Робоча програма 2 страница

- економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ;

- господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

6.Суспільний поділ праці та технологічний спосіб виробництва.

Суспільний поділ праці – сукупність різних видів виробничої діяльності. Світовий поділ праці – основна форма суспільного виробництва, існує в різних формах, що відповідають рівню розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. Світовий поділ праці ділиться на загальний, що означає суспільного виробництва на крупні роди (промисловість, землеробство, транспорт тощо); частковий – поділ родів на види, підвиди; одиничний – поділ праці всередині підприємства відповідно до технологічного процесу і його організації

Поряд з цим існує професійний поділ праці, тобто спеціалізація працівників; територіальний – спеціалізація виробництва в межах однієї країни, економічних регіонів, міжнародний – спеціалізація окремих країн у випуску певних товарів.

Суспільний поділ праці – один із головних чинників розвитку знарядь праці, технології та організації виробництва.

Генезис суспільного поділу праці включає три етапи.

1 етап -- виділення ремесла від землеробства, відособлення торгівлі;

2 етап – виділення ремісництва;

3 етап – поділ праці всередині підприємств.

Технологічний спосіб виробництва – спосіб виробництва, який базується на техніко-економічному поєднанні речових і особистісних факторів виробництва і складається із системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин.

Розвиток людства супроводжувало три технологічні способи виробництва, які базуються на ручній праці, праці машин, автоматизованій праці.

7. Економічні відносини як форма та спосіб економічної системи.

Як вже зазначалось, економічні відносини – цн відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з:

- техніко-економічних відносин – це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва;

- організаційно-економічні відносини – це відносиниміж людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльності між людьми, спеціалізація праці, кооперація, концентрація та комбінівання виробництва;

- соціально-економічні відносини – насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

8.Суспільний спосіб виробництва.

Суспільний спосіб виробництва – це певна форма організації господарської діяльності.

Історично першою формою суспільного способу виробництва було натуральну господарство.

Натуральне господарство – цн такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Його ознаки:

- замкнутість економічної діяльності;

- грунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці, законом його розвитку, як правило є просте відтворення;

- відсутність обміну;

- панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Його ознаки:

- це відкрита економічна система;

- між виробниками існують не безпосередні, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці господарські зв’язки;

- функціонує і розвивається на засадах таких економічних законах: закону вартості, закону попиту та пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Дві обов’язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва:

- наявність суспільного поділу праці;

- економічне відокремлення виробників.

Розрізняють два типи товарного виробництва:

- просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Притаманне докапіталістичним суспільствам;

- розвинута форма товарного виробництва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.

Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.

9.Типи та моделі економічних систем.

Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

- за формою власності на засоби виробництва;

- за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем:

- традиційна економічна система – на даний момент деякі її риси характерні для слаборозвинутих країн. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереження натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфрактруктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий та соціальний поділ населення;

- ринкова економічна системма – (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси регулюються виключно ринковими механізмами;

- командна економічна система – базується на пануванні державної власності, одержавленої та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення;

- змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами: високий розвиток продуктивних сил, різноманітністю форм власності, оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

Тема 3: Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задаволенні.

1. Сутність економічних потреб.

2. Класифікація потреб.

3. Закони розвитку економічних потреб.

4. Шляхи подолання суперечності між безмежними потребами й обмеженістю ресурсів.

5. Сутність економічних інтересів.

6. Структура економічних інтересів та їх взаємодія.

7. Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу.

1.Сутність економічних потреб.

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підпримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді виділяють:

- біологічні потреби, зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

- соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

- духовні потреби (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв’язків між ними вирізняють моделі ієрархій потреб:

- Ф. Герцберга (досягнення, можливості зростання, відповідальність, кар’єра, визнання, статус, стосунки з керівництвом, стосунки з колегами, стосунки з підлеглими, надійна робота, умови роботи, оплата праці);

- А. Маслоу (саморозвиток та самореалізація, повага та визнання, соціальні потреби, безпека та захищеність, фізіологічні потреби);

- К. Алдерфера (потреби зростання, потреби взаємозв’язків, потреби існування).

Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Засобами задоволення людських потреб є блага.

Розрізняють такі блага:

- неуречевлені (сонячне світло, здоров’я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

- неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги. В їхній структурі розрізняють:

- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб’єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб’єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

2.Класифікація потреб.

За характером виникнення:

- первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та інше.

За засобами задоволення:

- матеріальні (потреби в матеріальних благах);

- нематеріальні блага (духовні потреби).

За нагальністю задоволення:

- першочергові (предмети першої необхідності);

- другорядні (предмети розкоші).

За можливостями задоволення:

- насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

За участю у відтворювальному процесі:

- виробничі (потреби у засобах виробництва);

- невиробничі (потреби у споживчих благах).

За суб’єктами вияву:

- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

- колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

- суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

3.Закони розвитку економічних потреб.

Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінливий характер.

Безперервний економічний та духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб. Виникнення нових потреб супроводжується постійним урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задавольнити зростаючи потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ та поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва економічних благ та поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання.

Всезагальний економічний закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.

Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб. Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби. Складний механізм взаємодії потреб та виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення.

4.Шляхи подолання суперечності між безмежними потребами та обмеженістю ресурсів.

Постійний процес удосконалення людської особистості, людська фантазія, конкуренція виробників і сучасні комунікації стимулюють постійний розвиток та урізноманітнення потреб.

Вирішення протиріччя між невгамовністю та безмежністю ресурсів породжує пробллему вибору й визначає мету економічної діяльності.

Тобто, ми знаємо, що потреби безмежні, невгамовні, безперервно зростають кількісно та якісно, а ресурси кількісно та якісно обмежені, вичерпні, рідкісні. Ця суперечність лежить в основі економічного розвитку, визначає мету економічної діяльності, породжує проблеми вибору.

Ці проблеми можна представити трьома питаннями:

- які блага, якої якості, у якій кількості виробляти;

- які ресурси та технології використовувати для виробництва благ;

- кому дістануться вироблені блага і в якій кількості?

Виявлення шляхів найкращого застосування обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмежних потреб пов’язане з постійною оцінкою та відбором альтернативних варіантів підвищення ефективності економіки. розуміння потреб споживачів та вміння задовольнити ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішального передумовою успіху підприємницької діяльності. Сучасний бізнес неможливий без оволодіння чіткою інформацією стосовоно якісних параметрів, обсягу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також активного впливу на формування обсягів та структури споживання.

5.Сутність економічних інтересів.

Усвідомлення потреб і прагнення задавольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної дії. У реальній дійсності потреби людини набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес (від латинського interesse – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до задоволення її. Вони є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб’єктів.

Економічні інтереси –усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задавольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Суб’єкти економічних інтересів окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси є формою економічних потреб, відображують певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб, спонукають економічних суб’єктів до діяльності для задаволення потреб.

Класифікація економічних інтересів здійснюється за такими ознаками:

- за суб’єктами – особисті, колективні (групові), суспільні;

- за нагальністю, важливістю – головні, першочергові, другорядні;

- за часовою ознакою – поточні, перспективні;

- за об’єктами – майнові, фінансові, інтелектуальні;

- за ступенем усвідомлення – дійсні, уявні.

6.Структура економічних інтересів та їх взаємодія.

Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентовпроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Система взаємопов’язаних та взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

- субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;

- координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб’єктів.

7.Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу.

Решійні сили економічного розвитку – взаємодія потреб та інтересів економічних суб’єктів.

Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної дії. Мотив від латинського movere означає “приводити в рух”, “штовхати”. Мотив у літературі використовуються у значенні усвідомленого спонукання.

Спонукання економічних суб’єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задаволення, часткового задоволення або незадаволення потреби, утворюючи, таким чином, логічний ланцюжок активної діяльності.

Отже цей ланцюг такий: потреба 1 – інтерес – мотив – дія – результат (задоволення потреби, часткове задоволення, відсутність задоволення) – потреба 2.

Тема 4: Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності.

1. Формаційний підхід до суспільного розвитку.

2. Цивілізаційна періодизація суспільного розвитку.

3. Сутність економічної системи суспільства.

4. Сутність продуктивних сил суспільства.

5. Структура економічних відносин.

6. Сутність господарського механізму як елементу економічної системи.

7. Типи економічних систем.

1.Формаційний підхід до суспільного розвитку.

Вчені-економісти минулого і сучасного по-різному трактують сутність та особливості розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний та цивілізаційний підходи.

Формаційний підход був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства – соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

- первіснообщинний;

- рабовласницький;

- феодальний;

- капіталістичний;

- комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами та виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні його певних положень піддається критичному аналізу.

По-перше, п’ятиланкова перірдизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азіатського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її основному до одного фактора – розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства.

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес “революційного” руйнування старого способу виробництва ізаміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) природно-історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

2.Цивілізаційна періодизація суспільного розвитку.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і широко використовує цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізація – історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнеи продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюції поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію “ стадій росту”, в якій виділив п’ять стадій економічного розвитку:

- традиційне суспільство;

- перехідне суспільство;

- стадія зрушення;

- стадія зрілості;

- стадія високого рівня масового споживання.

Основою цієї теорії є технократичний підхід до періодизації історії людства, визнання пріоритетності розвитку техніки.

Інший американський вчений Л. Г. Морган виділив три етапи в розвитку людської історії:

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному та вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу (давньогреціка, давньоримська, візантійська, азіатська, англійська, північно-германська, інків тощо).

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого – вищого.

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:

1. Неолітична – 7—4 тисячоліття до н.е.

2. Східнорабовласницька – 3—1 тисячоліття до н.е.

3. Антична – VІІ ст.до н.е. – VІ ст.н.е.

4. Ранньофеодальна – VІІ—ХІІІ ст.

5. Передіндустріальна – 60-ті роки ХІV—ХVІІІ ст.

6. Індустріальна – 60-ті роки XVII ст. – 50-ті роки ХХ ст.

7. Постіндустріальна – починаючи з 60-х років ХХ ст.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А.Арон та інші), використовуючи критерій “ступінь індустріального розвитку суспільства”, виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

- доіндустріальне суспільство;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство.

3.Сутність економічної системи суспільства.

Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей (механізмів, інститутів функціонування, регулювання національної економіки) у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності.

Функціональна структура економічних систем передбачає виділення в їх структурі таких функціональних елементів, як виробничої, ринкової, цінової, фінансової, грошової підсистем, підсистеми формування і розподілу доходів, підсистем споживання і регулювання.

Національна економічна система складається з:

- національної ринкової системи – конкурентні ринки, монополістичні ринки, конкурентно-монополістичні ринки, олігополістичні ринки;

- національна гошова система – реальні знаки ватрості, парерові гроші, номінальні знаки ватрості, депозитні гроші;

- національна фінансова система – акції, облігації, сертифікати, інші фінансові активи;

- національна виробнича система – доіндустріальна, індустріальна, постіндустріальна;

- національна система регулювання – централізовані, децентралізовані, традиційні, змішані;

- соціально-економічна система власності на ресурси –індивідуальна приватна, колективна приватна, суспільна (державна), змішана;

- національна система споживання споживання традиційних та інтелектуальних благ і послуг, споживання матеріальне та духовне, індивідуальне і суспільне чи квазісуспільне споживання.

Відомий американський економіст Пол Самуельсон визначив будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого?

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох ланок:

- продуктивних сил – тобто сукупності засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечить створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення людських потреб людей. Вони становлять матеріально-речовий зміст економічної системи;

- економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ;

- господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

4.Структура продуктивних сил суспільства.

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній ждності, кількісній і якісній функціональній залежності.

Дата добавления: 2014-12-16