Закони розвитку товарного виробництва. 3 страница

ü індивідуальний капіта л – капітал, що належить окремим підприємствам.

ü суспільний капітал – сукупність індивідуальних капіталів в взаємному зв’язку, переплетінні ї взаємодії їх кругооборотів.

Отже, суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу.

Капітал здійснює колові рухи.

Кругообіг капіталу – це один цикл цього руху, який охоплює процес виробництва і обігу створених товарів і завершується поверненням капіталу у його початкову грошову форму.

В ході кругообігу капітал проходить через три стадії і міняє форму (рис. 8.1).

Г – Т (ФВ)... В... Т” – Г”

І стадія ІІ стадія ІІІ стадія

Безперервий круговий рух капіталу створює його оборот. Для того, щоб капітал здійснив оборот, необхідним є певний час – час обороту. Тривалість цього обороту визначається як проміжок між початком руху авансованої капітальної вартості і моментом її повернення у грошовій формі, але збільшеній на величину прибутку.

Кожен підприємець зацікавлений у підрахунку часу обороту. Чим швидше гроші, вкладені у справи, повернуться з прибутком, тим швидше зросте власність підприємця. Для виміру і порівняння швидкості обороту індивідуальних капіталів існує загальна міра. Такою мірою є рік.

З допомогою капіталу виготовляється додаткова вартість продукції, яка залишається після всіх відрахувань, тобто капітал має чисту продуктивність. Вона виражається у формі процента, обчисленого за рік, який називається нормою чистого прибутку:

НЧП = ЧП / ОВК * 100%,

НЧП – норма чистого прибутку;

ЧП – чистий прибуток;

ОВК – обсяг вкладеного капіталу.

В умовах капіталізму панують економічні методи примусу до найманих працівників до праці (юридично вільний найманий працівник, будучи позбавленим засобів виробництва та життєвих засобів, змушений продавати власну робочу силу, щоб прогодувати себе тачленів своєї сім’ї).

Внаслідок цього власники засобів виробництва привласнюють частину праці працівника. Найманий працівник має робочий час умовно розділений на необхідний та додатковий.

У необхідний робочий час працівник працює на себе.

У додатковий робочий час працівник працює на власника, тобто він (власник) експлуатує його, привласнюючи цю частку робочого часу.

Рівень експлуатації найманої праці можна виміряти відповідним коефіцієнтом експлуатації:

РЕ = додатковий робочий час / суму робочого часу

6.Підприємництво в аграрній сфері.

Слово “аграрний” походить від латинського agrarius і в перекладі на українську мову дослідно дослідвно означає “земельний”.

Аграрні відносини – це складова частина економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, обміну, розподілу й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Основними факторами сільськогосподарського виробництва є:

- люди;

- земельні угіддя, тварини і рослини;

- технічні засоби виробництва.

Складовою аграрних відносин є рентні відносини.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу – земельна рента.

Рента (від фр.render – “віддана”) – це передача частини доходу, створеного землекористувачем, власнику землі. Земельна рента за своєю природою не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку.

Монополії, характерні для сільського господарства (на землю як об’єкт власності та як об’єкт господарювання) породжують три види земельної ренти:

- диференційна – утворюється незалежно від форм власності на землю. Причиною утворення диференціальної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Виділяються диференційна рента І (за рахунок відмінностей природної родючості грунтів і неоднакове місцезнаходження земельних ділянок) та диференційна рента ІІ (за рахунок відмінностей родючості грунтів за рахунок додаткових капіталовкладень у земельну ділянку);

- абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати плюс середній прибуток). Вона виникає тоді, коли існує монополія приватної власності на землю, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю;

- монопольна рента – утворюється на землях особливої якості чи в особливих кліматичних умовах. Джерело монопольної ренти перебуває поза межами сільського господарства.

Ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна тсавці позичкового відсотка. Тобто розраховується вона за формулою:

V = R / S * 100%,

V – ціна землі;

R – доход (рента);

S – ставка позичкового відсотка.

Тема 9: Капіталістична економіка як вища форма ринкової економіки.

1. Об’єктивні основи виникнення та розвитку капіталістичної системи.

2. Роль ринкового механізму в регулюванні капіталізму.

3. Економічні відносини та відносини власності за умов капіталізму вільної конкуренції.

4. Акціонерна капіталістична власність.

5. Монополістичний капіталізм.

6. Фінансово-монополістичний капітал та фінансова олігархія.

7. Державне регулювання економіки та його межі.

8. Соціально-економічний прогрес та історичні перспективи економічної системи змішаного капіталізму.

1.Об’єктивні основи виникнення та розвитку капіталістичної системи.

Об’ктивними основами виникнення і розвитку капіталізму є:

- по-перше, процес відчудження безпосередніх працівників від засобів виробництва і формування приватної капіталістичної власності;

- по-друге, наявність юридично вільних найманих працівників, які позбавлені власності на засоби виробництва, але є власниками своєї робочої сили (такої власності були позбавлені раби і кріпосні селяни);

- по-третє, розвинене товарне виробництво, яке набуває всезагального характеру, коли робоча сила перетворюється на товар;

- по-четверте, ринковий механізм регулювання економіки, який базується на приватній капіталістичній власності і передбачає наявність вільної конкуренції, стихійного ціноутворення, стихійного переливу капіталу всередині галузей і між галузями;

- по-п’яте, підпорядкувння економічної системи закону виробництва додаткової вартості, що виявляється на практиці у формі прибутку.

Ці об’єктивні передумови формуються поступово в в межах феодалізму в процесі первісного нагромадження капіталу. Таке нагромадження означає процес відокремлення мас дрібних товаровиробників від засобів виробництва і перетворення їх на юридично вільних, але економічно залежних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості – з другого.

Поняття “первісне нагромадження капіталу” вперше вжито у праціях А. Сміта.

Методами первісного нагромадження капіталу були система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики й податки тощо. Також первісне нагромадження капіталу здійснювалося революційним насильницьким методом.

2.Роль ринкового механізму в регулюванні капіталізму.

Ринковий механізм саморегулювання економіки реалзується, передусім, через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції.

Боротьба між капіталізтами однієї галузі ведеться за най вигідніші умови виробництва і реалізації товарів, передусім, за привласнення надприбутку. Останній виникає на тих капіталістичних підприємствах, власники яких першими запровадили нову техніку, за допомогою якої наймані працівники створюють більшу масу додаткової вартості (з урахуванням синергічного ефекту в процесі взаємодії особистісних і речових факторів виробництва). Як тільки така техніка пошириться і на інші підприємства, надприбуток зникне доти, доки якесь інше підприємство не запровадить нову техніку і т.ін.

Суперечності, які виникають між капіталістами з приводу неоднакових умов виробництва (а отже, різних витрат виробництва) і привласнення прибутку, передусім надприбутку, вирішуюься внаслідок виконання внутрішньогалузевою конкуренцієюсвоїх функцій. Такими функціями є:

- по-перше, перетворення багатьох індивідуальних вартостей товарів на єдину суспільну або ринкову вартість, яка лежить в основі ринкової ціни;

- по-друге, стимулювання процесу виробництва впровадження капіталістами нової техніки у виробництво, а отже, стимулювання НТП;

- по-третє, перерозподіл додаткової вартості у формі прибутку між капіталістами однієї галузі;

- по-черверте, на цій основі відбувається розшарування та диференціація між капіталістичними підприємствами, діє закон нерівномірності економічного розвитку на мікрорівні, діє закон нерівномірності економічного розвитку на мікрорівні (нерівномірність розвитку підприємств).

Така конкуренція доповнюється міжгалузевою, зумовленою тим, що капіталісти за умов однакової норми додаткової вартості в різних галузях на рівновеликий капітал (однакові обсяги вкладеного капіталу) отримують неоднаковий прибутокю дана суперечність пояснюється різною органічною будовою капіталу в таких галузях (а отже, різним співвідношенням між живою й уречевленою працею, величиною створеної в них маси і норми прибутку тощо) і швидкістю обороту капіталу. Суперечність вирішується шляхом переливу капіталу із галузей з низькою нормою прибутку.

3.Економічні відносини власності за умов капіталізму вільної конкуренції.

Крім економічної власності до економічних відносин, входять техніко-економічні та організаційно-економічні.

Інтенсивний розвиток техніко-економічних відносин розпочинається лише з часу розгортання промислової революції кінця ХVІІІ столітті – початку ХІХ ст. незначним був на той час і рівень концентрації виробництва, що було матеріальною основою панування індивідуальної (приватної) капіталістичної власності або капіталу.

Індивідуальна капіталістична власність – власність, що належала окремій особі, максимум – сім’ї і базувалась на експлуатації найманої праці. За своїм економічним змістом індивідуальна капіталістична власність охоплювала майже всю сукупність виробничих відносин на нижчій стадії капіталізму (оскільки крім неї існувала ще приватна некапіталістична (трудова) власність та державна власність, які, однак, були другорядними) і розвивались у всіх сферах суспільного відтворення.

Індивідуальна капіталістична власність під впливом дії, передусім, закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, єдності праці і власності, концентрації виробництва і капіталу та інше переростає в акціонерну капіталістичну власність. Таке переростання відбувається наприкінці ХІХ століття впродовж чотирьох десятилітть і завершується на рубежі двох столітть переходом нижчої стадії капіталізму у вищу.

4.Акціонерна капіталістична власність.

Організаційною формою розвитку акціонерної капіталістичної власності є акціонерні копанії. Про їх домінуючу роль в економіці сучасного капіталізму свідчить те, що у США, наприклад, близько 90% ВВП на початку ХХІ століття створюється в межах акціонерних компаній. В акціонерних компаніях, як і в акціонерній капіталістичній власності, виділяють матеріально-речовий зміст (приналежність до продуктивних сил та кількісної сторони власності) і суспільну форму (приналежність до виробничих відносин, передусім, економічної власності в якісному аспекті).

У першому акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об’єктах.

У другому – як відносини між зановниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об’єктів та створеного у процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, підприємницького доходу – керівництву компаній, дивідендів – власникам акцій, фіксованих доходів – власникам облігацій, підприємницького доходу – керівництву компаній, податків – державі.

Власний капіта формуються з отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво.

Акціонерні компанії відносяться до колективної форми власності. Це зумовлене тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються, залежать від результатів колективної праці, від колективного ухвалення на загальних зборах рішень.

Акціонерні компанії поділяють на два основних типи:

- відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі;

- закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Економічним стимулом для придбання акцій акціонерами є вищий рівень дивідендів порівняно з вкладенням певної суми в ощадний банк.

Акція – це вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна при лівідації акціонерного товариства.

Комплексно сутність акціонерної капіталістичної власності розкривається у поєднанні позитивних та негативних рис, властивостей.

До позитивних рис належать:

1) можливість значно розширювати джерело нагромадження;

2) демократизація управління підприємством;

3) послаблення диспропорції в економіці, насамперед між групами “А” (галузі, які виробляють засоби виробництва) і “Б” (галузі, в яких виробляють предмети споживання) за рахунок акумулювання частини заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, які випускають дефіцитні товари (наприклад, легкові автомобілі, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої кошти за цільовим призначенням;

4) поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин (спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва та ін.);

5) прискорення міжгалузевого переливання капіталу, що сприяє широкому впровадженню досягнень НТР у цих галузях;

6) регулювання кількості грошей (шляхом продажу акцій держава зменшує їх кількість, а скуповуючи – збільшує);

7) посилення зацікавленості працівників у кращому використанні засобів виробництва, економії електроенергії, сировини, зниження плинності робочої сили тощо;

8) обмежена відповідальність власників акцій, тобто вони не ризикують втратою свого майна, вкладами на банківських рахунках.

До негативних рис належать:

1) можливе банкрутсво мільйонів дрібних акціонерів під час кризи;

2) посилення контролю гігантських акціонерних компаній і великих акціонерів (через механізм купівлі конрольного пакету акцій) за іншими великими і середніми компаніями, завдяки чому створюється багатоступенева система залежності й контролю;

3) збільшення маси фіктивного капіталу, махінації на фондових біржах;

4) встановлення контролю за дрібним капіталом мільйонів акціонерів, внаслідок чого ще більше зростає могутність великих компаній в економіці та політиці;

5) використання акціонерної форми підприємництва як засобу економічного примусу для викупу нерентабельних філій, заводів, цехів (разом з їх боргами) трудовими колективами. А це змушує їх зменшувати заробітну плату, оплачувані відпустки, подовжувати робочий день тощо;

6) орієнтація інтересів переважної більшості акціонерів на швидке отримання високих дивідендів, а інтересів вищих менеджерів – на тривалий розвиток виробництва, стабільну виплату дивідіедів (проте дещо менших), внаслідок чого між ними виникають супуречності і навіть конфлікти.

5.Монополістичний капіталізм.

Домонополістичний капіталізм, який існував впродовж майже чотиртох столітть, на початку ХХ століття перетворився на монополістичний.

Основними економічними ознаками останнього є процес утвореня та панування монополій, злиття банківського монополістичного капіталу з промисловим і утворення фінансового монополістичного капіталу, економічний поділ світу міжнародними монополіями й територіальний поділ світу між великими державами і боротьба за його перерозподіл.

Монополістичний капіталізм виникає внаслідок діалектичного заперечення нижчої стадії, а отже, з утримання ним позитивних сторін індивідуального капіталу й акціонерної власності, внаслідок чого формується складніша система, в якій поєднуються різні форми власності (в т.ч.капіталу), відповідні форми і методи конкурентної боротьби, неоднакові механізми регулювання економіки, різні за обсягами ланки організованості та планомірності та інше, тому не може існувати повної монополізації економіки.

Водночас домінуючими є форми і методи, що виникають на вищій стадії, а тому з’являються нові економічні закони та суперечності. Такими законами є, передусім, породженнявисоким рівнем конкуренції виробництва монополій у різних сферах економіки (або процес монополізації економіки), зрощування банківського та промислового капіталу й утворення фінансового та промислового монополістичного капіталу.

Монополістичний капітал у політекономічному аспекті – це сукупність відносин власності між монополістичною буржуазією та найманими працівниками, з одного боку, власниками монополістичних та немонополістичних підприємств (які прямо чи опосередковано підпорядковані монополіям), з другого боку, у всіх сферах суспільного відтворення, спрямованих на привласнення монопольно високих прибутків.

Моноплістичний капітал є суспільною формою розвитку монополій (у т.ч.олігополій). найважливішими його елементами за сучасних умов є цінні папери, а формою економічної реалізації – привласнення монопольно високих прибутків.

Процес формування монополістичного капіталу розпочався у 90-х роках в Україні.

6.Фінансово-монополістичний капітал та фінансова олігархія.

Фінансово-монополістичний капітал означає процес зрощування банківських монополій та інших крупних фінансово-кредитних інститутів із нефінансовими монополіями (промисловими, торговельними, транспортними та ін.), у процесі якого посилюється контроль наймогутніших банків над промисловістю, торгівлею, сільським господарством та іншими сферами економіки.

Ця форма капіталу є, в основному тотожною до фінансового капіталу, проте перша назва є адекватнішою для відображення сутності названих процесів, оскільки поєднується з монополістичною природою капіталу.

Вперше в науковий обіг категорію “фінансовий капітал” увів німецький економіст Р. Гільфердінг. Він розглядав його як капітал, що перебуває у розпорядженні банків і застосовується промисловцями, зазначаючи при цьому, що “влада банкірів зростає, вони стають установниками і врешті-решт господарями промисловості”.

Ідеї Р. Гільфердінга про посилення залежності промисловості від влади банкірів і ленінські положення про зростання залежності промисловості та торгівлі від небагатьох банківських груп, від тресту банків підтверджуються дослідженнями сучасних західних економічстів про цей процес.

Персоніфікатором процесу формквання та розвитку фінансового капіталу є фінансова олігархія. Остання є верхівкою економічно панівного класу, яка зосередила у своїх руках більшу частину національного багатства, контроль над власністю, а отже, законодавчу, політичну та ідеологічну владу.у більшості наймогутнішим американських монополій основними акціонерами є фінансові інститути, могутні універсальні фінансові комплекси, насамперед, гігантські комерційні банки.

Основні методи економічного панування фінансової олігархії – “система участі”, особиста угода, підкуп вищих чиновників державного апарату, політичних діячів через фінансування виборчих компаній, надання у майбутньому високооплачуваних посад, корупція та ін. Фінансова олігпрхія привласнює основну частину монопольного прибутку.

Наступною формою еволюції капіталу на вищій стадії капіталізму є державно-монополістичний капіталізм. Останній притаманний вищому і останньому ступеню вищої стадії капіталізму – державно-монополістичному ступеню в межах національних економічних систем. Суспільною формою цього ступеня є державно-монополістичний капітал. Останній означає процес поєднання і зрощування державного капіталу з монополістичним, у процесі з якого відбувається їх діалектична взаємодія (взаємообумовленість, взаємопроникнення, взаємозаперечення) і формується та розвивається якісно нова форма капіталу, насамперед, в інтересах державно-фінансової олігархії. Персоніфікаторами цієї форми капіталу є, насамперед, вищі чиновники державного апарату та вищі менеджери державних підприємств, установ та організацій з одного боку, представники фінансової олігархії з другого боку.

Принципово новими категоріями, що відображають розвиток і функціонування державно-монополістичного капіталу у сфері обігу, є державний контракт, гарантований платоспроможний попит, лімітована ціна (ціна, за якою держава гарантує виробникам закупівлю певного виду товарів або послуг впродовж певного періоду), ціна субвенціонована (ціна, що встановлюється на рівні або нижче собівартості продукції внаслідок надання дотацій виробникам) та інше.

Державний капітал, доповнюючи та заперечуючи риси монополістичного капіталу, створює змішану економічну систему”.

Поняття “змішана економіка” запровадили у науковий оборот західні вчені зокрема, американський економіст Е. Хансен. Воно означало створення “держави добробуту”, що вимагає від держави певного перерозподілу національного доходу (на відміну від теорії соціально-орієнтованого господарства в інтерпретації Л. Ерхарда) через бюджет, запровадження певних форм національного планування, основою яких є оптимальне поєднання недержавної і державної власності.

7.Державне регулювання економіки та його межі.

В західній економічній літературі трапляється спрощене тлумачення цієї проблеми, що полягає в тому, що цими межами є досягнення такого ступеня втручання, коли витрати на державне регулювання перевищуватимуть позитивні результати від цього регулювання. Некоректність даного твердження в тому, що його автори не усвідомлюють неможливість самого існування сучасного капіталізму без широкомасштабного втручання в економіку.

Щодо одержавлення національного доходу, то оптимально допустимою верхньою межею є 60 – 65 %. Ця межа досягнена лише в Швеції, що є кільнісним виміром процесу соціалізації її економічної системи. Оскільки таке одержавлення здійснюється на десь 90% через оподаткування, то межі державного втручання залежить від соціально-економічних меж вилучення податків.

Оптимально допустимими межами державної власності на засоби виробництва за умов капіталізму є частка, приблизно 35%. Такої частки немає у жодній розвиненій капіталістичній країні світу, тому ця складова державного регулювання може ще посилюватись.

Американський економіст Б. Беквіт стверджує, що у 2200 році у США держава володітиме 90% всієї реальної власності.

Такої ж думки і американський науковець Р. Хейлброннер, який вважає, що ринковий механізм і приватна власність будуть істотно змінені або цілком замінені державною власністю та державним управлінням.

8.Соціально-економічний прогрес та історичні перспективи економічної системи змішаного капіталізму.

Соціально-економічний прогрес означає поступальний розвиток соціально-економічної системи, в якій органічно поєднані нацважливіші стикові підсистеми як економічної, так і соціальної систем. Такими підсистемами в межах економічної системи є виробничі відносини і господарський механізм, а в межах соціальної системи – відносини між класами, соціальними верствами і групами, а отже, між працею і капіталом.

Оскільки системною сутністю виробничих відносин є економічна власність, то історичною перспективою економіки змішаного капіталізму є посилення процесу соцалізації економічної власності. З погляду характеру відносин економічної власності у майбутьому найінтенсивніше розвиватимуться асоційовані форми власності трудових колективів як у межах окремих країн, так і між державами. Зростатиме частка профспілкової, кооперативної власності. У структурі сучасної корпоративної власності збільшуватиметься частка акцій трудящих. Оскільки однією з основ економічної свободи людини й надалі буде приватна трудова власність, то її значення зростатиме. Водночас поглиблення процесу усуспільнення виробництва і праці передбачає домінування колективних форм власності. Щоб узгодити це протирічча майбутнього прогресу особи та виробництва, необхідне поєднання індивідуального та колективного привласнення. Різні комбінації таких форм привласнення стануть іще однією тенденцією еволюції відносин власності.

У цілому розвитком цих процесів управлятиме закон соціалізації, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між доягненим рівнем розвитку технологічного способу виробництва, передусім, продуктивних сил, зростаючим усуспільненням виробництва і праці, з одного боку, та наростаючим підривом товарного виробництва, поступовим подоланням відчудженності найманих працівників від процесу праці, власності та економічної влади на мікрорівні в розвинених країнах світу – з другого, внаслідок чого відбувається еволюційне самозаперечення економічної системи капіталізму, що базується на експлуатації найманої праці.

Тема 10: Перехідна економіка та її закономірності.

Дата добавления: 2014-12-16