Одержавлення продуктивних сил

План.

План.

1. Власність та господарський механізм соціалістичної економіки.

2. Доходи населення,їхня структура та принципи формування.

3. Наростання суперечностей одержавленої економічної системи.

4. Поняття перехідної економічної системи.

5. Типологізація перехідних економічних систем.

6. Особливості функціонування перехідної економічної системи України.

7. Основні моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.

8. Роздержавлення та приватизація у постсоціалістичних країнах.

1.Власність та господарський механізм соціалістичної економіки.

Згідно з теорією соціалізму, цей лад виникає та стверджується не в надрах капіталізму, а отже, не стихійно, а формується внаслідок перемоги соціалістичної революції, яка ліквідує приватну власність на засоби виробництва й експлеатацію людину людиною. Водночас за умов капіталізму виникають і розвиваються матеріальні передумови соціалізму – розвиток продуктивних сил і прогресуюче усуспільнення виробництва.

Після перемоги соціалістичної революції розпочинається перехідний етап від капіталізму до соціалізму, впродовж якого утверджується новий лад. Тривалість перехідного періоду неоднакова у різних країнах, що залежить від конкретних історичних умов. Наприкінці перехідного періоду, в основному, формується матеріально-технічна база соціалізму, домінуючими стають виробничі відносини нового устрою. Сам соціалізм розглядався класиками марксизму-ленінізму як нижча фаза комуністичного способу виробництва, спільною рисою яких є, передусім, наявність суспільної власності на засоби виробництва.

Соціалістична власність виникає внаслілдок націоналізації засобів виробництва капіталістичних підприємств, а також кооперування дрібних самостійних виробників (соціалістична кооперативна власність).

Всі трудящі на стадії соціалізму, згідно з теорією, стають власниками по відношенню до засобів виробництва, внаслідок чого встановлюється єдність праці та власності, а робоча сила перестає бути товаром, зникає експлуатація, а отже, привласнення результатів додаткової праці окремими соціальними групами (ці результати йдуть на вдосконалення соціалістичного виробництва, а також задоволення колективних і особистих потреб).

Основною формою соціалістичної власності вважалась державна власність, на яку припадало близько 90% основних фондів.

З огляду практики основними ознаками соціалістичної власності було:

- по-перше, право на працю та його реалізація, що означало, водночас, право на життя та його реалізацію;

- по-друге, такою ознакою була безоплатна освіта, у тому числі вища;

- по-третє, брак значної диференціації в доходах, яка складає в середньому 1 /4—5;

- по-четверте, безоплатний розподіл житла та надзвичайно низька плата за комунальні послуги;

- по-п’яте, відсутність економічних криз.

Але були й інші, скоріше негативні, ознаки соціалістично економіки:

- по-перше, відсутність реальної реалізації власності працівників на свою робочу силу, що виявляється у низькому рівні заробітної плати;

- по-друге, майже у повній відсутності у трудових колективів права брати участь в управлінні власністю на підприємствах;

- по-третє, у відсутності у майже 40% зайнятих змістовної, а отже, соціалістичної за змістом праці (що виявляється в наявності відповідної частки ручної праці);

- по-четверте, у неможливості істотно впливати на вибір керівників підприємств,

- по-п’яте, існувала монополія бюрократичного апарату, який, в свою чергу, підпорядковувався партійному керівництву;

- по-шосте, у відсутності дієвих стимулів до праці.

Такому типу економічної власності відповідав адміністративно-командний характер управління господарством. Це означало, що кожному регіону, республіці, галузі, підприємству надсилались із центру показники господарськрї діяльності, виділялися обсяги ресурсів і фонду заробітної плати, визначаласьноменклатура продукції, споживачам внаслідок цього нав’язувались значною мірою неякісні товари та послуги.

Такий механізм означавштучне обмеження товарно-грошових відносин, зокрема ринкових важелів саморегулювання економіки, а отже, таких рушійних сил розвитку економічної системи, як конкуренція, що формувало дефіцит на багато якісних товарів.

Крім того, не було реального плюралізму основних форм власності, а отже слабко розвинені в якості потужних сил розвитку приватні та колективні економічні інтереси.

2.Доходи населення, їхня структура та принципи формування.

Основним видо доходу населення була заробітна плата, яка розглядалася як конкретна форма дії закону розподілу за працею та закону вартості. Разом із суспільними фондами споживання зарплата мала забезпечити розширене відтворення робочої сили. Матеріальною основою заробітної плати вважався необхідний продукт.

Про невиконання зарплатою своїх функцій, зокрема стимулюючої, свідчить те, що у 1970 році середня заробітна плата у народному господарстві становила 122 крб.

У 1990 році середньомісячна заробітна плата по господарству становила 247 крб., а виплати із суспільних фондів споживання становили 620 крб на одну особу. Таким чином вищими темпами у колишньому СРСР розвивались виплати із суспільних фондів споживання, що мало свідчити про наближення до комуністичних принципів перерозподілу.істотним недоліком останнього був слабкий зв’язок із трудовою участю працівників.

3.Наростання суперечностей одержавленої економічної системи.

Потреби у реформуванні існуючої в СРСР економічної системи, крім вищеназваних, зумовили такі основні причини:

1) поступове зниження темпів економічного зростання. Певною мірою це було викликане зростанням масштабів господарського комплексу, однак здебільшого – зниженням ефективності економіки;

2) істотним зниженням темпів зростанням продуктивності праці;

3) значним відставанням, порівняно з розвинутими країнами світу, у впровадженні досягнень НТР у виробництво;

4) полгиблення диспропорцій в економіці;

5) низька конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, переважно сировинна спрямованість експорту;

6) наростаюче зростання зрівнялівки в оплаті робочої сили, що за низької заробітної плати підривало стимули до праці;

7) значне уповільнення темпів зростання реальних доходів населення;

8) швидке збільшення зовнішнього боргу СРСР та відсотків на його обслуговування.

4.Поняття перехідної економічної системи.

Невідповідність між економічним устроєм держави та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке традиційно прийнято кваліфікувати як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи, що відзначається:

- різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної діяльності;

- глибоким спадом обсягів виробництва;

- посиленням інфляційних процесів;

- високим рівнем безробіття.

Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншої, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи.

Період цього перехідного стану харакретизується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи.

Перехідна економічна система – це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.

За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституції старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна система. Перехідними на сьогодні можна вважати економіки країн СНД та Східної Європи, включаючи, звісно, і Україну.

5.Типологізація перехідних економічних систем.

Перехідним економічним системам притаманні певні визначальні особливості, зокрема:

- нестійкість існуючої системи в поступовому її переході до іншої системи спричинена нестійкістю самих змін;

- альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів до кінцевого результату;

- поява і функціонування перехідних економічних форм, що поєднують у собі елементи старої і нової економічних систем, вказуючи напрям переходу.

За своїми масштабами перехідні економічні системи поділяються на локальні та глобальні. Перші характеризують перехідний стан у певному регіоні або окремій країні, а другі пов’язані зі змінами у межах цивілізації чи, навіть усього світового господарства. Щодо характеру перехідних економічних систем, то вони можуть бути природно-еволюційними або реформаторсько-революційними. За теоретичними прогнозами, кінцевою метою функціонування і розвитку перехідної економічної системи є становлення ринкової економічної системи, більш ефективної завдяки прогресивним формам і механізмам регульованого ринку, що склався, утвердився і успішно функціоную у західній економіці.

Типологізація перехідних економічних систем залежить від напряму трансформації. На сучасному етапі виділяємо такі типи перехідних економічних систем: постсоціалістичні, посткапіталістичні, постадміністративні, постіндустріальні, постринкові, посттоварні, постматеріальні.

6.Особливості функціонування перехідної економічної системи України.

Перехід від високомонополізованої планової економікі неконкурентного типу в Україні значноюмірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію української економіки, а також внаслідок істотних прорахунків економічного та політичного характеру. Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в СРСР., Україна виробляла в середньому лише біля 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості.

Підприємства були зорієнтовані на енергоємне споживання нафти і газу з Росії, опинившись у цілковитій залежності від російських енергоносіїв.

Рекордно високий темп інфляції в Україні у 1993 році значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін. Негативною складовою струтури виробництва була орієнтованість економіки на потреби військово-промислового комплексу.

Для прискорення структурної перебудови економіки й піднесення центру ваги з базових на переробні галузі важливого значення набуває залучення в економіку України іноземних інвестицій.

Важливим значенням розбудови державності та економіки України є її інтеграція України до світового економічного простору.

7.Основні моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.

У другій половині 80-тих і початку 90-тих років формувались такі основні моделі трансформації економічних систем постсоціалістичних країн.

По-перше, неокласична модель, яка розроблялась М. Фрідменом, Дж. Стінглером та інншими передбачає орієнтацію на абсолютне переважанняприватної власності, механізму вільного ринкового спморегулювання економіки (зокрема, проведення політики “дорогих грошей”), опору на іноземні інвестиції, здійснення швидкої лібералізації цін та лібералізації зовнішньої торгівлі (без раціонального поєднання з політикою протекціонізму), опосередковане незначне втручання держави в економіку, скорочення соціальних виплат держави, соціальну диференціацію суспільства, акцентує увагу, насамперед, на досягнення фінансової стабілізації. Прицьому стверджується, що невиконання будь-якої з названих умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від поступових реформ необхідна “шокова терапія”.

На відміну від класиків, автори другої, градуалістської (від англ. gradual – поступовий) концепції трансформації провідну роль відводять стабілізації виробництва. При цьому усвідомлюється тривалість даного процесу та можливість забезпечення можливого обсягу внутрішніх інвестицій у господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення лише за умови стабільного випуску економічних благ. Низький рівень рентабельності вважається переважним порівняно з падінням обсягів виробництва. Ця концепція не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних виплат, надає перевагу колективним цінностям

Сред градуалістів виділяються еволюційні, які вважають доцільним еволюцію наявних структур та помірні, які схиляються до державного втручання в економіку.

Представники інституціоналізму, (третя модель) акцентують увагу на необхідності інституційних змін у суспільстві, які перебдачають еволюційні трансформаційніпроцеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких інституціоналісти відносять зміни прав власності), але й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, у звичаях тощо. Окремі теоретики інституціоналізму, як, наприклад, представник неоінституціоналізму Д. Норд, як основну інституціональну зміну розглядають приватизацію.

Четвертим напрямом у теоретичному розумінні моделей перехідної економіки є структурний підхід. Представники цієї концепції вважають, що економічна політика має базуватися на плановій перебудові промисловості, перерозподіл доходів, реструктуризації економіки та відновленні ділової активності. Монополії, на їхню думку, є невід’ємною частиною технологічної структури господарства, тому антитрестівська політика вважається недоцільною. До структурних реформ також відносяться реформи прав власності, мотивації праці управлінського персоналу та ін.

8.Роздержавлення та приватизація у постсоціалістичних країнах.

Роздержавлення означає процес переходу державної власності на засоби виробництва в інші недержавні типи власності, в тому числі у приватну власність окремої особи або членів її сім’ї (що означає приватизацію державної власності як складову роздержавлення).

Загалом у країнах колишнього СРСР та соціалістичного табору роздержавлення та приватизація відбувалися за різними соціально-економічними моделями та конкретними механізмами їх реалізації.

Основними з них є:

1) модель масового роздержавлення та приватизації – найповніше була використовувана у Чехії, Росії, Литві та Монголії, частково у Польщі. У межах цієї моделі в Чехії використовувались такі найважливіші методи: прямий продаж, ваучерний метод, комерціоналізація та перетворення на акціонерне товариство, відкритий аукціон, безкоштовна передача муніципалітетам, пенсійним фондам та банкам; повернення майна колишнім власникам (реституція);

2) модель колективного роздержавлення та приватизації – передбачає придбання переважної частини акцій трудовим колективам (у тому чмслі менеджерами). Значного поширення ця модель набула в Росії, Україні, Румунії, Угорщині та інших;

3) модель зовнішнього власника – передбачає надання контрольного пакета акцій (понад 50% голосуючих акцій) в руки іноземного інвестора. Ця модель отримала найбільше поширення в Чилі, частково – в Угорщині, НДР та Естонії;

4) змішана модель роздержавлення та приватизації – передбачала поєднання державної, колективної і приватної власності у різних пропорціях за умов переважання державної власності і державного контролю в стратегічних для господарства галузях.

Тема 11: Роль держави в ринковій економіці.

1. Сутність держави та її еволюція.

2. Одержавлення продуктивних сил.

3. Державна власність.

4. Підприємництво в державному секторі.

5. Суспільні блага та послуги.

6. Економічні функції держави у змішаних економічних системах.

7. Державний перерозподіл доходів у змішаних економічних системах.

8. Державний перерозподіл ресурсів у змішаних економічних системах.

1.Сутність держави та її еволюція.

Держава виникла в процесі розпаду первіснообщиннго ладу та появи рабовласницького устрою. Зокрема, первісна община поступово трансформується у селянську, яка базується на приватній власності окремих сімей на засоби виробництва, що поступово спричинило економічну нерівність сімей, розшарування членів общини, появу родової знаті, а згодом і поділ суспільства на протилежні класи і появу держави.

Вона була необхідною, насамперед, для того, щоб зламати опір знедоленого класу, мати можливість постійно його експлуатувати, захищати приватну нетрудову власність. Для цього був необхідний спеціальний орган насильства, уособленням якого стала армія, чиновницький апарат, суди, тюрми тощо.

Сутність держави, її роль у житті суспільства повніше розкривається у її функціях. Зокрема, у країнах Стародавнього Сходу держава виконувала такі загальні для всього суспільства функції, як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, запровадження єдиного грошового обігу. З виникненням і розвитком держави здійснюється розподіл населення за адміністративно-територіальними одиницями, територіальне верховенство, що забезпечувало зв’язок органів влади з населенням на всій території. З економічного погляду такий зв’язок забезпечувало вилучення податків, виконання державою загальних економічних функцій.

За феодалізму в VІІІ – ХІ столітті основними формами експлуатації селян були панщина та податки (у грошовій та натуральній формі), які централізовано збирали державні органи.

У Візантії в Х – ХІ столітті держава передавала приватним особам право вершити суд, описувати майно тощо.

За часів становлення і розвитку капіталістичного способу виробництва роль держави, у тому числі економічна значно розширюється. Насамперед, вона сприяє первісному нагромадженню капіталу. Важливим економічними завданнями держави в цей період стають збереження конкуренції, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість, утримання пошти, портів, транспортних засобів, організація географічних досліджень. Держава регулює також тривалість робочого дня, частково заробітну плату за допомогою законодавства.

Від часу переростання продуктивними силами вузьких меж монополістичної власності починається процес одержавлення капіталістичної економіки або процес все більшого одержавлення системи продуктивних сил і відносин власності, господарського механізму. Тому держава перестає бути тільки елементом надбудови, а стає елементом базису. Економічна роль держави значно розширюється і поглиблюється порівняно з тим, яку роль вона виконувала на нижчий стадії розвитку капіталізму. Так, якісно новою функцією держави стає функція відтворення сукупного капіталу – держава виконує таке глобальне економічне завдання, як розвиток усієї економічної системи.

На основі вищевказаного можна дати таке соціологічне визначення сутності держави: це організація економічної, политичної, правової та ідеологічної влади в суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека, здійснюється виконання загальнолюдських та класових соціально-економічних функцій.

З економічної точки зору держава – це важливий суб’єкт економічної діяльності, організація економічної влади в суспільстві, виконання якої базується на державній власності, з приводу формування та розвитку якої виникають та еволюціонують відносини привласнення між державою та іншими суб’єктами господарської діяльності.

Одержавлення продуктивних сил – це постійно повторювальний процес одержавлення відтворення продуктивних сил в кожному елементі системи: робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки, сил природи що використовуються людьми, форм і методів організації праці, а на сучасному етапі – й інформації.

Одержавлення процесу відтворення робочої сили відбувається у таких формах:

- зростання кількості робітників у державному секторі;

- організація громадських робіт і створення відповідних установ;

- збільшення витрат держави на допомогу безробітним, на пенсії за віком;

- встановлення мінімуму заробітної плати, введення шкали заробітної плати залежно від кваліфікації робітників;

- регулювання тривалості робочого дня;

- витрат на опдату громадських робіт;

- забезпечення умов праці;

- розвиток державної освіти;

- заходи щодо охорони навколишнього середовища.

Одержавлення процесу відтворення засобів виробництва здійснюється через:

- побудову державних підприємств;

- створення спільних із приватним капіталом корпорацій;

- фінансування передових, наукомістких галузей;

- встановлення норм амортизації;

- здійснення сприятливої податкової фінансово-кредитної політики.

Одержавлення процесу відтворення науки відбувається у формі:

- фінансування державою науково-технічних і конструкторських розробок;

- підготовки наукових кадрів;

- будівництва й утримання наукових лабораторій, науково-дослідницьких центрів;

- формування державної інтелектуальної власності (у вигляді патентів, ліцензій тощо).

Все вищевказане виявляє себе у законі одержавлення капіталістичної економіки, який виражає внутрішньо необхідні, сталі та суттєві зв’язки між посиленням суспільної природи продуктивних сил, техніко-економічних відносин і господарського механізму та об’єктивно неминучим процесом їх одержавлення, зростанням державної власності.

3.Державна власність.

Аналогічно тому, як у категорії “власність” (багатоплановій соціологічній категорії) виділяється економічний, юридичний, соціальний політичний та інші аспекти, таке розмежування слід здійснити щодо державної власності. Найважливішою стороною державної власності для пізнання її політекономічної сустності є економічний аспект.

Оскільки власність як економічна категорія є діалектичною єдністю матеріально-речового змісту (кількісний аспект даної категорії) і суспільної форми (якісний аспект), то відповідні сторони слід виділяти і у категорії “державна вдасність”. Водночас остання категорія є узагальнюючою для різних типів власності – державної рабовласницької, державної феодальної, а також перехідних форм власності (або державної власності за умов перехідної економіки).

В економічному аспекті державну власність можна визначити як процес привласнення державою (як суб’єктом власності) засобів виробництва, частки національного доходу та інших об’єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Із урахуванням сказаного можна дати таке політекономічне визначення державної капіталістичної власності: це система заснованих на експлуатації відносин економічної власності між вищими чиновниками державного апарату та менеджерами вищої і середньої ланок державних підприємств та установ з одного боку, і найманими працівниками цих підприємств та установ з другого боку, з приводу привласнення певної сукупності одержавлених продуктивних сил та результатів праці у різних сферах суспільного відтворення.

Правовий аспект державної власності полягає в можливості значною мірою володіти, розпорядждатися і користуватись об’єктами державної власності, впливати на ухвалення вигідних правових документів та інше.

Соціальний аспект державної власності виражає процес формування окремої соціальної групи класу капіталістів (у т.ч. прошарку монополістичної буржуазії) з одного боку, класу найманих найманих працівників з другого.

Політичний аспект державної власності означає вплив вищих чиновників державного апарату та вищих менеджерів державних підприємств на внутрішню та зовнішню політику держави залежно від обсягів привласнюваного ними багатства.

4.Підприємництво в державному секторі.

Вперше такі підприємства виникли за умов рабовласницького ладу, певного розвитку вони набули за феодального способу виробництва.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (початок ХVІ – кінець ХІХ ст.) держава створювала мануфактури, майстерні, монетні, двори, соляні, горілчані, тютюнові, селітрові та інші монополії.

Частка державних підприємств на різних етапах розвитку вищої стадії капіталізму в окремих країнах то розширювалась, то звужувалася внаслідок націоналізації або роздержавлення економіки.

Державні підприємства в своєму розвитку проходять ряд етапів:

9) засіб оздоровлення збиткових капіталоємних галузей промисловості;

10) сприяння розвитку приватного сектору за допомогою надання йому товарів та послуг за зниженими цінами.

Позитивними рисами державних підприємств є:

- стабільність, яка забезпечує реалізаціє прав на працю;

- цілеспрямоване створення значної кількості державних підприємств у тих регіонах, де був надлишок робочої сили;

- планомірний характер розвитку;

- невне впровадження досягнень науки у виробництво.

Негативними рисами державних підприємств є:

- низький рівень рентабельності;

- інертність до впровадження інновацій порівняно з приватним сектором.

5.Суспільні блага та послуги.

До суспільних благ та послуг у західній економічній літературі відносять:

- охорону громадського порядку;

- законодавство;

- утримання громадських парків і садів;

- розвиток освіти;

- забезпечення національної безпеки;

- міжнародні відносини та інше.

Такий перелік суспільних благ, крім національної оборони, дають, зокрема, американські вчені М. Бурда та Ч. Віплош.

Загальною причиною надання таких благ вони називають те, що без неї (держави) ці блага взагалі не виготовлялися б, або виготовлялися б у недостатній кількості.

Політекономічний аналіз державних послуг передбачає також виокремлення серед них наступних аспектів:

- економічних – розвиток економічної інфраструктури (доріг, мостів та ін.);

- соціальних – надання послуг із освіти, охорони довкілля та ін.;

- правових – розробка нових та вдосконалення чинних юридичних законів;

- політичних – утримання армії, поліції, в’язниць тощо;

- ідеологічних – здійснення ідеологічного впливу держави через засоби масової інформації на широкі верстви населення згідно з ціннісними орієнтирами держави, їх класової природи.

Надання державою різноманітних послуг передбачає значний перерозподіл ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних) у суспільстві. Він здійснюється, головним чином, через механізм оподаткування.

У свою чергу, такий перерозподіл істотно впливає на крегообіг ресурсів, передусім, через механізм державної закупівлі товарів та послуг. Так, відомий американський економіст Г. Манків називає державну закупівлю третім компонентом попиту на товари і послуги.

Держава має своєю діяльністю посилити позитивні риси ринку і ринкової економіки та послбити, нейтралізувати їхні негативні риси.

6.Економічні функції держави у змішаних економічних системах.

В економічному житті будь-якого суспільства держава відіграє певну роль. Посилення чи послаблення впливу державного регулювання вищначає тип змішаної економічної системи. Держава виконує чимало функцій, особливості яких випливають зі специфічності умов розвитку і функціонування національної економічної системи. Функції держави у змішаній економіці можуть мати стимулюючий, стабілізуючий та захисний характер.

Ці функції наступні:

- правова база – визначає законний статус підприємця, визначає права приватної власності, а також гарантує дотримання контрактів;

- економічне програмування – найрозвинутіша функція державного регулювання економіки, що має на меті розробку і реалізацію національних комплексних програм;

- захисна функція держави – захист конкуренції, яка є важливим механізмом регуляції у змішаних економічних системах;

- модифікуюча та стимулююча функція – здійснюється через перерозподіл доходів, цінову і податкову системи. Ще одним напрямом реалізації цієї функції держави є перерозподіл ресурсів;

- стабілізуюча функція – виконується за допомогою таких методів (регулювання урядом податкових ставок, регулювання відсоткових ставок по кредитах комерційних банків, державна закупівля товарів та послуг);

- демонополізація економіки – здійснюється через антимонопольне право (є американська та європейська моделі).

7.Державний перерозподіл доходів у змішаних економічних системах.

Зменшення нерівності доходів у суспільстві – важливе завдання держави. Ринкова економічна система передбачає значну нерівність у розподілі грошового доходу, а значить, і в розподілі національного продукту між індивідуальними домогосподарствами.

Державний перерозподіл доходів здійснюється через:

- податкову систему – в її основі лежить те, що особи з більшими доходами будуть сплачувати більші податки, ніж ті, чиї доходи значно скромніші;

- цінову систему – західні держави практично повністю відмовилися від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, надсилають споживачеві помилкові сигнали, що призводить до негативних наслідків. Останнім часом, на Заході набула поширення диференційована система торгівлі. Тобто існують крамниці для людей з високим та низькими рівнями доходів, де один і той же товар має різні ціни;

- трансфертні платежі – являють собою передачу податкових внесків певним верствам населення, наприклад, пенсіонерам, безробітним або тим, що живуть у нестатках, тобто, держава здійснює грошові виплати певним громадянам, вони підтримують певну соціальну рівновагу у суспільстві, виступають суттєвим важелем регулювання державного сукупного попиту.

8.Державний перерозподіл ресурсів у змішаних економічних системах.

В економічній літературі, зокрема у доктрині представників класичної школи політичної економії (Рікардо, Сей), панує думка, що конкурентна ринкова система забезпечує ефективний розподіл ресурсів. Низка економічних криз, особли, особливо, “велика депресія” 30-х років, змусили економістів засумніватися у догматичності даної тези. Представники школи кейнсіанців обгрунтували необхідність державного втручання в економіку з метою досягнення зайнятості через стимуляцію інвестування.

Державний перерозподіл ресурсів досягається шляхом:

- перерозподілу ресурсів між державним і суспільним секторами економіки – він залежить рівня зайнятості і повноти використання факторів виробництва;

- перерозподіл ресурсів із галузей з їх надлишковим використанням у галузі з їх недостатнім використанням;

- механізми формування витрат та вигод переливу – корекція державою механізму регулювання відбувається у випадках, відомих в економічній теорії як переливи ресурсів, або побічні ефекти держави, або соціальні блага. Переливи виникають, коли деякі вигоди або витрати, пов’язані із виробництвом і споживанням товарів, перекладаються на третіх сторін, тобто на індивідів або групи,я кі не є безпосередніми покупцями чи продавцями. Проблему непропорційного розподілу розподілу ресурсів, пов’язаних з витратами переливу держава вирішує двома шляхами: законодавчими заходами та особливими податками.

Тема 12: Суспільний продукт і його форми. Національний дохід.

Дата добавления: 2014-12-16