Додатки. В історії французького права знайшли своє відображення типові риси середньовічного права Західної Європи

В історії французького права знайшли своє відображення типові риси середньовічного права Західної Європи. Незважаючи на політичне об'єднання країни, релігійно-духовну спільноту та утвердження абсолютизму, французьке право майже до революції 1789 року було конгломератом численних правових систем, дія яких поширювалася або на певне коло осіб (духівництво, торговці та ін.), або на будь-яку конкретну, часто невелику за розмірами територію.

Джерело	Характеристика
Правові звичаї	Правові звичаї (кутюми) окремих регіонів, сеньйорій та общин. У межах великих феодальних володінь (Нормандія, Анжу, Бретань) вони відрізнялися великою різноманітністю. Значною була роль кутюмів на півночі Франції, яку називали "країною звичаєвого права". Звичаї складалися в усній формі (звідси назва "країна неписаного права"); формувалися на підставі уявлень, положень, які визнавалися з покоління в покоління на певній території. Сила та авторитет звичаєвого права визнавалися тим, що воно відображало реальні потреби територіальних колективів феодального суспільства; виникало, як правило, з компромісу та не залежало від свавілля державної влади. Через це дотримання кутюмів було добровільним
Римське право	Території поширення - південь Франції. Класичне римське право тут трансформувалося у своєрідне гало-римське право, яке спиралося не на візантійську кодифікацію Юстиніана, а на спрощену версію законодавства Феодосія та на варваризований збірник римського права, складений вест готським королем Лариком. У XVI ст. у Франції склалася своя школа римського права, яка отримала назву школи гуманістів
Канонічне право	Перейшло до Франції з римської імперії та від імперії франків. Свого апогею досягло в ХІІ-ХШ ст.ст., коли розширилася компетенція церковних трибуналів. У наступні віки в ході боротьби королівської влади за укріплення своїх судових повноважень сфера дії канонічного права почала звужуватися. Норми канонічного права, прийняті церквою після затвердження зводу канонічного законодавства (1582р.), вимагали спеціальної санкції короля
Міське право	Розглядалося як свого роду звичаєве право. Виокремлювалося значним різномаїттям, хоча йому були притаманні і загальні риси. Основним джерелом цього права були міські хартії, які мали нормативний характер та віддзеркалювали компроміс міського населення з королем або окремими сеньйорами. Хартії передбачали підтримку миру, порядку, визнавалися важливі права та свободи громадян, які не були захищені феодальним правом, регламентували торгово-ремісничу діяльність
Королівське законодавство	Набуло значення по мірі посилення королівської влади. Було представлено настановами, ордонансами, едиктами, наказами, деклараціями тощо. До XVII ст. не вирізнялося систематизацією та класифікацією матеріалу, який воно містило
Судова практика парламентів	Додаткове та менш значиме джерело права

2. Скільки та які періоди має історія середньовічної держави у Франції?

4. Що розуміється під терміном "країна неписаного права"?

6. У чому полягала різниця між статусом серву та вілану?

7. Які два основних періоди пройшла держава франків у своєму розвитку і з якими двома факторами це пов'язано?

8. Розкрийте зміст середньовічного принципу "васал мого васала — не мій васал".

9. Як називався вищий судовий орган Франції, створений у 1260 році?

Феодали — назва категорії" середньовічного населення, яка володіла землею та залежними групами населення.

Феод — це спадковий родовий маєток, який було затверджено як основну форму поземельної власності.

Сеньйорії — певні обмежені території різних розмірів та етнічного складу, з яких складалася територія Франції в XI ст.

Інвеститура — обряд офіційного введення васала у володіння землею.

Оммаж — назва клятви вірності васала своєму сеньйорові, яка виголошувалася під час інвеститури.

Сеньйор — феодально-земельний власник, у феодальній залежності від якого знаходилися селяни, іноді і міщани; від нього могли залежати більш дрібні феодали — васали.

Васал — особа, зобов'язана іншій особі - сеньйору особистою відданістю та службою; васал отримував від сеньйора феод і був зобов'язаний за це нести певні повинності, перш за все військову службу, брав участь у раді та суді сеньйора, надавав йому грошову допомогу.

Серви — категорія залежного сільського населення, яка була особисто залежною; вони сплачували подушну подать, щорічний оброк, виконували панщину; не могли без згоди сеньйора одружуватися, ставати священиками, бути свідками у суді.

Вілани — категорія залежного сільського населення, яка була особисто вільною; сплачували оброк, викупали дозвіл на одруження.

Сенешаль — посадова особа, глава королівського двору.

Камергер — посадова особа, яка відала державним архівом та королівською казною.

Генеральні штати — форма політичного союзу короля та станів; вищий представницький орган Франції XIV—XVII ст.ст.

Нотабль — представник феодальної знаті Франції.

Інтендант — посадова особа, яка здійснювала політику центру на місцях; вона інспектувала суд, адміністрацію міст, фінанси.