Загальна характеристика наукового дослідження 3 страница

• відносно складні запитання, нецікаві для респондента або ті, що сприймаються ним як дуже особисті, не слід виносити на початок інтерв'ю;

• якщо йдеться про те, у чому респондент не досить компетентний, іноді бажано зробити відповідну передмову.

Комунікативний етап - це процес спілкування з респондентом. Він| має таку орієнтовну структуру:

• введення в бесіду: встановлення контакту, інформування про цілі опитування тощо;

• основний вираз інтерв'ю: детальне дослідження, яке здійснюється за раніше розробленим планом;

• завершальний етап бесіди: зняття напруження, яке могло виникну­ти під час інтерв'ю, висловлювання подяки та вдячності за участь у роботі.

На аналітичному етапі інтерв'ювання проводиться розробка та інтерпретація зібраної інформації, її аналіз, а також зіставлення резуль­татів усного опитування з даними, які отримані за допомогою інших ме­тодів дослідження.

Тестування

Тестування - метод дослідження, який дуже часто застосовується в психолого-педагогічних дослідженнях. За допомогою тестів порівню­ються рівні оволодіння будь-якими видами діяльності.

Наприклад, навчальної діяльності: тести дозволяють визначити особисті характеристики суб'єктів спілкування в системі освіти, виявити наявність певних знань, умінь та навичок, здібностей чи інших психологічних характеристик - інтересів, мотивації, емоційних реакцій тощо.

Для тестування як метода наукового дослідження характерні такі особливості:

• відносна простота процедури й необхідного обладнання;

• безпосередня фіксація результатів;

• можливість використання як індивідуально, так і для цілих груп;

• зручність математичної обробки;

• короткочасність;

• наявність встановлених стандартів (норм). Розрізняють:

• тести успішності навчальних досягнень;

• тести здібностей;

• тести особистісні.

Перевагою тестування є те, що при використанні цього методу стає можливим одержання зіставлених даних у великих масивах дослідж у­ ваних.

Складність використання тестів полягає в тому, що не завжди можливо виявити, як і за рахунок чого був досягнутий отриманий у процесі тестування результат.

Процес тестування складається з трьох етапів:

• вибір тесту — визначається метою тестування і ступенем достовір­ності та надійності тесту;

• проведення тестування — визначається інструкцією до тесту;

• інтерпретація результатів — визначається системою теоретич­них припущень відносно предмета тестування.

Обов'язковими умовами реалізації завдань дослідження за допомо­гою тестування є:

• обов'язковість для всіх досліджуваних комплексу випробувальних завдань;

• наявність стандартної системи оцінювання.

Тестові оцінки мають відносний характер: вони вказують лише на місце, яке займає досліджуваний щодо відповідної норми за певною віко­вою, статевою або фаховою категорією.

Процес стандартизації передбачає однаковість процедури проведен­ня іі оцінки виконання тесту. Він містить:

• точні вказівки відносно використовуваних матеріалів;

• часові обмеження;

• усні інструкції досліджуваному;

• попередній показ завдання;

• урахування способу трактування питань із боку досліджуваного.

Об'єктивна оцінка тестів — це, перш за все, визначення їх валідності, надійності, репрезентативності, які є показниками якості психоло­го-педагогічного дослідження.

Об'єктивність — це особливо важлива вимога до тесту. Проведене її різних групах тестування при отриманні певних умов дає значно більшу впевненість в об'єктивності одержаної інформації, ніж оцінювання знань студентів викладачем. При порівнянні ефективності навчання за різни­ми підручниками або за різними методиками саме тести є найбільш зруч­ним і адекватним методом.

Важливою ознакою тесту є його надійність. Він чим надійніший, тим більш однорідний.

З кількох завдань та як саме має складатися тест, щоб він був на­дійним?

Статистичний аналіз показує, що при мінімально допустимому зна­ченні критерію придатності тесту, тобто коли коефіцієнт кореляції дорі­внює 0,3, у тесті має бути щонайменше 10 завдань, щоб коефіцієнт на­дійності був не нижчим за 0,8. Будь-яка інтерпретація статистичної об­робки результатів допускається лише тоді, коли для аналізу взято велику кількість даних.

Важливою вимогою є забезпечення валідності тесту, тобто відпо­відність його своєму призначенню. Валідність тесту може бути виве­дена лише при зіставленні результатів тестування з якимось критерієм, оцінкою, показником, що перебуває поза тестом. Такий критерій назива­ють "зовнішнім". Його вибір є одним з найскладніших завдань. Найна­дійнішим зовнішнім критерієм тесту за змістом є результат експертного опитування студентів. Бажана кількість вибірки для експертного опиту­вання складає близько 50 респондентів. Результати експертного опиту­вання зіставляють, порівнюють з результатами тестування і виводять коефіцієнт валідності.

Метод експертних оцінок

Експертний метод — це спосіб вивчення громадської думки нау­ковців, викладачів і фахівців з якогось конкретного питання, засіб все­бічного і глибокого вивчення психолого-педагогічних проблем. Корект­не застосування експертного методу дає можливість виявити приховану інформацію про психолого-педагогічні процеси, необхідну для подаль­шої теоретичної і дослідно-експериментальної роботи.

Розширення досліджень проблеми реформування національної сис­теми освіти, створення нових типів навчальних закладів, розвиток прог­ностичної функції педагогіки, організація навчання й виховання тала­новитої молоді зумовлюють потребу серйозно опанувати експертним ме­тодом і ефективно його використовувати в системі інших методів психолого-педагогічного дослідження.

Під час проведення експертиз варто зосереджувати увагу не лише на рішеннях експертів, а й, головним чином, на аргументації, яка обґрунтовує певне рішення, на виявленні справжніх психолого-педагогічних чинників і відношень, необхідних для подальшої теоретичної та дослідно-експериментальної роботи, тобто не слід підмінювати думкою фахівців теоретичний аналіз досліджуваної психолого-педагогічної діяльності.

Існують різні експертні методи, які містять індивідуальні й колективні оцінки. Найчастіше в психолого-педагогічних дослідженнях за­стосовують метод експертних оцінок (метод Делфі), коли створюють­ся умови, що виключають безпосереднє спілкування між членами експертної групи. За допомогою методу експертних оцінок здійсню­ються:

• аналіз психолого-педагогічних явищ, процесів, ситуацій, що харак­теризуються, в основному, якісними показниками та ознаками, які не піддаються формалізації;

• визначення і ранжування за заданим критерієм найістотніших фак­торів, які впливають на функціонування і розвиток освітньої системи;

• оцінка альтернативних рішень і вибір найбільш вдалих варіантів;

• прогнозування розвитку певної галузі знання, процесів навчання й виховання та їх взаємодії із зовнішнім середовищем.

Основні етапи реалізації методу експертних оцінок:

• організація експертизи, формулювання проблеми і мети експери­менту;

• встановлення відповідальності та прав робочої групи;

• добір експертів, проведення їх опитування;

• аналіз і обробка результатів.

При доборі експертів враховується їх компетентність, відсутність схильності до конформізму, креативність, аналітичність, широта й кон­структивність мислення тощо. При виборі методів педагогічних дослі­джень слід враховувати, що при груповій експертній оцінці важко буває враховувати вплив на експертів дослідника. Це може призвести до підміни всебічного і глибокого вивчення психолого-педагогічного,яви­ща підтасовуванням фактів, які підтверджують сформульовані зазда­легідь рішення.

При застосуванні експертних методів дослідження треба оцінювати ступінь надій пості результатів експертизи. Узгодженість думок експерті 11 є необхідною умовою надійності колективної оцінки. Отже, при статис­тичному аналізі інформації, одержаної від експертів, потрібно визначити ступінь узгодженості індивідуальних експертних оцінок. Методи мате­матичної статистики, які мають використовуватись майже на кожному етапі проведення експертизи, основані на ранжируванні, тобто розміщенні факторів у порядку зменшення (або зростання) їх відносної значущості. Кількісна оцінка узгодженості думок експертів здійснюється з викорис­танням багатьох методів. Найчастіше критерієм узгодженості думок двох експертів є коефіцієнт рангової кореляції, запропонований Спірменом (див. формулу 2.17).

Вивчення документів

Основною передумовою успішного аналізу документів є чітко сформульована мета дослідження і теоретичні вихідні дані. Підхід до проведення аналізу, його направленість обумовлені науковою пробле­мою.

Документи, які використовує дослідник, самі по собі не пересліду­ють наукових цілей. Робота з ними — складна і трудомістка. Вона перед­бачає детальне вивчення у відповідності до досліджуваної проблеми з її основними поняттями.

При цьому треба обрати такий спосіб роботи з матеріалом, який би забезпечив можливість аналітичного підходу до нього. Необхідно провес­ти опис документів, розподіл їх за змістом, забезпечити класифікацію інформації, яка вивчається та її інтерпретацію. Цей якісний аналіз відкри­ває шлях до проведення кількісного аналізу. Спосіб якісного дослідження документів визначає можливості і ефективність дослідження кількісного.

Метою вивчення важливих документів перш за все є те, що це повинна бути їх змістовна інтерпретація, а ні в якому разі не формальна класифікація.

При аналізі змісту документа необхідно розробити систему категорій, у відповідності з якими будуть класифікуватися дані.

Кількісний аналіз певних документів у соціальних дослідженнях ви­значається поняттям "контент-аналіз", або "кількісна семантика". Він є основою класифікації текстового матеріалу. У психолого-педагогічному дослідженні контент-аналіз виступає важливим джерелом пізнання.

Документи можуть бути або головним джерелом пізнання, або вихід­ним матеріалом подальшого дослідження. У цьому випадку аналіз їх може слугувати конкретизації проблеми, що вивчається, і уточненню наукової гіпотези. На підставі вивчення документів формулюються пункти таб­лиць, запитання анкет тощо.

2.3 Методи теоретичного дослідження

Ідеалізація — це метод, що ґрунтується як розумовий акт щодо об'єктів, які не існують насправді або практично не здійснені.

Мета ідеалізації— позбавити деякі реальні об'єкти деяких притаман­них їм властивостей і надати їм (уявно) певних нереальних та гіпотетичних властивостей. Досягається це:

• багатоступінчастим абстрагуванням;

• уявним переходом до граничного випадку в розвитку якої-небудь властивості;

• простим абстрагуванням та ін.

Будь-яка ідеалізація правомірна лише в певних межах.

Формалізація — метод пізнання різноманітних об'єктів шляхом відображення їх структури в знаковій формі за допомогою влучних мов. Здійснюється формалізація як виявлення й перебудова структури теорії, внаслідок чого теорія набуває вигляду ланцюга формул, де кожна наступ­на логічно випливає з однієї або кількох попередніх. Формалізація по­в'язана із застосуванням математичного апарата. У процесі формалізації змістовні терміни замінюють символами.

Переваги формалізації:

• забезпечення узагальненості підходу до вирішення проблем;

• символіка надає стислості, чіткості фіксації значень;

• символіка є однозначною;

• можливість формування знакових моделей об'єктів і заміна ви­вчення реальних речей і процесів вивчення цих моделей.

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводять­ся з них відповідно до певних логічних правил.

Історичний метод — метод дослідження виникнення, формуван­ня і розвитку процесів, подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та супе­речностей.

Висвітлення історії досліджуваного об'єкта (предмета, явища) — зав­дання будь-якого психолого-педагогічного дослідження. Воно буде ос­новним і провідним у таких галузях освіти, як історія педагогіки та істо­рія психології, або відіграватиме допоміжну функцію у психолого-педагогічних дослідженнях, які спрямовані на вирішення поточних завдань освітянської теорії і практики.

Послідовність етапів історичного дослідження поєднує:

• вивчення різних історичних матеріалів і даних як результатів істо­ричних процесів;

• зіставлення їх з результатами сучасних процесів і здійснення при­пущень про можливість використання знань про характер і причи­ни сучасних процесів до реконструкції минулого;

• відтворення подій і явищ минулого в їх просторово-часових відно­шеннях як інтерпретацію даних минулого за допомогою знань про сучасні процеси;

• виділення основних етапів розвитку і причин переходу від однієї стадії розвитку до іншої.

Виділяють три основні групи методичних прийомів історичного методу:

• історіографічне вивчення літератури;

• історико-архівна розробка;

• палеонтолого-археологічне дослідження.

Системний аналіз — це сукупність методів і засобів, що використо­вуються при дослідженні складних і дуже складних об'єктів. Застосову­ють системний аналіз для дослідження штучних систем, причому в та­ких системах важлива роль належить діяльності людини.

У системному дослідженні об'єкт, що піддається аналізу, розглядаєть­ся як певна множина елементів, взаємозв'язок між якими зумовлює цілісні властивості цієї множини.

В основі методу системного аналізу лежить реалізація принципу сис­темного підходу.

Особливістю системного підходу в психолого-педагогічному дослі­дженні є те, що не тільки об'єкт, але й сам процес дослідження виступає як складна система, завдання якої полягає в поєднанні в єдине ціле різних моделей об'єкта.

Застосування системного підходу передбачає таку послідовність:

• визначення об'єкта дослідження;

• визначення мети і завдань дослідження;

• визначення критеріїв вивчення об'єкта;

• виділення суттєвих елементів об'єкта;

• визначення структури системи;

• визначення та класифікація зовнішніх зв'язків між елементами об'єкта;

• визначення принципів взаємодії системи із середовищем її функці­онування;

• виявлення закономірностей зміни і розвитку елементів об'єкта;

• виділення основних причинно-наслідкових зв'язків між елемента­ми, які забезпечують впорядкованість системи;

• виявлення кінцевої структури і організації системи, на основі чого складається її модель;

• аналіз основних принципів поведінки системи;

• вивчення процесу управління системою.

Системний підхід у дослідженнях значно розширює рівень науково­го пізнання.

2.4 Методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях

Абстрагування — це уявне відволікання від несуттєвих неіснуючих властивостей, зв'язків і відношень між ними і виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Воно, як правило, здійснюється в два етапи. На першому етапі визначають несуттєві якості, зв'язки і т. ін. На друго­му — досліджуваний об'єкт замінюють іншим, більш простим, який являє собою спрощену модель, що зберігає головне в складному.

Розрізняють такі види абстрагування:

• ототожнення — утворення понять шляхом об'єднання предметів, які поєднані за своїми властивостями в особливий клас;

• ізолювання — виділення якостей, які нерозривно з'єднані з предме­тами;

• конструктивізація — відволікання від невизначеності межі реаль­них об'єктів і, нарешті, припущення потенційного здійснення.

Процес абстрагування проходить у два етапи:

I етап — виділення найбільш важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів: якщо об'єкт А не залежить без­посередньо від фактора Б, то можна ігнорувати останній як несуттєвий;

II етап — реалізація можливостей абстрагування полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, більш простим, який виступає "моделлю" першого.

Абстрагування може застосовуватися як до реальних, так і до абст­рактних об'єктів (які раніше вже пройшли абстрагування).

Процес абстрагування є необхідною умовою утворення найрізнома­нітніших понять. Будь-яке пізнання взагалі пов'язане з абстрагуванням.

Аналіз і синтез наукового пізнання означають процеси фактичного або уявного розкладу цілого на частини і процеси зворотного з'єднання частин в єдине ціле. Це два взаємообумовлені процеси. їх неможливо відривати один від одного, протиставити або абсолютизувати один з них.

Аналіз освітянських явищ і процесів означає уявний розподіл цих цілих на окремі частини. Це дозволяє бачити різні сторони і властивості явищ і процесів, їх структуру, різні етапи їх розвитку, суперечні тенденції тощо. Багатогранний аналіз, який відповідає характеру предмета, що вив­чається, дозволяє охопити його всебічно. У процесі аналітичної діяль­ності здійснюється і абстракція, і порівняння.

Як здійснити аналіз?

Логіка виробила ряд правил аналітичного дослідження, до яких на­лежать такі:

• перед аналізом досліджуваного об'єкта (явища) необхідно чітко виділити його з другої системи, до якої він належить як складовий елемент. Це теж здійснюється за допомогою попереднього аналізу.

Наприклад:

Якщо необхідно аналізувати заняття, слід його виділити в навчаль­ному процесі, при цьому вказати, які інші компоненти органічно входять в цей процес.

• необхідно встановити підстави, на основі яких буде проводитися аналіз. Підґрунтям слугує та ознака предмета, яка відрізняє одні компоненти від інших. Заняття можна характеризувати за ознакою методу (бесіда, лекція, семінар та ін.), за етапами його проведення (повторення вивченого, виклад нового матеріалу, закріплення на­вчального матеріалу тощо) та за іншими ознаками;

• на кожному етапі аналізу повинно вибиратися одне розчленуван­ня, а не декілька відразу. Визначені в результаті аналізу елементи мають виключати одне одного, а не входити один у другий;

• у процесі аналізу перед дослідником досить часто постає завдання визначення послідовності розгляду вичленених елементів. Завдан­ня вирішується, якщо виходити з такого загального ствердження: той елемент проаналізованого цілого, який можна зрозуміти без іншого елемента, розглядається раніше ніж останній.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях по елементний (компонентний) аналіз зберігає своє певне значення.

Наприклад:

Вивчаючи структуру особистості, ми спочатку окремо досліджуємо увагу, пам'ять, інтереси і т. ін. У навчальному процесі умовно виділяємо викладання та вчення.

Таке ізольоване вивчення елементів правомірне, якщо воно розгля­неться як один з етапів дослідження і якщо мається на увазі зв'язок цього елемента з іншими та з процесом у цілому. Припустимо, що, розглядаючи вчення, треба мати на увазі специфічні для нього відносини "викла­дач — студент".

Особливе, перспективне значення в психолого-педагогічних дослідженнях, без сумніву, набуває аналіз, що приводить до визначення і ви­вчення одиниць процесу.

У науковому психолого-педагогічному дослідженні використовують­ся різні форми аналізу:

• класифікаційний;

• аналіз відносин;

• каузальний;

• діалектичний.

Класифікаційний аналіз найбільш простий. Він використовується на первинній, описовій стадії наукового дослідження і дозволяє впорядку­вати та класифікувати явища на підставі схожості та повторюваності. Дослідник також може виходити з певного цілого і у відповідності зі вста­новленими ознаками класифікувати явища, що належать до цього цілого (аналітична класифікація).

Синтез є протилежний аналізу процес — об'єднання частин у ціле, розгляд єдиного цілого, що складається з множини елементів.

Розподіл цілого на складові частини дає можливість виявити будову досліджуваного об'єкта, його структуру; розподіл складного явища на більш прості елементи дозволяє відокремити суттєве від несуттєвого, складне звес­ти до простого. Синтез — це не просто складання, а й смислове поєднання.

Синтез міститься уже в самому аналізі, а не існує поза ним.

Значення методів теоретичного аналізу і синтезу — в їх органічній єдності і пізнавальній функції. Обидва методи використовуються в тео­ретичному дослідженні з самого початку — при визначенні проблеми дослідження, розробці гіпотези. Відзначимо те, що в емпіричних психолого-педагогічних дослідженнях використовуються і взаємодіють аналіз і синтез в їх теоретичній та експериментальній формах.

Аналіз і синтез бувають:

• прямим, або емпіричним, — застосовуються для виділення окре­мих частин об'єкта, знаходження його властивостей, найпростіший вимірювань;

• зворотним, або елементарно-теоретичним, — базується на деяких теоретичних міркуваннях причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дії якої-небудь закономірності, при цьому виділяються і з'єднуються явища, які можна вважати суттєвими, а другорядними — знехтувати;

• структурно-генетичним — вимагає виділення в складному явищі таких елементів, які чинять вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта.

У реальному процесі пізнання індукція та дедукція завжди висту­пають разом як два взаємопов'язані і обумовлені моменти складного діалектичного процесу пізнання.

Поняття "індукція" в традиційній логіці означало узагальнення на підставі даних досліду. Однак тепер це поняття розуміється набагато ширше. Загалом, під терміном індукція слід розуміти сукупність ряду емпіричних прийомів переходу від відомого до невідомого, сукупність способів узагальнення, аналізу фактів, який базується на спостереженні, експерименті, практиці. Це форма руху пізнання, що веде від його емп­іричного рівня до рівня теоретичного. Вона включає не тільки індук­цію на основі узагальнення деяких окремих випадків, а також і аналогії, статистичний опис і висновки, методи наукової індукції, розроблені Д.С. Миллем, та інші форми екстраполяції від відомого до невідомого. Це складний шлях формулювання гіпотетичних висновків з відомих стверджень, явищ, фактів, подій, які ми пізнаємо шляхом спостережень, експерименту. Мета індуктивних методів — проникнути в сутність явищ, відкрити їх закономірності.

Наукова індукція також є висновком частини елементів даного класу до всього класу. Основне місце в науковій індукції займають прийоми роз­криття суттєвих зв'язків, що, у свою чергу, вимагають складного аналізу.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедук­цією, це взаємозворотні методи пізнання.

Дедукція — це ствердження з одного або декількох інших стверджень на основі законів і правил логіки. Це процес логічного висновку, перехо­ду від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків.

Зв'язок між індукцією і дедукцією не тільки в тому, що одна допов­нює іншу на емпіричному і теоретичному рівнях наукового пізнання; він полягає в тому, що в індукцію проникають елементи дедукції, дедукція опирається на результати індукції.

На необхідність пропорційного розвитку індуктивних і дедуктивних методів для успішного розвитку педагогічної науки і виконання нею своєї функції вже не раз зверталась увага.

Однобічний індуктивізм веде до простого реєстрування, опису безпосередньо фактів і явищ, які спостерігаються без глибокого теоретич­ного аналізу й узагальнення, до концентрації уваги на реальній дійсності.

На противагу цьому однобічна орієнтація на дедуктивні методи дослідження спрямована на формування абстрактних понятійних схем. Одностороння дедукція конструює висновки без надійного аналізу і узагальнення. Іноді це призводить до підміни справжніх наукових рекомендацій на різні вказівки та інструкції. А в теорії це призводить до замикання науки своєму понятійному апараті, в якого досить обмежений вихід у реальність. Індуктивно-дедуктивні методи використовуються як на емпірично-рівні пізнання, так і на рівні теоретичному.

Моделювання — це один з теоретичних методів дослідження, який визначається як "відтворення" характеристик деякого об'єкта на іншому об’єкті, що спеціально створений для їх вивчення. Цей інший об'єкт на­зивається моделлю.

Відношення між моделлю і оригіналом відповідають певним вимогам. Між ними існує відношення обмеженої схожості, форма якого чітко виражена: у процесі наукового пізнання модель заміняє оригінал; вивчення моделі дає інформацію про оригінал.

Моделі можуть створюватися на різній основі. Назвемо два типи моделей:

• моделі матеріальні (реальні) — це моделі сконструйовані людиною;

• моделі уявні (ідеальні) — "сконструйовані" у вигляді уявних зразків, існують тільки в свідомості науковця.

Необхідність моделювання виникає в тому випадку, коли вивчення самого предмета чи процесу неможливе і воно потребує значної кількості часу і т. ін.

При моделюванні складного об'єкта можна звільнитися від неісную­чих чи випадкових зв'язків і відношень за допомогою абстракції або ви­ділити його суттєві відношення у відносно чистій формі.

За допомогою моделі легше експериментувати і її простіше сконст­руювати.

Моделювання вимагає теоретичного обґрунтування відносин між мо­деллю і реальним об'єктом. Модель сама по собі не самоціль, вона лише засіб дослідження об'єкта, який вона представляє, коли знаходити! з ним у відношенні деякої подібності.

Метод моделювання у психолого-педагогічному дослідженні може бути використаний на теоретичному рівні. Цей метод відкриває для педагогічної і психологічної наук можливість математизації психолого-педагогічних даних як засобу дослідження, конструювання математичних моделей і т. ін. Частіше за все це здійснюється шляхом індукції на підставі статистичного узагальнення даних шляхом спостережень певних явищ і процесів

Можливим є також варіант конструювання математичних моделей шляхом дедуктивного моделювання. Дослідник виходить із загальних положень, які утворюють модель. Статистично, за допомогою вибраного математичного апарата, ця модель повторюється. Так виник ряд моделей, які описують процес навчання. Поки що подібні моделі являють собою схематизовану структуру навчання. Дослідження такого типу в освіти тільки розпочинаються. Можна передбачити, що ефективність їх використання буде визначатися подальшим розвитком математичного aпaрата. Немає сумніву в тому, що використання математичного моделю­вання тісно пов'язане з більш глибоким пізнанням сутності освітянських явищ і процесів, поглибленням теоретичних основ дослідження.

2.5 Кількісні методи в педагогіці та психології

У психолого-педагогічному дослідженні, коли ми маємо справу з кількістю, тобто, з числом, виникає необхідність у вимірюванні.

Вимірювання — це приписування чисел об'єктам або їх властивос­тям згідно з певними правилами. Виміряти зріст людини — це значить приписати число відстані між маківкою людини та підошвою її ніг, яку знайдено за допомогою лінійки. Вимірювання коефіцієнту інтелекту (IQ) студента — це присвоєння числа характеру реакції відповіді, яка виникає у нього на групу типових завдань. Вимірювання перетворює певні якості нашого сприйняття у відомі речі, які легко обробляються і називаються числами. Правила вимірювання встановлюють відповідність між деяки­ми властивостями чисел та властивостями об'єктів:

властивості чисел ← відповідність → властивості об'єктів

Залежно від рівня цієї відповідності виділяють різні типи шкал:

1. Шкала найменувань (номінальна шкала) — передбачає групування предметів (або якостей) за класами на основі наявності в них загальної ознаки або якості.

Класам надаються найменування і числові (або літерні) позначки.

Наприклад:

Ті, хто навчаються у вищому навчальному закладі — 1;

ті, хто не навчаються у вищому навчальному закладі — 0;

чоловіки — 1;

жінки — 0;

позитивне відношення до своєї спеціальності — 1;

позитивне відношення до чужої спеціальності — 2;

негативне відношення до своєї спеціальності — 3.

Іншими прикладами номінальних шкал можна вважати класифікації за різними ознаками: список різних спеціальностей, перелік заданих якостей об'єкта, рівні засвоєння знань та умінь.

Шкали найменувань — це найпростіші шкали. Числа та літерні позначення використовуються тут символічно і не мають ніякої кількісної характеристики. Їх єдина математична характеристика — це належність: чи належить об'єкт, який навчається, до даного класу, чи належить до іншого класу, чи, взагалі, не належить до класів встановленої шкали. У цій шкалі використовується лише відмінність чисел, але нічого не стверджується стосовно того, більше або менше вимірюваної якості є в об'єкта А порівняно з об'єктом В.

Зі шкалою найменувань використовуються деякі види статистичної обробки: кількість випадків, мода, кореляція випадкових подій.

2. Шкала порядку (рангова) — встановлює порядок у ступені вираження психолого-педагогічної властивості (якості) від об'єкта з найбільш вираженою властивістю до об'єкта з найменш вираженою властивістю, або навпа­ки. Порядок, як правило, нумерується натуральним рядом (1,2,3...), але відношення між числами в натуральному ряді не відповідає тим відмінностям у ступені вираження властивості, які встановлює порядкова шкала.

Дата добавления: 2014-11-08