Загальна характеристика наукового дослідження 6 страница

7. Іноді буває корисним висунути всі можливі гіпотези, а потім на основі критичного аналізу відібрати з них найбільш правдивіші.

8. Не бійтеся ризикованих міркувань, уникайте шаблонів у своїх міркуваннях.

9. У випадку труднощів при формулюванні гіпотези звільніть Ваше завдання від усіх зайвих уявлень, зведіть його до простішого пи­тання.

10. Іноді корисно поставити перед собою і відповісти на наступні пи­тання: що є невідомим; які умови є необхідними і недостатніми для того, щоб спостерігати нове для вас явище; чи є можливим виключити з розгляду ряд умов, частину даного?

11. Перевірити гіпотезу — значить встановити, що наслідки, які по­винні з неї витікати, дійсно співпадають з явищами, що спостері­гаються, з результатами експерименту.

12.Перевіряючи гіпотезу, необхідно з'ясувати, чи не суперечить вона законам і правилам, які були встановлені раніше.

Кожний дослідник прагне до того, щоб сконструйовані ним гіпотези підтвердилися, однак це не означає, що вони не можуть знайти свого підтвердження. У процесі психолого-педагогічного експерименту з кількох сформульованих дослідником гіпотез може підтвердитися лише одна, хоча може статися, що будуть відкинуті всі прийняті гіпотези.

У разі, коли гіпотези негіпотетичні, аксіоматичні або абсурдні і ніяк не можуть бути обґрунтовані, роботу над ними необхідно розпочати ще раз. Зрозуміло, що в процесі дослідження гіпотези можуть уточнюва­тися, доповнюватися, розвиватися, відхилятися.

У психолого-педагогічних дослідженнях нечасто йдеться про одер­жані негативні результати, хоча дуже рідко буває так, що всі поставлені завдання були успішно вирішені. Але іноді й негативні результати мо­жуть бути дуже корисними для розвитку психологічної або педагогічної науки. Негативні результати можуть бути особливо істотними за своїм науковим значенням, якщо ведуть до перегляду застарілих уявлень. Це можливо лише тоді, коли гіпотези мають конструктивний характер, про­цес дослідження, організований і проведений з належною коректністю, а отримані емпіричні дані є вірогідними.

Одна або кілька робочих гіпотез повинні мати пояснювальний і прог­ностичний характер, розкривати механіку функціонування психолого-педагогічного явища і передбачати перспективи його розвитку.

Таким чином, гіпотези наукового дослідження повинні:

• відповідати вихідним принципам загальнопедагогічних та загальнопсихологічних теорій;

• бути взаємопов'язаними і являти в сукупності систему доказів ви­сунутої проблеми;

• бути доступними для перевірки в процесі експериментального пси­холого-педагогічного дослідження;

• не суперечити відомим і перевіреним фактам, а також одне одному (хоча і можуть бути альтернативними);

• бути простими, розвиватися від загальних посилань до емпіричних наслідків, що інтерпретуються.

Постановка завдань дослідження

Гіпотетично представлені внутрішні механізми функціонування до­сліджуваного явища, сутнісні його характеристики, що описані як при­пущення, співвідносяться із цілями дослідження, тобто кінцевими про­ектними результатами. Це співвідношення дозволяє перейти до форму­лювання завдань дослідження. Така теоретична робота спрямована на вироблення форми і змісту конкретних пошуків завдань, спрямованих на оптимізацію, варіювання умов (зовнішніх і внутрішніх, існуючих і ство­рюваних експериментально), в результаті яких гіпотетичний причинно-наслідковий зв'язок набуває всіх рис об'єктивної закономірності.

ЗАВДАННЯ — передбачувашій локалі­зований результат дослідження, який містить у собі:

• вимоги (мету);

• умови, тобто відоме і шукане (невідо­ме), які сформульовані в питанні.

Ієрархічно організована послідовність завдань утворює програму діяльності.

Одним з основних завдань майже кожного психолого-педагогічного дослідження є експериментальна чи дослідно-експериментальна пере­вірка висловлених ідей, запропонованої системи роботи, створеної мо­делі, педагогічної технології, технології психодіагностики особистості та їх апробація на практиці. Для більшої частини досліджень обов'язковим має бути розробка на основі одержаних результатів конкретних рекомен­дацій для студентів, викладачів, психологів, менеджерів. Рекомендації спрямовані на поліпшення освітянського процесу.

Щоб визначити завдання конкретного психолого-педагогічного дослі­дження, рекомендується відповісти на запитання: "Що необхідно зроби­ти, щоб досягти мети дослідження?" Як правило, формують 4-5 завдань. Завдання, які є більш частковими, виступають підзавданням до одного з основних.

Єдиного стандарту у формулюванні завдань не може бути, але за­гальними тенденціями е такі:

• перше завдання пов'язують з виявленням, уточненням, поглиблен­ням, методологічним обґрунтуванням сутності, природи, структу­ри, законів функціонування і розвитку об'єкта, що вивчається;

• друге завдання спрямовують на аналіз реального стану предмета дослідження, динаміки, внутрішніх протиріч розвитку;

• третє завдання направлене на розкриття загальних способів пере­творення об'єкта, на побудову його моделей, виявлення умов ефек­тивного функціонування та їх дослідно-експериментальну пере­вірку;

• четверте завдання пов'язують із виявленням шляхів і засобів підви­щення ефективності досліджуваного явища, процесу тощо;

• п'яте завдання присвячують створенню, розробці конкретних мето­дик і технологій, практичних рекомендацій з їхнього використання.

Таким чином, завдання на відміну від мети — це всі послідовні етапи організації і проведення дослідження. Мета тут розгортається в комп­лексі взаємозв'язаних завдань.

Наприклад:

Припустимо, що дослідник ставить перед собою кінцеву мету — за­безпечити результативність соціально-психологічного підходу до визна­чення змісту програм підвищення кваліфікації державних службовців.

Відповідно до цієї мети він визначає такі завдання:

• встановити сутність підвищення кваліфікації державних службовців в ієрархічній системі видів освіти в контексті державного управ­ління;

• уточнити понятійно-термінологічний апарат, характерний для си­стеми підготовки,перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців;

• визначити комплексну методику соціально-психологічних аспектів діяльності державних службовців освітньої сфери;

• виявити провідні тенденції щодо прояву елементів соціально-пси­хологічної компетентності в діяльності держслужбовців;

• обґрунтувати методику визначення оптимального змісту програм підвищення кваліфікації держслужбовців освітньої сфери;

• розробити програму курсу підвищення соціально-психологічної компетентності держслужбовців освітньої сфери та здійснити його апробацією.

При визначенні завдань, як і при формулюванні мети, можна почи­нати з дієслів неозначеної форми або іменників:

• здійснити... — здійснення...

• провести... — проведення...

• визначити... — визначення...

• сформулювати... — формулювання...

• скласти... — складання...

• розробити... — розробка...

Приклади методологічної розробки теми психолого-педагогічного дослідження наведені в додатку 1.

3.4 Вибір методів дослідження.

Складання робочого плану

Підходи до вибору методів дослідження

Наступний етап дослідження має виражений індивідуалізований ха­рактер; для нього не характерна жорстка регламентація правилами і наказами. Методи дослідження, які обирає виконавець наукової роз­робки, повинні забезпечити найефективніше досягнення мети досліджен­ня, отримання вірогідних даних про об'єкт.

Основні види вивчення об'єкта дослідження представлені на рис. 3.2.

Методи і методики, що використовуються для вивчення об'єкта до­слідження, повинні відповідати:

• сучасному рівню розвитку педагогіки і психології;

• завданням, які поставлені в даному дослідженні;

• видам вивчення об'єкта дослідження.

Основними принципами вибору методів психолого-педагогічного до­слідження е:

• принцип сукупності методів дослідження — для вирішення будь-якої освітянської проблеми використовується не один, а комплекс методів, що взаємодоповнюють один одного;

• принцип адекватності методів суті досліджуваного явища тим ре­зультатам, які передбачається отримати, можливостям дослідника;

• принцип заборони експериментів, використання дослідницьких методів, які суперечать моральним нормам, здатні нанести шкоду освітньо-виховному процесу та його учасникам.

Вибір методів дослідження залежить від реальних можливостей їх використання в даних конкретних умовах, а співвідношення методів пси­холого-педагогічного дослідження визначається цілісним підходом до освітянського процесу.

Так на початкових етапах дослідження, коли здійснюється уточнення про­блеми, об'єкта і предмета, мети і завдань дослідження, здебільшого застосову­ються методи цілісного аналізу освітянського процесу, тобто аналізу всіх його найважливіших компонентів у загальній системі їх функціонування.

На етапі перевірки гіпотез відбувається поглиблене вивчення виді­лених елементів в умовах, що змінюються і варіюються. На цьому етапі часто провідну роль відіграє експеримент, бо він дозволяє навмисно вно­сити в освітянський процес потрібні зміни, робити видимим і контро­льованим зв'язок виділеного елемента з деякими іншими, відносно точ­но враховувати отримані результати.

На заключному етапі роботи одержані результати перевіряються в цілісній системі, коректуються й уточнюються. Для оцінки ефективності визначеної освітянської системи, особливо її відстрочених результатів, поряд з експериментом дуже широко повинна і може використовуватися дослідна робота, узагальнення і аналіз широкої освітянської практики, деякі методи соціологічних досліджень, кількісні методи.

Такий підхід до вибору методів психолого-педагогічного дослідження обумовлений:

• неоднозначністю протікання психолого-педагогічних процесів, мно­жинністю чинників, що одночасно впливають на їхні результати,— це вимагає використання різноманітних дослідницьких методів і прийомів, перевірки і повторного перегляду отриманої інформації;

• неповторністю психолого-педагогічних процесів: на відміну від до­сліджень в галузі природничих наук, де є можливість багаторазово повторювати досліди та експерименти, освітянський процес, психолого-педагогічну ситуацію, педагогічний експеримент відтвори­ти "у чистому вигляді практично неможливо — це вимагає від до­слідника коректності у формулюванні узагальнень і висновків.

Проведення констатуючого експерименту

У процесі формулювання дослідницьких завдань, як правило, вини­кає необхідність у проведенні констатуючого експерименту для встанов­лення фактичного вихідного стану об'єкта перед експериментом основ­ним, формуючим. Проведення констатуючого експерименту дозволяє довести розробку дослідницьких завдань до високого ступеня визначе­ності й конкретності.

Таким чином, констатуючий експеримент не формує будь-яких но­вих, заданих якостей у об'єкта, його завдання в іншому — в об'єктивному дослідженні й встановленні наявних існуючих кількісних і якісних харак­теристик, у встановленні законів функціонування процесу у вихідному стані, у причинному поясненні цього стану. Саме такі знання є відправ­ною підставою для формування цілей і завдань дослідження.

Складання програми і робочого плану дослідження

Добре продумана методика організує дослідження, забезпечує отримання необхідного фактичного матеріалу, на основі аналізу якого й роб­ляться наукові висновки.

Реалізація методики дослідження дозволяє отримати попередні тео­ретичні і практичні висновки, які містять відповіді на задачі, що вирішу­ються в дослідженні.

Для цього в процесі дослідження складається програма.

Скласти програму дослідження неможливо:

• без урахування того, в яких зовнішніх явищах проявляється те яви­ще, що вивчається, які є показники і критерії його розвитку;

• без співвідношення методів дослідження з різноманітними проява­ми досліджуваного явища.

У програмі повинно бути відтворено:

• яке явище досліджується;

• за якими показниками;

• які критерії дослідження застосовуються;

• які методи дослідження використовуються;

• порядок застосування тих чи інших методів.

Тільки при виконанні цих умов можна сподіватися на вірогідні нау­кові результати.

На основі програми після визначення цілей завдань, об'єктів і ме­тодів дослідження складається робочий план проведення дослідження.

У робочому плані вказуються терміни початку і закінчення етапів розробки теми з перерахуванням конкретних видів виконуваних при цьо­му завдань. Він має довільну форму.

№ nop.	Етапи	Зміст роботи
	Збирання і вивчення інформацій­них джерел	• виявлення інформаційних джерел за темою дослідження шляхом перегляду різних бібліографічних показників, роботи в Інтернеті; • складання переліку інформаційних дже­рел, що підлягають подальшому поглибле­ному вивченню; • читання і обробка інформаційних джерел; • складання конспектів, рефератів, випису­вання необхідних даних; • складання критичного огляду вивчених інформаційних джерел і висновків із нього
	Планування та здійснення експе­рименту	• оволодіння методикою постановки експе­рименту; • підготовка відповіді юї апаратури, докумен­тації, визначення контингенту респондентів або учасників дослідження; • проведення пробного (пілотажного) експе­рименту для з'ясування методичної і тех­нічної підготовки експерименту; • проведення експерименту або серії експе­риментів для одержання необхідних до­казів робочої гіпотези
	Аналіз та узагальнення резуль­татів експерименту	• статистична обробка експериментальних даних і аналіз її результатів; • проведення за необхідністю додаткових і контрольних експериментів; • узагальнення результатів експерименталь­них досліджень і зіставлення їх з робочою гіпотезою
	Оформлення результатів науково­го дослідження	• написання статей; • літературне оформлення змісту наукової роботи; • написання списку літератури

У науковому дослідженні план завжди має динамічний, рухливий характер і не повинен сковувати розвиток ідеї та задуму дослідника. Завдання виконуються залежно від наявних можливостей, порядок їх виконання може змінюватися за тієї умови, якщо за певний період вони всі були виконані. При цьому повинен зберігатися певний чіткий і визначений напрям у роботі.

3.5 Збирання і накопичення матеріалів дослідження

Збирання і накопичення матеріалів є центральною частиною будь-якого оригінального наукового дослідження і, як правило, вимагає виді­лити для цього більше часу. Значення цього етапу науково-дослідної ро­боти полягає в тому, щоб зібрати і систематизувати дані, які б дозволили досліднику вирішити сформульовані завдання і обґрунтувати (або спро­стувати) висунуту наукову гіпотезу.

Характер і зміст роботи зі збирання і накопичення необхідних науков­цю даних залежатиме від суті дослідження, його мети і обраних для його досягнення методів. Але можна виділити два основні напрями цієї робо­ти:

1. Збирання даних та інформаційних джерел.

2. Отримання власних даних про досліджуваний об'єкт.

Перший напрям пов'язаний з необхідністю для дослідника поширити свої знання з питання, яке він вивчає; він повинен дізнатися про все, що є відомим у науці про досліджуваний ним об'єкт і що було зроблено до нього для розширення і поглиблення цих знань. Це завдання може бути вирішено шляхом збирання і вивчення даних інформаційних джерел, які належать до різних аспектів досліджуваної проблеми або питання.

Вивчення літературних джерел. Складання огляду літератури

Ознайомлення з опублікованими за темою дослідження науковими роботами починається відразу після розробки ідеї, тобто задуму науко­вого дослідження, знаходить своє відображення в темі і робочому плані дослідження. Це дає змогу цілеспрямоване шукати літературні джере­ла за обраною темою і краще опрацювати матеріал, опублікований у пра­цях інших учених, бо витоки основних питань проблеми майже завжди закладені в ранніх дослідженнях.

Для виконання цієї роботи науковцю необхідно спочатку з'ясувати перелік періодичних видань, від яких можна сподіватися на необхідну інформацію. Добре складений перелік навіть при поверхневому ознайом­ленні із заголовками джерел допомагає усвідомити обсяг потрібної інфор­мації. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст яких пов'язаний з темою наукового дослідження. До них належать матеріали, надруко­вані в різних вітчизняних і зарубіжних виданнях, недруковані докумен­ти (звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, ди­сертації, депоновані рукописи, матеріали зарубіжних фірм), офіційні ма­теріали. Якщо такий перелік виявиться дуже великим, слід обмежити параметри бібліографічного пошуку: мова, країна, рік видання та ін. Коли з даного питання існує бібліографічний довідник, треба його використа­ти, одночасно перевіривши його повноту. Починати пошук варто з нової літератури, а потім поступово "розмотувати клубок", користуючись по­силаннями на інші джерела.

Стан вивченості теми доцільно аналізувати з інформаційних видань, метою випуску яких є оперативна інформація як про самі публікації, так і найсуттєвіші моменти їх змісту. Нині випуском інформаційних видань займаються Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрНТЕІ), Книжкова палата України, центральні наукові бібліотеки, Інститут реєстрації інформації НАН України (електронна газета "Все всім", реферативний журнал "Джерело"), служби науково-технічної інформації міністерств та відомств, деяких наукових установ.

Найважливіші книги та статті необхідно обов'язково прочитати в оригіналі. Вивчивши літературне джерело, рекомендується відразу зро­бити його повний бібліографічний опис. Ніколи не слід покладатися на свою пам'ять, треба занотувати на картках необхідне та зауваження до кожного джерела.

Вивчення літератури передбачає не лише запозичення матеріалу. Паралельно необхідно обдумувати знайдену інформацію. Цей процес має тривати протягом усієї роботи над темою, тоді власні думки, які виникли в процесі ознайомлення із чужими працями, стануть основою для отри­мання нового знання. Звичайно, використовується не вся інформація, що міститься в певному джерелі, а тільки та, яка має безпосереднє відно­шення до теми наукової роботи і тому найбільш цінна і корисна. Таким чином, критерієм оцінювання вивченого є можливість його практичного використання в науковій роботі.

Вивчаючи літературні джерела, треба стежити за оформленням ви­писок, щоб надалі ними було легко користуватися. Працюючи над яки­мось частковим питанням або розділом, треба постійно бачити його зв'я­зок з проблемою в цілому, а розроблюючи широку проблему,— вміти роз­діляти її на частини, кожну з яких продумувати в деталях. Можливо, ча­стина отриманих даних виявиться непотрібною; дуже рідко вони вико­ристовуються повністю. Тому необхідні ретельний відбір і оцінювання їх. Відбір наукових фактів — справа не проста, це не механічний, а твор­чий процес, який потребує цілеспрямованої праці.

Треба добирати не будь-які, а тільки наукові факти, на підставі яких визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

При доборі фактів необхідно бути науково об'єктивним. Не можна підкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм прак­тичне застосування. Справді, сутність нового в науці не завжди чітко видно самому досліднику. Нові наукові факти, часом досить значні, саме через те, що їх значення недостатньо розкрите, можуть надовго залиша­тися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

Достовірність наукових фактів значною мірою залежить від достовірності першоджерел, від їх цільового призначення і характеру їхньої інфор­мації. Очевидно, що офіційне видання, опубліковане від імені держав­них або громадських організацій, установ і відомств, містить матеріали, точність яких викликає найменше сумнівів.

До видань, які мають принципово наукове значення і практичну цінність, можна віднести:

• монографію — наукове видання, яке містить повне і всебічне до­слідження якоїсь проблеми або теми;

• науковий збірник матеріалів авторитетної наукової конференції;

• науковий збірник дослідницьких матеріалів установ, навчальних закладів або наукових товариств з найважливіших науково-осві­тянських проблем.

У своїй основі ці видання, безумовно, належать до числа достовірних джерел.

Серед джерел інформації чільне місце займають наукові статті. Але теоретична стаття в галузі освіти, педагогіки і психології часто насичена роздумами, порівняннями, словесними доведеннями. Достовірність її змісту перебуває в залежності від достовірності вихідної інформації, ви­користаної авторами. Проте тут важливого значення набуває позиція автора, його світогляд, з огляду на які стаття поруч із об'єктивними нау­ковими даними може містити неправильні трактування, помилкові по­ложення, різні неточності. Тому слід розібратися в цьому і точно оцінити зміст статті, встановити істинність тверджень її автора і дати їм відповід­ну оцінку.

Про достовірність вихідної інформації свідчить не тільки характер першоджерела, а й науковий, професійний авторитет його автора, на­лежність автора до тієї чи іншої наукової школи. У всіх випадках слід добирати тільки останні дані, найавторитетніші джерела, точно зазнача­ти, звідки взяті матеріали. До фактів з літературних джерел треба підхо­дити критично. Не можна забувати, що життя постійно йде вперед, роз­виваються наука, техніка й культура. Те, що вважалося абсолютно точ­ним вчора, сьогодні може виявитися неточним, а часом і неправильним.

Детальний аналіз інформаційних джерел з проблеми дослідження сприяє якісному написанню обґрунтованого огляду літератури.

Основні завдання огляду літератури:

1. ознайомлення з матеріалами за темою дослідження, їх класифіка­ція, відбір найцікавіших досліджень, основних фундаментальних праць, найсуттєвіших результатів; при цьому треба вивчати літе­ратуру не тільки з "вузької" теми пошуку, а й за близькими до неї темами;

2. виявлення напрямів досліджень, які викликають найбільший інте­рес, є ще недостатньо дослідженими і могли б стати темою науко­вої роботи;

3. формулювання напрямів наукової роботи, характеристика методу і основних розділів теоретичної та експериментальної частин роботи і на завершення огляду — перша редакція орієнтовного пла­ну наукової роботи;

4. отримання вихідного матеріалу для написання частини роботи, складання анотованого покажчика статей і книг за темою науко­вого дослідження.

При розгляді та аналізі літератури найскладнішим є систематизація літературних джерел. Нерідко дослідником в дисертації або в монографії надається некритичний поверховий аналіз літератури: коротко по­відомляється, що в такій роботі такий вчений викладає таку позицію, а інший сказав таке. Хронологічний перелік того, хто і що сказав з того або іншого приводу, не можна вважати науковим аналізом літератури, це є довільна анотація робіт з теми без викладу власної позиції автора.

Щоб запобігти цій помилці, потрібно після вивчення інформаційних джерел систематизувати погляди вчених у такій послідовності:

• що говориться в науці про сутність цього психолого-педагогічного явища (позиція кількох авторів співпадає в такому питанні);

• що входить у зміст даного явища, процесу (його компоненти, лан­ки, стадії, етапи розвитку);

• як визначають вчені шляхи вирішення даної проблеми на практиці (хто і який напрям розробив);

• які труднощі, що були зазначені в попередніх дослідженнях, зустрі­чаються при практичному вирішенні задачі;

• які умови ефективного навчально-виховного процесу виділені вче­ними в даній галузі.

Можна рекомендувати такий типовий план огляду літератури в тексті наукової роботи:

• загальна характеристика галузі досліджень, значення її в науці і практиці, актуальність завдань, які стоять перед даною галуззю;

• класифікація основних напрямів досліджень у даній галузі; визна­чення напрямів, що практично використовуються, і таких, які пе­ребувають у стадії розробки, відображення різних точок зору на вирішення проблеми;

• детальний виклад результатів досліджень за кожним розділом класи­фікації; для теоретичного дослідження — опис використаної методи­ки, застосованого математичного апарату; для експериментальної роботи — найважливіші схеми, їх дослідження і основні результати; критичний аналіз цих матеріалів з пропозиціями і зауваженнями;

• у кінці кожного розділу — висновки; підсумки досліджень і перелік основних невирішених проблем;

• на завершення огляду — формулювання основних напрямів-до­сліджень, їх актуальність і кінцева мета; орієнтовний план науко­вої роботи із зазначенням запропонованої методики теоретичних та експериментальних робіт.

Існує два критерії самоперевірки правильності написання огляду:

• огляд пишеться не за авторами, а за завданнями досліджень;

• огляд тоді написаний правильно, коли його можна публікувати як самостійну статтю.

Організація і проведення експерименту

Інший напрям збирання і накопичення необхідних для дослідження матеріалів основною метою має отримання дослідником власних даних про досліджуваний об'єкт або питання. Шляхи і засоби їх одержання можуть бути різними: залежно від того, які методи і прийоми дослідження використовуються в даному конкретному випадку.

Одним з основних шляхів збору і накопичення власних матеріалів дослідження є експеримент.

Організація і проведення експерименту починається з випробної (пілотажної) перевірки експериментальної документації: дослідницьких методик, анкет, питань інтерв'ю, програм бесід, таблиць або матриць для реєстрації і накопичення даних.

Призначення такої перевірки — внести можливі уточнення, зміни в документацію, відсікти надмірності за зібраними фактичними даними, які в наступному забиратимуть час і відволікатимуть увагу від централь­них питань проблеми.

Пілотажне дослідження дозволяє виявити, наскільки добре проду­маний і підготовлений експеримент, чи правильно визначена тема і сфор­мульовані гіпотези, які підібрані методики, засоби статистичної обробки і способи інтерпретації отриманих результатів.

Експериментальний процес — найбільш трудомістка, напружена, ди­намічна частина наукового дослідження, зупинити який неможливо: екс­перимент не допускає будь-яких незапланованих пауз.

У процесі експерименту дослідник повинен:

• безперервно підтримувати умови, що забезпечують незміність темпу і ритму проходження експерименту, схожість і відмінність екс­периментальних і контрольних груп;

• варіювати і дозувати керовані умови та інтенсивність факторій, які здійснюють спрямований вплив на кінцеві результати, що підляга­ ють зіставленню;

• систематично оцінювати, вимірювати, класифікувати і ресструвати частоту та інтенсивність поточних подій експериментального процесу, включаючи такі його моменти, коли об'єкт дослідження набуває стійкі заплановані характеристики;

• паралельно експерименту проводити систематичну первинну об­робку фактичного матеріалу для того, щоб зберегти його свіжість і достовірність деталей, не допустити вплину на нього подальших вражень та інтерпретацій.

В основному експерименті збирають первинні дані, що необхідні для доказу запропонованих гіпотез. Надалі їх систематизують і представля­ють у вигляді таблиць, графіків, вводять (якщо є потреба) в пам'ять ком­п'ютера і обробляють. Якщо результати експерименту мають не кіль­кісний, а якісний характер, то їх також систематизують, узагальнюють і логічно обробляють.

Часто під час проведення основного етапу експерименту виявляють­ся нові та цікаві результати, які не були заплановані, їх також потрібно збирати і узагальнювати, оскільки аналіз одержаних даних може привести до нових корисних висновків, які стосуються висунутих гіпотез, теми і проблеми дослідження.

Якщо дані, що отримані в експерименті, мають якісний характер, то правильність висновків повністю залежить від інтуїції, ерудиції і професіоналізму дослідника, а також від логіки його міркувань. Якщо ж дані підносяться до кількісних результатів, то спочатку проводять первинну, а потім повторну статистичну обробку.

Перед проведенням статистичної обробки дослідник перш за все повинен вирішити, які з різних статистик йому необхідно використати для обробки первинних експериментальних даних.

Приведено декілька рекомендацій щодо вищезазначеного.

Рекомендація 1. Якщо експериментальна гіпотеза містить припущен­ня про те, що в результаті проведеного психолого-педагогічного дослі­дження підвищаться (або знизяться) показники якої-небудь якості, то для порівняння до- і післяексиериментальних даних рекомендується ви­користовувати критерій Ст'юдента або Х2-критерій. До останнього звер­гаються у тому випадку, якщо первинні експериментальні дані відносні і виражені, наприклад, у процентах.

Рекомендація 2. Якщо перевірювана експериментальне гіпотеза містить у собі твердження про ІІричинно-наслідкову залежність між дея­кими перемінними, то недоцільно перевірити за допомогою коефіцієнтів лінійної або рангової кореляції. Лінійна кореляція використовується втому разі, коли достатньо оцінити зміни порядку проходження одне за одним по величині незалежних і залежних перемінних чи коли їх зміни досить значні, якщо вимірювальний інструмент був порядковим, а не інтервальним.

Дата добавления: 2014-11-08