Відмінність ліцензійного договору від інших цивільних правовідносин

До сьогодні немає однозначної думки щодо правової природи ліцензійного договору. Як в юридичній науці так і в судовій практиці застосовувались різні концепції. Цей договір відносили і до договорів купівлі-продажу, і до договорів найму і до договорів оренди і до дого­ворів товариства. Були думки, що договір ліцензії є не якимось само­стійним видом договорів, а лише узагальненою назвою різних форм використання прав на об'єкт інтелектуальної власності без втрати пра- вовласником прав на цей об'єкт. В залежності від фактичного складу правовідносин, до таких договорів застосовувались правові норми, що здійснювали регулювання певних типів договорів.

Проте ліцензійний договір не може бути однозначно визнаним договором купівлі-продажу, оскільки ліцензіар не передає ліцензіату право власності на об'єкт в повному обсязі, а лише передає йому одне з майнових прав - право на використання твору. При такому роз­ділі усього комплексу прав, що належить правовласнику на окремі правомочності не можливо сказати про його продаж, тому що інші пра­вомочності залишаються у правовласника. Навіть у випадку надання виключної ліцензії, коли сам правовласник не може самостійно ко­ристуватись об'єктом інтелектуальної власності, неможливо говорити про передачу власності, так як правовласник залишається формаль­ним носієм цих прав, тобто незмінним залишається титул власника.

На відміну від купівлі-продажу, ліцензійний договір не є правовідно- шенням зустрічного обміну, а являє собою зобов'язувальні правовід­носини, що продовжуються на протязі певного періоду часу.

Ліцензійний договір, за своєю природою, дуже схожий з дого­вором найму чи оренди, тим більше, що чинне цивільне законо­давство України передбачає можливість для майнових прав бути предметом договору найму. Але, суттєва відмінність полягає в тому, що за договором найму майно чи майнові права надаються одній особі, а при надання невиключної ліцензії, майнове право може на­даватись невизначеному колу осіб.

Що стосується взаємовідносин ліцензіара та ліцензіата та їх віднесення до категорії господарських товариств, то з цим також важко погодитись з наступних міркувань. Хоча з одного боку може зда­тись, що зазначені правовідносини є схожими (особа надає в корис­тування товариству майнові права, отримуючи взамін певну винагороду у вигляді дивидентів) немає одного з основних критеріїв віднесення договору до договорів товариства - відсутність спільної цілі, наявність якої законодавство відносить до суттєвих умов статут­ної діяльності товариства. В рамках же ліцензійного договору, сторони мають, як правило, різні цілі. Хоча, за певних обставин, ліцензійний договір може досить щільно наближатись до договору товариства (на­приклад, при внесенні об'єкта інтелектуальної власності в якості внеску в статутний фонд товариства) все ж ці договори не є ідентич­ними.

Варто також відрізняти ліцензію на виготовлення (тиражу­вання) продукції під ліцензією від договору підряду на виготовлення такої продукції. Деякі фахівці вважають, що у конкретній судовій справі ці договори відрізнити буває досить важко і лише аналіз договору по усій сукупності його умов може вирішити це питання. Договір підряду характеризується тим, що особа, яка здійснює виробництво отримує право лише на виготовлення а не на використання об'єкту, тобто при­сутній негативний аспект ліцензії. Позитивний же аспект ліцензії від­сутній - надання права на виготовлення лише усуває протиправність такої дії. Господарський ризик в ліцензійному договорі несе ліцензіат, а в договорі підряду виконавець бере на себе лише звичайний ризик, а ризики за продукцію по ліцензії, її збут, реалізацію та таке інше ле­жить на замовникові.

Дата добавления: 2014-12-16