Робоча програма 1 страница

Листинг 14.1. Подсчет количества пробелов в текстовых файлах

Лекция № 14. ОРГАНИЗАЦИЯ ПРОГРАММНЫХ ПОТОКОВ

Рассмотрим простейший пример, в котором необходимо подсчитать количество пробелов в текстовых файлах, имена которых должны указываться в командной строке.

Поскольку нас интересует работа с параллельными задачами, пусть при выполнении программы для каждого из перечисленных в командной строке файлов создается свой процесс (или поток выполнения), который параллельно с другими процессами (потоками) производит работу по подсчету пробелов в «своем» файле. Результатом работы программы будет являться список файлов с подсчитанным количеством пробелов для каждого.

Приведенная ниже реализация программы решения данной задачи не является единственно возможной. В данном случае рассматривается наиболее характерный вариант.

Основная программа запускает потоки и ждет окончания их выполнения. Мы имеем всего один вычислительный процесс, но используем мультизадачные возможности операционной системы Windows.

#include <windows.h>

#include <stdio.h>

#include <stdlib.h>

//Название: processFile

//Описание: исполняемый код потока

//Входные параметры: lpFileName – имя файла

//Выходные параметры: нет

DWORD processFile(LPVOID lpFileName) {

HANDLE handle; //дескриптор файла

DWORD numRead, total = 0;

char buf;

//Запрос к ОС на открытие файла (только для чтения)

handle = CreateFile((LPCTSTR)lpFileName, GENERIC_READ,

FILE_SHARE_READ, NULL, OPEN_EXISTING, FILE_ATTRIBUTE_NORMAL, NULL);

//Цикл чтения до конца файла

do {

//Чтение одного символа из файла

ReadFile(handle,(LPVOID) &buf, 1, &numRead, NULL);

if (buf == 0x20) total++;

} while (numRead>0);

fprintf(stderr,"(ThreadId: %Lu), File %s, spaces = %d\n",

GetCurrentThreadId(), lpFileName, total);

//Закрытие файла

CloseHandle(handle);

return(0);

}

//Название: main

//Описание: главная программа

//Входные параметры: список имен файлов для обработки

//Выходные параметры: нет

int main(int argc, char *argv[]) {

int i;

DWORD pid;

HANDLE hThrd[255]; //массив ссылок на потоки

//для всех файлов, перечисленных в командной строке

for (i=0; i<(argc-1); i++) {

//запуск потока – обработка одного файла

hThrd[i]=CreateThread(NULL, 0x4000,

(LPTHREAD_START_ROUTINE) processFile,

(LPVOID) argv[i+1], 0, &pid);

fprintf(stdout, "processFile started (HND=%d)\n", hThrd[i]);

}

//ожидание окончания выполнения всех запущенных потоков

WaitForMultipleObjects(argc-1, hThrd, true, INFINITE);

return(0);

}

Модуль І

Лекція 1.

Політична економія як фундаментальна суспільна наука……………………………….3

Лекція 2.

Виробництво та його чинники. Суспільний продукт. Економічна система

Суспільства………………………………………………………………………………………7

Лекція 3.

Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задоволенні………………….14

Лекція 4.

Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності……………………18

Лекція 5.

Відносини власності в економічному житті суспільства………………………………….23

Лекція 6.

Товарне виробництво і товарно-грошові відносини………………………………………28

Лекція 7.

Загальні основи ринку………………………………………………………………………...36

Модуль ІІ.

Лекція 8.

Суб’єкти ринкової економіки. Підприємництво…………………………………………..44

Лекція 9.

Капіталістична економіка як вища форма ринкової економіки……………………….52

Лекція 10.

Перехідна економіка та її закономірності………………………………………………….59

Лекція 11.

Роль держави в ринковій економіці……………………………………………………….64

Лекція 12.

Суспільний продукт і його форми. Національний дохід………………………………..70

Лекція 13.

Економічне зростання та його чинники…………………………………………………...76

Лекція 14.

Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження та добробут людини…82

Лекція 15.

Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської

спільноти світу……………………………………………………………………………….86

Модуль І.

Тема 1: Політична економія як фундаментальна суспільна наука

1. Становлення і розвиток політичної економії

2. Предмет та об’єкт політичної економії

3. Закони та категорії політичної економії

4. Позитивна та нормативна економічна теорія

5. Методи політичної економії

6. Функції політичної економії та її місце в системі економічних наук

1. Становленя та розвиток політичної економії

Політична економія як наука бере свій початок із першої в світі школи політичної економії – меркантилізму (від італійського mercantilism – торговець, купець) і епохи пізнього Середньовічча (остання третина ХY ст.). Це вчення відображало інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Саме представник цієї школи Антуан Монкрет’єн вперше ввів термін “політична економія”.

Класична політична економія. Цей напрям світової економічної думки розвивався до першої половини ХІХ ст. Його засновники – У. Петті (Англія), П. Буагільбер (Франція), які започаткували теорію трудової вартості. Свого розвитку класична політитчна економія набула у працях фізіократів Ф. Кене та Д. Тюрго (Франція). Найвище її досягнення – праці англійських економістів А. Сміта (1723 – 1790) та Д. Рікардо (1772 – 1823). Класики започаткували теорію трудової вартості, досліджували доходи основних класів буржуазного суспільства, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу.

Марксистська політична економія. К Маркс, по-перше, довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці (в їхніх працях змішування споживчої вартості та вартості, абстрактної та конкретної праці переважало над розмежуванням цих категорій).

Історична школа та маржиналізм. Історична школа – один із напрямів західної економічної думки. Виникла в Німеччині у середині ХІХ ст. Назву отримала від своєрідного тлумачення предмета політичної економії та історичного методу дослідження, відповідно до якого ця наука не вивчає економічні закони, а описує конкретно-історичні форми у країні. Тому саму назву “політична економія” представники цієї школи ототожнювали з поняттям “національна економіка”.

У середині ХІХ століття виникає і в 70-ті роки набуває поширення новий напрям політичної економії – маржиналізм (від французької marginal – граничний). Засновниками були австрійський економіст К. Менгер та англієць У. Джевонс, шаейцарський науковець Л. Вальрас. Основою маржиналізму є теорія граничної корисності.

Основні напрями сучасної економічної теорії. Усю сукупність течій, шкіл сучасної західної економічної думки можна умовно згрупувати у у такі основні напрями:

1) неокласична економічна теорія (монетаризм та неолібералізм);

2) інституціоналізм;

3) кейнсіанство;

4) марксистська політична економія.

Найвидатнішими постатями економічної думки в Україні у ХІХ – напочатку ХХ століття були В.І. Вернацький, І.В. Вернацький, М. Драгоманов, С. Подолинський, Є. Слуцький, І. Франко, М. Туган-Барановський.

2. Предмет та об’єкт політичної економії

Політична економія – це суспільна наука, що досліджує проблему такого використання чи переміщення рідкісних ресурсів (засобів виробництва), при якому досягається найбільше, максимальне задоволення безмежних потреб суспільства (мета виробництва). Політитчна економія вивчає шляхи “найкращого використання того, чим ми володіємо”. Оскільки наші потреби практично безмежні, а наші ресурси обмежені відносно, то ми не можемо задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Єдине, що ми можемо, це прагнути досягати найбільшого задоволення всіх матеріальних потреб суспільства.

Оскільки політична економія пов’язана з дослідженням функціонування економічної системи, то її предметом є дослідження виробничих відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів. Виробничі відносини формуються під впливом відносин власності і знаходяться в основі функціонування економічної системи.

Політична економія вивчає механізм дії економічних законів, що керують розвитком цієї системи.

Об’єктом вивчення і дослідження політичної економії є відповідна сфера суспільства, а саме економіка (практика господарювання). Будь-яка національна економіка є структурно організована і в структурі суспільства виступає як відносно самостійна економічна система.

Під економічною системою розуміють певну сукупність механіфзмів чи інститутів функціонування і розвитку національної економіки.

Типи економічних систем з позицій фаз руху виготовленого продукту: виробнича, ринкова або система обміну, система споживанняматеріальних благ і послуг.

Типи економічних систем зпозицій характеру регулювання: адміністративні, ринкові, змішані, традиційні.

Типи систем з позицій характеру власності: докапіталістичні, капіталістичні, посткапіталістичні, соціалістичні, постсоціалістичні.

3. Закони та категорії політичної економії

Закон – внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

В класифікації економічних законів слід виділити декілька груп законів:

· перша група – це закони, що діють впродовж різних історичних періодів, тут виділяють кілька їх типів:

· 1) всезагальні економічні закони, тобто закони, притатманні всім суспільно-економічним формаціям (закони економії часу, зростання продуктивності праці, адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил;

· 2) загальні економічні закони, тобто закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях (закони вартості, грошового обігу, попиту, пропозиції;

· 3) специфічні економічні закони, які діють лише в одній суспільно-економічній формації (основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу);

· друга група – закони різних сфер суспільного відтворення, тобто законів безпосереднього виробництва, обміну, розподілу та споживання (закони спадної віддачі, визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом, зростання екологічних витрат);

· третя група – закони розвитку та функціонування окремих економічних підсистем (закони конкуренції,пропорційного розвитку, посилення державного регулювання);

· четверта група – закони, що діють на різних рівняз економічної системи: мікро-, макро-, метарівнях та у масштабах світового господарства;

· п’ята група – виявляє закономірності розвитку перехідних систем (закони звуження сфери дії законів попередньої економічної системи, становлення нового типу економічних законів).

Економічні категорії. Економічні закони, передусім специфічні, розкривають найглибшу (або внутрішню) сутність певної економічної системи, то менш глибока її сутність виражається у певних економічних категоріях.

Економічні категорії – теоретичне вираження, мисленні форми економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Прикладами економічних категорій можна назвати: зміст праці, робоча сила, споживча вартість, процес праці і т.д.

4. Позитивна та нормативна економічна теорія

Позитивна економічна теорія – доктрина позитивізму, згідно з якою аналіз економічних процесів та явищ національної економіки загалом не має набувати характеру оціночних суджень, отже, дається без оцінок ученого з погляду справедливості або несправедливості, без рекомендацій як здійснювати економічну політику тощо. При чому констатуються загальновідомі факти у таків формі, наприклад: збільшення витрат виробництва зумовлює зростання цін на товари і послуги.

Оціночні судження може давати тільки нормативна економічна теорія. Вона не тільки оцінює, а й дає рекомендації щодо здійснення економічної політики на рівні держави.

5. Методи політичної економії

Метод (від грецького metodas – шлях до чогось) – засіб пізнання як сукупність методів та прийомів і операцій для мисленного відтворення предмета, що вивчається.

Загальнонаукові методи -- ними користуються фактично всі науки (закон єдностіі боротьби протилежностей, закон переходу кількості в якість).

Методи економічного дослідження.

Метод абстракції означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху.

Метод аналізу – розкладання цілого явища на частини і вивчення його по ним.

Метод синтезу – обернений до методу аналізу, тобто збирання частин в ціле. В основному використовується після синтезу.

Індукція – це перехід від конкретного до загального.

Дедукція – протилежний до індукції, тобто перехід від загального до конкретного.

Кількісні методи дослідження – економетричні, економіко-математичні, економіко-статистичні, графічні, єдності позитивних і нормативних підходів.

6.Функції політичної економії

Із предмета, а, отже, і змісту політичної економії як науки випливають основні функції даної науки, у яких розкривається її роль та призначення. Такими функціями є:

· теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів та категорій, а отже, -- сутнісні причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів і форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, розвиток яких забезпечує поступальний економічний прогрес суспільства, а також механізм дії законів. Її підфункцією є прогностична – обгрунтування соціально-економічних моделей майбутнього розвитку країн та світового господарства;

· практична полягає в тому, щоб комплексно обгрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів та подолання тих форм суперечностей, які гальмують розвиток народного господарства, а отже – сформувати наукову основу економічної політики держави;

· світоглядна функція покликана сформувати новий тип політекономічного мислення, насамперед, у керівників різних ланок уріду;

· методологічна функція політичної економії полягає, по-перше, в тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів і категорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін, а також для економічної теорії;

· ідеологічна полягає в тому, що політична економія сприяє формуванню наукової економічної свідомості чи економічного світогляду людей. Ця функція розкривається перш за все через розкриття і узагальнення реальної дійсності, розробку сучасного економічного і політичного мислення.

Тема 2: Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт.

Економічна система суспільства.

1. Безпосереднє виробництво і його основні чинники.

2. Виробничі можливості і потреби суспільства.

3. Виробнича система та її типи.

4. Поняття капіталу та його форми.

5. Сутність економічної системи та її матеріальна основа.

6. Суспільний поділ праці й технологічний спосіб виробництва.

7. Економічні відносини як форма та спосіб економічної системи.

8. Суспільний спосіб виробництва.

9. Типи та моделі економічних систем.

1.Безпосереднє виробництво і його основні чинники.

Суспільне виробництвоо є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї цивілілзації.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Будь-якому виробництву притаманні певні загальні ознаки.

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне виробництво. Воно, починаючи із первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь великої кількості людей так само безглуздо, як і існування і розвиток мови без спілкування людей, що спільно живуть і спілкуються між собою.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, так як не може припинити споживати. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створенного суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об’єктивних законів.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці і засоби праці.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила – це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів та засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне та нематеріальне виробництво.

Відповідно, благо, як засіб задоволення потреб, теж може бути матеріальним (товар) і нематеріальним (послуга).

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і нематеріальних (духовних) благ.

В економічній літературі поряд з поняттям “фактори виробництва” використовується і така категорія як “ресурси виробництва”. Фактори виробництва – це “працюючі ресурси”.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить наступні:

- праця – є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг;

- капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг;

- земля – включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі;

- наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення;

- інформація – система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері;

- екологічний фактор – можна визначити як сисему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення;

- підприємницькі здібності – діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх факторів виробництва з метою створення благ.

2.Виробничі можливості і потреби суспільства.

В курсі політичної економії нас цікавлять ті потреби, які можна зодовольнити за допомогою товарів та послуг. Назвемо ці потреби економічними.

Економічні потреби це бажання споживачів придбати і використати різні товари і послуги, які приносять їм корисність.

Корисність – це суб’єктивна (індивідуальна) цінність, яку споживач надає певному товару або послузі.

Існують декілька класифікацій потреб:

- матеріальні та нематеріальні;

- первісні та породжені розвитком людини;

- класифікація згідно з пірамідою потреб Альфреда Маслоу.

Внаслідок рідкісності ресурсів обсяг виробництва є обмеженим. Суспільство не здатне виробляти і споживати той обсяг товарів і послуг, який воно бажало б отримати. Тому суспільство прагне використовувати наявні ресурси ефективно, тобто бажає виробляти максимальну кількість товарів і послуг з обмежених ресурсів. Для досягнення ефективного використання ресурсів суспільство повинно забезпечити повну зайнятість і повний обсяг виробництва.

Повний обсяг виробництва досягається при наявності двох видів ефективності – розподільної та виробничої.

Розподільна ефективність означає, що ресурси скеровуються на виробництво тих товарів та послуг і в такому їх співвідношенні, як найбажаніше для суспільства.

Виробнича ефективність передбачає використання сучасної технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів.

Ефективність у виробництві – це така ситуація, у якій за існуючого обсягу економічних ресурсів неможливо виробити більшу кількість одного товару, не зменшуючи кількість іншого товару.

3.Виробнича система та її типи.

Виробнича система – це сукупність певних механізмів, способів і методів трансформації економічних ресурсів в економічні блага. Основою виробничої системи є процес виробництва.

Виробничі сисеми розвиваються в просторі та часі внаслідок складної взаємодії економічних, соціальних, природно-ресурсних, культурно-історичних, суспільно-політичних факторів під впливом активізації прогресивних форм суспільної організації вироництва, розширення використання досягнень НТП.

Залежно від розвитку технічноїі технологічної основи ВС вони поділяються на три фундаментальні типи:

- доіндустріальними називають ВС, які базуються на ручній праці. Технічна основа: прості знаряддя праці. Трудова основа: фізична праця. Матеріальна основа: природні матеріали. Енергетична основа: механічна енергія. Капітальна основа: землеробський капітал. Людська основа: людина – активний елемент процесу виробництва;

- індустріальними називають ВС, які базуються на механізованій праці. Технічна основа: машини і системи машин. Трудова основа: механізована праця. Матеріальна основа: природні і штучні матеріали. Енергетична основа: парова і електрична енергія. Капітальна основа: промисловий капітал. Людська основа: людина – пасивний елемент процесу виробництва;

- постіндустріальними називають ВС, які базуються на автоматизованій праці. Технічна основа: автоматизовані системи виробництва. Трудова основа: автоматизована праця. Матеріальна основа: природні і штучні матеріали. Енергетична складова: електрична і атомна енергія. Капітальна основа: фінансовий або корпоративний капітал. Людська основа: пасивний елемент процесу виробництва.

4.Поняття капіталу та його форми.

Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова capitalist, що означає “головний”.

Капітал – це будь-який елемент багатства, який надає його власникові регулярний дохід протягом тривалого періоду, а його вартість визначається за принципом дисконтування.

Існують різні види капіталу:

- технічний капітал являє собою сукупність матеріальних засобів, які використовуються у різних фазах виробництва і збільшують продуктивність людської праці: верстат, комбайн, машина тощо;

- грошовий капітал – це сукупність грошових засобів призначених для виробничих вкладень. Грошовий капітал виникає внаслідок відмови мільйонів осіб від споживання;

- юридичний капітал – це сума прав розпорядження деякими цінностями, причому ці права надають їх власникам дохід не докладаючи відповідної праці;

- людський капітал – це міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Він включає вроджені здібності, талант, а також освіту і набуту кваліфікацію.

4.Сутність економічної системи та її матеріальна основа.

Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей (механізмів, інститутів функціонування, регулювання національної економіки) у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності.

Функціональна структура економічних систем передбачає виділення в їх структурі таких функціональних елементів, як виробничої, ринкової, цінової, фінансової, грошової підсистем, підсистеми формування і розподілу доходів, підсистем споживання і регулювання.

Національна економічна система складається з:

- національної ринкової системи – конкурентні ринки, монополістичні ринки, конкурентно-монополістичні ринки, олігополістичні ринки;

- національна гошова система – реальні знаки ватрості, парерові гроші, номінальні знаки ватрості, депозитні гроші;

- національна фінансова система – акції, облігації, сертифікати, інші фінансові активи;

- національна виробнича система – доіндустріальна, індустріальна, постіндустріальна;

- національна система регулювання – централізовані, децентралізовані, традиційні, змішані;

- соціально-економічна система власності на ресурси –індивідуальна приватна, колективна приватна, суспільна (державна), змішана;

- національна система споживання споживання традиційних та інтелектуальних благ і послуг, споживання матеріальне та духовне, індивідуальне і суспільне чи квазісуспільне споживання.

Відомий американський економіст Пол Самуельсон визначив будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого?

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох ланок:

- продуктивних сил – тобто сукупності засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечить створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення людських потреб людей. Вони становлять матеріально-речовий зміст економічної системи;

Дата добавления: 2014-12-16