Основні етапи розвитку економічної думки.

Періодизація історії економічної думки здійснюється з врахуванням сукупності історичних, економічних та соціальних факторів, котрі визначають нові етапи і якісні зміни в її змісті.

Можна виділити три основних етапи в розвитку економічної думки:

1. Економічні вчення епохи до ринкової економіки.

2. Економічні вчення епохи нерегульованої ринкової економіки.

3. Економічні вчення епохи регульованої (соціально орієнтованої) ринкової економіки.

Табл. 1.1. – Основні етапи розвитку історії економічних вчень

Основні етапи розвитку історії економічних вчень
1-й	4 тис. до н.е. – к. ХVІІ ст. н.е.	Економічні вчення епохи доринкової економіки	Економічна думка Стародавнього світу Економічна думка Середньовіччя Меркантилізм
2-й	к. ХVІІ ст. – 20-і рр. ХХ ст.	Економічні вчення епохи нерегульованої ринкової економіки	Класична школа політекономії Економічні учення західноєвропейських утопістів-соціалістів Марксистська політекономія Історична школа Маржиналізм
3-й	30 і рр. ХХ ст. до сьогодення.	Економічні вчення епохи регульованої (соціально-орієнтованої) ринкової економіки	Інституціоналізм Кейнсіанство Неолібералізм Консервативно-монетаристський напрям

1. Економічна думка доринкової економіки включає періоди Стародавнього світу та середньовіччя, коли переважало натуральне господарство, екстенсивний спосіб виробництва. Здійснюються перші спроби систематизувати економічні погляди в економічну теорію. Про існування економічної науки як відокремленої дисципліни говорити не приходиться. Виразниками економічної думки були, як правило, філософи, лідери релігійних ідеологій. В трактатах того періоду описувався господарський досвід, надавались поради, як вести облік і організовувати працю.

Меркантилізм – це особливий етап в еволюції економічної думки і перша теоретична концепція ринкової економіки, котра зародилася в надрах натурального господарства. Цей етап став початком апробації протекціоністських заходів в сфері промисловості і зовнішньої торгівлі, сприяючи прискоренню переходу до ринкового механізму господарювання.

Звідси, економічна теорія відокремилась в самостійну галузь дослідження відносно недавно – в кінці ХVІ – ХVІІ ст., тобто тоді, коли відзначився перехід від впливу економічних мотивів і економічних угод в масштабах окремих аспектів суспільних відносин до масштабів загальнонаціональних і загальнодержавних.

Розквіт меркантилістської системи ринкової організації забезпечувався регулюванням, „завдяки контролю центральної адміністрації, яка нав’язувала свою волю як рядовим селянським господарствам, так і нації в цілому”.

2. Другий етап історії економічної думки охоплює весь період так званої економіки вільної конкуренції – к. ХVІІ (Англія) – початок ХVІІІ ст. майже до 30-х рр. ХХ ст. і проходив „під прапором” ідей економічного лібералізму. Період промислових переворотів і інтенсифікації виробництва супроводжується анархією і хаосом в підприємницькій діяльності, а також кризовими явищами, не дивлячись на „закон ринків” Ж.Б. Сея, котрий базувався на принципах „невидимої руки” А. Сміта.

В дану епоху майже 200 років панує класична політична економія, в якій пріоритетна роль відводиться сфері виробництва і не допущення державного втручання в економічні процеси. Класичній школі не могли протистояти ні альтернативні та анти ринкові по змісту економічні ідеї соціалістів-утопістів (початок ХІХ ст.), ні серйозні спроби виявлення впливу на економічний ріст факторів соціального середовища і національно-історичних особливостей в працях німецьких авторів (друга половина ХІХ ст.).

Завершує економічне вчення епохи нерегульованої ринкової економіки формування в кінці ХІХ ст. неокласичного напрямку економічної думки, котрий базувався на маржинальних принципах. Останні сприяли переоцінці цінностей „класичної школи”, перетворенню економічної теорії в точну науку. Виникнення „неокласичної школи” означало появу мікроекономіки як самостійного розділу економічної науки.

3. Економічні вчення третього етапу розвитку історії економічної думки охоплюють напрямки розвитку регульованої ринкової економіки. Початок епохи відзначили в 20-30-і рр. ХХ ст. антимонопольні концепції американського інституціоналізму, представники якого виходили з ідеї соціального контролю суспільства над економікою. Важливий етап в еволюції економічної думки даної епохи пов’язаний з теоріями 30 – 50-х рр. ХХ ст. про ринок недосконалої (монополістичної) конкуренції, включаючи олігополістичну.

З 30-х рр. розпочинається ще один значний етап в розвитку економічної науки, пов’язаний з відокремленням нового розділу економічної науки – макроекономіки. Саме макродослідження стало основою розробок 30-70-хх рр. ХХ ст. в області пошуку концептуальних рішень задач з державного втручання в економічні процеси. Початок теоріям регулювання економіки державою поклали Дж. М. Кейнс та його послідовники та так звані неоліберали, котрі створили моделі „соціального ринкового господарства” і монетарних економічних доктрин „рейганоміки” і „тетчерізму”.

У 60-х рр. ХХ ст. популярними стали теорії „індустріального суспільства” французького соціолога Р. Арона і „стадій економічного розвитку” американського соціолога У. Ростоу. Ці теорії дістали розвиток у теорії про „постіндустріальне суспільство” (Д. Белл., Г. Кан, З. Бжезінський (США), А. Турен (Франція). В теоріях „індустріального суспільства” вихідною позицією є необхідність сприяння індустріалізму на шляху стирання соціальних контрастів в суспільстві. В теоріях „постіндустріального суспільства” на перший план виходить реалізація державних заходів з морального та культурного оновлення суспільства в зв’язку з витратами індустріального розвитку і формування нового способу життя.

Дата добавления: 2014-11-20