Загальна характеристика наукового дослідження 2 страница

Експеримент відрізняється від спостереження активним втручанням у ситуацію дослідника, який здійснює планомірне маніпулювання однією або кількома змінними (факторами) і реєстрацію супутніх змін у по­ведінці об'єкта, що вивчається. Правильно поставлений експеримент дає можливість перевіряти гіпотези про причинно-насЛідкові відношення, не обмежуючись констатацією зв'язку (кореляції) між змінними. Розді­ляють традиційні і факторні плани проведення експерименту. За умов традиційного планування змінюється лише одна незалежна змінна, за умов факторного — кілька. Якщо досліджувана галузь відносно невідома й система гіпотез відсутня, то говорять про пілотажний експеримент, ре­зультати якого можуть допомогти в уточненні напряму подальшого ана­лізу. Коли є дві конкуруючі між собою гіпотези і експеримент дає змогу

Вибрати одну з них, говорять про вирішальний експеримент. Контрольний експеримент здійснюється з метою перевірки якихось залежностей.

У психолого-педагогічному дослідженні виділяють такі основні види експерименту: лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент передбачає створення якоїсь штучної ситуації, в якій найкраще можна вивчити досліджувану властивість.

Лабораторний експеримент здійснюється в спеціальних умовах, із використанням спеціальної апаратури. При цьому дії досліджуваного визначаються інструкцією. Як правило, при проведенні психолого-педа­гогічного дослідження спостерігаються і співставляються два об'єкти.

Наприклад:

Дві групи: одна — експериментальна, друга — контрольна.

Враховується характеристика студентів і групи в цілому. Для підви­щення об'єктивності результатів дослідження, а також виключення впли­ву особливостей тієї чи іншої групи проводиться перехресне вивчення, під час якого послідовно змінюються експериментальні групи.

Експеримент природний — особливий вид експерименту, за якого до­сліджувані особи не знають про те, що вони вивчаються педагогом чи психологом. Для вивчення педагогічних і психічних процесів та індиві­дуальних психологічних особливостей відбираються особи в звичайній, "природній" обстановці, в якій проходять життя і діяльність даної люди­ни, наприклад у вищому навчальному закладі — у процесі навчальних занять. Експеримент природний поєднує в собі позитивні риси спосте­реження й лабораторного експерименту, однак, порівняно з останнім є менш вірогідним і в більшості випадків має доповнюватися лаборатор­ним експериментом. Найпоширеніше застосування експеримент природ­ний дістав у дитячій і педагогічній психології як метод, який дає змогу не лише вивчати ті чи інші закономірності психічного життя, а й активно впливати на психіку дитини в бажаному напрямі. Експеримент природ­ний дає можливість уникнути негативного впливу емоційного напружен­ня й навмисних реакцій, які виникають у штучних лабораторних умовах. Нерідко доповнюється бесідою. Протоколювання результатів здійснюєть­ся тільки по завершенні окремих етапів дослідження. Результати експе­рименту природного обробляються шляхом якісного аналізу одержаних даних. Точний кількісний аналіз результатів експерименту природного практично не застосовується. Різновид експерименту природного — екс­периментальне навчання, під час якого вивчення особистості здійснюєть­ся безпосередньо в процесі його навчання й виховання з метою активного формування психічних особливостей, які підлягають вивченню.

У психолого-педагогічних дослідженнях виділяють констатуючий і формуючий експерименти. У першому випадку педагог-дослідник ви­значає стан психолого-педагогічної проблеми, що вивчається, констатує факт зв'язку, залежності між явищами. Коли ж педагог-дослідник викори­стовує спеціальну систему заходів, спрямованих на формування в тих, хто навчається певних особистісних якостей, то це формуючий експеримент.

Педагогічний експеримент — це науково поставлене дослідження на­вчальної чи виховної діяльності, спостереження досліджуваного педаго­гічного явища в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. При цьому встановлюється залежність між тим чи іншим впли­вом або умовою навчання та виховання і його результатом. Одержання точних і вірогідних результатів педагогічного експерименту залежить головним чином від теоретичної позиції дослідника, вираженої в робочій гіпотезі, і методики дослідження.

Організація педагогічного експерименту

Організація та проведення педагогічного експерименту — найбільш важкий і складний метод дослідження. Він повинен бути достатньо три­валим і характеризуватися обґрунтованим вибором експериментальних та контрольних груп, правильним визначенням статистичної вибірки ек­сперименту.

У розумінні суті й призначення педагогічного експерименту серед науковців немає єдності. Однак більшість науковців під педагогічним експериментом розуміє:

• спеціальне внесення в педагогічний процес принципово важливих змін відповідно до завдань дослідження і гіпотези;

• таку організацію процесу, яка давала б можливість бачити зв'язки між досліджуваними явищами без порушень цілісності цього про­цесу;

• глибокий якісний аналіз і точне кількісне вимірювання внесених у педагогічний процес змін і результатів цього процесу.

Кращі результати дає педагогічний експеримент, що складається з таких частин:

• невеликий за обсягом і статистичною вибіркою експеримент (тоб­то камерний експеримент), який слугує для перевірки ідей і моделі навчально-виховного процесу;

• коректування концепції, гіпотези й моделі навчально-виховного процесу;

• масовий педагогічний експеримент.

Камерний педагогічний експеримент проводиться в кількох групах, а масовий охоплює значно більшу кількість студентів. При його проведенні важливо забезпечити рівні умови в експериментальних і контрольних групах. Часто під час досліджень проблем навчання контрольни­ми групами навмисно обирають групи з дещо вищою успішністю.

Для об'єктивного фіксування ходу й результатів педагогічного екс­перименту використовують різні технічні засоби і приладдя.

Для визначення вірогідності отриманих результатів застосовують методи математичної статистики.

Обов'язковою умовою для повноцінного психолого-педагогічного експерименту є виконання таких основних правил:

• точне формулювання проблеми, цілей і завдань дослідження, гіпо­тез, що перевіряються;

• встановлення критеріїв та ознак, за якими можна зробити виснов­ки, наскільки успішно пройшов експеримент, підтвердилися чи не підтвердилися гіпотези;

• точне визначення об'єкта і предмета дослідження;

• вибір та розробка валідних і надійних методів психодіагностики стану досліджуваного об'єкта й предмета дослідження до і після проведення експерименту;

• визначення необхідності форми представлення результатів прове­деного експерименту;

• характеристика наукового і практичного використання результатів експерименту, формулювання практичних висновків та рекомен­дацій, які є наслідком проведення експерименту.

Приклади прикладних експериментальних психолого-педагогічних досліджень

Приклад. Експеримент, який передбачає наукову перевірку нового методу навчання.

Припустимо, що, ознайомившись на практиці з реальним станом ви­користання різних методів навчання в педагогічному процесі, психолог чи педагог робить висновки, що традиційні методи недостатньо і не в повному обсязі враховують можливості засвоєння тими, хто навчається, корисної навчальної інформації, що ці методи можуть і повинні бути сут­тєво вдосконалені або замінені на більш досконалі.

У формі наукової гіпотези висловлюється припущення про те, яким повинен бути більш досконалий метод навчання, і для перевірки правиль­ності даної гіпотези організовується і проводиться експеримент. Суть експерименту полягає в тому, щоб доказати дану гіпотезу, таким чином продемонструвати, що запропонований новий чи змінений традиційний метод навчання дійсно дає в навчанні кращі результати, ніж використо­вувані до цього часу методи. Підтвердження цієї гіпотези в науковому прикладному експерименті буде підґрунтям для подальшого впроваджен­ня в педагогічну практику нового методу навчання.

Підготовка і проведення педагогічного експерименту

Завдання конкретних експериментів у дидактиці та методиках ви­кладання окремих дисциплін частіше зводиться до наступного:

• порівняння ефективності певних методів навчання;

• перевірка ефективності системи проблемного навчання;

• розроблення системи заходів формування у тих, хто навчається, пізнавальних інтересів і потреб.

Можливі дидактичні дослідження, які присвячені вибору оптималь­ного варіанту тієї чи іншої системи заходів чи педагогічних дій. До них належать експерименти:

• оновлення системи заходів запобіганню неуспішності;

• оптимізація обсягу і складності матеріалу підручників;

• вибір оптимальної кількості завдань для формування певного вміння;

• обґрунтування системи викладання креслення у внз. Проведені чисельні педагогічні експерименти з обґрунтування більш

• досконалих методик вивчення основних тем усіх навчальних предметів, застосування технічних засобів навчання, організації самостійної робо­ти, сучасних технологій навчання тощо.

Таким чином, коло завдань, які вирішуються за допомогою педагогіч­ного експерименту, досить широке і різнобічне, охоплює всі основні проблеми педагогіки.

При визначенні конкретних завдань педагогічного експерименту педагог-дослідник з'ясовує, яка частина гіпотези вимагає педагогічного дослідження, оскільки окремі елементи гіпотези можуть підтверджува­тися за допомогою теоретичних обґрунтувань, інші можуть доводитися досвідом, а треті можуть доказуватися експериментально.

Із загальної системи заходів, що автор обґрунтовує у своєму дослі­дженні, він обирає для перевірки деякі основні елементи, які мають прин­ципову новизну і вимагають доказу, а не посилання на попередні дослі­дження. Таким чином, виникає ціла низка конкретних дослідницьких зав­дань у межах одного цілісного педагогічного експерименту.

На жаль, досить часто молоді дослідники в загальному аспекті формулюють завдання експерименту і перевіряють раніше визнані положення.

Наприклад:

Роль унаочнення в покращанні засвоєння навчального матеріалу, роль проблемності в активізації розумової діяльності тощо.

Якщо ж педагог-дослідник поставить завдання виявлення оптимальних їх заходів використання унаочнення, проблемності тощо, то йому по­трібно провести експеримент, порівняти можливі варіанти використан­ня унаочнення в навчанні. Також потребують експериментального до­слідження й перевірки завдання, які порівнюють ефективність двох методів або прийомів навчання, виховання й виявлення найбільш ефективних з них для відповідних умов. Таким чином, коли дослідник вводить в дослідження елементи порівняння, співставлення, вибір най­кращого варіанта, визначає умови використання тих чи інших педагогіч­них засобів, безумовно виникає необхідність обов'язкового педагогіч­ного експерименту.

Анкетування

Анкетування — це метод, який базується на опитуванні людей і при­значається для проведення масштабного збору даних. Про можливості анкетування як метода наукового дослідження в педагогіці виникли ве­ликі суперечності. Засновником використання цього методу був амери­канський психолог і педагог Г.С. Гапп, який за допомогою анкети вивчав різні сторони психіки дітей та молоді.

АНКЕТА — упорядкований за змістом і формою перелік питань та висловлювань у вигляді опитувальної кар­ти, яка передбачає жорстко фіксований порядок і структуру, точні вказівки щодо способів відповідей, при цьому відповіді реєструються респондентом або сам на сам, або в присутності анкетуючого.

Використання методу анкетування вимагає перш за все з'ясувати, наскільки анкета може бути найбільш придатним методом для дослі­дження даної ситуації. Правильне використання цього методу передбачає відповідну теоретичну підготовку. Ретельне вивчення стану досліджуваності проблематики дає науковому співробітнику можливість визначити власну галузь дослідження, сформулювати проблему, для вирішення якої за допомогою анкети буде проводитися збір даних. Анкета, на відміну від бесіди, припускає більш жорстку логічну конструкцію, що залишається не­змінною протягом всього опитування. Даний спосіб також, як і інші спосо­би, має свої позитивні та негативні сторони. Як позитивне виділимо те, що він дозволяє за порівняно короткий термін зібрати необхідну інформацію з великої вибірки досліджуваних. При цьому при достатньо продуманому змісті анкета практично виключає можливість впливу досліджуваних один на одного. Негативний аспект полягає в тому, що дані, отримані за допомо­гою анкети, вимагають значних витрат часу для їхньої обробки.

За змістом анкети можуть належати:

• до фактів: "Опишіть, будь ласка, ті умови, в яких Ви працюєте";

• до характеристик людей: "Чим, на Вашу думку, відрізняються неврівноважені люди?";

• до подій: "Коли Ви вперше навчилися плавати?";

• до міркувань: "Що, на Вашу думку, може бути причиною поганого настрою?" і т. ін.

За своїми функціями питання анкети можуть бути:

а) фільтруючими, наприклад, якщо Вас цікавлять відповіді тих, хто віддає перевагу класичній музиці, то в анкеті можна сформулювати таке запитання: "Який із творів І. Баха справив на Вас велике враження?";

б) основними;

в) контрольними, основна функція яких полягає в перевірці достовірної інформації.

За формою анкети можуть бути:

а) відкритими — у них респондент відповідає на запитання за своїм вибором, у відповідності до своїх бажань у відношенні до форми і змісту відповідей: "Яку літературу Ви переважно читаєте у вільний час?";

б) закритими, запитання яких передбачають тільки відповіді типу "так", "ні", "не знаю" ("Вам важко стримувати себе, коли на Вас кричать?") або відповіді за заданими оцінками в балах. Наприклад, на запитання: "Вам подобається "притягувати" до себе конфліктні ситуації?"
варіанти відповідей: 0 — ні, 1 — іноді, 2 — часто, 3 - так.

Запитання анкети повинні задовольняти такі вимоги:

1. За своїм формулюванням вони повинні бути простими, точними, зрозумілими за змістом і однозначними, а саме: запобігати прихованій завданості відповідей, надмірній деталізації і двозначності передбачува­них відповідей.

2. Не слід пропонувати реципієнтам питання, які стосуються соці­альної або моральної оцінки своїх якостей. Наприклад: "Ви вважаєте себе рішучою людиною?" Коректніше можна сформулювати питання так: "Вам Важко приймати рішення в кризових ситуаціях?"

В анкетах часто пропонуються завдання, де необхідно вибрати із «пропонованого переліку те, що відповідає точці зору досліджуваного і тощо.

Головне значення для складання анкети має мотивований набір і формування запитань (пунктів анкети), відповідність опитувальної карти меті дослідження. Кожне запитання повинно відповідати досліджуваній проблемі або ж окремим її аспектам таким чином, щоб одержана на основі анкетування інформація могла б використовуватися для перевірки гіпотези дослідження.

Питання повинні бути сформульовані чітко і конкретно. Це передбачає, у свою чергу, зрозумілі конкретні відповіді. Якщо запитання неточні, визначені, узагальнені, опитуваний не може дати відповідь, яка б яв­ляла собою інформаційну цінність.

Анкетування завжди базується на соціальному відношенні між тими, хто запитує, і тими, хто дає відповіді. Тому важливе значення має створення такої атмосфери, в якій людина, яка відповідає, розуміє, що дослідник прагне отримати інформацію для досягнення суспільно важливих наукових цілей і інформація, одержана при анкетуванні, безумовно, корисна.

Анкета є методом збору масової інформації. Методом випадкового або спеціального відбору дослідник визначає кількість осіб для анкетування.

Виділяють такі види анкетування:

• контактне — за участю самого дослідника, при безпосередній участі самих досліджуваних;

• заочне — коли анкети з поясненнями висилаються поштою або пе­редаються в один чи інший навчальний заклад, організацію, звідки дослідник планує отримати відповіді для подальшої обробки;

• анкетування в засобах інформації — це анкетування через видання;

• пілотне анкетування — використовується з метою визначення до­стовірності та об'єктивності опитування (для випробування неве­ликої кількості досліджуваних).

Часто використовується анонімна анкета, яка містить правдиві відповіді. Як правило, анкета — це підбір таких питань, органічно пов'язані з основним завданням дослідження і сприяють одержанню ре­зультату, що передбачається дослідником.

Анкета не повинна містити занадто багато запитань, оскільки це при­веде до поверхневих відповідей.

Складовою частиною підготовки анкет слугує попереднє досліджен­ня, під час якого перевіряється зміст питань, їх зрозумілість і одно­значність. Таке дослідження дає можливість визначити, наскільки пра­вильно сформульоване кожне питання і наскільки воно забезпечує пра­вильну відповідь.

Анкета містить у собі запитання, що стосуються досліджуваної про­блеми, а також це можуть бути відомості про себе.

Таблиця 2.1

Принципи складання анкети

Принцип	Характеристика
Анкета виступає як органічна частина інструментарію до­слідника	Дослідження починається зовсім не зі складання анкети. Цьому повинні передувати розробка програми дослідження, визначення цілей, завдань, робочих гіпотез, па підставі чого складається план анкети, де вказуються основні теми опитування. Потім проводиться процедура операціоналізації (пошук емпіричних визначень) понять і відбір індикаторів (вимірюваних характеристик об'єкта), кожно­му з яких буде відповідати одне або декілька питань анкети. Тільки після цього починається безпосередньо робота зі складання опи­ту вального листа
Одні й ті ж запитан­ня, розміщені різній послідовності, дають різну інформацію	При розміщенні спочатку запитань, що пов'язані із загальною оцін­кою ситуації, а потім — часткових аспектів, може виникнути своє­рідний гало-ефект, а саме: загальні оцінки зумовлять часткові, зни­жуючи або підвищуючи їх, незалежно від реального стану аспекту. У цьому випадку необхідно часткові питання ставити спочатку, а узагальнюючі — в кіпці відповідного "блока"
Смислові блоки опи­ту вального листа по­винні бути приблиз­но одного обсягу	В іншому разі домінування будь-якого одного з них може вилину­ти на якість відповідей як по цьому, так і по інших блоках
"Правило лійки"	При складанні анкети перші питання новині її бути простими, далі роз­міщуються більш складні (які присвячені подіям), потім — най­складніші (мотиваційні), далі — фактологічні, укінці — паспортичка

Метод анкетування відображає переважно кінцевий результат, тобто результат на даний момент, а не на динаміку процесу.

Цінність анкетування залежить від звичайних умов, від майстерності експериментатора: його доброзичливості, емоційності, інтуїції, чутливості, виконання основних принципів створення анкет.

Науковцю, який планує використати у своєму дослідженні метод анкетування, рекомендується пам'ятати про основні правила реалізації процедури анкетування:

• правильне формулювання питання: запитання повинно "торкатись" проблеми;

• створення нормального сприятливого самопочуття досліджуваного;

• запобігання ситуації упередженості до досліджуваного і до дослід­ника;

• максимальна довіра досліджуваному та досліднику;

• створення певного інтересу в досліджуваного й запобігання елемен­там навіювання.

Орієнтовну структуру моделі анкети наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Орієнтовна модель анкети

Вступ	Вказується, хто (організація), для чого проводить анкетування, як будуть використовуватися дані, гарантується анонімність, дається інструкція із заповнення анкети і способів її повернення, досліднику висловлюється подяка за співробітництво
Основна частина анкети	Вказується основний зміст запитань
Вступні питання	присвячені подіям, фактологічні, призначені зацікавити респон­дента, полегшити йому включитись у роботу
Основні питання	Найбільш гострі, приватні питання, пов'язані з життєво важли­вими для респондента сферами; складні за формою запитання, відкриті питання
Підсумкові питання	Відносно легкі, з урахуванням стомлення респондента
Відомості про респондента	Запитання про соціальний статус респондента (фах, посада, ос­віта, стаж роботи, вік тощо)
подяка за участь в анкетуванні	Висловлюється подяка

Вступна частина анкети: розробляється інструкція для досліджування з метою створення позитивної мотивації і пояснення правил роботи з анкетою.

Основна частина анкети: розкриває зміст досліджуваної теми і пропонує блоки питань, в яких враховуються психологічні особливості досліджуваних.

Демографічна частина: заповнюється в разі необхідності знати додаткові відомості про респондента: вік, освіта, місце роботи тощо.

Опитування

Опитування — це метод збору первинної вербальної інформації в психолого-педагогічних дослідженнях з метою виявлення відомості про стан індивідуальної і суспільної свідомості чи об'єктивних факті подій шляхом одержання в групі опитуваних осіб (респондентів) письмових або усних відповідей на упорядкований набір питань, які об'єднані загальною темою дослідження.

Вимоги до складання і відбору запитань для опитувального листа

В опитувальний лист треба включати ті питання, відповіді на які Н можливо отримати іншим методом.

Сутність запитань, їх формулювання, лексика повинні бути зрозумілими респонденту, відповідати рівню його освіти і культури.

Запитання повинні бути сформульовані так, щоб респондент міг і них відповісти.

Формулювання питань, обсяги і структура опитувального листа повинні формувати позитивне ставлення в респондента, бажання дати повну і достовірну інформацію.

Структура і послідовність запитань повинні бути підпорядковані завданням одержання найнеобхіднішої інформації для досягнення мети, дослідження.

Запитання повинні задаватися нейтрально — так, щоб в них не переслідувалась думка дослідника.

Формулювання запитань не повинно примушувати давати асоціальні відповіді.

У закритих і напівзакритих запитаннях необхідно прогнозувати варіанти відповідей, рівноймовірні й достовірні за змістом.

Рекомендації щодо розробки опитувальної карти

Опиту вальна карта містить у собі питання, які класифікуються змістом, формою і функціями.

За змістом:

• можуть відображати факти за питаннями в минулому і теперішньому, відомості про предмети, мотиви, інтереси, потреби, відношення, наміри індивіда тощо.

Питання за змістом повинні відображати об'єктивні відомості про того, кого опитують (що знає, що думає, як оцінює).

Питання, пов'язані з діяльністю, можуть бути спрямовані на ефективність, на характер діяльності, на проектування діяльності, можуть бути ситуативні, що відображають реальні життєві ситуації.

За формою:

відкриті - передбачають відповідь у вільній формі;

закриті — передбачають перелік альтернативних відповідей (так, ні, інколи). Закриті запитання можуть бути прямими і непрямими. Прямі вимагають жорсткої відповіді, а непрямі призначені для уточнення інформації.

За функціями:

фільтруючі — з метою "відсіювання" деяких респондентів;

контрольні — використовуються переважно для перевірки достовірності відповідей.

Вимоги щодо розробки запитань:

• питання складаються так, щоб вони були доступні й зрозумілі респонденту для відповіді на них;

• не повинно бути двозначних питань;

• стиль постановки запитань визначається характером дослідження і характеристиками респондентів;

• не повинно бути штампованих, газетних питань;

• необхідно дотримуватися принципу раціональності: не повинно бути зайвих питань, питань на всякий випадок і т. ін., що ускладнюють обробку результатів;

• послідовність питань будується таким чином, щоб зберегти інтерес і бажання відповідати;

• необхідно чергувати питання позитивних і негативних суджень;

• необхідно дотримуватися годинного режиму при складанні опитувальної карти;

• при складанні додаткових запитань необхідно уникати психічного тиску на респондента і нав'язувати точку зору, що вигідна дослідникові;

• оформлення анкети повинно бути естетичним з використанням різних шрифтів, різних формулювань, а також може бути кодування відповіді їй;

• анонімність анкети підвищує відвертість і надійність інформації.

Інтерв 'ю

Інтерв’ювання (від англ. "зустріч", "бесіда") — метод отримання інформації під час безпосереднього спілкування.

Передбачає реєстрацію та аналіз відповідей на запитання, а також вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних.

На відміну від звичайної бесіди процедура інтерв'ювання має чітку мету, передбачає попереднє планування дій збирання інформації, оброб­ки отриманих результатів.

Інтерв'ю використовується в роботі з представниками різних науко­вих шкіл та напрямів. Одночасно інтерв'ю вважається одним з найбільш суб'єктивних методів сучасного наукового пізнання. У ньому досить ве­ликий ризик отримання недостовірного чи випадкового повідомлення.

Інтерв'ю — дещо ускладнена форма бесіди. Дослідник задає відповідну тему для з'ясування позиції досліджуваного по відношенню до питання, яке вивчається, його компетентності. Для продуктивності усних ме­тодів дослідження (бесіда, інтерв'ю) необхідні відповідні умови, які сприяють діалогу, перш за все етика обох сторін. Інакше кажучи, тут необхідно певна методика, яка потребує психологічного настрою, позитивного контакту з обох боків, взаємної поваги. Цей метод дає можливість більш глибоко проникнути в результати проведеного дослідження, відобразити і зміни, що відбулися в поведінці та пізнавальній діяльності досліджуваних до початку і в кінці експерименту.

Різновиди інтерв'ю

Залежно від умов проведення процедура інтерв'ю може бути:

• одиничною чи багаторазовою;

• індивідуальною чи груповою.

За метою організації:

• дослідницьким;

• діагностичним — використовується в психотерапії;

• клінічним — терапевтична бесіда, спосіб допомоги людині у випад­ку, коли потрібна допомога та ін.

За формою спілкування:

• вільним;

• стандартизованим;

• напівстандартизованим.

Вільне інтерв'ю — це бесіда, в які дослідник має можливість само­стійно змінювати спрямованість, порядок та структуру запитань тощо.

Суттєвим недоліком є ускладнення зіставлень усіх отриманих результатів, що зумовлюються широкою варіативністю запитань. Перевагою вільного інтерв'ю є надання респондентам найкращих можливостей для формування власних точок зору і більш вільного висловлювання своїх позицій.

Стандартизоване інтерв'ю передбачає проведення опитування за чітко розробленою схемою, однаковою для всіх респондентів.

Усі умови процедури регламентовані, не дозволяється змінювати формулювання чи порядок запитань, а також ставити нові запитання.

Для такого виду інтерв'ю характерним є дещо формальний характер, який ускладнює досягнення хорошого контакту між дослідником і опитуваними.

Напівстандартизоване інтерв'ю ґрунтується на використанні двох видів запитань. Одні з них — обов'язкові, основні — повинні задаватися кожному опитуваному, інші — "підзапитання", які використовуються в бесіді або вилучаються з неї тим, хто проводить інтерв'ю, в залежності від відповідей на основні запитання.

Тим самим досягається певна варіативність опитування, можливість врахування індивідуальних особливостей респондентів та зміни комунікативної ситуації.

У процесі організації інтерв'ю виділяють такі етапи:

• підготовчий;

• комунікативний;

• аналітичний.

Підготовчий етап передбачає таку послідовність:

• визначення предмета та об'єкта опитування, постановка дослідниць­ких завдань, вибір того чи іншого виду інтерв'ю;

• проектування інструментарію дослідження, у тому числі й складан­ня плану інтерв'ю, формулювання орієнтовної сукупності запитань, розроблення інструкцій, підготовка технічних засобів реєстрації та обробки даних;

• пілотне інтерв'ювання;

• уточнення програми дослідження, редагування запитань, аналіз поми­лок та невідповідностей, які виникли під час пілотного інтерв'ювання;

• складання підсумкового варіанта сукупності запитань, способів аналізу збирання інформації, текстів інструкцій респондентам.

Правила складання запитань для інтерв'ю:

• кожне запитання повинне бути логічно однозначним, не містити в собі декілька відносно автономних частин, які потребують різних відповідей;

• слід уникати вживань малорозповсюджених іншомовних слів, спеціальних термінів тощо;

• перевагу надавати конкретним запитанням, перед абстрактними чи узагальненими;

• в разі необхідності одержання відомостей дискусійного характеру і доцільно надати питанню маскуючий відтінок. Це досягається вве­денням в обговорення відповідної ситуації, що стосується самого опитуваного або невизначеної особи (наприклад, "одного студен­та", ідентифікація з яким не завдавала б йому особливих утруднень);

Дата добавления: 2014-11-08