Ризики банківської діяльності в умовах ринкової економіки

Лекція 2. Ризики і загрози діяльності банківських установ в Україні

По одному баллу за каждый правильный ответ. Итого 11 баллов.

Итого, макс. 14

Задание 3.

Зеленодольск, 2 Буинск, 3. Альметьевск, 4. Бугульмино-Белебеевская, 5. Кама, Волга, Куйбышевское вдхр., 6. Свияга, 7. Дерново-подзолистые, серые лесные, черноземы

Задание 4.

Масштаб карты: 1:10000; в 1см 100 м. (2 б). Длина маршрута - 1560 метров (2б). Амплитуда высот – 6м (допустимая погрешность 0.2 м) (2 б). Не видны: с Т2 на Т5, азимут 210^о; с Т5 на Т6, азимут 51^о; с Т6 на Т1, азимут 337^о (допустимая погрешность 2^о). За каждый правильный ответ (определение направления +азимут) 2 б.

Итого, макс. 12 баллов.

Итого: максимально возможное количество баллов – 95 баллов.

2.1. Ризики банківської діяльності в умовах ринкової економіки.

2.2. Загрози економічній безпеці банківських установ.

2.3. Засоби протидії загрозам в банківській діяльності.

Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов’язується, насамперед, з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, то ними можна і потрібно свідомо керувати, пам’ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов’язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризикованістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан котрих безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістю реалізації кількох ризиків.

Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розміщення кош­тів, валютний ризик. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їх впливу, які дістали назву «управління активами і пасивами банку». Діяльність операційних підрозділів, обов’язко­вість застосування високотехнологічних інформаційних і телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функ­ціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб’єкти підприємницької діяльності. Нарешті, саме банківська система в більшості країн світу підлягає жорсткому регулюванню з боку держави та спеціальних органів нагляду. Отже, банк наражається на зовнішні щодо його діяльності ризики, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в банківській діяльності.

З погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Класифікація банківських ризиків

До зовнішніх належать ризики, пов’язані зі змінами у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежні від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку винятково високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовуються в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієн­тів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації. Завдання менеджменту полягають в тому, щоб виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за допомогою відповідних методів.

За сферою виникнення внутрішні ризики поділяються на фінансові та функціональні.

Фінансові ризики утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. Вони визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів банку. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткових ставок, інфляційний, базисний і т. ін.

Кредитний ризик - це ймовірність фінансових втрат унаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань. Важливу складову кредитного ризику становить галузевий ризик, який випливає з невизначеності щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику є сис­темний, або бета-ризик. Бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт бета, нижчий за одиницю, а більш мінлива — більший за одиницю. Очевидно, що вищий показник бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за тривалий період часу.

У процесі визначення рівня кредитного ризику необхідно враховувати географічний ризик, який поділяють на регіональний та ризик країни — місцезнаходження позичальника. Останній супроводжує кредитування іноземних позичальників і зумовлений дією чинників, характерних для тієї країни, в якій перебуває позичальник.

Регіональний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик притаманний не лише операціям прямого кредитування, а й супроводжує здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, процес формування портфеля цінних паперів.

Ризик незбалансованої ліквідності пов’язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремі ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому біль­шістю з них сам банк керувати не може. На практиці для кон­тролю за рівнем ліквідності застосовуються спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральними банками країн.

Ризик інфляції - це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою притаманні більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть істотно впливати на нього. Але банки можуть викорис­тати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок значних приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів та коштів власників банку - акціонерного капіталу.

Ризик неплатоспроможності - це ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов’язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Ризик неплатоспроможності тісно пов’язаний з ризиком ліквідності та з ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

Значне місце серед фінансових ризиків посідає група цінових ризиків, які пов’язуються з можливістю зміни дохідності чи вартості активів і зобов’язань банку. Ціновий ризик визначається ймовірністю зміни ринкових цін на фінансові та фізичні (реальні) активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках. Під фінансовими активами розуміють грошові кошти, іноземну валюту, цінні папери; до фізичних активів відносять дорогоцінні метали, предмети мистецтва, нафту, зерно, кольорові метали тощо. Тут ідеться про фінансові інструменти або товари, які можуть обліковуватися як за активними, так і за пасивними банківськими рахунками, а також за позабалан­совими статтями. Отже, зміна ринкової ціни таких активів тягне за собою зміну вартості активних, пасивних статей балансу або позабалансових зобов’язань банку. Найбільшою мірою вплив цінових ризиків стає очевидним, коли банк оцінює вартість статей балансу на підставі ринкових цін за станом на кінець кожного робочого дня. У такому разі будь-які зміни ринкової ціни негайно відображуються в балансі банку. Несвоєчасний облік втрат або прибутків породжує додаткові проблеми, оскільки необізнаність щодо факторів ризику не означає їх відсутність. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до цієї групи, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик та ризик зміни вартості цінних паперів.

Ризик зміни відсоткових ставок (відсотковий ризик) — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку протягом певного періоду часу в майбутньому. Відсотковий ризик супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною обмінного курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб’єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземних валютах.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик притаманний усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика). Наприклад, якщо відсоткові ставки за кредитами визначаються на базі ставок міжбанківського ринку, а ставки за депозитами прямо до цього ринку не прив’язані, то будь-яка невідповідність у змінах двох різних базових ставок може призвести до додаткових збитків або прибутків, що й означає наявність базисного ризику.

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують спеціальні методи, об’єднані спільною назвою - хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу істотно знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Функціональні ризики справляють значний вплив на діяльність банків. Причинами їх виникнення є неможливість здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарською діяльністю банку. Функціональні ризики пов’язані з процесами створення й упровадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки, аналізу й передавання інформації, підготовки кад­рового потенціалу та виконанням інших адміністративно-гос­подарських операцій.

Ці ризики важче виявити та ідентифікувати, а також виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові ризики. Але функціональні ризики небезпечні не менш ніж інші види бан­ківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат. Банки намагаються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій. Зниженню таких ризиків сприяє також продумана ресурсна, матеріально-технічна та кадрова політика.

Технологічний ризик (ризик збою системи) пов’язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп’ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через недоліки в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв’язку. Фінансові втрати банку спричинюються як помилками та збоями, так і додатковими витратами на їх усунення. Типовим проявом технологічного ризику є збій у системі елек­тронних платежів. Одна з обов’язкових умов входження банків у міжнародні клірингові та інформаційні системи - усунення будь-якої несправності в роботі обладнання протягом визначеного часу (здебільшого 2 год).

Ризик зловживань - це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації з боку службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладання угод.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненав­мисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків - невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від прийнятих раніше зобов’язань тощо. Документарний ризик можна істотно знизити, посиливши системи кон­тролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик транзакції супроводжує укладання та реєстрацію угоди, виконання розрахунків, підписання контрактів, поставляння цінних паперів або валюти. Цей вид ризику тісно пов’язаний з технологічним, документарним і операційним ризиками. Типовим прикладом є здійснення зустрічних платежів, коли моменти переведення коштів несинхронізовані. Одна зі сторін неодмінно проводить операцію раніше, наражаючись на ризик транзакції.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю. Процес управління операційним ризиком у банку набагато складніший, ніж в інших сферах підприємництва. До складу витрат включаються як процентні, так і непроцентні (комісійні та інші операційні витрати), які не завжди вдається точно спрогнозувати. Тому менеджерам банку складніше, ніж іншим підприємцям, визначити вплив непроцентних витрат на чистий прибуток.

Стратегічний ризик пов’язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Насамперед ідеться про неправильне формулювання цілей та стратегій банку, помилки в розробці стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці. Амбіційна мета в разі неналежного забезпечення кадровими чи фінансовими ресурсами може обернутися збитками й навіть втратою репутації банку. Класичний приклад стратегічного ризику - надмірні інвестиції в нерухомість або невиправдано швидке розширення мережі філій без ретельних маркетингових досліджень.

Ризик впровадження нових продуктів - це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продук­тів, послуг, операцій чи технологій. У банківській діяльності, як і в інших видах бізнесу, постійно точиться конкурентна боротьба за клієнтів та ринки збуту для досягнення найвигідніших умов. На цей процес відчутно впливають численні маркетингові ризики, одним із проявів яких і є ризик впровадження нових продуктів.

Ризик втрати репутації спричинюється можливою нездатністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефектив­но працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо вразливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку з боку вкладників може призвести до відпливу коштів та неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу додержанню нормативних вимог, постійному контролю за ліквідністю та загальним рівнем ризикованості банківських операцій.

У посткризовий період банківській системі вдалося зберегти відносну стабільність, про що засвідчує відновлення довіри вкладників до банківської системи та національної валюти (у 2010 р. закріпилася тенденція до збільшення обсягів коштів на депозитних рахунках як населення, так і юридичних осіб), продовження процесів капіталізації банківської системи, нарощування резервів та поліпшення фінансових результатів, розширення ресурсної бази та зменшення рівня боргового навантаження.

Стабілізація банківської системи у посткризовий період значною мірою була досягнута коштом більш консервативної кредитної стратегії в умовах жорсткіших регулятивних вимог з боку НБУ, підвищеної схильності банків до мінімізації ризиків, що зумовила орієнтацію на інвестування в цінні папери замість розширення кредитування, концентрацію зусиль на погашенні власних боргів.

Між тим, ризики банківської діяльності в Україні залишаються все ще на високому рівні. З точки зору Служби кредитних рейтингів Standard & Poor's на підставі оцінки ризиків банківської системи країни (BICRA – Banking Industry Country Risk Assessment) українську банківську систему віднесено до десятої групи разом з Венесуелою, Ямайкою і Болівією. Ключовою проблемою вітчизняної банківської системи на етапі виходу із кризи є необхідність відновлення рівня прибутковості і обсягу доходів за вкрай обмежених можливостей прибутково розмістити кошти та жорсткого контролю за ризикованими операціями, що відповідно знижує їх прибутковість.

Ризики банківської діяльності в Україні відображають такі тенденції:

­- висока концентрація виданих кредитів і зростання простроченої заборгованості за кредитами (за офіційними даними НБУ станом на 01.04.2011 р. прострочені кредити зросли до 85,3 млрд грн, збільшившись протягом 2009-2010 рр. з 2,2 % до 11,2 % кредитного портфеля). При цьому за оцінками Служби кредитних рейтингів Standard & Poor's, що враховують також реструктуризовані кредити, рівень проблемних кредитів є набагато вищим, ніж вказаний НБУ – до 50 %;

­- різке зростання портфелю державних цінних паперів, частка якого у активах банків наблизилася до небезпечної межі – 10 % станом на 01.03.2011 р., що посилює залежність банківської системи від стану державного бюджету та спроможності держави своєчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями;

­- посилення конкуренції за фінансові ресурси – в умовах гострого дефіциту бюджету уряд намагається мобілізувати фінансові ресурси на внутрішніх фінансових ринках. Проте його надмірна боргова активність призводить до витіснення приватних інвестицій внаслідок збільшення державних запозичень. В умовах наявності на ринку державних цінних паперів, дохідність яких сягає 18‑20 %, і які є менш ризикованими, ніж корпоративні, процентні ставки підтримуються на завищеному рівні, а банківська система та інвестори відмовляються від інвестицій в приватний сектор. В умовах дефіциту ліквідності політика уряду, спрямована на вилучення коштів з внутрішнього ринку, є вкрай небезпечною, зважаючи на низьку поточну динаміку кредитування;

­- збереження дефіциту внутрішніх середньо- та довгострокових ресурсів (клієнтська депозитна база в Україні є вкрай «короткою» через ризики швидкого відпливу вкладів в умовах поширення панічних настроїв), що в умовах фінансової неспроможності більшості позичальників та незахищеності прав кредиторів обмежує можливості банківської системи активізувати кредитування економіки;

­- низька якість активів за утворення відносного надлишку ліквідності (обсяг коштів на коррахунках на 01.04.2011 р. досяг 19,5 млрд грн, при цьому обсяг мобілізаційних операцій за І квартал 2011 р. сягнув 40,2 млрд грн, за 2010 р. – 248 млрд грн). За неможливості прибутково розмістити ці кошти у вигляді кредитних вкладень у реальний сектор економіки банки шукають інших надійних та прибуткових інструментів – в першу чергу, ОВДП, що загрожує надуванням «мильної бульбашки» на ринку державних цінних паперів з подальшим обвалом фінансової піраміди;

­- збереження високих темпів інфляції, що витискає банки у більш прибуткові, а отже – більш ризиковані сфери діяльності для отримання доходів;

­- слабка інституційна структура та роздробленість банківської системи – суперечність між інтересами банків різних груп істотно утруднює регулятивну діяльність НБУ;

­- високі валютні ризики. В умовах зовнішніх боргів та значної частки валютних кредитів девальвація гривні є вкрай небажаною, а ревальвація гривні зумовить переоцінку активів та пасивів, знизить доходи по валютних кредитах. Гостра потреба у валютній стабільності обмежує можливості НБУ проводити стимулюючу монетарну політику;

­- зниження дієвості політики реанімації проблемних банків за відсутності ринку проблемних боргів; неефективна нормативно-правова база в частині зарегульованих процедур вилучення застави, списання прострочених кредитів, що гальмує процес очищення балансів банків;

­- відсутність розвинених фінансових інструментів страхування від ризиків, насамперед валютних; неможливість беззастережного застосування рекомендацій Базель-ІІІ щодо нових формул розрахунку капіталу на покриття операційного ризику;

­- низька прозорість банківської діяльності, недотримання принципу соціальної відповідальності за націленості банків на швидкі прибутки суттєво утруднює виконання ними функції забезпечення потреб економіки у кредитних ресурсах;

­- зростання регуляторних ризиків, пов’язаних з недостатньою ефективністю регулювання і нагляду, коли НБУ орієнтований на розв’язування проблемних ситуацій, а не упереджує їх (наприклад, свого часу не було зупинено зростання валютних кредитів), допускає вибірковість у наданні допомоги проблемним банкам, ухвалює недостатньо виважені нормативно-законодавчі акти, що загрожують стійкості банківської системи.

Надмірні ризики банківської діяльності в Україні, які мають системний характер, зумовлюють необхідність накопичення банками додаткових обсягів капіталу й резервів та стримують відновлення кредитування, перешкоджають відновленню дохідності банківської діяльності, що гальмує вихід банківської системи із кризового стану.

Дата добавления: 2014-12-10