Виключна, одинична, невиключна ліцензії

Виключна ліцензія надає ліцензіату практично монопольну по­зитивну правомочність використовувати у відповідному обсязі надані йому права на певному ринку. Виключна ліцензія може залишити лі- цензіару лише формальне, титульне володіння правом на об'єкт інтеблектуальної власності, а майнові права використання об'єкта пе­реходять до ліцензіата.

Необхідно відрізняти виключну ліцензію від продажу прав, в результаті якої продавець втрачає усі, в тому числі і формальні права. Ліцензійний договір, на відміну від договору купівлі-продажу не є об­мінною угодою, яка здійснюється зазвичай шляхом зустрічного вико­нання вимог, а являє узгоджені на певний термін (термін дії авторського права чи охоронного документу) розтягнуті в часі (про- довжуємі) зобов'язальні правовідносини. При ліцензійному договорі, в основі якого лежить виключне право дозволяти використання об'єкту інтелектуальної власності, виникає питання, чи стосується така виключна ліцензія лише сторін договору (зобов'язальне право) чи вона діє також і по відношенню до третіх осіб. Це питання має прак­тичне значення, наприклад, при вирішенні питання правонаступниц- тва, видачі наступних ліцензій та захисту прав.

Виключний характер ліцензії визначає в більшості випадків її оцінки як квазіречового чи речового права. Є думка, що виключна лі­цензія являє собою абсолютну правомочність хоча, на думку інших авторів, ця позиція не змінює суті справи, так як речове право є скла­довою частиною абсолютних прав. Виключна ліцензія надає ліцен­зіату в межах договірних умов діюче проти будь-якої особи право виключення, яке складається з монопольного права використання об'єкту, а також негативного права заборони, яке діє по відношенню до третіх осіб. Вірніше, право заборони ліцензіат має реалізовувати фактично через ліцензіара, якщо ліцензійним договором разом з пе­редачею прав на використання не передбачено передачу прав пере­шкоджати неправомірному використанню об'єкта, в тому числі забороняти таке використання.

Проте, у всякому випадку, при наданні виключної ліцензії ап­ріорі таке право забороняти виникає у ліцензіата по відношенню до лі­цензіара у сфері застосування ліцензії. Якщо ліцензіар має намір, незважаючи на існування виключної ліцензії сам використовувати об'єкт, він повинен залишити за собою таке право та обумовити його в ліцензійному договорі, тоді, фактично, це вже буде не виключна, а одинична ліцензія. В іншому випадку, при використанні ліцензіаром об'єкту, на який він надав виключну ліцензію, ліцензіат може подавати позов щодо припинення таких дій та відшкодування збитків.

Виключна ліцензія може бути надана як на усю територію дії майнових прав, так і на їх певну частину. Тобто виключна ліцензія, може бути не єдиною, вона може бути обмежена за територією, часом чи змістом. Характерним є лише те, що чи то на територію, чи на час, чи за обсягом прав ліцензіат має монопольне право. В деяких випадках може виникнути необхідність визначити, чи є ліцензія ви­ключною чи вона вже невиключна. Критерієм при вирішенні цього пи­тання завжди слугує відповідь на питання, чи отримав ліцензіат по відношенню хоча б до якоїсь з умов використання виключне право, чи ні.

Враховуючи зазначене, доцільно при укладанні ліцензійних до­говорів виключної ліцензії найменувати їх, як такі. Якщо не досягнуто прямої домовленості про назву договору, необхідно застосовувати тлумачення змісту договору. Сигнальними положеннями, які вказують на наявність виключної ліцензії, можуть слугувати зобов'язання лі­цензіара не надавати інші ліцензії (при відсутності вже наданих лі­цензій), надання ліцензіату права видавати субліцензії, або права притягати порушників прав до відповідальності.

Останнім часом все більше розповсюдження в діловій прак­тиці набуває одинична, або як її ще називають, одноосібна ліцензія. На відміну від виключної ліцензії, коли виключно ліцензіат може ви­користовувати об'єкт інтелектуальної власності і навіть ліцензіар не має право його використовувати, у випадку одиничної ліцензії тільки ліцензіату надається право використання об'єкту в певній сфері, в якій ліцензіар також залишає за собою право використання об'єкту. Це один з варіантів виключної ліцензії, і деколи її називають "напів- виключною ліцензією". Виключність ліцензії, в основному не втрача­ється в зв'язку з збереженням за ліцензіаром права самостійно використовувати об'єкт інтелектуальної власності.

У випадку, якщо ліцензіар незважаючи на видачу виключної лі­цензії, має намір самостійно використовувати об'єкт, то він повинен це прямо обумовити ліцензійним договором. Право ліцензіара на безпо­середнє використання об'єкту інтелектуальної власності може також випливати за певних обставин з мовчазної згоди сторін, наприклад, якщо на момент укладення ліцензійної угоди ліцензіар вже викорис­товує цей об'єкт і ліцензіат знав чи повинен був знати про це. Особ­ливо часто таке питання може виникати при розробці об'єктів інтелектуальної власності, які ліцензіар вже втілив на своєму підпри­ємстві і використовує їх в виробничому процесі. Для запобігання ви­никненню спорів між сторонами, можна порекомендувати у випадку, коли ліцензіар ще до надання виключної ліцензії на певній території сам використовував об'єкт, все ж закладати в договори ясні та зрозу­мілі умови про види та подальші його обсяги використання, щоб за­значити, чи дійсно ця ліцензія є виключною, чи, незважаючи на назву, це одинична ліцензія.

В силу невиключної (простої) ліцензії ліцензіату надається лише право користування, що не виключає прав третіх осіб. Сторони договору мають взаємні права і обов'язки в договірних зобов'язу- вальних відношеннях, таким чином проста ліцензія є зобов'язуваль- ним правовідношенням, яке діє по відношенню до його учасників. На відміну від виключної ліцензії неможливо розглядати права ліцензіата за невиключною ліцензією як речові або квазіречові. При простій лі­цензії ліцензіар може сам виробляти і реалізовувати продукцію та ви­давати довільну кількість невиключних ліцензій. При наданні наступних ліцензій, за домовленістю сторін можуть накладатись певні обмеження, враховуючи добросовісні правила ведення бізнесу та ді­лові звичаї.

Питання щодо вибору виду ліцензії, яка надається, залежить, перш за все, від обсягу ринку і від самого об'єкту промислової влас­ності. Невиключні ліцензії надаються, як правило, утих випадках, коли є постійний попит на «продукцію по ліцензії», а наявність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати їх реалізації. Виключні ліцензії краще надавати у тих випадках, коли ринок збуту продукції невеликий, а об'єкт промислової власності має обмежену сферу використання. Одиничні ліцензія зустрічається досить рідко, як правило, вона нада­ється на нові фундаментальні дослідження, які потребують значних витрат, тривалого строку здійснення, та на об'єкти які використову­ються у одній високомонополізованій галузі.

В вітчизняній комерційній практиці найбільш розповсюдже­ними є невиключні ліцензії. Однак, як вже зазначалось, договори виключної і невиключної ліцензії у «чистому вигляді» зустрічаються по­рівняно рідко. Деякі законодавства (наприклад в Бельгії, Голландії) передбачають тільки прості ліцензії, а інші (Японія) - тільки виключні ліцензії. Тому необхідно при укладенні ліцензійного договору, особ­ливо з іноземними суб'єктами вказувати в них не тільки правову назву такого договору (виключна, невиключна), але і, щоб запобігти непо­розумінь, точно та докладно визначити об'єм і характер прав, які пе­редаються, та інші умови договору.

Дата добавления: 2014-12-16