II. Станово-представницька монархія

Протягом XIV—XV ст.ст. у Франції відбувалося оформлення трьох ос­новних станів: духівництва, дворянства та податкового стану (селя­ни, ремісники, буржуазія).

Духівництво мало право на отримання десятини, різноманітних по­жертв, зберігало свій податковий та судовий імунітет, звільнялося від будь-яких державних служб та повинностей.

Дворянство вважалося другим станом, хоча фактично воно відігравало головну роль у соціальному та політичному житті Франції. Дворянство мало виняткове право на землю з передачею за спадком усієї нерухомості та рентних прав; воно мало право на титули, герби та інші знаки дво­рянської гідності, на особливі судові привілеї; воно звільнялося від спла­ти державних податків; єдиним його зобов'язанням залишилося несення військової служби королю. Дворянство було внутрішньо неоднорідним.

Третій стан був ще більш строкатим за складом, ніж другий. Члени цього стану не мали жодних особистих та майнових прав, не були захи­щені від свавілля з боку королівської адміністрації та феодалів. Цей стан був єдиним податним станом у країні.

На початку XIV ст. у Франції на зміну сеньйоральній монархії прий­шла нова форма феодальної держави — станово-представницька мо­нархія. Становлення її було тісно пов'язане з прогресивними для того часу процесами централізації, подальшим посиленням королівської влади, ліквідацією самовладдя окремих феодалів.

Влада сеньйорів фактично втратила свій самостійний політичний харак­тер. Король заборонив їм збирати податки на політичні цілі, відмінив тальї окремим великим феодалам, заборонив встановлювати нові посе­редні податки, карбувати власну монету та їхню традиційну привілею — вести приватні війни.

Вирішуючи важливі загальнонаціональні завдання та беручи на себе ряд нових державних функцій, королівська влада поступово ламала полі­тичну структуру, характерну для сеньйоральної монархії. При здійсненні цієї політики вона стикалася з міцним опором феодальної олігархії, побо­роти який не могла власними силами. Тому політична сила короля потре­бувала підтримки феодальних станів.

Саме на початку XIV ст. виник союз станів та короля, побудований на компромісі. Політичним проявом цього союзу стали станово-представницькі органи — Генеральні штати та провінційні штати.

Генеральні штати вперше були скликані в 1302 р. Філіпом IV Красивим (хоча сам термін став використовуватися з 1484 р.).

Причинами скликання стали:

— невдала війна у Фландрії;

— значні економічні труднощі;

— суперечка короля з Папою Римським.

Періодичність скликання, питання, які виносилися на обговорення, та тривалість засідань визначалися королем.

Генеральні штати скликалися для того, щоб мати підтримку станів з певного питання: боротьба з тамплієрами (1308), договір з Англією (1359), релігійні війни (1560, 1576, 1588), але найчастіше для надання фінансової допомоги королю або для дозволу на черговий податок.

У випадках, коли Генеральні штати виявляли непоступливість, їх не скликали (з 1468 по 1484 рр.).

Найбільш гострий конфлікт Генеральних штатів та королівської влади відбувся 1357 р. під час повстання парижан та полонення короля Іоанна англійцями. У роботі цих Генеральних штатів брав участь лише третій стан. Було прийнято "Великий березневий ордонанс", в якому фактично викладалася програма реформ, запропонована третім станом:

— стягнення та витрати грошових коштів самостійно цим органом;

— самостійне скликання Генеральних штатів тричі на рік;

— обрання "генеральних реформаторів", які б контролювали діяльність королівської адміністрації, звільняли та карали чиновників.

Після придушення повстання та Жакерії (селянської війни) (1385) ко­ролівська влада скасувала вимоги березневого ордонансу.

У межах Генеральних штатів кожний стан засідав та обговорював пи­тання окремо (1468 та 1484 були спільні засідання).

Депутати Генеральних штатів мали імперативний мандат та повинні були звітувати перед виборцями.

Зміна форми монархії, однак, не спричинила негайної зміни апарату державного управління.

Дата добавления: 2014-12-10