Додаток В. Відповіді на питання для самоконтролю:

Додаток А

Відповіді на питання для самоконтролю:

• Термін "середні віки" має західноєвропейське походження; його ав­торами були італійські гуманісти XV—XVI ст.ст., які вважали їх добою, що займала місце між двома великими європейськими культурами — антич­ною та новою (культурою Відродження), тому цей термін до держав Сходу та Східної Європи можна застосовувати лише умовно.

• Історія середньовічної держави у Франції налічує три періоди: сень­йоральної монархії (IX—ХІІІ ст.ст.), станово-представницької монархії (XIV—XVст.ст.) та абсолютної монархії (XVI—XVIII ст.ст.)

• Кутюми — це територіальні правові звичаї окремих регіонів, сеньйорій і навіть общин.

• "Країна неписаного права" — це визначення північної Франції, де правові звичаї формувалися в усній формі.

• "Феод" — це спадковий родовий маєток, який було затверджено як основну форму поземельної власності.

• Серви та вілани відносилися до залежних категорій сільського на­селення, але основна різниця в їхньому статусі полягала у тому, що серви були особисто залежними, а вілани — особисто вільними людьми, крім того, вони виконували різні феодальні повинності.

Про економічне становище кріпаків та селян у Середні віки (Західна Європа)

"Кріпаки — нащадки колишніх римських рабів, становище яких впро­довж віків поліпшилося. Господар був одночасно і власником. Він бачив у кріпаку лише знаряддя сільськогосподарського виробництва і не вима­гав від нього нічого, крім отримання вигоди. Кріпаків більше не продава­ли; вони мали право вступати в шлюб і назавжди залишатися в одному і тому ж помісті, закладаючи тут традиції хліборобства. Кожна родина отримувала від господаря будинок і ділянку землі, яка переходила із роду в рід, тому що господар відмовлявся від права взяти їх назад. Кріпак став держателем.

Вільні селяни, на противагу кріпакам, не мали ніяких зобов'язань перед господарем; вони залежали від нього лише як від власника, тому що жили на його землі. Це були вічні фермери або орендарі. їх держан­ня - це частина великого помістя, яке вони обробляли за умови отримання певної тягової сили. Це схоже на теперішню орендну плату. Таким становище вільних селян було визначено довічно: власник не міг відібра­ти їхню землю, не мав права збільшити податки. За умови оплати вста­новлених податків і зборів селяни мали право вільно розпоряджатися своїм держанням, заповідати його, відчужувати і навіть ділити на частини (у Франції)."

Цит. за: Эпоха крестовых походов.— Смоленск, 2001.— С. 10—11; С. 15.

Дата добавления: 2014-12-10