Загальні риси і положення ліцензій та ліцензійних договорів

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності шляхом надання ліцензій є досить специфічною діяльністю і суттєво відрізняється від інших видів правових та економічних відносин. Ба­гато особливостей мають і самі ліцензійні договори, що також значно відрізняються від інших комерційних контрактів, зокрема від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку — договорів закупівлі-продажу і постачання товарів.

Існують різні думки щодо торгівлі ліцензіями, по-різному виз­начається поняття ліцензійного договору, немає його офіційного виз­начення у законодавствах більшості країн світу. Так М.Л.Городисский і І.Д.Іванов дають визначення ліцензії як об'єкта комерційної справи, що означає дозвіл на використання винаходу, технологічного процесу, рецепта, досвіду, секретів виробництва, оригінальних ідей і т.п. Богу­славский М.М., характеризуючи ліцензійні угоди, відзначає, що за лі­цензійним договором за визначену винагороду дається право на виробництво і продаж механізмів, устаткування, приладів, а також на використання технологічних чи процесів способів, в основу яких по­кладені чи винаходи інші науково-технічні досягнення. Ліцензією на­зивається сам дозвіл на використання винаходу. Цей же автор дає більш широке поняття ліцензійного договору: «Під ліцензійним дого­вором варто розуміти договір, за яким одна сторона (ліцензіар) зо­бов'язана забезпечити іншій стороні (ліцензіату) таке положення, 100 фактичне і правове, при якому ліцензіат практично може впровадити у виробництво і використовувати визначене технічне рішення на умо­вах і в межах, установлених договором, а інша сторона зобов'язана сплатити за це відповідну винагороду чи надати компенсацію в іншій формі».

З юридичної точки зору, під ліцензійною угодою в діловій прак­тиці розуміється угода, відповідно до якого власник патенту (ліцен- зіар) видає своєму контрагенту (ліцензіатові) дозвіл (ліцензію) у визначених межах використовувати свої патентні права, причому в цих межах патент в однаковій мірі захищає операції як патентовлас- ника, так і покупця ліцензії (І.Д.Іванов і Ю.А.Сергєєв).

Французький юрист П.Рубье так визначає поняття ліцензійного договору: «Договір про надання ліцензії — це такий договір, за яким власник монопольного права на експлуатацію ліцензії надає іншій особі у повному обсязі або частково своє право на експлуатацію. До­говір цього виду найчастіше буває за винагороду і припускає обов'язок ліцензіата передати визначену суму грошей, як правило, у формі пе­ріодичної орендної плати».

Визначення, надане в Цивільному Кодексі України є тим пра­вовим поняттям, яким ми будемо оперувати надалі з юридичної точки зору, проте розглядатись і ліцензія і ліцензійні договори будуть в двох вимірах: з одного боку як правові поняття, а з іншого - як комерційні, згідно звичаїв та практики міжнародної ліцензійної торгівлі.

Треба зазначити, що ліцензійні договори характеризуються перш за усе наявність певного ризику для обох його сторін. Для лі­цензіата цей ризик полягає в тому, що неможливо наперед з певністю визначити економічну (власне комерційну) цінність прав, які він при- дбаває, а для ліцензіара ризик в можливості отримати за передані права зиск значно менший, ніж він міг би отримати самостійно ко- мерціалізуючи цей об'єкт.

Ліцензійний договір, за своїм змістом, представляє собою су­купність прав і обов'язків та порядок їх виконання. Для того, щоб лі­цензійний договір був укладений і мав законну силу, необхідно, як мінімум, виконання таких умов:

- спроможність сторони укладати договір;

- згода сторони, що взяла на себе зобов'язання;

- однозначність і повне розуміння сторонами змісту зобов'язань;

- однозначність волевиявлення сторін.

Під спроможністю сторони укладати договір розуміється:

а) сторона, яка пропонує об'єкт для ліцензування повинна мати відповідні права на цей об'єкт.

б) договір від імені юридичної особи має право підписувати особа, яка має відповідні повноваження;

в) у випадку співвласників, договір укладається із всіма спів­власниками, або з тими, які діють за дорученням решти власників;

г) представництво повинно базуватись на довіреності;

д) фізична особа - сторона договору, повинна володіти ци­вільною дієздатною. Якщо фізична особа є недієздатною або непов­ністю дієздатною, то інтереси цієї особи у ліцензійних відносинах будуть представляти їх батьки (усиновителі) або опікун чи піклуваль­ник. Причому, якщо стороною в ліцензійному договорі є особа від 15 до 18 років, то укладати договір буде вона сама, але для юридичної дійсності такої угоди повинна бути згода батьків (усиновителів) або пі­клувальника.

Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені патентними законами України, отже вони також можуть бути учасниками ліцензійних пра­вовідносин. Законодавчо закріплене тільки єдине обмеження щодо іноземних громадян та осіб без громадянства - реалізація останніми своїх прав через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних по­вірених). Втім, це обмеження діє лише за умови, що особа постійно проживає чи має постійне місцезнаходження поза межами України.

В минулому деякими напрямками юридичної думки надання ліцензії розглядалось в якості відмови правовласника від його права забороняти саме ліцензіату використовувати даний об'єкт інтелек­туальної власності, зберігаючи цю заборону для усіх інших суб'єктів.

В сучасних доктринах і в судовій практиці в основному побутує думка, у відповідності до якої надання виключної або невиключної лі­цензії означає надання ліцензіату позитивного права на викори­стання такого об'єкта.

Насправді вирішення цього питання визначає певні практичні наслідки. Якщо розглядати ліцензію, як відмову від права заборони, то сутність цього зобов'язання буде полягати в бездіяльності. Якщо ж розглядати ліцензію, як передачу ліцензіаром позитивного права, то з його боку буде недостатньо утримуватись від якихось дій спрямо­ваних на запобігання використанню ліцензіатом цього об'єкту, але ще й покладає на нього обов'язок зробити усе можливе для забезпечення ліцензіату можливості такого використання. Тільки позитивне право використання обумовлює зобов'язання ліцензіара та можливу його відповідальність за недоліки наданої ліцензії.

Дата добавления: 2014-12-16