Енгельс Ф. Твори

3 4-1525

ним від людської біологічної природи, Маркс розглядав відчу-. ження як наслідок певних історичних та економічних умов і су­спільних відносин, в яких живе та діє людина.

Особисті спостереження і вивчення політекономії, зокрема книги Дж. Мілля «Основи політичної економії», дали Марксу змогу зробити висновок, що у світі, де все купується і продаєть­ся, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.

Праця створює всі багатства суспільства. Взявши цей ре­альний економічний факт за висхідний пункт свого аналізу, Маркс звертає увагу на суперечливий характер праці. З одного боку, праця виступає як процес взаємодії людей, спрямований на опанування навколишньої природи з метою задоволення власних потреб. З іншого боку, праця — це виснаження тіла і духу, засіб відчуження людей. Інакше кажучи, праця може при­носити як задоволення, так і страждання. І все це залежить не стільки від змісту праці, скільки від стану тієї сукупності су­спільних відносин, в яких вона здійснюється. Ця сукупність су­спільних відносин зрештою визначає свідомість, поведінку лю­дини і насамперед ставлення її до праці. За певних суспільних відносин людина втрачає здатність до творчості, до того, що робить її справжньою людиною. З суб'єкта діяльності вона пе­ретворюється на засіб діяльності. Внаслідок цього праця відчу-І жується від її результатів, вони перетворюються на самостійну^ систему, яка панує над робітником і яка ворожа йому. 1-ї

Пов'язавши відчуження з особливим характером праці! Маркс довів, що відчужена праця є історично перехідною фор­мою на шляху перетворення праці на необхідність і потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у про­цесі праці сам робітник належить власникові засобів виробни­цтва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.

Аналіз відчуженої праці став однією з істотних передумов розробки Марксом матеріалістичного розуміння історії, набли­зив його до розкриття таємниці класичного капіталістичного способу виробництва, дав можливість визначити місце матері­ального виробництва у системі суспільного виробництва, вияви­ти залежність суспільної свідомості від суспільного буття, роз­крити сутність приватної власності та історичний характер її, дати нове розуміння проблеми суспільного розвитку як руху від відчуження до свободи.

Досліджуючи відчуження продукту праці і процесу праці, родового життя людини та відчуження її від іншої людини, Маркс показав, що причину відчуження слід шукати в історично

означених відносинах власності у суспільстві. На підставі ана­лізу класичного капіталістичного способу виробництва Маркс дійшов висновку, що за умов абсолютного панування приватної власності людина втрачає власну унікальність, перетворюючись на функцію виробництва, на часткову людину¹ (Теіітепзспеп). Маркс звертає увагу на той факт, що вироблена споживна вар­тість, включена до сфери обміну, відразу ж перетворюється на мінову вартість. Нова вартість трансформує конкретну працю в абстрактну, породжуючи товарний фетишизм. Потрапивши в залежність від світу речей, людина марно намагається поверну­ти свою самостійність. Однак товарний фетишизм — це лише перше коло земного пекла, це лише засада для відчуження, яке закріплюється товарно-грошовими відносинами.

В «Економічно-філософських рукописах 1844 року», «Німець­кій ідеології» та «Економічних рукописах 1857—1859 років» Маркс розкриває особливу роль грошей в буржуазному суспіль­стві, яке проходить етап свого становлення. Гроші створюють той суспільний зв'язок, який ніхто не в змозі розірвати, тим більше вийти з нього. Гроші утворюють другий рівень відчу­ження.

Кінцевим продуктом абстрактної праці, за Марксом, є капі­тал, фетишизація якого становить третій рівень відчуження. Як споживач чужої працездатності капітал за своєю енергією, не­наситністю та ефективністю значно переважає всі попередні си­стеми виробництва, що спираються на пряму примусову працю. «Капітал,— зауважує К. Маркс,— це мертва праця, що, як вам­пір, оживає лише тоді, коли вбирає в себе живу працю і живе тим повніше, чим більше живої праці він поглинає»². Перетво­рюючись на самостійну і панівну силу, капітал надає відчужен­ню тотального (загального) характеру. Віднині не суспільство обслуговує людей, а люди прислуговують йому, здійснюючи пев­ну суспільну функцію. Місце справжньої суб'єктивності займає рольова суб'єктивність як залежна від псевдосуб'єктів із світу речей і суспільних відносин.

Процес персоніфікації суспільних відносин і деперсоніфікації людей завершується. Відносини між людьми перетворюються на безликий функціональний зв'язок. Це відношення між двома абстракціями, двома живими машинами, які прислуговують од­на одній, підтверджує відомий американський філософ Е. Фромм: «Роботодавець використовує робітника, що працює

¹ Див.: /, іркс К. Капітал. Т. 1//Маркс К., Енгельс Ф. Твори.—Т. 23,— С. 612.

³ Там же.— С. 227.

за наймом; торговець — своїх покупців. Кожен є предметом споживання для когось» ³.

За умов повної персоніфікації суспільних відносин, коли людина зводиться до рівня суспільної функції, суспільне вироб­ництво виступає «виробництвом її небуття, її влада над предме­том виявляється владою предмета над нею, а сама вона, воло­дар свого витвору, виявляється рабом цього витвору»⁴.

Уже в «Економічно-філософських рукописах 1844 року» Маркс звертає увагу на те, що послідовність становлення і роз­витку відчуження передбачає і послідовність зняття відчужен­ня. Засобом ліквідації відчуження, за Марксом, є комунізм. Усуваючи панування приватнокапіталістичної власності, кому­нізм закладає основу повернення людині людського буття^Та як засіб емансипації людини комунізм не є метою 'людського розвитку. Комунізм не самоцінність, а засіб підготовки суспіль­ства гуманізму, суспільства як вільної асоціації вільних інди­відів. Така позиція оформляється в ранніх творах класиків мар­ксизму ⁵.

За Марксом, у початковій своїй формі комунізм своєрідно протестує проти приватної власності. Він скасовує її, не скасо­вуючи відчуженої праці. Перетворюючи приватну власність на державну, він усіх робить робітниками. Заперечуючи особистість людини і світ культури, цей примітивний комунізм як ідеал про­понує бідність, зрівнялівку і задоволення потреб за мінімумом. Оцінюючи перші кроки комун в Англії та в Америці у скасу­ванні приватної власності, Маркс зазначає, що брутальний, ка-зармений комунізм є лише формою прояву мерзотності приват­ної власності, що бажає затвердити себе як позитивна спіль­ність. Казармені методи скасування приватної власності лише дискредитують ідею справжнього комунізму, бо реалізується та модель суспільства, де людина не тільки постала над приватною власністю, а й розгубила багато з того, що вона мала за умов суспільства приватнокапіталістичної власності.

Другий етап подолання відчуження здійснюється комунізмом політичного характеру. Він може бути демократичним або дес­потичним, все залежить від речового й особистісного фактора продуктивних сил, а також тих виробничих відносин, які забез­печують розвиток їх. Цей етап характерний тим, що нова соці-

⁸ Рготт Е. Вет тойегпе Мепзсп ипй зіепе 2икипїі. Еіпе Зогіаі — рзусЬо-іо^івсЬе ипіегзисЬипе-— РгапкГигі а. М., 1960.— 5. 126.

⁴ Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року//Маркс К., Ен­гельс Ф. Твори.— Т. 42,— С. 24.

⁵ Див: Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року//Маркс К.., Енгельс Ф. Твори.—Т. 42.—С. 113—116, 127, 135—136: Маркс К-, ЕнЛльс Ф. Німецька ідеологія // Твори.— Т. 3.— С. 33.

альна реальність навіть із скасуванням держави продовжує пе­ребувати під впливом приватної власності. Ця форма соціально­го ладу орієнтована на подолання самовідчуження людини, але вона не в змозі забезпечити задоволення потреб людської при­роди. Цей комунізм також перебуває у полоні приватної влас­ності і заражений нею ⁶. Цей висновок спирається на положен­ня, що тільки форма власності є основним посередником у відносинах суспільства і природи, суспільства і людини. Цей посередник або виконує своє призначення бути системою забез­печення життєдіяльності людей, або перетворюється на систему самозабезпечення, наприклад: не капітал для людей, а люди для капіталу.

Людина лише тоді стає творцем історії, коли скасовує від­чуження, пов'язане з певними швидкоплинними різновидами власності, і повертає свою справжню сутність. Ця проблема мо­же бути вирішеною лише на третьому «поверсі» комунізму, який передбачає скасування приватної власності винятково на заса­дах збереження і розвитку всього багатства людської культури. Такий комунізм, на думку Маркса, рівний завершеному гума­нізмові, бо «він є справжнім вирішенням суперечності між лю­диною і природою, людиною і людиною, справжнім вирішенням суперечності між існуванням та сутністю, між уречевлюванням і самостверджуванням, між волею і необхідністю, між індивідом і родом»⁷.

Розуміючи історію як самотворення людини, Маркс вважав, що з комунізмом вона тільки починається, продовжується вона в суспільстві гуманізму, де домінують не виробничі, а справжні людські відносини, де ідеалу служіння власності протистоїть ідеал вільної людини. Комунізм Маркс розглядає не як мету, а як спосіб, засіб ліквідації тотального відчуження і повернен­ня людини до самої себе. На місце абстрактної людини Фейєр-баха Маркс ставить стосунки робітника і капіталіста, які за умов фетишизації товару, грошей та капіталу функціонують як уособлена праця і як втілений капітал. Цей хибний світ, де лю­ди існують немовби функції, де речі панують над творцем, де персоніфікація суспільних відносин означає деперсоніфікацію, дегуманізацію людей, Маркс згодом докладно проаналізує в «Капіталі» і підготовчих до нього рукописах.

Образи, що народилися в «Економічно-філософських руко* писах», набудуть у «Капіталі» ще більш яскравих та вражаю­чих обрисів. Найвищою цінністю суспільства Маркс проголошує

⁶ Див.: Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року //Маркс К Енгельс Ф. Твори.—Т. 42.—С. 116. ^г

⁷ Див.: там же.— С. 116.

6людину. Знищення приватної власності він вважає засобом реа­лізації цього ідеалу. Подальший розвиток людства доведе, од­нак, що скасування приватної власності як умов експлуатації необхідне, але ще недостатнє для привласнення людьми своєї

людяності.

У серпні 1844 р. в Парижі відбулася зустріч Маркса і Ен­гельса, яка заклала основи їх майже 40-річного співробітництва. Єдність поглядів Маркса та Енгельса знайшла своє відбиття у спільних роботах, в яких з позиції матеріалістичного розумін­ня історії, на основі аналізу класичного способу виробництва зображено «справжніх індивідів у їх дійсній відчуженості». Маркс і Енгельс дійшли висновку, що приватна власність у своєму розвитку неодмінно призводить до власного скасування, але робить це вона не прямо, а опосередковано, народжуючи пролетаріат як зубожіння, що усвідомлює свою нелюдськість, а тому скасовуючи себе. «Пролетаріат виконує вирок, який при­ватна власність, породжуючи пролетаріат, виносить собі самій, так само, як він виконує вирок, що його наймана праця вино­сить самій собі, створюючи чуже багатство і власні злидні. Здо­бувши перемогу, пролетаріат аж ніяк не стає абсолютною сто­роною суспільства, бо він здобуває перемогу, тільки скасовуючи самого себе і свою протилежність. З перемогою пролетаріату зникає як сам пролетаріат, так і протилежність, що його зумов­лює,— приватна власність» ⁸.

Наведене положення свідчить про помилку тих, хто звину­вачує Маркса у висуненні тези щодо пролетарського месіанства. Релігії розіп'ятого Бога Маркс, мовляв, протиставляє доктрину розіп'ятої богоподібної людини, приведеної капіталізмом на Голгофу крайньої бідності, приниження і презирства. Пролета­ріат, немов Спаситель, повинен звільнити людство і самого себе від експлуатації та відчуження ⁹. Однак при цьому забувають, що Маркс дав об'єктивну оцінку пролетаріатові. Вже тоді, всту­паючи в полеміку зі своїми опонентами, він проголошував: «Як­що соціалістичні письменники визнають за пролетаріатом цю всесвітньо-історичну роль, то ні в якому разі не через те, що вони, як запевняє нас критична критика (підкреслено нами.— /. К.), вважають пролетарів богами. Скоріше навпаки»¹⁰, якщо враховувати, що «у пролетаріаті людина втратила саму себе» ^и.

⁸ Маркс К-, Енгельс Ф. Святе сімейство, або критика критичної крити­ки // Твори — Т. 2 — С. 38.

⁹ Див.: Умер ли марксизм? (Материальі дискуссии) // Вопр. философии.—

1990.— № 10.— С. 26—30.

¹⁰ Маркс К-, Енгельс Ф. Святе сімейство, або критика критичної крити­ки // Твори,— Т. 2.— С. 38.

¹¹ Там же — С. 38.

Апологія пролетаріату як сили, що не може звільнити себе, не знищивши власних життєвих умов, була багатообіцяючою. Однак спиралася вона не на міф про богоподібну страждаючу людину, а на реальність раннього класичного капіталізму, з якої випливало: пролетаріату немає чого втрачати, крім власних кайданів. Тому здавалося природним революційне подолання відчуженості в рамках скасування приватної власності й утвер­дження суспільної власності. Як сучасник надзвичайно гострої класової боротьби, становлення робітничого руху, здійснення буржуазних революцій Маркс вбачає в революції єдиний засіб для знищення причин експлуатації людини людиною. Полемізу­ючи з Прудоном, автором книги «Філософія злиденності», Маркс зазначає, що для знищення суспільства злиднів потрібен не косметичний ремонт, а революція, в якій суспільство, що по­стійно відтворює безправність, відчуженість, злидні, буде зни­щено ¹².

Не слід робити закид Марксові і тим фактом, що він нібито легітимізував тенденції пролетаріату до егалітаризму. Саме Марксу належить критика концепції «брутального комунізму» ¹³. Далекий був Маркс від того, щоб його теорію «комуністичної дії» використовували як метод прямого догматичного накладан­ня на догматичні процеси без урахування специфіки тих чи ін­ших народів, їх просторово-часових характеристик ^м.

Концепція відчуження є наріжним каменем філософії мар­ксизму. Вона побудована на імперативі «Людина є найвищою істотою для людини» і має критичну спрямованість, передбачаю­чи зв'язок між критичною теорією і практикою. Якщо в «Еконо­мічно-філософських рукописах 1844 року» Маркс досліджує від­чужену працю, то вже у «Тезах про Фейєрбаха» він наполягає на необхідності перетворення умов відчуженої праці, але ця по­треба має бути усвідомленою. І лише у «Німецькій ідеології» вже з позицій матеріалістичного розуміння історії Маркс визна­чає комуністичну свідомість як свідомість необхідності практич­ної дії, матеріальна сила повинна бути спростована матеріаль­ною ж силою. Взявши участь у підготовці «Маніфесту Комуніс­тичної партії», Маркс розпочинає ґрунтовний критичний аналіз капіталістичного суспільства з допомогою категорії «відчужен­ня». Він має за мету забезпечити пролетарський рух науко­вим твором, в якому була б обгрунтована стратегія робітничого

¹² Див.: Маркс К-, Енгельс Ф. Злиденність філософії//Твори.— Т. 4.— С. 133.

¹³ Див.: Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року// Маркс К., Енгельс Ф. Твори.—Т. 42.—С. 113—116.

¹⁴ Див.: Маркс К- Лист до редакції «Отечественнмх записок»; лист до В. І. Засулич//Маркс К., Енгельс Ф. Твори.—Т. 19.—С. 114—119, 241—242. руху за умов раннього класичного капіталізму. Подальший роз­виток філософії марксизму довів, що Маркс-філософ стає за­ложником Маркса-політика.

Революція 1848 р. була не лише пробним каменем марксиз­му, а й досвідом подальшого розвитку його. Особливе місце в розвитку філософії марксизму посідають економічні твори Мар­кса, в яких він сформулював основні твердження діалектичного матеріалізму, пристосувавши його до пізнання розвитку су­спільства. З появою «Капіталу» матеріалістичне розуміння істо­рії постає вже не гіпотезою, а науковим твердженням. Багатст­во матеріалу дає нагоду уявити марксову лабораторію, де було здійснено аналіз буржуазного суспільства і проведено дослі­дження законів класичного капіталізму, ознайомитися з мето­дом сходження від конкретного до абстрактного. У передмові до другого видання «Капіталу» (1873) Маркс писав: «Мій діа­лектичний метод щодо своєї основи не тільки відмінний від ге- $, гелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля про- Щ цес мислення... є деміург дійсного... У мене ж, навпаки, ідеальне?; є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову|| і перетворене в ній» ¹⁵. ||

Реконструюючи історію людства, Гегель іде від ідеї до реаль-Ір ності. Що ж до Маркса, то він розпочинає з аналізу реальності!} і завершує його ідеями влаштування майбутнього соціального

ладу.

На протилежність Гегелеві Маркс розуміє діалектику як ло­гіку розвитку явищ та процесів, які існують поза свідомістю і незалежно від неї. Поняття абстракції — це лише відбиття у мисленні речей і процесів, що відбуваються в реальному світі. «...Ці ідеї, ці категорії такі ж мало вічні,— зауважує Маркс,— як і відносини, що вони їх виражають. Вони являють собою іс­торичні і минущі продукти» ^1б. У «Капіталі» єдина матеріаліс­тична діалектика виступає у двох різних, але взаємопов'язаних формах — як об'єктивна діалектика та суб'єктивна. Перша з них — це діалектика розвитку самого об'єкта, тоді як суб'єктив­на діалектика — це відбиток аналогів об'єктивної діалектики у свідомості суб'єкта пізнання, а також специфічні закони проце­су пізнання. Суб'єктивна діалектика виступає також як логіка і гносеологія. Це зумовлено тим, що і людське мислення, і світ підпорядковані у своєму розвитку одним і тим самим законам. Певний внесок у розвиток діалектики зробив Ф. Енгельс, простежуючи історичні шляхи розвитку її, оцінюючи переваги

Дата добавления: 2014-11-20