Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці безкоштовно забезпечуються:

• лікувально-профілактичним харчуванням;

• молоком або рівноцінними харчовими продуктами;

• газованою солоною водою.

Ця категорія працівників також має право на:

♦ оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення;

♦ скорочення тривалості робочого часу;

♦ додаткову оплачувану відпустку;

♦ пільгову пенсію;

♦ оплату праці у підвищеному розмірі, та на інші пільги та компен­
сації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою) працівникам пільги і компенсації не передбачені чинним законодавством.

Протягом дії трудового договору роботодавець повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

Основною задачею охорони праці на підприємствах є поліпшення умов праці і на цій основі зменшення частково або повністю всіх видів пільг і компенсацій, але доти, доки залишаються важкі фізичні робо­ти, доки залишаються робочі місця, на яких присутні шкідливі вироб­ничі фактори, працюючим на них та їхнім роботодавцям необхідно дотримуватись правил надання всіх передбачених законом пільг та компенсацій, для того, щоб зменшити негативний вплив цих чинників на здоров'я.

Лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) є засобом підви­щення опору організму людини впливу шкідливих виробничих фак­торів, зниження захворюваності і запобігання передчасній втомі. Без­коштовне ЛПХ надається лише тим працівникам, які виконують важку роботу в деяких спеціальних умовах (підземні роботи, металур­гія), згідно з Переліком виробництв, професій і посад, робота, в яких дає право на безплатне одержання лікувально-профілактичного хар­чування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, затвердже­ним Постановою Держкомпраці СРСР і Президією ВЦРПС від 7 січня 1977 р. № 4/П-1. Харчування надається працівникам у ті дні, коли вони фактично виконували роботи на виробництвах, передбаче­них цим Переліком.

Безкоштовне молоко в кількості 0,5 л видається працівникам, які знаходяться в контакті з хімічними речовинами або фізичними вироб­ничими факторами відповідно до Медичних показників для безплат­ної видачі молока або інших рівноцінних продуктів робітникам і службовцям, безпосередньо зайнятим на роботах з шкідливими умо­вами праці, затвердженими Міністерством охорони здоров'я СРСР 22.05.1968 р. Безкоштовна видача молока має ціль підвищення опору

організму робочого дії токсичних речовин та фізичних факторів, які викликають порушення функції печінки, білкового і мінерального обміну, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Молоко нормалізує обмінні процеси і функції організму людини і сприяє більш швидкому відновленню нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини. Для працюючих, що мають кон­такт зі свинцем або речовинами, що містять свинець, замість молока видаються продукти, що містять 8-10 г пектину (киселі, мармелад, концентрат пектину з чаєм або фруктові соки).

Під час роботи в умовах підвищених температур та інфрачерво­ного випромінювання відбувається сильне потовиділення. З потом із організму працівника виділяється ряд необхідних солей. Для збе­реження нормального стану організму в таких умовах велике зна­чення має раціональний питний режим. Вживання підсоленої газо- вано! води поряд з іншими санітарно-гігієнічними заходами дозво­ляє зменшити шкідливу дію високої температури і променистого тепла. Правила забезпечення працівників гарячих цехів газовапою підсоленою водою затверджені постановою Секретаріату ВЦРІІС від 11.06.1934 р.

Оплачувані перерви санітарно-гігієнічного призначення нада­ються тим, хто працює в холодну пору року на відкритому повітрі або в неопалюваних приміщеннях, вантажникам, розробникам програм та операторам із застосування ЕОМ, операторам комп'ютерного набору та деяким іншим категоріям працівників.

Скорочена тривалість робочого часу за роботу із шкідливими умовами праці надається згідно Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на ско­рочену тривалість робочого тижня, затвердженого Постановою Кабі­нету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 163.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важки­ми умовами праці тривалістю до 35 календарних днів згідно ст. 7 Закону України «Про відпустки» надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. № 1290 зі змінами та доповненнями від 16.12.2004 р.

Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колек­тивним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Право на пільгову пенсію регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах». Цією Поста­новою затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і осо­бливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Пільгова пенсія надається по списку № 1 чоловікам при досягнені 50 років, жінкам - 45, по списку № 2 - чоловікам - 55, жінкам - 50.

За роботу в шкідливих умовах праці на підставі атестації робочих місць встановлюються надбавки до заробітної плати в розмірі до 12%, а за роботу в особливо шкідливих умовах праці - до 24%.

1.4.3. Видача працівникам спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими темпера­турними умовами, робітникам і службовцям видаються безплатно від­повідно до норм спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (313). Наказом Держнаглядохоронпраці від 29.10. 1996 р. № 170 затверджене Положення про порядок забезпечен­ня працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту. 313 видаються працівникам тих професій та посад, що передбачені Типовими галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу спеціального взут­тя та інших засобів індивідуального захисту, або відповідними галузе­вими нормами, що введені на підставі типових. 313 видаються праців­никам згідно з встановленими нормами і строками носіння незалежно від форм власності та галузі виробництва, до якої відносяться ці виробництва, цехи, дільниці та види робіт.

З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних про­цесів і НГІАОП, за узгодженням з представниками профспілкових органів, за рішенням трудового колективу підприємства працівникам може видаватися спецодяг, спецвзуття та інші 313 понад передбачені норми. В окремих випадках, враховуючи особливості виробництва,

роботодавець може за погодженням з уповноваженим з охорони праці трудового колективу підприємства і профспілками замінювати: ком­бінезон - костюмом і навпаки; черевики (напівчоботи) - чоботами і навпаки, валянки - чоботами кирзовими тощо. Заміна одних видів спеціального одягу і спеціального взуття на інші не повинна погіршу­вати їх захисні властивості.

313, що видаються працівникам, повинні відповідати характеру і умовам їхнього застосування і забезпечувати безпеку праці. 313, що надходять па підприємство, обов'язково перевіряються на їх відповід­ність вимогам стандартів та технічних умов, для чого створюється комісія з представників адміністрації, профспілкової організації та уповноваженого з охорони праці трудового колективу підприємства. У випадку невідповідності 313 вимогам норматнвно-технічної доку­ментації роботодавець подає постачальникам рекламації.

313, що видаються працівникам, є власністю підприємства, обліко­вуються як інвентар і підлягають обов'язковому поверненню у разі: звільнення, переведення на тому ж підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби не передбачені нормами, а також по закінченні строків їх носіння замість одержуваних нових. Працівник несе мате­ріальну відповідальність за видані йому в користування 313.

Роботодавець може видавати працівникам два комплекти спецодя­гу па два строки носіння. Роботодавець також зобов'язаний організу­вати заміну або ремонт спеціального одягу і спеціального взуття, що стали непридатними до закінчення встановленого строку носіння з незалежних від працівника причин. Роботодавець компенсує праців­нику витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуаль­ного захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушений і працівник був вимушений придбати їх за власні кошти. У випадку пропажі 313 у встановлених місцях їх зберігання або псу­вання 313 з незалежних від працівника причин, роботодавець зобов'я­заний видати йому інший придатний для використання. 313, що були в користуванні, можуть бути видані іншим працівникам тільки після прання, хімчистки, дезинфекції та ремонту. Строк носіння таких 313 встановлюється роботодавцем за погодженням з уповноваженим тру­дового колективу з питань охорони праці та профспілками.

Під час виконання роботи працівники зобов'язані використовува­ти за призначенням і бережливо ставитись до виданих в їх користу­вання 313. Роботодавець не повинен допускати до роботи працівників без встановлених нормами, або в несправних, невідремонтованих чи забруднених 313.

Роботодавець при видачі працівникам таких 313, як респіратори, протигази, саморятівники, запобіжні пояси, електрозахисні засоби, накомарники, каски, повинен проводити навчання і перевірку знань працівників щодо правил користування і найпростіших способів перевірки придатності цих засобів, а також тренування щодо їх застос­ування.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити регулярне, відповідно до встановлених строків, випробування і перевірку придатності 313, а також своєчасну заміну фільтрів, скляних деталей та інших частин, захисні властивості яких погіршились. Після перевірки на 313 повин­на бути зроблена відмітка (клеймо, штамп) про термін наступного випробування.

Для зберігання виданого працівникам спеціального одягу, спе­ціального взуття та інших 313 створюються спеціально обладнані приміщення (гардеробні). Роботодавець зобов'язаний організувати належний догляд за засобами індивідуального захисту, своєчасно здійснювати їх чистку, прання, обезпилювання, дегазацію, дезактива­цію, знешкодження і ремонт. У випадку, коли роботодавець не органі­зував своєчасну хімчистку або прання одягу, він зобов'язаний оплати­ти працівникові його витрати.

Трудові спори з питань видачі і користування 313 розглядаються комісіями по трудових спорах.

1.4.4. Гарантії охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів та людей похилого віку

Конституція України, гарантуючи рівність прав жінки і чоловіка, забезпечує цю рівність спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, створення умов, які дають жінкам можливість поєдну­вати працю з материнством. Враховуючи певні фізичні, фізіологічні та інші особливості жінок, неповнолітніх, інвалідів та літніх людей, держава піклується про ці категорії людей, з одного боку створюючи умови для повної реалізації права громадян на працю, а з іншого не допускаючи того, щоб робота зашкодила їх здоров'ю.

Забороняється використання праці жінок та неповнолітніх осіб віком до 18 років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, перелік яких затверджено Держна-глядохоронпраці, та на підземних роботах. Як виняток дозволяється допускати до таких робіт підлітків-учнів системи ирофтехосвіти під час проходження ними практики.

Забороняється залучення жінок та неповнолітніх до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. МОЗ встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей, які становлять для жінок - 7 кг при постійному переміщенні вантажів протягом зміни і 10 кг - при чер­гуванні з іншими роботами. Максимальна загальна маса вантажу, який жінка може підіймати протягом 1 години, становить 350 кг, якщо вантаж піднімається з робочої поверхні, і 170 кг, якщо вантаж піднімається з підлоги.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей для неповнолітніх встановлені в залежності від піку, статі і і тривалості робіт:

Календарним вік, років	Граничні норми вагивантажу, кг
Короткочасна робота	Трипала робота
юнаки	дівчата	юнаки	дівчата
		2,5	не допускається
			8,4	4,2
			11,2	5,6
			12,6	6,3

Вагітні жінки згідно з медичним висновком повинні бути переве­дені на легку роботу, яка б виключила вплив несприятливих факто­рів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

Неповнолітні приймаються на роботу, як правило, після досягнен­ня 16 років. За згодою одного з батьків чи опікуна можуть, як виня­ток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Допускається приймати учнів загальноосвітніх шкіл та професійних навчальних закладів для виконання легкої праці у вільний час при досягненні ними 14-річного віку. Неповнолітні приймаються на роботу лише після медичного огляду і до досягнення ними 21-річного віку зобов'я­зані щороку проходити медичний огляд.

Забороняється допускати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Тривалість робочого дня для неповнолі­тніх становить: у віці від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, від 15 до 16 років, а також учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у

період канікул, - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчан­ня час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, вказаної вище для осіб відповідного віку. Щорічна від­пустка неповнолітнім працівникам надається тривалістю один кален­дарний місяць і обов'язково влітку.

Роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфіка­цію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомен­дацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час допускається лише за їх згодою за умови, що це не суперечить реко­мендаціям МСЕК.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають особливостям цієї категорії пра­цівників.

Згідно Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» роботодавці зобов'язані враховувати специфіку праці ветеранів та осіб похилого віку. Робоче місце громадянина похилого віку має бути обладнано від­повідними технічними та іншими засобами, що сприяють збереженню його здоров'я і працездатності.

1.4.5. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або в разі їх смерті

Каліцтво або ж інше ушкодження здоров'я (травма, хвороба) пра­цівника веде до втрати ним професійної працездатності, а відтак - до втрати заробітної плати та інших доходів, тим самим він позбавляєть­ся можливості для нормального існування як самого себе, так і своїх утриманців. Тому Закон «Про охорону праці» передбачає, що в разі ушкодження здоров'я працівника, йому повинно бути надане відпо­відне відшкодування, а в разі його смерті відшкодування надається членам сім'ї померлого. Відшкодування здійснює ФССНВ, який виплачує страхові виплати застрахованому чи особам, які мають на це право. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпіло­му провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

В разі травмування, профзахворювання або смерті працівника він і члени його сім'ї мають право на отримання однієї або кількох з ниж-ченаведених страхових виплат:

1) щомісячна страхова виплата;

2) одноразова допомога;

3) пенсія по інвалідності потерпілому;

4) пенсія у зв'язку з втратою годувальника;

5) виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмуван­
ня на виробництві або професійного захворювання її матері під час
вагітності;

6) для компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу.

Щомісячна страхова виплата компенсує потерпілому та чле­нам його сім'ї втрачений заробіток. її розмір встановлюється відпо­відно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомі­сячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я, і не може перевищувати його. Ступінь втрати працездатності потерпі­лим установлюється МСЕК за участю ФССНВ і визначається у від­сотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушко­дження здоров'я.

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхо­вих виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

У разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпіло­го за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працез­датних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Одноразова страхова виплата (допомога) сплачується у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого. Сума цієї виплати визначається із розрахунку середньомісячного заробітку його за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.

Якщо встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, ай внаслідок порушення потерпілим НІ1АОП, роз­мір одноразової допомоги може бути зменшено до 50 відсотків.

У разі смерті потерпілого витрати на його поховання несе ФССНВ, а сім'ї померлого сплачується одноразова допомога, розмір якої повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпі­лого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дити­ну, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Виплата пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на

виробництві або професійного захворювання провадиться потерпіло­му відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення.

Неповнолітнім, які народилися інвалідами внаслідок травмування або профзахворювання матері під час її вагітності, а також учням, студен­там, аспірантам тощо, які стали інвалідами під час відповідних занять або робіт, ФССНВ провадить щомісячні страхові виплати як інвалідам дитинства, а після досягнення ними 16 років - у розмірі середньомісяч­ного заробітку, що склався на території області (міста) проживання цих осіб, але не менше середньомісячного заробітку в країні на день виплати.

Страхові витрати на медичну та соціальну допомогу - це витрати на придбання ліків, спеціальний медичний або постійний сто­ронній догляд, побутове обслуговування, додаткове харчування, опла­ту санаторно-курортних путівок інвалідам тощо.

Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються Фондом неза­лежно від того, ким вони здійснюються. Якщо встановлено, що потер­пілий потребує кількох видів допомоги, оплата провадиться за кож­ним її видом.

Потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує ФССНВ. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпіло­го, Фонд компенсує витрати на проїзд і житло.

За наявності у потерпілого відповідно до висновків МСЕК медич­них показань для одержання автомобіля Фонд компенсує вартість придбання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, пального, а також ремонту і технічного обслуговування та нав­чання керуванню автомобілем.

Згідно з висновком МСЕК Фонд може відшкодовувати іі інші витрати.

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потер­пілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективно­го чи трудового договору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди, здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну шкоду визна­чається в судовому порядку і не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачу­ється в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

За працівниками, які втратили працездатність, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до віднов­лення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попе­редньої роботи проводяться його навчання, перекваліфікація, праце­влаштування відповідно до медичних рекомендацій. Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Дата добавления: 2014-11-20