Суспільний лад. І. Становлення та розвиток ранньофеодальної держави

І. Становлення та розвиток ранньофеодальної держави

Держава.Німеччина як самостійна феодальна держава утворилася на землях східних франків після розпаду Франкської імперії. її територія включала 5 основних племінних герцогств — Саксонію, Франкенію, Швабію, Баварію та Лотарингію,а також приєднані пізніше французькі, італійські та слов'янські землі — Бургундію, Північну Італію, Богемію, Австрію та ін.

Визначити періодизацію феодальної держави в Німеччині дуже важ­ко, тому що з XIII ст. германські князівства перетворилися на самостійні держави, лише формально пов'язані між собою імператорською владою.

Умовно історію німецької феодальної держави можна поділити на 2 етапи:

1. Становлення та розвиток відносно централізованої ранньофеодаль­ної держави в Німеччині в межах імперії (X—XII ст.ст.);
2. Територіальна роздробленість та автономний розвиток германських князівств-держав (XIII—XIV ст.ст.).

У межах локальних територій, тобто князівств Німеччини, в XIV—XVI ст.ст. була встановлена станово-представницька, а в XVII—XVIII ст.ст. — абсолютна монархія. У 1806р. під ударами військ Наполеона "священна Римська імперія германської нації" була повалена.

Розвиток феодалізму в окремих германських герцогствах відбувався нерівномірно. У XI—XIIст.ст. в Німеччині сформувалися основні класи-стани феодальної держави.

До верхівки військово-лицарського стану (з родової та службової ари­стократії) належали герцоги та графи. Гофти являли собою великих землевласників з королівських чиновників, які здійснювали судові функції в церковних вотчинах. Усі вони разом становили стан територіальних князів та князів церкви. Остаточно цей стан сформувався у XIII ст.

Середнє та дрібне лицарство утворилося не тільки з дрібнопомісних дворян, але й з верхівки вільного селянства та міністеріалів, які виділи­лися із залежних слуг короля та феодалів, що виконували адміністративні функції.

Феодальне дворянство та духівництво було поділено за ієрархічним принципом на своєрідні ранги (згідно із "Саксонським зерцалом" вони називалися щитами): король, духовні князі (єпископи, абати), світські князі, їхні васали та ін. До рангів були віднесені і представники "нешля­хетних", так званий "шеффенський стан".

Селянство поділялося на:

вільне:

• напіввільні літи;
• батраки;
• особисто залежні кріпосні;

залежне:

• чиншовики;
• орендарі.

З X ст. у зв'язку з будівництвом бургів-фортець, які пізніше перетвори­лися на міста, почав формуватися стан міщан.

Протягом першої третини Х-ХІІ ст.ст. Німеччина була відносно єдиною державою. Ця відносність пояснюється відсутністю етнічної спільноти та слабкими економічними зв'язками між окремими герцогствами.

Причинами виникнення ранньофеодальної держави стали:

• слабкий розвиток феодалізму;
• зовнішня загроза;
• активна політика централізації германських королів. Тимчасовому посиленню королівської влади сприяла діяльність Оттона І (936—973рр.), який у боротьбі з герцогами намагався спертися на церковне землеволодіння та церковні установи. Його заходи відносно місцевої церкви отримали назву "оттонівських привілеїв":
• обмежив права герцогів щодо церкви;
• частково передав герцогські функції єпископам;
• утворив в областях незалежні єпископські території за рахунок пере­дачі в управління єпископів частини герцогських земель і надав їм імунітет;
• увів інвеститури (надання духовного сану світською владою). "Єпископальна система" Оттона І дозволила йому вільно призначати єпископів, заміщати єпископські кафедри, користуватися частиною доходів з церковних земель.

Така політика Оттона І призвела до логічного захоплення ним Риму як центру католицької церкви. У 962 р. він коронувався в Римі імператором. Це повинно було означати відновлення імперії Карла Великого та символі­зувати наступність корони германських королів від римських імператорів. Оттон визнав претензії Папи Римського на землі в Італії, але натомість зажадав принесення васальної присяги імператору. Однак вже з кінця XI ст. папство почало поступово звільнятися від опіки германських імпера­торів та добиватися верховенства у боротьбі з ними.

Державний устрій

Центральний апарат в Німеччині Х-ХІІ ст.ст. зберігав риси двірсько-вотчинної системи управління, яка була притаманна добі Каролінгів.

Імператор обирався. Вищі слуги двору (канцлер, маршал) виконува­ли головні державні функції. їх посади поступово перетворюються на спадкові та покладаються на великих світських та духовних князів. З XI ст. при імператорі створюється королівська рада (гофтаг), яка розглядає найважливіші державні справи. Рішення за них часто приймалися і на загальних з'їздах феодалів.

З XII ст. починається поступовий процес розкладу системи королівської адміністрації на місцях. Колишні чиновники стають спадковими державця­ми та створюють власний апарат управління. Таким чином, починаючи з XII ст., діяльність центрального та місцевого апарату Німеччини все менше залежала від волі та бажання імператора і все більше визначалась політичними інтересами та привілеями князів.

Особливий апарат управління був створений для Італії. Його очолював канцлер. Крім нього, існували імператорські посланці з адміністративними та військовими повноваженнями, пфальцграфи — завідуючі імператорсь­ким майном, префекти міст.

Судова система Німеччини була успадкована від каролінгської монархії.

Військові сили імперії поділялися на імперські та князівські. Вер­ховним головнокомандувачем був імператор.

Дата добавления: 2014-12-10