Методика оцінювання кредитоспроможності позичальника

Основні вимоги до кредитоспроможності позичальника визначені «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління НБУ від 6.07.200 р. № 279.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Для формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банки повинні на основі проведеного фінансового аналізу класифікувати позичальників за класами ризику.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі – не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків – не рідше ніж один раз на місяць.

Зазначені в цьому Положенні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

ü платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

ü фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

ü обсяг реалізації;

ü обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів – у динаміці);

ü склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

ü собівартість продукції (у динаміці);

ü прибутки та збитки (у динаміці);

ü рентабельність (у динаміці);

ü кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

ü ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

ü наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ü ефективність управління позичальника;

ü професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

ü інша інформація.

ü Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

ü інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

ü аналізу якості активів і пасивів;

ü аналізу прибутків і збитків;

ü інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

ü інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

ü щорічного аудиторського висновку.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Таблиця 12.1.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану

Клас позичаль-ника	Характеристика позичальника
Клас "А"	Клас "А" – фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.
Клас "Б"	Клас "Б" – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А" (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.
Клас "В"	Клас "В" – фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.
Клас "Г"	Клас "Г" – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою. При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). У разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".
Клас "Д"	Клас "Д" – фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня. За результатами оцінки фінансового стану позичальник відноситься до відповідного класу. Якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, то позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.   ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується як:

а) відношення оборотних активів до поточних зобов’язань;

б) відношення грошових коштів і дебіторської заборгованості до поточних зобов’язань;

в) відношення грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до поточних зобов’язань;

г) відношення оборотних активів до суми зобов’язань.

2. Відношення власних оборотних коштів до загальної суми власного капіталу має назву:

а) коефіцієнт мобільності;

б) коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

в) коефіцієнт ліквідності робочого капіталу;

г) коефіцієнт фінансової стійкості.

3. Коефіцієнт забезпечення реалізації робочим капіталом:

а) Це завжди позитивна величина;

б) Не може бути рівним нулю;

в) Може бути від’ємним лише у випадку, коли мають місце негативні фінансові результати.

4. Якщо підприємство не має поточних зобов’язань, то коефіцієнт ліквідності робочого капіталу:

а) Буде додатнім;

б) Буде від’ємним;

в) Буде нульовим;

г) Буде неможливо розрахувати.

5. Якщо коефіцієнт фінансової стійкості рівний 0,8, то коефіцієнт автономії дорівнюватиме:

а) 4;

б) 0,8;

в) 0,25;

г) 0,2.

6. Якщо на початок року на підприємстві працювали 50 осіб, протягом року 5 з них звільнили, а виручка від реалізації склала 900 тис. грн., то продуктивність праці рівна:

а) 180 тис. грн. на 1 працівника;

б) 20 тис. грн. на 1 працівника;

в) 18 тис. грн. на 1 працівника;

г) 16,36 грн. на 1 працівника.

7. Якщо коефіцієнт фінансового левериджу (СВОВ) дорівнює 1.2, а виторг від реалізації зросте на 8%, то прибуток підприємства:

а) зросте на 9,2%;

б) зросте на 9,6%;

в) зросте на 10%;

г) зросте на 12%.

8. Якщо чистий прибуток фірми склав 150 тис. грн., чистий обсяг продаж – 1200 тис. грн., а коефіцієнт рентабельності інвестицій 0,5, то сумарний капітал підприємства рівний:

а) 1050 тис. грн.;

б) 600 тис. грн.;

в) 300 тис. грн.;

г) 75 тис. грн..

9. Коефіцієнт забезпечення темпу стабільного росту за рахунок внутрішніх джерел буде найвищим за:

а) Агресивної дивідендної політики товариства;

б) Помірної дивідендної політики товариства;

в) Консервативної дивідендної політики товариства;

г) Не залежить від типу дивідендної політики товариства.

10. Коефіцієнт проміжної ліквідності зазвичай:

а) Більший за коефіцієнт загальної ліквідності, але менший – за кислотний тест;

б) Менший за коефіцієнт загальної ліквідності, але більший – за абсолютної;

в) Більшийа коефіцієнт термінової ліквідності, але менший – за швидкої;

г) Менший за коефіцієнт швидкої ліквідності, але більший – за суворої.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1) Сутність діагностичного аналізу підприємства.

2) Аналіз показників прибутковості (рентабельності).

3) Ділової активності підприємства по системі «Дюпон».

4) Методика оцінювання кредитоспроможності позичальника.

5) Ключові фінансові показники діяльності підприємства.

6) Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану

Дата добавления: 2014-11-20