення окису азоту · Споживання озонопоглинальних речовин	· Концентрації забруднень навколо міських зон	· Видатки на зменшення рівня забруднення повітря

Модель процесу подолання негативних соціальних наслідків економічної кризи і формування позитивних тенденцій соціально-економічного розвитку із поступовим переходом до фази економічного зростання схематично можна представити так (див. рис. 1.1.5):

Рис. 1.1.5. Схема процесу руху економічних
і соціальних індикаторів

Залежно від призначення і правового статуту соціальних нормативів і норм їх можна розподілити на три групи:

· соціальні нормативи й норми як обов’язкові мінімальні соціальні гарантії загальної прямої дії на всіх рівнях економіки;

· соціальні нормативи, рекомендовані як підґрунтя розроблення норм на мезоекономічному рівні з огляду на територіальну й галузеву специфіку;

· соціальні та соціотехнологічні нормативи, рекомендовані як підґрунтя розроблення норм на мікроекономічному рівні з огляду на конкретні умови підприємств і корпорацій.

Під час визначення найактуальніших видів соціально-трудових нормативів, зважаючи на належність їх до конкретної групи, передусім слід визначити нормативи чинників зростання продуктивності (дохідності) праці як засадової умови нагромадження коштів для соціального розвитку. До таких нормативів належать:

· мінімально допустима частка чистого прибутку, що має направлятися на поліпшення фондовіддачі (використання наявних виробничих потужностей);

· збільшення обсягу ВВП (виробленої продукції), а також освоєння та розвиток виробництва нової продукції, яка користується перспективним попитом, зі створенням додаткових робочих місць за одночасного впровадження нормативів, які передбачають економічне зростання в розрахунку на одного працівника.