Розслідування та облік професійних захворювань

Звітність та інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин

Роботодавець на підставі актів за формою Н-1 складає державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою

Держкомстатом, і подає її в установленому порядку відповідним орга­нізаціям, а також несе відповідальність за її достовірність.

Роботодавець зобов'язаний проводити аналіз причин нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року та розробляти і здій­снювати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Органи, до сфери управління яких належать підприємства, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування зобов'язані аналізувати обставини і причини нещасних випадків за підсумками півріччя і року, доводити результати цього аналізу до відома підприємств, що належать до сфери їх управління, а також роз­робляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Органи державного управління, державного нагляду за охороною праці, ФССНВ та профспілкові організації в межах своєї компетенції перевіряють ефективність профілактики нещасних випадків, вжива­ють заходів до виявлення та усунення порушень.

Підприємства, органи, до сфери управління яких належать підпри­ємства, а також ФССНВ ведуть облік усіх пов'язаних з виробництвом нещасних випадків.

Розслідуванню підлягають усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі - професійні захворювання).

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.

У разі необхідності до роботи експертної комісії залучаються спеціа­лісти (представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирек­ції ФССНВ, профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

Віднесення захворювання до професійного проводиться відповід­но до Порядку встановлення зв'язку захворювання з умовами праці.

Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної харак­теристики умов праці, яка складається відповідною установою (закла­дом) державної СЕС за участю спеціалістів (представників) підприєм­ства, профспілок та робочого органу виконавчої дирекції ФССНВ. Санітарно-гігієнічна характеристика видається на запит керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, або спеціаліста з профпатології міста (області), завідуючого відділен­ням профпатології міської (обласної) лікарні.

Якщо на час складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці потерпілий не підпадав під дію чинників виробничого середови­ща, що могли викликати професійне захворювання, враховується його попередня робота, пов'язана з дією несприятливих виробничих факторів,

У разі виникнення підозри на профзахворювання лікувально-про-філактичний заклад направляє працівника з відповідними документа­ми, перелік яких визначений процедурою встановлення зв'язку захво­рювання з умовами праці, на консультацію до головного спеціаліста з профпатології міста (області). Для встановлення діагнозу і зв'язку захворювання з виливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу головний спеціаліст з профпатології направляє хворого до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу. Перелік закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань, через кожні п'ять років переглядається та затверджується МОЗ.

На кожного хворого клініками науково-дослідних інститутів, від­діленнями професійних захворювань лікувально-профілактичних закладів складається повідомлення за формою П-3. Протягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу повідомлення надсила­ється роботодавцю або керівнику підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення професійного захворю­вання, відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміо­логічної служби та лікувально-профілактичному закладу, які обслуго­вують це підприємство, відповідному робочому органу виконавчої дирекції ФССНВ.

Роботодавець організовує розслідування кожного випадку вия­влення професійного захворювання протягом десяти робочих днів з моменту одержання повідомлення.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у складі представників:

• відповідної установи (закладу) державної СЕС (голова комісії);

• лікувально-профілактичного закладу;

• підприємства;

• профорганізації, членом якої є хворий; або уповноваженого тру­
дового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом
профспілки;

• відповідного робочого органу виконавчої дирекції ФССНВ.

До розслідування в разі необхідності можуть залучатися представ­ники інших органів.

Роботодавець зобов'язаний подати комісії з розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки праці тощо), забезпечити комісію приміщенням, транспорт­ними засобами і засобами зв'язку, організувати друкування, розмно­ження і оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов'язана:

♦ скласти програму розслідування причин професійного захворю­
вання;

♦ розподілити функції між членами комісії;

♦ розглянути питання про необхідність залучення експертів;

♦ провести розслідування обставин та причин професійного захво­
рювання;

♦ скласти акт розслідування за формою П-4, у якому зазначити
заходи щодо запобігання розвиткові професійного захворювання,
забезпечення нормалізації умов праці, а також назвати осіб, які не
виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Акт розслідування причин професійного захворювання складається комісією у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення роз­слідування та надсилається роботодавцем хворому, лікувально-профі­лактичному закладу, який обслуговує це підприємство, робочому орга­ну виконавчої дирекції ФССНВ та профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається відповідній СЕС для аналізу і контролю за здійсненням заходів.

Перший примірник акта розслідування залишається на підприєм­стві, де зберігається протягом 45 років.

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що приз­вели до виникнення професійного захворювання.

Про здійснення запропонованих комісією заходів щодо запобіган­ня професійним захворюванням роботодавець письмово інформує відповідну СЕС протягом терміну, зазначеного в акті.

У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного захворювання роботодавець направляє потерпілого на МСЕК для розгляду питання подальшої його працездатності.

Контроль за своєчасністю і об'єктивністю розслідування професій­них захворювань, їх документальним оформленням, виконанням

заходів щодо усунення причин здійснюють установи СЕС, ФССНВ, профспілки та уповноважені трудових колективів з питань охорони праці.

Реєстрація та облік випадків професійних захворювань ведеться в спеціальному журналі:

• на підприємстві, у відповідному робочому органі виконавчої
дирекції ФССНВ та в СЕС на підставі повідомлень про професійні
захворювання та актів їх розслідування;

• у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної
картки амбулаторного хворого, виписки з історії хвороби, лікарського
висновку про діагноз, встановлений під час обстеження в стаціонарі, а
також повідомлення про професійне захворювання.

До цього журналу також вносяться дані щодо працездатності кож­ного працівника, в якого виявлено професійне захворювання.

У разі виявлення у працівника кількох професійних захворювань потерпілий реєструється в журналі один раз із зазначенням усіх його діагнозів.

Установи СЕС на підставі актів розслідування складають карти обліку професійних захворювань за формою П-5. Ці карти і записи на магнітних носіях зберігаються у відповідній установі СЕС та в МОЗ протягом 45 років.

1.6.3. Розслідування та облік аварій

На підприємстві згідно з вимогами законодавчих та інших норма­тивно-правових актів з питань захисту населення і територій від над­звичайних ситуацій та охорони праці повинні бути розроблені і затверджені роботодавцем:

♦ план попередження надзвичайних ситуацій, у якому визнача­
ються можливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного та
природного характеру, прогнозуються наслідки, визначаються заходи
щодо їх ліквідації, терміни виконання, а також сили і засоби, що для
цього залучаються;

♦ план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), у якому перелі­
чуються всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначають­
ся дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнен­
ня, обов'язки працівників професійних аварійно-рятувальних служб
або працівників інших підприємств, які залучаються до ліквідації над­
звичайних ситуацій.

Про аварію свідок повинен негайно повідомити безпосереднього

керівника робіт або іншу посадову особу підприємства, які в свою чергу зобов'язані повідомити роботодавця.

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочерго­вих заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допо­моги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Роботодавець або уповноважена ним особа зобов'язаний негайно повідомити про аварію територіальний орган Держпромгірнагляду (Держнаглядохоронпраці), орган, до сфери управління якого нале­жить підприємство, відповідну місцеву держадміністрацію або вико­навчий орган місцевого самоврядування, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмування або загибелі працівників також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

Розслідування аварій з нещасними випадками проводиться згідно вимог Положення про розслідування нещасних випадків.

Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісія­ми з розслідування, що утворюються:

• у разі аварій І категорії - наказом центрального органу виконав­
чої влади чи розпорядженням відповідної місцевої держадміністрації
(Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя) за
узгодженням з відповідними органами державного нагляду за охоро­
ною праці і МНС;

• у разі аварій II категорії - наказом керівника органу, до сфери
управління якого належить підприємство, чи розпорядженням район­
ної держадміністрації або виконавчого органу місцевого самовряду­
вання за узгодженням з відповідними органами державного нагляду
за охороною праці і МНС.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери упра­вління якого належить підприємство, місцевого органу виконавчої влади або представник органу державного нагляду за охороною праці чи МНС.

У ході розслідування комісія з розслідування визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що спричиняли її, встановлює факти пору­шення вимог законодавства та нормативних актів з питань охорони праці, цивільної оборони, правил експлуатації устаткування та техно­логічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтаж­них робіт або окремих вузлів, конструкцій, їх відповідність вимогам

технічних і галузевих нормативних актів та проекту, встановлює осіб, що несуть відповідальність за виникнення аварії, намічає заходи щодо ліквідації її наслідків та запобігання подібним аваріям.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5. Шкода, заподіяна аварією, визначається з урахуванням втрат, зазначених у додатку Положення про розслідування.

Залежно від характеру аварії у разі необхідності проведення додат­кових досліджень або експертизи зазначений термін може бути про­довжений органом, який призначив комісію.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким відповідно до висновків комісії з розслідування затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягає до відповідаль­ності працівників за порушення законодавства про охорону праці.

Технічне оформлення матеріалів розслідування аварії проводить підприємство, де сталася аварія, яке в п'ятиденний термін після закін­чення розслідування надсилає їх прокуратурі та органам, представни­ки яких брали участь у розслідуванні.

Перший примірник акта розслідування аварії, внаслідок якої не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завер­шення термінів здійснення заходів, визначених комісією з розсліду­вання, але не менше двох років.

Роботодавець зобов'язаний проаналізувати причини аварії та розро­бити заходи щодо запобігання подібним аваріям у подальшому.

У разі коли аварія сталася через проектні недоробки або конструк­тивні недоліки устаткування, для участі в роботі комісії з розслідуван­ня залучаються представники підприємств, які розробляли і вигото­вляли його.

Роботодавець зобов'язаний надіслати проектній організації, заво-ду-виготовлювачу устаткування обгрунтовані рекламації, а їх копії -органам, до сфери управління яких належить підприємство, проектна організація або завод-виготовлювач (у разі його відсутності - відпо­відній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування). За видами робіт і устаткування, на які видається дозвіл (ліцензія) на проектування або виготовлення, копія рекламації також надсилається органу, який видав дозвіл (ліцензію) на проекту­вання або виготовлення устаткування.

Облік аварій І і II категорій ведуть підприємства і відповідні орга­ни державного управління та нагляду за охороною праці з реєстра­цією їх у журналі за встановленою формою. При цьому враховуються

аварії, внаслідок яких сталися нещасні випадки і внаслідок яких нещасні випадки не сталися.

Державна статистична звітність щодо аварій затверджується Держкомстатом за поданням Держнаглядохоронпраці.

Письмову інформацію про здійснення заходів, запропонованих комісією з розслідування, роботодавець подає організаціям, представ­ники яких брали участь у розслідуванні, у терміни, зазначені в акті розслідування аварії.

;♦

1.7. Економічні аспекти охорони праці 1.7.1. Економічне значення та економічні проблеми охорони праці

Покращення умов праці, зниження виробничого травматизму та професійної захворюваності може мати не лише соціальний а й еконо­мічний ефект, адже результати охорони праці ведуть до збільшення фонду робочого часу, підвищення ефективності використання облад­нання, зменшення плинності кадрів, зменшення витрат на пільги та компенсації за несприятливі умови праці, скорочення видатків, пов'я­заних з виробничим травматизмом та захворюваністю працівників тощо.

Так, наприклад, раціональний комплекс заходів, спрямопаних на покращення умов праці, може забезпечити приріст продуктивності праці на 15...20% і більше. Раціональне природне освітлення може збіль­шити продуктивність праці на 10%. Такого ж результату можна досягну­ти і раціональною організацією штучного освітлення. Продуктивність праці збільшується за рахунок правильної організації робочого місця, запровадження функціональної музики, раціонального фарбування приміщень, устаткування, обладнання тощо. В той же час збільшення температури повітря робочої зони виробничих приміщень до 30°С може майже вдвічі зменшити продуктивність праці.

Але реалізація заходів, спрямованих на покращення умов праці, зниження виробничого травматизму та професійної захворюваності вимагає затрат і часто досить суттєвих, які ведуть до збільшення собі­вартості продукції, зменшення доходів, що негативно сприймається багатьма роботодавцями, які вважають такі витрати марними.

Главу підготовлено за участю к. т. н. Водяника А. О. (ННДІОП).

Виходячи з вищесказаного для охорони праці важливими є три основні проблеми економічного характеру. Перша з них - це оцінка затрат на охорону праці взагалі та затрат на окремі її складові. Друга проблема стосується визначення ефективності затрат на попереджен­ня нещасних випадків та професійних захворювань, оптимізації витрат та інші економічні обґрунтування. Третя проблема - стимулю­вання та фінансування охорони праці.

Вирішення першої із зазначених проблем, зокрема, щодо визначення «вартості» нещасних випадків та професійних захворювань, суттє­во для усвідомлення серйозності та значущості затрат, породжених трав­матизмом, для держави, галузі чи окремої фірми, що є спонукальним мотивом посилення профілактики у сфері охорони праці. Навіть орієн­товні значення показують, що суто економічні збитки від травматизму і професійної захворюваності настільки масштабні (від 2 до 6% валового національного продукту країни), що варті постійної уваги і є найдійові-шим чинником посилення профілактичної діяльності на всіх рівнях управління охороною праці.

Актуальність вирішення проблеми ефективності затрат на попередження нещасних випадків та професійних захворювань, оптимізації витрат та інших економічних обґрунтувань в охоро­ні праці полягає в тому, що цілісне уявлення про користь від охорони праці, є одним із способів мотивації, адже прибуток має вирішальне значення в підприємницькій діяльності. Тому визначення економіч­ної ефективності є одним із способів переконання (мотивації) робото­давця у корисності, вигідності для нього вкладення коштів в охорону праці.

Одностайності відносно економічної ефективності профілактич­них заходів з охорони праці у нас і за кордоном не спостерігається. Виділяється щонайменше три підходи стосовно можливості та необхідності оцінок ефективності в охороні праці. Перший з них полягає в тому, що профілактичні заходи мають бути прибутковими (принаймні, не збитковими). Другий підхід, навпаки, заперечує можливість економічної оцінки заходів з охорони праці взагалі. Третій підхід, найбільш реальний, полягає у тому, що певні заходи можуть приносити економічну віддачу та її можна визначити, але є й заходи однозначно невигідні.

Ллє, незважаючи на певний різнобій думок щодо ефективності про­філактичної діяльності в охороні праці, важливість визначення еконо­мічної ефективності охорони праці, як одного з мотивів поліпшення стану безпеки виробництва, знаходить усе більше прихильників.

Третя економічна проблема охорони праці, на яку останнім часом звертається посилена увага вітчизняних та закордонних фахівців, - це проблема стимулювання та фінансування. На відмі­ну від традиційного вітчизняного уявлення про стимулювання як метод впливу на найманих працівників за кордоном це поняття трактується ширше і стосується не лише внутрішиьофірмових аспектів, а й стиму­лювання роботодавця (зовнішні щодо фірми економічні стимули).

Одним з основних способів зовнішнього стимулювання охорони праці є застосування диференційованих страхових внесків при страх­уванні нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та гнучка система знижок-надбавок до страхових тарифів, що мають реагувати на зміни стану охорони праці на підприємстві, в галузі та в державі загалом. Інвестиційні та податкові механізми впливу на робо­тодавця в даний час не так поширені, але їх пропонується посилити в майбутньому.

Особливістю внутрішнього стимулювання є те, що це безперечно корисний механізм мотивації до поліпшення безпеки праці та вироб­ничого середовища. Але слід враховувати, що роботодавці можуть застосовувати його як штучну панацею, щоби приховати відсутність на підприємстві повноцінної системи управління охороною праці, тобто не як елемент цієї системи, а як її підміну. Крім того серед пра­цівників і керівників різного рівня під впливом стимулювання може виникати спокуса приховати нещасний випадок чи аварію через побоювання втрати премії чи інших матеріальних вигод.

1.7.2. Економічні методи управління охороною праці

Для вирішення економічних проблем охорони праці на практиці застосовуються відповідні механізми, серед яких провідне місце зай­мають економічні методи.

Економічні методи управління охороною праці в широкому розумінні цього поняття - це не лише методи, а система методів, форм, засобів і заходів впливу на стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища з урахуванням економічних законів та економічних інтересів усіх учасників виробничого процесу і сус­пільства в цілому для досягнення головної мети охорони праці: створення безпечних умов праці й збереження життя та здоров 'я людини в процесі трудової діяльності.

Економічні методи спрямовані на створення умов, які мають сти­мулювати діяльність підприємств і організацій щодо досягнення виз-

начених цілей охорони праці з урахуванням потреб та інтересів окре­мих працівників, трудових колективів, менеджерів та власників під­приємств. На відміну від правових та адміністративних методів упра­вління, які регламентують виконання тих чи інших вимог охорони праці, а для ефективного застосування потребують жорсткого контро­лю за їх виконанням, економічні методи більш ліберальні, базуються не на страху покарання, а на економічних вигодах того, до кого вони застосовуються. Тобто, економічні методи управління охороною пра­ці - цс інструмент, за допомогою якого держава, як гарант прав найма­них працівників, із використанням НПАОП та спеціально створених інституцій формує такі умови господарювання для роботодавців (власників), що їм стає вигідніше спрямовувати ресурси на попе­редження травматизму, професійної захворюваності та поліпшення стану умов і охорони праці ніж на компенсації потерпілим та ліквіда­цію інших наслідків неналежного етапу безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

В охороні праці можна виділити кілька принципових аспектів застосування економічних методів. Перший з них полягає у тому, що виділяються економічні методи, які безпосередньо виконують роль економічних стимулів (внутрішніх, що запроваджуються па підпри­ємстві або зовнішніх, що вводяться централізовано). До цих методів відносяться різного роду системи стимулювання охорони праці на підприємстві, централізовані системи стимулювання власників під­приємств (штрафи, знижки-надбавки до страхових тарифів тощо). Іншими словами, цс методи, які базуються на прямій та очевидній економічній вигоді особи чи групи осіб, до яких застосовуються еко­номічні стимули за виконання вимог охорони праці (робиш так, як вимагає система стимулювання - отримуєш за це одразу якусь вигоду економічного характеру і, навпаки, не дотримуєшся вимог цієї систе­ми - зменшуєш свої вигоди).

Друга група економічних методів управління охороною праці - це методи, які базуються не на прямій та очевидній вигоді, а на глибин­них особливостях економічних законів та на непрямих стимулах. Для цієї групи характерним є те, що сам економічний стимул прихований і, проявляється, як правило, через певний ланцюжок причинно-нас-лідкових зв'язків. Наприклад, для отримання деяких ліцензій підпри­ємство має пред'явити дозвіл органів державного нагляду за охоро­ною праці. На перший погляд це чисто адміністративний захід, але в основі його лежить економічний стимул: не пройдеш процедуру отри­мання дозволу - не будеш мати ліцензії, не будеш мати ліцензії - не

зможеш виконувати ту чи іншу роботу, а, отже, не матимеш бажаного економічного результату (вигоди). Тому адміністративно-правовий метод управління в кінці ланцюжка причинно-наслідкових зв'язків стає по суті економічним. Іншим прикладом може бути законодавче віднесення витрат на заходи з охорони праці до валових витрат вироб­ництва. Це також стимул непрямої дії, оскільки певним чином стиму­лює фінансування потреб охорони праці за рахунок собівартості (зменшує базу оподаткування).

В залежності від того, до кого застосовуються економічні стимули, виділяється зовнішнє та внутрішнє стимулювання. Тому й економічні методи управління охороною праці за ознакою суб'єкта, яким управля­ють, поділяються на методи зовнішнього та внутрішнього спрямуван­ня. Інструментами економічного впливу держави на роботодавця є кредитна, податкова, інвестиційна, страхова політика, прямі субсидії для поліпшення стану умов і охорони праці та політика штрафних санкцій. У відповідності з цим, економічні методи управління охоро­ною праці можуть бути реалізовані шляхом:

• створення сприятливих умов для кредитування заходів і засобів
з охорони праці;

• надання податкових пільг;

• запровадження таких умов для інвестування оновлення та модер­
нізації виробничих фондів, які обов'язково б ураховували вимоги без­
пеки праці та виробничого середовища;

• забезпечення функціонування системи обов'язкового страхуван­
ня від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­
вань на основі прямого зв'язку між рівнями травматизму, профзахво-
рюваності, стану умов і охорони праці та страховими внесками під­
приємств;

• нормативно-правових вимог, які регламентують застосування
штрафних санкцій за порушення роботодавцем вимог безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища;

• забезпечення державного фінансування наглядової, консульта­
ційної, дозвільної та основних напрямків науково-дослідної роботи;
фінансування окремих заходів з охорони праці на найбільш небезпеч­
них виробництвах.

Економічний вплив на найманих працівників здійснюється за допомогою договірного регулювання через колективний договір або безпосередньо роботодавцем через систему преміювання за виробни­чі результати чи взагалі через систему управління підприємством (фірмою).

Дата добавления: 2014-11-20