Етичне вчення Аристотеля. 7 страница

Основні ідеї психоаналізу

Поділ психіки людини на свідоме і несвідоме

Поділ психіки на свідоме і несвідоме є основною передумовою психоаналізу, і тільки воно дає йому можливість зрозуміти і прилучити науці часто спостерігаються і дуже важливі патологічні процеси в душевне життя. Психоаналіз не може перенести сутність психічного у свідомість, але повинен розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватися або не приєднуватися до інших його якостей. Бути свідомим - насамперед чисто описовий термін, який спирається на самебезпосереднє і надійне сприйняття. Досвід показує, що психічний елемент, наприклад представлення, звичайно не буває довгостроково свідомим. Характерним є те, що стан свідомості швидко проходить; уявлення в цей момент свідоме, у наступнумить перестає бути таким, однак може знову стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах. Яким воно було в проміжний момент відомо; можна сказати, що воно було прихованим, маючи на увазі під цим те, що воно в будь-який момент здатне було стати свідомим. Якщо сказати, що воно було несвідомим, то це також буде правильний опис. Це несвідоме, в такому випадку, збігається з приховано або потенційно свідомим. З цього виходить психоаналітична теорія, яка стверджує, що такі уявлення не стають свідомими тому, що їм протидіє невідома сила, що без цього вони могли б стати свідомими, і тоді можна було б побачити, як мало вони відрізняються від інших загальновизнаних психічних елементів. Ця теорія виявляється незаперечної завдяки тому, що в психоаналітичній техніці найшлися засоби, за допомогою яких можна усунути протидіючу силу і довести відповідні уявлення до свідомості. Стан, в якому вони (уявлення) перебували до свідомості, називається витісненням, а сила, що призвела до витіснення підтримувала його, відчувається під час психоаналітичної роботи як опір. Звертаючись до осмислення психічної реальності, Фрейд намагається переосмислити подання про тотожність людської психіки зі свідомістю. Він приймає гіпотезу про існування несвідомого шару людської психіки, у надрах якого відбувається особливе життя, ще недостатньо вивчена й осмислена, але тим не менш, реально значуща і помітно відрізняється від сфери свідомості. Причому, якщо у філософічних системах минулого визнання самостійного статусу несвідомо обмежувалося в найкращому разі спробами розгляду взаємин між свідомими і несвідомими процесами, то Фрейд іде далі. Він не тільки розглядає взаємини між двома сферами людської психіки, тобто свідомістю і несвідомим, але й прагне розкрити змістовні характеристики самого несвідомого психічного, виявити ті глибинні процеси, які протікають по ту сторону свідомості. Для Фрейда бути свідомим - означає мати безпосереднє й надійне сприйняття. Говорячи ж про сприйняття в сфері несвідомого, він порівнює сприйняття свідомістю несвідомих процесів зі сприйняттям органами почуттів зовнішнього світу. Розглядаючи питання про відносини між свідомістю і несвідомим, Фрейд виходить з того, що кожен душевний процес існує спочатку внесвідомому і тільки потім може виявитися в сфері свідомості. Причому перехід у свідомість - це аж ніяк не обов'язковий процес, бо, на думку Фрейда, далеко не всі психічні акти стають свідомими. На думку Фрейда психічно реальне існує в різнихпроцесах так само, як несвідоме психічне може проявлятися в різноманітних вираженнях. Незалежно від того, з чим має справу людина, з зовнішньої чи дійсністю або з якими-небудь уявними продуктами діяльності, будь то фантазія, мрії або ілюзії, все це може сприйматися їм як психічної реальності. Більше того, для Фрейда фантазія виявляється такою формою людського існування, у якій індивід звільняється від будь-яких домагань з боку зовнішньої реальності не знаходить колишню волю, раніше втрачену їм в силу необхідності зважати на оточуючим його реальним світом.

Основні поняття психоаналізу

Що ж таке психоаналіз з точки зору психології? Психоаналіз (від грец. Psyche-душа й analysis-рішення) - частина психотерапії, лікарський метод дослідження, розвинутий З. Фрейдом для діагностики та лікування істерії. Потім він був перероблений Фрейдом у психологічну доктрину, спрямовану на вивчення прихованих зв'язків і основ людського духовного життя. Ця доктрина будується на припущенні, що відомий комплекс патологічних уявлень, особливо сексуальних, "витісняється" зі сфери свідомості і діє вже зі сфери несвідомого (яке мислиться як область панування сексуальних прагнень) і під усякими масками проникає у свідомість і загрожує духовній єдності Я, включеного в навколишній світ. У дії таких витіснених "комплексів" вбачали причину забування, застережень, мрій, помилкових вчинків, неврозів (істерії), і лікування їх намагалися проводити таким чином, щоб при бесіді ("аналізі") можна було вільно викликати ці комплекси із глибини несвідомого й усувати їх (шляхом бесіди або відповідних дій). Прихильники психоаналізу приписують сексуальному ("лібідо") центральну роль, розглядаючи людське щиросердечне життя в цілому як сферу панування несвідомих сексуальних прагнень до задоволення або до незадоволення. Виходячи з вищевикладеного, сутність психоаналізу ми можемо розглядати на трьох рівнях:
1. психоаналіз - як метод психотерапії;
2. 2. психоаналіз - як метод вивчення психології особистості;
3. психоаналіз - як система наукових знань про світогляд, психології, філософії.
Розглянувши основний психологічний сенс психоаналізу, надалі ми будемо звертатися до нього як світоглядної системи.
В результаті творчої еволюції З. Фрейд розглядає організацію психічного життя у вигляді моделі, що має своїми компонентами різні психічні інстанції, позначені термінами: Воно (Ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его). Це називають структурою особистості по моделі З. Фрейда. Під Воно (Ід) розумілася найбільш примітивна інстанція, яка охоплює усеприроднє, генетично первинне, підлегле принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вона спочатку ірраціональна й аморальна. Її вимоги повинна задовольняти інстанція Я (Его). Его - слідує принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з її вимогами. Его посередник між стимулами, що йдуть як з навколишнього світу, так і з глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями з іншого. До функцій его відноситься самозбереження організму, відкладення досвіду зовнішніх впливів у пам'яті, уникнення загрозливих впливів, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від Ід). Особливе значення надавалося Понад-Я (Супер-Его), що служить джерелом моральних і релігійних почуттів, контролюючим і наказів агентом. Якщо Ід визначений генетично, а Я - продукт індивідуального досвіду, то Супер-Его - продукт впливів, що виходять від інших людей. Воно виникає у ранньому дитинстві (зв'язано, згідно Фрейм, з комплексом Едіпа) і залишається практично незмінним у наступні роки. Над-Я утворюється завдяки механізму ідентифікації дитини з батьком, який служить для неї моделлю. Якщо Я (Его) прийме рішення або зробить дію на догоду Воно (Ід), але на противагу над-Я (Супер-Его), то воно зазнає покарання у вигляді докорів совісті, почуття провини. Оскільки Над-Я черпає енергію від Ід, остільки Над-Я часто діє жорстоко. Від напруг, випробовуваних під тиском різних сил, Я (Его) рятується за допомогою спеціальних "захисних механізмів''- витиснення, раціоналізації, регресії, сублімації і ін Витіснення означає мимовільне усунення зі свідомості почуттів, думок та прагнень до дії. Переміщаючись в область несвідомого, вони продовжують мотивувати поведінку, справляють на нього тиск, переживаються у вигляді почуття тривожності. Регресія - зісковзування не більше примітивний рівень поведінки абомислення. Сублімація - один з механізмів, за допомогою якого заборонена сексуальна енергія, переміщуючись на несексуальні об'єкти, розряджається у вигляді діяльності, що прийнятна для індивіда та суспільства. Різновидом сублімації є творчість.Вчення Фройда прославилося насамперед тим, що проникло у схованки несвідомого, або, як іноді говорив сам автор, "пекло" психіки. Однак, якщо обмежитися цією оцінкою, то можна випустити з уваги інший важливий аспект: відкриття Фрейдом складних, конфліктних відносин між свідомістю та несвідомими психічними процесами, вируючими за поверхнею свідомості, по якій ковзає при самоспостереженні погляд суб'єкта. Сама людина, думав Фрейд, не має перед собою прозорої, ясної картини складного пристрою власного внутрішнього світу з усіма його течіями, бурями, вибухами. І тут на допомогу покликаний прийти психоаналіз з його методом "вільних асоціацій". Слідуючи біологічному стилю мислення, Фрейд виділяв два інстинкти, що рухають поведінкою інстинкт самозбереження та сексуальний інстинкт, що забезпечує збереження не індивіда, а всього виду. Цей другий інстинкт був зведений Фрейдом у розряд психологічної догми і названий - лібідо. Несвідоме трактувалася як сфера, насичена енергією лібідо, сліпого інстинкту, що не знає нічого, крім принципу задоволення, яке людина має, коли ця енергія розряджається. Пригнічений, витіснений сексуальний потяг розшифровувався Фрейдом по вільним від контролю свідомості асоціаціям його пацієнтів. Таку розшифровку Фрейд назвав психоаналізом.
Досліджуючи свої власні сни, Фройд прийшов до висновку, що "сценарій" сновидінь при його очевидній неясності є ні що інше, як кодом потаємних бажань, які задовільняються в образах - символах цієї форми нічного життя. Схема психосоціального розвитку особистості від раннього дитинства до стадії, на якій виникає природний потяг до особи протилежної статі розглядається Фрейдом в "Трьох нарисах з теорії сексуальності". Однією з провідних версій Фройда єЕдипів комплекс, як незмінна формула ставлення хлопчика до батьків: хлопчик відчуває потяг до матері, сприймаючи батька як суперника, що викликає ненависть і страх. У період першої світової війни Фройд вносить корективи до своєї схеми інстинктів. Поряд з сексуальним у психіці людини присутній інстинкт прагнення до смерті (Танатос як антипод Еросу), за Фройдом, той інстинкт включає в себе і інстинкт самозбереження. Під ім'ям "Танатос малося на увазі не тільки особливетяжіння до смерті, але й до знищення інших, прагнення до агресії, яка зводилася в ранг відомого, закладеного в самій природі людини біологічного спонукання. Фрейд знаходить першовиток всіх проявів людської душі в потягах, що залягають у несвідомому, у глибинах психіки - звідси назва "глибинна психологія", що закріпилася за психоаналізом. Аналітик усюди шукає й знаходить сліди потягів, тієї психічної енергії, лібідо, яка, загалом то, створює твори мистецтва або релігійні вірування. Людина у Фрейда - "людина бажаюча", у якої потяги й пристрасті передують свідомій поведінці й мисленню. Вона підлегла невблаганним потягам, прихованим за безліччю конвенціональних масок, але свідомий світ не стільки раціональний, скільки повний "раціоналізації", тобто підібраних для виправдання своїх вчинків ідеальних мотивів, які не збігаються зі справжніми мотивами поведінки. "Розумність" людини досить обмежена, за ясними й виразними ідеями й образами свідомості ховаються темні й поплутані подання сновидінь і галюцинацій, психічні відображення інстинктивних потягів і неусвідомлюваних заборон.
Предметом психоаналізу є в першу чергу різного роду психопатології, у яких цей внутрішній світ бере гору над свідомим життям. Для позначення найглибшого рівня психічного життя Фрейд використовував термін "Trieb", перекладений або як "інстинкт", або як "потяг". Хоча Фрейд постійно підкреслював зв'язок психічного життя з біологічною організацією (томумова йде про інстинкти), ця біохімічна реальність, за його власним визнанням, нам невідома, і лише в якомусь віддаленому майбутньому наука зуміє повністю пояснити поведінку і мислення людини мовою хімії й фізіології. Психоаналіз має справу із психічними заступниками або представниками інстинктів. Ми зіштовхуємося з особливою психічною реальністю: потяги споконвічно осмислені, тому вони можуть входити у свідомість у стані сновидіння або неврозу, у вигляді помилок (за Фрейдом, невипадкових), можуть впливати на свідомість. Потяг уже наділений змістом - це як би прикордоння між біологічним і психічним, тут відбувається перехід ненаправленной енергії на конкретний об'єкт. Фрейд створив вчення, що було використано не тільки для пояснення поведінки і мислення невротиків, але й для тлумачення емпіричних даних чи ледве не всіх соціальних і гуманітарних наук. Фрейд підкреслював наявність конфліктів у психіці людини, став розглядати щиросердечне життя індивіда в його історії й у зв'язку з дією деяких соціальних факторів. Його заслугою є розробка питань про динамічне співвідношення несвідомих і свідомих мотивів дій людей, про наявність у психіці різних рівнів. Фрейду вдалося показати й деякі негативні сторони сучасного йому суспільства, оскільки ті внутріпсихічних конфлікти, які він описував, були відбиттям умов існування людей у ​​світі. Фрейд вважав, що біологія й психологія повинні бути тими "точними" науками, які закладуть фундамент для всієї сукупності соціальних і гуманітарних наук. Він зосередив всю увагу на тому, що на його думку, властиво природі людини, тобто на деяких біопсихічних характеристиках, які на відміну від різних привнесень культури, притаманні всім людям. Моделлю його філософської антропології була не просто людина з її винятково психологічними задатками. Людська природа була зрозуміла їм по образу й подобі тих хворих невротиків, з якими він як лікар мав справу. Неврози, на його думку, не мають будь-якого їм властивого змісту, якого ми не могли б знайти в здорового. Невротики занедужують тими ж комплексами, з якими ведемо боротьбу й ми, здорові люди. В остаточному підсумку й здорова, і відхилилася від норми, психіка, витлумачуються Фрейдом як результат відбувається в раннім дитинстві еволюції лібідо (сексуального інстинкту). У залежності від того, чи успішно був переборений "едипів і електро комплекси" чи ні, чи відбулася фіксація, затримка на одній з ранніх щаблів розвитку лібідо, протікає, відповідно до його вчення, все доросле життя людини. По визначенню Фрейда, психоаналітиком є ​​той, хто визнає існування первинних несвідомих процесів у психіці, вчення про витиснення й опір, а так само вважає, що фундаментом психоаналізу є теорія дитячої сексуальності й "едипового комплексу". Фрейд підкреслював, що несвідоме, по-перше, виступає як прояв інстинктів, по-друге, що саме енергія інстинктивних потягів визначає динаміку психічного життя людини, по-третє, що структура психіки, характер індивіда й всіх соціально-культурні явища повинні пояснюватися цієї психодинамікою, і, нарешті, що події й враження раннього дитинства визначають основні риси психіки індивіда. Однак, у психоаналізі важливі й події недавнього минулого або сьогодення, які придушуються пацієнтом на несвідомому рівні (як правило, моральному - Супер-Его). На цих припущеннях і заснований метод психоаналізу.

Методи розшифровки несвідомого

Ідея про те, що на нашу повсякденну поведінку впливають неусвідомлювані мотиви, розглянута Фройдом у книзі ("Психопатологія повсякденного життя"). Різні помилкові дії, забування імен, обмовки, описки звичайно прийнято вважати випадковими, пояснювати їх слабкістю пам'яті. За Фройдом, у них прориваються приховані мотиви, тому що нічого випадкового у психічних реакціях людини немає. У лекціях з введення у психоаналіз, прочитаних ним для бажаючих на початку нашого століття, З. Фрейд наводить багато прикладів таких помилок та їх інтерпретацію. В іншій роботі ("Дотепність та її відношення до несвідомого") жарти або каламбури інтерпретуються Фройдом як розрядка напруги, створеної тими обмеженнями, які накладають на свідомість індивіда різні соціальні норми (і мені здається, після деяких спостережень, що це дійсно так).
Іншим методом психоаналізу є метод дешифрування сновидінь. Інтерпретація долає і невротичне опір, і "роботу сну" - взагалі то викривлення, яка привноситься у видиму нами картину світу заборонами і нормами. Фрейд виявляє всі механізми взаємодій свідомого і несвідомого. Наше "Я" зовсім не так просто, як вважали філософи. Це лише одна з інстанцій психіки, що формується в процесі індивідуального розвитку. Тривала залежність дитини від батьків, повільне у порівнянні з іншими тваринами дорослішання - ось першопричина існування іншої інстанції "Над-Я". У ній ніби конденсуються вимоги і заборони батьків, сім'ї, вихователів, соціального середовища, народної традиції, всього філогенезу. Щоб зрозуміти сенс нинішніх психічних труднощів індивіда, потрібно повернутися до його раннього дитинства; в соціології, естетиці, філософії культури регресія до ранніх етапах людської історії допомагає встановити сенс сьогоднішніх подій, творінь, соціальних інститутів, релігійних вірувань і моральних заборон. Тому тлумачення сновидінь являє собою основу психоаналізу, а саме сновидіння може бути парадигмою всіх шифрів, викрутасів потягів, так як у сновидінні відбувається регресія психічного апарату до архаїчного, споконвічного - ми повертаємося до наших дитячим потягам, а вони суть спадщини первісності. Символікасновидінь універсальна, ми маємо справу з одними й тими ж символами, що заміщають потягу. Строго кажучи, це не символи, а знаки до встановлених від віку значеннями. Метод Фрейда - зведення складного до простого, примітивного та архаїчного. Фрейд ставить питання про відносини між потягом і змістом, мовою і тією силою, яка прагне знайти вираз у мові. І сновидіння, і невротичні симптоми є носіями прихованого сенсу: існує таємна мова глибинних психічних процесів, доступнийперекладом на мову свідомості. Це лежить в основі всієї психотерапії Фрейда, який стверджував: "Там де було Воно, має стати Я". Інакше кажучи разом з виходом несвідомих уявлень на світло свідомості, вони втрачають ту психічну енергію, яка не знаходила раніше іншого шляху, окрім створення невротичних симптомів. Найцікавішим у психоаналізі є поняття перенаправлення (сублімація) потягу, відхилення потягу від своєї мети, коли еротичне прагнення стає твором мистецтва.Художник, скульптор З. Фрейдом нагадують дитини, безперешкодно реалізує свої фантазії, але в заміщений формі. Споглядання твори мистецтва доставляє нам насолоду. Як і невротик, художник біжить від реальності, бо не знаходить задоволення своїм постійним потягам, але творець володіє даром повертатися зі світу фантазії, втілюючи їх у твори мистецтва. Сам цей дар залишається в психоаналізі нез'ясовним: з невідомо, чому той чи інший "комплекс" не викликає неврозу, але реалізується саме в такому, конкретному творі мистецтва. Єдине, що прояснює психоаналіз, це производность прекрасного від еротики. Природно, що такі ідеї не завжди були зрозумілі сучасниками, що багато люто сперечалися з Фрейдом. Тому об'єктивна оцінка праць Фрейда створюється тільки після знаменитих "соціальних революцій" 1960-х років, після яких про таємному і сокровенне стали говорити більш відкрито. Деякі вважають, що неофрейдизм став одним з духовних ініціаторів розкріпачення.

Проблеми психоаналізу

З'ясування істинних причин різних проблем, таємних бажань людини породжує нову проблему - як довести тому, хто не вірить в існування у себе таких потягів і прагнень їх наявність. Навіть якщо людина і знає, що у нього всередині, але не хоче це з яких-небудь причин визнати, то йому не пред'явиш неспростовних доказів. Один тільки метод аналізу сновидінь для противника психоаналізу є архаїчним. Метод цей, на їхню думку, повертає людство на рівень чаклунства, знахарства, ворожіння і інших парапсихологічних чудес. І, цілком природно, людина не визнає результатів. Інший метод - аналізу помилок, також не знімає всіх проблем. Дійсно, все можна (і іноді цілком обгрунтовано) пояснити втомою, неуважністю або просто природного неуважністю. Людина не хоче зізнаватися в тому, що його охарактеризує не з самої хорошої сторони і відмовляється від того, що йому каже психоаналітик. Подібні приклади наводить З. Фрейд і я спостерігав вже чотири таких випадки в сім'ї. Часто посилаються не тільки на неуважність, але і починають критикувати теорію Фрейда за деякі дійсно спірні моменти. Усе це - також, напевно, одна з причин того, що психоаналіз і вчення про несвідоме стали предметом запеклих суперечок. Навіть якщо психоаналітик виявить що-небудь небезпечне у задумах або минулому людини, він не зможе довести це іншим. Куди б він не звернувся, скрізь його слова або сприймуть з недовірою, або вже його звинуватять у спробах обмовити кого-то. Дійсно, психіка і думка поки що залишаються непідконтрольні, що з точки зору психоаналізу іноді погано, а з точки зору прав людини добре. На цьому я закінчу питання про розгляд психоаналітичної теорії і перейду до розгляду філософських витоків вчення З. Фрейда і того, що воно саме дало філософії.

Філософія психоаналізу

Психоаналіз - не лише вид психотерапевтичної та клінічної практики. Одночасно він є філософським вченням про людину, соціальною філософією. Загальна теорія стала фундаментом для застосування психоаналізу в різних галузях знання: в етнографії, релігієзнавстві, соціальної психології та соціології. Вже в ранніх роботах Фрейда містяться його основні філософські ідеї, здійснюється вихід за межі спеціальних проблем психотерапії та медичної психології, тоді як пізніші твори, як і раніше спираються на досвід спілкування з пацієнтами та орієнтовані на більш глибоке осмислення цього досвіду. Багато дослідників стверджують, що психоаналітичне вчення Фрейда грунтується на фактах клінічного спостереження за істеричними хворими та розгляді засновником психоаналізу власних сновидінь. Витоки психоаналізу лежать, на їхнє переконання, у психіатричних, фізіологічних концепціях кінця XIX століття. Що стосується філософських ідей, то вони не справили жодного впливу на Фрейда, бо він не тільки з упередженням ставився до абстрактних роздумів філософів, але і фактично ніколи не звертався до філософських трактатів. Інші дослідники вважають, що деякі філософські ідеї цілком могли вплинути на становлення різних психоаналітичних концепцій.
Серед філософів, роздуми яких про людину дали поштовх до формування вчення Фрейда, називаються імена Аристотеля,Платона, Шопенгауера, Ніцше та інших. Зрозуміло, висування Фройдом психоаналітичних ідей супроводжувалося переосмисленням розповсюджених у кінці XIX століття методів лікування істеричних хворих. Однак, було б невірним співвідносити витоки виникнення психоаналітичного вчення Фрейда з його лікарською практикою, з тими ідеями та теоріями, які були їм почерпнуті з неврології, фізіології та інших природничих дисциплін. Безсумнівно, це джерело та основа, на яку насамперед звертають увагу, однак він не визначає і не обмежує цінності робіт. Теоретики психоаналітичної орієнтації довгий час розглядали Фрейда як вченого, вперше відкрив сферу несвідомого і, тим самим, вчинила перевороту науці. Не зменшуючи ролі Фрейда, можна сказати, що для декількох вчень, що виникли в рамках староіндійської філософії, було характернимвизнання існування "нерозумної душі", "нерозумної життя", що протікає таким чином, що людині стають "непідвладні почуття". У філософії XVII-ХVIII століть на передній план осмислення висунулися питання, пов'язані з розумінням природи психіки, визначенням ролі та місця свідомості в людському житті. Одним з основних було питання про те, чи слід розглядати людську психіку як наділену виключно свідомістю, чи можна припустити наявність у ній чогось такого, що не має властивості свідомості, або ж частина процесів, що відбуваються автоматично, несвідомо і спонтанно, слід винести за межі психічного життя людини. У Р. Декарта це питання вирішувалося однозначно: він проголосив тотожність свідомого та психічного, вважаючи, що в психіці людини нема і не може бути нічого, крім свідомо процесів. Однак, в одній з робіт він не тільки здійснює класифікацію пристрастей, але й пише про боротьбу, яка відбувається між "нижчої" частиною душі, названої ним "відчуває", і "вищої" її частиною - "розумною", хоча і вважає, що частини душі не мають принципових відмінностей і, тому, душа фактично одна. При цьому між двома частинами душі немає ніякої боротьби, оскільки розум є предопределяющим.
Проти абсолютизації влади розумного начала в людині виступив Б. Спіноза, який висунув положення, згідно з яким потяг чибажання є сама сутність людини. Ці уявлення про співвідношення розуму і пристрастей, свідомості та потягів людинизнайшли своє відображення в роботах ряду філософів, висловлювали сумнів з приводу тих чи інших положень картезіанської філософії. Одним з таких філософів був К. Юм, який виступив проти прийнятих уявлень, що будь-яке розумне істота погодить свої помисли з розумом. У міркуваннях Спінози і Юма багато схожого з тим, що пізніше було виражено в психоаналітичному вченні Фройда. Це, перш за все, положення про те, що в життєдіяльності людини предопределяющую роль відіграють його несвідомі бажання або потягу, ніж свідомість, розум. Крім того, спінозівська трактування бажань і потягів людини у якості його найпотаємнішої, основоположною суті цілком і повністю поділяються засновником психоаналізу. Важливе місце у філософії XVII-XVIII століть займало питання про взаємозв'язки між свідомими і несвідомими сприйняттями, ідеями та судженнями, який відноситься до філософського розуміння природи людського пізнання. Декарт визнавав наявність у людини "неясних" і "темних" сприйнять, що виникають у силу подвійного походження сприйнять як таких. У свою чергу Спіноза розрізняв "ясні" і "смутні" ідеї. Фрейд виходить з того, що допущення несвідомого необхідно в силу існування таких актів свідомості, для пояснення яких потрібно визнання наявності інших актів, що не є свідомими, бо у даних свідомості є безліч прогалин. Тільки в цьому випадку, вважає він, не порушується психічна безперервність і стає зрозумілим істота пізнавальногопроцесу з його свідомими актами. Деякі ідеї Фрейда перегукуються з ідеями, висунутими Фіхте, наприклад, ідеї, які стверджують несвідоме як першооснови людського буття, вихідного матеріалу, з якого походить свідомість або теоретичне положення, згідно з яким перехід від несвідомого до свідомості супроводжується у людини обмеженням свободи, пов'язаним з накладенням різного роду заборон в ім'я збереження і підтримки життя. Для Фрейда несвідоме сягає своїм корінням уприродне даність людської істоти, але не має, по суті справи, жодного відношення до конструювання об'єктивної реальності.
Роздуми про проблему несвідомого зайняли важливе місце в багатьох філософських працях XIX століття. Одним з філософів, які відстоюють иррационалистической лінію у філософській думці, був Шопенгауер. Аналогічних поглядів дотримується і Ніцше. Філософія Шопенгауера і Ніцше зробила великий вплив на формування психоаналізу. Багато ідей цих філософів в значній мірі визначили різні психоаналітичні концепції. Звичайно, між психоаналізом Фрейда і філософією Шопенгауера і Ніцше немає абсолютної тотожності. Для Фрейда несвідоме - це перш за все і головним чином щось психологічне, підлягає осмисленню лише у зв'язку з людиною. Проте, міркування Шопенгауера і Ніцше про пріоритет несвідомого над свідомістю та розгляді несвідомого в якості важливого, визначального елемента людського життя були близькі Фрейду, який поставив всю цю проблему в центр своєї психоаналітичного вчення. Слід згадати про німецького філософа і про психолога Т. ЛІПС, який заявив, що несвідомі процеси представляють собою особливу сферу психічного, що вимагає вивчення. У період, що передує зародженню психоаналізу, Фройд неодноразово звертався до робіт ЛІПС і, незважаючи на те, що він намагався довести, що використане ним поняття несвідомого не збігається з тією його трактуванням, яка мала місце у ЛІПС, бо останній акцентував увагу на описовому аспекті даної проблематики, в той час як у психоаналізі досліджуються динамічні боку несвідомого, ідеї цього німецького філософа зробили помітний вплив на Фрейда. Таким чином, ще до Фройда багато філософів зверталися до проблеми несвідомого і їх ідеї, безсумнівно, вплинули на становлення психоаналітичного вчення Фрейда. Якщо ми розглядаємо психоаналіз як систему наукових знань про світогляд, психології та філософії, то фрейдизм це загальна назва різних шкіл і напрямів, що прагнуть застосувати психологічне вчення З. Фрейда для пояснення явищ, що відносяться до людини, суспільства та культури.
Серед послідовників З. Фрейда можна назвати А. Адлера і К. Юнга. В кінці 30-х років виник неофрейдизм об'єднавпсихоаналіз Фрейда з соціологічними теоріями. Піддавши критиці ряд положень класичного психоаналізу у тлумаченні внутріпсихічних процесів, але залишивши найважливіші його концепції (ірраціональні мотиви людської діяльності, споконвічно властиві кожному індивіду), представники неофрейдизму перенесли центр ваги на дослідження міжособистісних відносин. Це зроблено з метою відповісти на питання про людське існування, про те, як людина повинна жити і що повинна робити. Причиною неврозів у людини вони вважають тривогу, що зароджується ще в дитини при зіткненні з від початку ворожим йому світом та підсилюється за браку уваги. Пізніше такою причиною стає неспроможність для індивіда досягти гармонії із соціальною структурою сучасного суспільства, яке формує в людини почуття самотності, відірваності від оточуючих, відчуження. Саме суспільство розглядається як джерело всезагального відчуження та визнається ворожим до головних тенденцій розвитку особистості та трансформації її життєвих цінностей та ідеалів. Через вилікування індивіда може і повинне статися вилікування всього суспільства. До числа найбільш відомих представників неофрейдизму відносяться К. Хорні, Е. Фром, В. Райх, Г. Маркузе. Ідеї ​​неофрейдизму, незважаючи на свої психологічні концепції, мали величезний вплив на суспільне життя, етику, культуру. Фрейд не розглядає психічні процеси як щось довільне, нічим не детермінована. Хоча він не відкидає випадковості як таку, вважаючи, що буття людини в світі нерідко залежить від випадку, при тому, що в самому світі діють досить суворі і стійкі закономірності, він і не абсолютизує роль випадковості в розвитку світу. Фрейд визнає закономірності, що діють в реальному світі і які стоять за кожною випадковістю. Інша справа сфера психічної реальності, внутрішній світ людини. Тут на переконання Фрейда, немає місця для випадковості, пов'язаної з бажаннями окремого людської істоти. У психоаналітичній філософії, отже, відстоюється точка зору, згідно з якою людська діяльність підпорядковується певним закономірностям, а психічні процеси мають свою детермінацію, виявлення і розуміння суті якої має стати об'єктом пильної уваги дослідників.

Дата добавления: 2014-12-16