Загальна характеристика наукового дослідження 1 страница

Вищою формою організації пізнавальної діяльності людини є науко­ве дослідження.

НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ - це цілеспрямоване пізнання, результа­ти якого виступають у вигляді систе­ми понять, законів і теорій.

Таким чином, під науковим дослідженням розуміють процес вивчен­ня певного об'єкта, предмета чи явища з метою розкриття закономірнос­тей його виникнення, розвитку та перетворення його в інтересах сус­пільства. Це — теоретична розробка будь-якого нового питання, що про­водиться за всіма правилами доказу.

Основними ознаками наукового дослідження є:

1. Новизна питання, яке вивчається, та новизна отриманих у результаті дослідження висновків, або виявлення з вивченого раніше питання нових даних, що дає можливість його нової трактовки.

2. Доказовість висновків та запропонованих дослідником положень. Відсутність однієї з вищезазначених ознак робить неможливим віднесення дослідження до наукового.

Для наукового дослідження з позиції сучасної методології науки характерним є:

1. Наявність конкретного об'єкта дослідження, яким виступає не тільки окреме явище, конкретна ситуація, а цілий клас схожих явищ і ситуацій, їх сукупність.

2. Диференційоване рішення емпіричних (виявлення фактів, роз­робка методів вимірювання), логічних (виведення одних положень з інших, встановлення зв'язку між ними) і теоретичних (з'ясування причин, констатація принципів, формулювання гіпотез та законів) пізнавальних завдань.

3. Чітке розрізнення між встановленими фактами і гіпотезами.

4. Пояснювання і прогнозування фактів та явищ.

Наукове дослідження здійснюється на двох основних, взаємопов'язаних рівнях:

· емпіричному;

· теоретичному.

Емпіричний рівень пов'язаний з отриманням і первинною обробкою вихідного фактичного матеріалу, який поділяють на:

· факти дійсності;

· наукові факти.

Факти дійсності — це події та явища, які насправді мали або ма­ють місце; це — різні боки, властивості, відношення об'єктів, які ви­вчаються.

Наукові факти — це віддзеркалені свідомістю об'єктивні властивості речей, процесів, фактів дійсності, які обов'язково перевірені, осмислені та зафіксовані мовою науки у вигляді емпіричних суджень. Наукові факти ха­рактеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об'єктивність і достовірність. Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий до цього часу предмет, явище або процес. Це не обов'язково нау­кове відкриття, але нове знання про те, чого ми досі не знали.

Дані виконаного дослідження тільки тоді стають фактами науки, коли вони входять до складу в уже відому теорію як органічне прирощення знань, коли знайдено притаманне лише цим даним місце в загальній сис­темі знань про досліджуваний об'єкт.

Емпіричний рівень дослідження реалізується через здійснення двох стадій роботи:

1. Процесу збору та отримання фактів.

2. Первинної обробки і оцінки фактів в їх взаємозв'язку, що передбачає:

· осмислення та чіткий опис отриманих фактів за допомогою науко­вої термінології;

· класифікацію фактів за різними ознаками та виявлення основних залежностей між ними.

На цій стадії емпіричного рівня вивчення дослідник здійснює:

· критичну оцінку і перевірку кожного факту, звільнення його від випадкових та несуттєвих домішок;

· опис кожного факту в певних термінах тієї науки, в межах якої ве­деться дослідження;

· відбір із всієї маси типових фактів, які повторюються найчастіше і виражають основні тенденції розвитку;

· класифікацію фактів за видами явищ, що вивчаються, за ознакою їх значущості, приведення їх в систему;

· встановлення найочевидніших зв'язків між відібраними фактами.

Таким чином, на емпіричному рівні досліджуються закономірності, які характеризують ті явища, що вивчаються.

Теоретичний рівень дослідження пов'язаний із глибоким аналізом фактів, із проникненням у сутність явищ, що досліджуються, з пізнан­ням та формулюванням законів, тобто з поясненням явищ.

На цьому рівні здійснюється прогнозування можливих подій або змін в явищах, що вивчаються, розроблюються принципи дії, рекомендації про практичний вплив на ці явища.

Теоретичний етап складається з низки послідовних стадій роботи, на яких наукове знання приймає різні форми, існує і розвивається в них і через них.

Дослідження, яке здійснюється на теоретичному рівні, використо­вується для:

· узагальнення результатів дослідження, виявлення загальних зако­номірностей шляхом обробки та інтерпретації дослідних даних;

· розширення результатів дослідження на низку подібних об'єктів, без повторення всього обсягу досліджень;

· вивчення об'єкта, який є недосяжним для дослідження;

· підвищення надійності експериментального дослідження об'єкта: визначають, що і як треба спостерігати, на які параметри необхідно звернути увагу, а якими знехтувати, які показники і з якою точніс­тю вимірювати, в яких умовах здійснювати їх спостереження.

Сполученою ланкою між емпіричним і теоретичним етапом дослі­дження є постановка проблеми. Цей процес включає:

· визначення відомого і невідомого; факторів, які мають пояснення і вимагають пояснення; фактів, які відповідають теорії і суперечать їй;

· формулювання питання, що висвітлює основну сутність проблеми, обґрунтування його правильності і важливості для науки;

· планування конкретних завдань, послідовності їх вирішення і ме­тодів, які при цьому будуть використовуватися.

Таким чином, наукове дослідження в кожному циклі здійснює посу­вання від емпірії до теорії і від теорії — до практики, що її перевіряє.

Це посування включає певні стадії і характерні форми, в яких існує і розвивається наукове знання:

· одержання і опис фактів — постановка наукових проблем;

· висування гіпотез, нових ідей і положень;

· формування теорії, органічне включення в неї доведених положень.

Завершення кожного циклу одночасно виступає і початком нового циклу, що веде до подальшого розвитку і збагачення теорії.

Наукове дослідження складається з двох взаємопов'язаних частин:

1. Сам процес дослідження проблеми, що розробляється, включає:

· збирання матеріалів, що характеризують досліджувану проблему;

· накопичення фактичних даних про неї;

· систематизацію даних;

· формування певних уявлень про проблему, висування тієї чи іншої гіпотези;

· перевірку висунутих положень і гіпотез за допомогою експеримен­ту або на практиці;

· аналіз і узагальнення отриманих даних.

2. Виклад або літературне оформлення результатів наукового пошуку.
Ця частина витікає з процесу дослідження і завершує його.

Дослідження і виклад - єдине ціле. Це - дві сторони одного проце­су, їх неможливо розрізняти або протиставляти.

У залежності від цільового призначення виділяють такі види психолого-педагогічних досліджень:

· фундаментальні;

· прикладні;

· розробки.

Фундаментальні дослідження направлені на відкриття і вивчення нових явищ і законів природи, на створення нових принципів дослі­дження, закономірностей процесу виховання й навчання або функціону­вання психічних явищ. Вони спрямовані на поглиблення наукових знань, розвиток методології науки, відкриття її нових напрямів, встановлення того, що може бути використано в практичній діяльності людини.

Наприклад:

• модернізація системи вищої і післядипломної освіти з метою підго­товки спеціалістів до надійної, безпомилкової, гуманної професійної діяльності;

• розвиток особи в процесі навчання і виховання;

• гуманізація освіти.

Прикладні дослідження спрямовані на знаходження способів вико­ристання законів природи для створення нових і удосконалення існую­чих засобів і способів людської діяльності. Мета цього дослідження — вста­новлення того, як можна використовувати наукові знання, що було отримані внаслідок фундаментальних досліджень, в практичній діяль­ності людини. Прикладні дослідження зв'язують науку і практику, фун­даментальні дослідження і розробки. Прикладами є:

• формування змісту виховання;

• визначення змісту освіти;

• розробка педагогічних технологій;

• поетапне формування розумових дій.

У результаті фундаментальних та прикладних досліджень формується нова наукова і науково-технічна інформація. Цілеспрямований процес перетворення такої інформації у форму, придатну для використання в закладах освіти, називають розробкою. Кінцевою метою розробки є підготовка матеріалів прикладних досліджень до впровадження. У пе­дагогіці та психології ці дослідження називаються науково-методични­ми і передбачають створення:

• програм;

• підручників та посібників;

• інструктивно-методичних рекомендацій з виховання і навчання, структури занять, форм і методів організації діяльності студентів і викладачів, управління навчально-виховними системами;

• тестових програм;

• тренінгів;

• ділових ігор.

Аналіз сучасних педагогічних концепцій реформування вищої осві­ти України дозволяє сформулювати напрями психолого-педагогічних наукових досліджень у вищих фармацевтичних закладах освіти:

1.Дослідження професійної діяльності і обґрунтування освітньо-кваліфікаційних характеристик:

1.1.Провізорів і фармацевтів, спеціалістів фармацевтичної галузі.

1.2.Викладачів фармацевтичних закладів освіти.

2.Вивчення психологічних основ діяльності викладача.

3.Розробка моделей особи викладача і особи студента фармацевтич­ного навчального закладу України.

4.Розробка системи управління змістом і процесом навчання у фармацевтичних навчальних закладах.

5.Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю студентів та слухачів і впливу цих процесів на інтелектуалі, ний, особистісний розвиток і навчально-пізнавальну активність.

6.Моделювання професійної діяльності провізора, фармацевта і фахівця фармації та розробка задач, тестів, методів активного навчання тощо.

7.Визначення фактів, механізмів, закономірностей розвиваючого навчання, зокрема, розвитку наукового, теоретичного мислення.

8.Вивчення і розробка ефективних методів діагностики та контролю знань, умінь та навичок студентів, інтернів, слухачів курсів удосконалення фахівців і слухачів факультетів підвищення кваліфікації викладачів.

9.Визначення психологічних основ діагностики рівня та якості за­своєння і співвіднесення з освітніми стандартами.

10.Визначення зв'язку між рівнем інтелектуального і особистісного розвитку студента та слухача і формами, методами навчального й вихов­ного впливу (співробітництво, активні форми навчання тощо).

11.Розробка і апробація методів діагностики ефективності навчаль­ного процесу.

12.Розробка та впровадження в практику ефективної системи проф­орієнтації і професійного відбору у фармацію і медицину, па педагогічну діяльність.

13.Підвищення мотивації у студентів до навчальної та практичної діяльності.

14.Адаптація навчального процесу до вимог міжнародних стандартів навчанйя фахівців,

15.Формування духовних цінностей молоді.

16.Соціологічні аспекти впливу гуманізації соціальних відносин на
розвиток системи охорони здоров'я населення і її складової — фармації.

17.Особливості організації післядипломного навчання.

18.Особливості і закономірності інтелектуального й особистісного
розвитку людини в різних умовах навчально-виховної діяльності, осві-
тянської о процесу.

1.2. Методологія, науковий метод, методика

Важливими пізнавальними процедурами при плануванні й організації дослідницького процесу є визначення методологічних основ досліджен­ня, вибір методів і перетворення їх у конкретні дослідницькі методики.

Об'єктивність отриманого знання обумовлюється насамперед вибо­ром методології дослідження.

МЕТОДОЛОГІЯ (від. грец.-шлях дослідження або пізнання, теорія, вчення і слово, поняття):

система принципів і способів органі­зації і побудови теоретичної і практичної діяльності;

вчення про науковий метод пізнання;

сукупність методів, що застосовують­ся у будь-якій науці.

Методологія — це вчення про метод, теоретичне обґрунтування з по­зицій певного (визначеного) світогляду, вихідних принципів пізнання і практики.

Принцип - це правило, що виникає в результаті суб'єктивно осмис­леного досвіду людей.

Методологія виступає як система певних теорій, які виконують роль керівного принципу, знаряддя наукового аналізу, засобу реалізації ви­мог цього аналізу.

Прийнято виділяти чотири рівні методології.

Рівні методології

Ці рівні знаходяться у взаємозв'язку і повинні розглядатися з пози цій системного підходу.

У методології виявляються дві взаємопов'язані функції:

Загальна функція — обґрунтування правил використання світо­гляду до процесу пізнання та перетворення світу.

Часткова функція — визначення підходу до явищ дійсності.

Загальна функція базується на узагальненні системи поглядів лю­дини на світ у цілому, на місце окремих явищ у світі і на своє власне місце в ньому. У залежності від сукупності наукових, політичних, право­вих, моральних, релігійних, естетичних переконань узагальнена система поглядів може мати ідеалістичний або матеріалістичний характер.

Радянська наука завжди керувалася філософією діалектичного та істо­ричного матеріалізму. Відступ від такого підходу не допускався. Сьогодні наукова діяльність позбавлена ідеологічного диктату. В її методологічну основу тепер закладаються критерії об'єктивності, відповідності істині, історичній правді, моральним критеріям.

Часткова функція лежить в основі задач виявлення причин зміни і розвитку конкретних явищ і процесів.

Об'єктивність отриманого в процесі наукового дослідження знання зумовлюється перш за все вибором методології дослідження. Для дослід­ника відсутність чітко сформульованих методологічних, а часто й те­оретичних, основ дослідження призводить до недостатньо чіткого пла­нування всього процесу психолого-педагогічного дослідження, вибору його логіки, до формулювання часткових, другорядних дослідницьких завдань.

Вихідний принцип, вихідна позиція науковця визначається через його власний дослідницький підхід. У сучасних психолого-педагогічних дос­лідженнях реалізують:

• системний підхід — орієнтує дослідника на розкриття об'єкта як системи, дослідження його як єдиного цілого з узгодженим функ­ціонуванням усіх елементів і частин. Це вимагає вивчення кожно­го елемента системи в його зв'язку та взаємодії з іншими елемента­ми, виявлення впливу властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановлення властивостей системи і визна­чення оптимального режиму її функціонування;

• комплексний підхід — передбачає розгляд групи явищ у сукупності;

• цілісний підхід ~ забезпечує цілісність об'єкта, коли ціле не зводить­ся до простої суми частин. Це вимагає обережного підходу до ви­ділення, з метою спеціального вивчення, окремих елементів відно­шень освітянського процесу. Саме виділення рекомендується здійснювати лише умовно, тимчасово, постійно співвідносячи отри­мувані результати з розвитком всього процесу в цілому і з його результатами. Необхідність цілісного підходу обумовлюється ще й тим, що структура навчання й виховання характеризується як ди­намічна, що базується на відносно динамічній рівновазі її проти­лежних, внутрішніх сил і тенденцій, які зрозуміти ізольовано не­можливо;

• особистісний підхід — припускає відношення до того, хто навчаєть­ся, як до особистості, як до самосвідомого суб'єкта власного роз­витку і як до суб'єкта педагогічного спілкування;

• діяльнісний підхід — вимагає визнання єдності психіки і діяльності, єдності структур внутрішньої і зовнішньої діяльності, діяльнісного опосередкування міжособистісних відношень.

• У практиці психолого-педагогічних досліджень здійснюють також такі підходи:

• особистісно-діяльнісний – містить ідею цілісного формування осо­бистості в діяльності;

• змістовний — звернений до змісту досліджуваних явищ;

• формальний — дозволяє виявляти стійкі зв'язки елементів розгля­нутого процесу;

• логічний — передбачає вивчення психолого-педагогічного явища в тому стані його розвитку, якого воно досягло на момент дослідження;

• історичний — орієнтує на вивчення конкретно-історичного генези­су і розвитку об'єкта дослідження;

• якісний — спрямований на встановлення своєрідності досліджува­ного явища, його відмінності від інших;

• кількісний — передбачає аналіз і оцінку явищ і процесів за ступеня­ми розвитку або інтенсивністю притаманних їм властивостей, які виражаються в розмірах і числах;

• феноменологічний — його метою є опис характеристик досліджува­ного явища, які спостерігаються зовні;

• сутнісний — спрямований на виявлення стійких характеристик, внутрішніх зв'язків, механізмів і рушійних сил досліджуваного явища.

Найбільш правильно при визначенні власних методологічних про­позицій, методів дослідження психолого-педагогічних явищ і побудови наукових теорій виходити з конкретно-наукової, педагогічної та психи логічної методологій, у ролі яких виступають фундаментальні психолого-педагогічні теорії.

При проведенні науково-педагогічного дослідження необхідно дотримуватись таких методологічних принципів:

• виходити з об'єктивності і детермінованості психолого-педагогічних явищ — вони існують і розвиваються в силу дії внутрішніх об'єктив­них законів, протиріч, причинно-наслідкових зв'язків;

• забезпечувати цілісний підхід у вивченні педагогічних явищ і про­цесів;

• вивчати явище в його розвитку;

• вивчати дане явище в його зв'язках і взаємодії з іншими явищами;

• розглядати процес розвитку як саморух і саморозвиток, обумовле­ний властивими йому внутрішніми протиріччями, що виступають як рушійна сила і джерело розвитку.

Результативність психолого-педагогічного дослідження, загальну методологічну орієнтацію, форми організації роботи значною мірою ви­значає метод дослідження.

МЕТОД (від грец. -шлях дослідження або пізнання) це

¾ шлях пізнання;

¾ спосіб побудови й обґрунтуван­ня наукового знання;

¾ спосіб, за допомогою якого пізнається предмет науки.

Метод — поняття не однозначне. Його трактують як конкретний спосіб вивчення психолого-педагогічної діяльності, як інтелектуальну схему, яка пояснює логіку дослідження, послідовність і зв'язок між його окремими ета­пами. Метод — це й певний систематизований комплекс прийомів, проце­дур, які застосовують дослідники для досягнення мети і завдань досліджен­ня, план, яким вони керуються при організації наукової роботи і її окремих етапів. Метод розглядають і як сукупність прийомів теоретичного чи прак­тичного освоєння психолого-педагогічної дійсності, підпорядкованих роз­в'язанню конкретного завдання у сфері освіти, комплекс інтелектуальних дій, логічних процедур, за допомогою яких психологічна і педагогічна науки прагнуть встановити істину, перевірити чи спростувати її.

Із філософської точки зору методи можна поділити на такі групи:

• загальний (матеріалістична діалектика), який діє в усіх галузях на­уки і на всіх етапах дослідження;

• загальнонаукові, тобто для всіх наук;

• часткові — для певних наук;

• спеціальні або специфічні — для даної науки.

Методи дослідження постійно еволюціонують, удосконалюються. Методи характеризують потенційні можливості педагогіки і психології, їх проникнення у вивчення реальних процесів навчання і виховання показує, які психолого-педагогічні явища є поки що предметом гіпотетичних припущень, а які можуть бути пізнаними вже сьогодні.

Таким чином, для пізнання об'єкта дослідження дослідник повинен не тільки вибрати адекватні ньому об'єкту методи, а й визначити най­ефективніші і необхідні для даного конкретного дослідження методики.

МЕТОДИКА - це сукупність прийомів, способів дослідження, порядок їх використання та інтерпретації одержаних за їх допомогою результатів.

Методика наукового дослідження залежить від таких складових:

• характеру об'єкта дослідження;

• методології;

• мети дослідження;

• розроблених методів;

• загального рівня кваліфікації дослідника.

Методика дослідження, незважаючи на її індивідуальний характер, при вирішенні конкретного завдання має певну структуру.

Основними компонентами методики наукового дослідження є:

• теоретико-методологічна частина, концепція, на базі якої будуєть­ся вся методика;

• явища, процеси, ознаки, параметри, що досліджуються;

• субординаційні і координаційні зв'язки та залежності поміж ними;

• сукупність використовуваних методів, їх субординація і координація;

• порядок використання методів і прийомів;

• послідовність і техніка узагальнення результатів дослідження;

• склад, роль і місце дослідників у процесі реалізації дослідницького задуму.

Дослідницька методика має пройти багаторазову перевірку до початку експериментального дослідження. Це може здійснюватися шляхом її об­говорення в компетентних колективах і попередньої перевірки на прак­тиці в обмеженому експерименті з метою вилучення з методики необґрунтованих тлумачень, елементів невизначеності тощо. Рівень опрацюван­ня й попередньої апробації дослідницької методики характеризує підготовленість науковця до організації і проведення психолого-педаго­гічного дослідження, є мірою успішної реалізації наукового задуму.

Розділ II

МЕТОДИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Загальна характеристика методів дослідження

Правильний вибір методів психолого-педагогічного дослідження вимагає знання їх класифікації. Через те, що наукове дослідження може відбуватися на двох рівнях: емпіричному, коли здійснюється процес на­копичення фактів, і теоретичному, на якому здійснюється узагальнен­ня знань, — загальні методи пізнання, відповідно до цих рівнів, умовно ділять на три групи:

• методи емпіричного дослідження;

• методи теоретичного дослідження;

• методи, що можуть застосовуватися на емпіричному і теоретично­му рівнях.

Методи емпіричного дослідження — це методи, що забезпечують можливість безпосереднього пізнання навчально-виховної дійсності, що збагачує емпіричну основу освіти і створює базу для подальшого теоре­тичного пізнання.

Методи емпіричного рівня пов'язані з явищами, що вивчаються і використовуються на етапі формування наукової гіпотези. Ці методи допомагають досліднику виявити ті чи інші достовірні факти, об'єктивні прояви в проходженні досліджуваних процесів. За допомогою цих ме­тодів здійснюється накопичення фактів.

До методів емпіричного дослідження слід віднести спостереження, експеримент, соціометричні методи (анкетування, інтерв'ю, опитування, тестування, метод експертних оцінок), вивчення результатів діяльності, документації.

Методи, які використовуються на теоретичному рівні, сприяють логіч­ному дослідженню зібраних фактів, виробленню понять, суджень, вис­новків. У процесі цієї роботи співвідносяться первинні наукові уявлення З тими новими, що виникають при дослідженні, розробляються нові систе­ми знань, вирішуються завдання подальшого узгодження теоретично роз­роблених систем з накопиченим новим експериментальним матеріалом.

На теоретичному рівні наукове мислення позбувається емпіричного опису, створює теоретичні узагальнення. Таким чином, новий теоретич­ний зміст знань надбудовується над емпіричними знаннями.

До методів теоретичного дослідження необхідно віднести ідеалізацію, формалізацію, історичний метод, системний аналіз.

Емпіричні і теоретичні методи пов'язані між собою і знаходяться в певній субординації, теоретичне в процесі пізнання завжди іде за емпіричним; спо­чатку здобуваються знання емпіричні, потім вони оброблюються теоретич­но. Але, з'явившись на базі емпіричного матеріалу, проникнувши в його сутність, теоретичний метод сам, у свою чергу, створює основу для нового емпіричного дослідження, для збирання емпіричних фактів на новій теоре­тичній основі. Тому такі логічні форми мислення, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження.

При переході від емпіричного рівня до теоретичного емпірично на­даний об'єкт часто замінюється теоретичною моделлю об'єкта, конструю­ються ідеальні об'єкти. Це дає можливість уточнити залежності, які емпірично встановлені, але виявилися вельми приблизними або зовсім неправильними. Для цього використовується метод моделювання.

Особливу групу методів представляють кількісні методи, які вико­ристовуються на всіх рівнях психолого-педагогічного дослідження.

Поділ методів за будь-якою класифікацією завжди є умовним, бо в межах розвитку пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії до іншої.

2.2 Методи емпіричного дослідження

Спостереження

Спостереження є важливим методом емпіричного вивчення в пси­хології й педагогіці. На відміну від щоденного, стратегія спостереження в експерименті завжди повинна бути цілеспрямованою, певною мірою спланованою, пошуковою.

Метод спостереження як метод для здійснення початкового етапу психолого-педагогічного дослідження має одну значну перевагу: він не вимагає спеціальної підготовки, дозволяє швидко отримувати інформа­цію, вивчати і аналізувати психологічні реалії в природних умовах. Ра­зом з тим необхідно мати на увазі, що за допомогою даного методу мож­на виявити тільки "явища", зовнішні симптоми, що спостерігаються в розвитку, але не завжди можливо розкрити причини, мотиви, тобто те, що є суттєвим і внутрішнім у тому або іншому явищі. Спостереженню і також не характерні повторюваність і тривалість, тому експериментатор може випадково не помітити (або, навпаки, помітити), що є важливим для управління експериментом — подія, факт, обставина і т. ін.

Особливості спостереження як наукового методу можна висловити таким чином:

• визначення спостереження за якою-небудь ідеєю і спрямовано до чітко сформульованої мети. Визначеність мети означає, що науко­вець точно знає, що йому слід спостерігати, і може передбачати ре­зультати свого спостереження. Разом з метою підтверджується і предмет спостереження, яке має завжди вибірковий характер. Підбір матеріалу проходить з урахуванням поставленої мети. Це дає можливість пов'язати вибір з вимогами повноти спостережен­ня в межах, установлених предметом дослідження;

• планомірність і систематичність — це характерні ознаки спостере­ження як наукового методу. У відповідності до визначених цілей дослідник розробляє програму свого спостереження, визначає час роботи, засоби, техніку збору матеріалу. Для повноцінного вико­ристання методу спостереження дослідник обдумує взаємовідно­шення між проблемою — робочою гіпотезою — критеріями вибору фактів і оцінки одержаних результатів;

• об'єктивність як ознака методу спостереження передбачає адекватне сприйняття явищ і процесів, а також об'єктивні і точні записи спо­стереження.

Записи, протоколи дослідження повинні вестись систематично, вони можуть бути формалізовані. Для більш об'єктивного і точного спостере­ження можуть використовуватися різні засоби навчання, наприклад, маг­нітофон, відеомагнітофон і т. ін.

Підводячи підсумки вищезазначеного, можна сказати, що спостере­ження потребує, щоб дослідник точно визначив, що він хоче спостеріга­ти, як будуть зареєстровані явища та процеси, що спостерігаються, як будуть аналізуватися і оцінюватися отримані результати.

У чому ж пізнавальна функція методу спостереження? Спостережен­ня безпосередньо відображає явища, дає можливість виявити факти, які є підґрунтям для всебічного об'єктивного опису, подальшого аналізу, уза­гальнення та інтерпретації. При спостереженні йдеться про пізнання явищ, зовнішньої сторони дійсності.

Систематичним, планомірним спостереженням ми певною мірою встановлюємо внутрішні закономірності й зв'язки, розвиток явищ.

Метою спостереження, як наукового методу, є не лише опис, фото­графування дійсності, реєстрація фактів. Спостереження повинно при­вести до формулювання гіпотез, до їх перевірки подальшим спостере­женням, до його повного з'ясування і, нарешті, перейти до теорії, яка по­яснює явища.

Спостереження потребує певних знань та умінь, підготовленості до наукового експерименту. Дослідник повинен:

• вміти точно спостерігати всі зовнішні прояви міміки, мови, рухів та інших компонентів;

• правильно тлумачити психологічне значення зовнішніх проявів;

• уміти спостерігати в системі та ЇЇ програмі;

• ретельно продумувати вивчення вчинків і дії досліджуваних, вміти виявляти справжні особливості психіки людей;

• встановлювати закономірності розвитку психіки та її зміни в лю­дини.

Спостереження необхідно проводити у звичайних умовах і не втру­чатися в хід діяльності досліджуваних.

Експеримент

Експеримент — це комплекс методів дослідження, який забезпечує науково-об'єктивну перевірку правильності обґрунтованої на початку дослідження гіпотези. Він дозволяє перевірити ефективність тих чи інших інновацій в освіті, порівняти значущість різних факторів у структурі пе­дагогічного процесу і вибрати найкраще (оптимальне) для відповідних ситуацій їх поєднання, виявити необхідні умови повної реалізації осві­тянських завдань. Експеримент дозволяє виявляти зв'язки між явищами, вивчати закономірності, що є характерними для педагогічного процесу.

Дата добавления: 2014-11-08