Розпорядження майновими правами на комерційну таємницю

У міжнародній і внутрішній торгівлі ліцензіями щорічно зростає значення ноу-хау, які все частіше стають єдиним предметом ліцензійних угод. При цьому кількість ліцензійних угод на "ноу-хау" зростає більш швидкими темпами, ніж на винаходи й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Зростання ролі і значення ноу-хау пояснюється тим, що в останні роки відтворення нової техніки (технології) стало практично неможливим без знання ноу-хау. Поряд з цим швидке скорочення термінів морального старіння нової техніки (технології) призвело до того, що фірми в цілому ряді випадків не подають заявки на винаходи, якщо в межах термінів морального старіння можна зберегти їх у таємниці, як "ноу-хау", і по кінцевій продукції, з якою виходять на ринки, їх не можна відтворити.

Збільшенню кількості ліцензійних угод на "ноу-хау" сприяє і те, що на практиці систематично зростає кількість відомостей, стосовно "ноу-хау", на які укладають ліцензійні угоди. Зараз рідко укладається ліцензійна угода без "ноу-хау", для чого є й інші численні причини.

Перехід до ринкових відносин в області досліджень і розробок, їх промислового освоєння і використання, сервісу й удосконалення нової техніки і технології різко активізував внутрішню і зовнішню торгівлю ліцензіями на "ноу-хау". Торгівлі "ноу-хау" надається велике значення у взаєминах не тільки між розроблювачами нової техніки і її виробниками, але і при здійсненні інших товарних угод на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Поширення продажів "ноу-хау", особливо по супутнім ліцензійним угодам, різко підвищує ефективність внутрішньої і зовнішньої торгівлі ліцензіями. Практично ноу-хау стало обов'язковим предметом абсолютної більшості ліцензійних угод, що укладаються, та й багатьох інших зовнішньоторговельних операцій.

Збереження "ноу-хау" в таємниці повинне бути організовано таким чином, щоб його конфіденційність не стримувала поширення науково-технічних знань, необхідних для розроблювачів нової техніки, технології і матеріалів, іншими словами, щоб конфіденційність ноу- хау не стала стримуючим фактором науково-технічного прогресу в країні.

Реалізація ноу-хау як усередині країни, так і за її межами повинна здійснюватися за ліцензійними угодами (звичайним чи супутнім) із забезпеченням строгого режиму його використання контрагентами і запобіганням неправомірного його використання ким би то не було як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

2.8. Договір комерційної концесії (франчайзинг)

У багатьох країнах світу одержала поширення особлива форма комплексного ліцензування, в якій знак для товарів і послуг, комерційна таємниця та інші об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватись в комплексі. Це договір про франчайзинг (англ. franchise) або договір комерційної концесії (англ. сопіїагі of commertial concession). Використовуватись можуть як зареєстровані так і не зареєстровані об'єкти, комерційний досвід, ділова репутація та т.п.

За договором комерційної концесії одна сторона (суб'єкт прав інтелектуальної власності) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних 86 марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

На відміну від інших договорів, сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути виключно фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі (у разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним) та підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію суб'єкта прав інтелектуальної власності. Якщо суб'єкт прав інтелектуальної власності зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Як і у випадку з іншими об'єктами інтелектуальної власності, у випадках, передбачених договором комерційної концесії, користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому суб'єктом прав інтелектуальної власності комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правовласником або визначених договором комерційної концесії. Визнання недійсним договору комерційної концесії має наслідком недійсність договору комерційної субконцесії.

За договором франчайзингу, суб'єкт прав інтелектуальної власності зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників із питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

Саме суб'єкт прав інтелектуальної власності, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії, зобов'язаний:

1) забезпечити державну реєстрацію договору;

2) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

3) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Користувач, зі свого боку зобов'язаний:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення суб'єкта прав інтелектуальної власності визначеним у договорі способом;

2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) суб'єктом прав інтелектуальної власності;

3) дотримуватися інструкцій та вказівок суб'єкта прав інтелектуальної власності, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правовласником;

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у суб'єкта прав інтелектуальної власності;

5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правовласника за договором комерційної концесії;

6) не розголошувати секрети виробництва правовласника, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

Поряд з вищезазначеними, в договорі комерційної концесії можуть бути передбачені особливі умови, такі як:

1) обов'язок суб'єкта прав інтелектуальної власності не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх

використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;

2) обов'язок користувача не конкурувати з суб'єктом прав інтелектуальної власності на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правовласником прав;

3) обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правовласника;

4) обов'язок користувача погоджувати з правовласником місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення;

5) умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі.

Умова договору, відповідно до якої суб'єкт прав інтелектуальної власності має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною.

Треба зазначити, що суб'єкт прав інтелектуальної власності несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем.

Особливою умовою цих правовідносин є те, що кожна із сторін у договорі комерційної концесії, строк якого не встановлений, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором. Розірвання договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації, в органі, що реєстрував його укладення.

Договір комерційної концесії також припиняється у разі:

1) припинення права правовласника на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;

2) оголошення суб'єкту прав інтелектуальної власності або користувача неплатоспроможним (банкрутом).

Проте перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правовласника до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії.

Ще одна цікава особливість цього виду договорів в тому, що у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правовласника, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення суб'єкта прав інтелектуальної власності, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правовласнику плати.

Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором (наприклад, суб'єкт прав інтелектуальної власності втратив права на деякі з класів МКТП, які раніше захищались знаком), дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правовласнику плати, якщо інше не встановлено договором.

Дата добавления: 2014-12-16