II. Централізована сеньйоральна монархія

Нормандське завоювання Англії спричинило поглиблення феодалізації англійського суспільства. Основою феодального господарства в нор­мандській Англії став манор. Значна частина конфіскованої в англосак­сонської знаті землі увійшла до складу королівського домену, а решта була розподілена між нормандськими та англосаксонськими феодалами, але не суцільними масивами, а окремими ділянками серед інших во­лодінь. Завойовники принесли з собою так зване "лісове право" — право оголошувати королівськими заповідниками великі лісові масиви, що доз­волило жорстоко карати за порушення їх меж. Крім того, король оголо­сив себе верховним власником всієї землі та виставив вимогу принесення йому присяги на вірність всім вільним населенням країни. Така присяга перетворила феодалів на васалів короля, зобов'язаних йому військовою службою. Принцип "васал мого васала — немій васал", характерний для континенту, в Англії не закріпився. Усі феодали поділилися на 2 групи:

v безпосередні васали короля (великі землевласники — графи, барони);

v васали другого ступеня (підвасали, які складалися із середніх та дрібних землевласників).

Значна частина духівництва теж несла службу на користь короля.

Таким чином, феодали в Англії не набули тих імунітетів та тієї само­стійності, що на континенті.

З метою податкової політики та виявлення соціального складу країни в 1086 р. було проведено перепис земель та мешканців, результати якого були відомі як "Книга страшного суду". Згідно з результатами перепису більша частина селян була закріпачена і стала особисто залежною (вілани). Однак в деяких частинах країни продовжував зберігатися певний прошарок вільного селянства та близьких до них за статусом сокменів, на яких поширювалася судова влада лорда-манора.

У XI—XII ст.ст. частина вільного селянства (заможна) стала союзником королівської влади в боротьбі із сепаратизмом феодалів. Формально од­наковий захист королівським "загальним правом" будь-якого вільного во­лодіння (frееhоld) - лицарського, міського, селянського — сприяв згла­джуванню правових та соціальних відмінностей між верхівкою вільного селянства, міщан та дрібним лицарством.

Відносна єдність держави, зв'язки з Нормандією та Францією сприяли розвитку торгівлі. В умовах посилення королівської влади англійські міста не отримали такої автономії, як на півдні Франції чи Німеччини. їм доводилося купувати королівські хартії, в яких містилися лише деякі торгові привілеї.

До другої половини XII ст. в Англії не існувало професійних адмініст­ративно-судових органів. Центром управління був королівський двір (ку­рія), який постійно переміщався та тривалий час був відсутнім в Англії. У розширеному варіанті до його складу входили безпосередні васали та наближені до короля особи. Під час відсутності короля Англією фактично управляв головний юстиціарій — духовна особа, яка вважалася знавцем канонічного римського права. Його помічником був канцлер, який керу­вав секретаріатом. На місцях центральна влада була представлена "роз'їз­ними" посланцями та шерифами з числа місцевих магнатів.

Більшість судових справ вирішувалася місцевими зібраннями. Королів­ське правосуддя мало винятковий характер.

Зміцнення прерогатив корони, бюрократизація та професіоналізація державного апарату в Англії, які дозволили зробити централізацію незворотною, були пов'язані з ім'ям Генріха II (1154—1189). Він провів цілий ряд реформ:

v систематизував та надав більш чіткої структури королівській системі юстиції (удосконалив форми процесу, створив систему королівського роз'їз­ного правосуддя та постійно діючих центральних судів);

v провів реформування армії на основі сполучення принципів системи ополчень та найманства;

v встановив нові види оподаткування населення.

Зміцнення судових, військових та фінансових повноважень корони було оформлено цілою низкою королівських указів — Великою, Кларендонською (1166), Нортгемптонською (1176) асизами, ассизою "Про озброєн­ня" (1181) та іншими.

Дата добавления: 2014-12-10