Договір приєднання, як форма ліцензійного договору

За загальним правилом, у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності (конкретні права, що надаються за договором, способи вико­ристання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сто­рони вважають за доцільне включити у договір. Такий підхід виправ­даний для першого виду - одиничних, унікальних, створених на замовлення програм.

Що стосується комп'ютерних програм "широкого вжитку", то за­галом неможливо дотриматись умов, зазначених, як суттєві для лі­цензійного договору у п.3 статті 1109 ЦК України, насамперед через неможливість визначити порядок і строки виплати плати за викорис­тання цього об'єкта. Примірники комп'ютерних програм, разом з пись- мовими ліцензіями, розповсюджуються через торгівельну мережу, в якій і виникає кінцева сума плати за користування комп'ютерною про­грамою.

В основному правовласники розповсюджують так званий "ко­робковий продукт" - примірники комп'ютерної програми на електрон­ному носієві, до якого додається ліцензія на паперовому носієві. І хоча в нашому законодавстві, як ліцензійний договір, так і ліцензія відно­сяться до договорів щодо розпорядження майновими правами інте­лектуальної власності, споживач, що купує такий продукт, не має можливості вносити будь-які зміни до ліцензії, чи заперечувати будь- які положення запропонованого йому договору.

Фактично, має місце приєднання ліцензіата до ліцензійного договору. Відповідно до законодавства, договором приєднання є до­говір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Найсут­тєвішою ознакою такого способу укладення договору є саме можли­вість приєднання тільки до договору "в цілому", без можливості виключення чи доповнення його певними умовами.

Укладення договору як спільного юридичного акта його учас­ників, погодження між ними умов договору загалом відбувається у два етапи:

1. внесення пропозиції однією стороною укласти договір (оферта);

2. прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Ліцензійний договір, який зазвичай разом з коробковим про­дуктом пропонується ліцензіаром, відповідає зазначеним визначен­ням, проте укладання цього специфічного договору проходить у три етапи. Оферта договору здійснюється шляхом пропонування через торгівельну мережу до придбання примірника комп'ютерної програми (включаючи рекламування, розповсюдження через дилерів та т.п. дії), акцепт виражається у факті придбання кінцевим споживачем такого продукту в торгівельній мережі, а безпосередньо факт приєднання здійснюється шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме установку та інсталяцію комп'ютерної програми на комп'ютер користувача.

Так, в ліцензійній угоді з кінцевим користувачем до комп'ютер­ної програми "Office 2003", виробництва корпорації "Майкрософт", за­значено: "Встановлюючи, копіюючи чи іншим чином використовуючи продукт, Ви тим самим погоджуєтесь з положеннями і умовами цієї лі­цензійної угоди. Якщо Ви не згодні з положеннями и умовами цієї лі­цензійної угоди, не встановлюйте і не використовуйте даний продукт: Ви можете повернути його особі, у якої придбали продукт і отримати назад сплачені Вами кошти".

Характерними рисами ліцензійного договору приєднання є і суб'єктний склад. Однією стороною завжди є правовласник, суб'єкт господарювання, який, як правило, займає монопольне або домінуюче положення на ринку певних комп'ютерних програм (яскравий приклад - корпорація "Майкрософт" та її продукти "Office" та "Windows"), а іншою - споживач такого продукту. Цей договір є неприємним виклю­ченням з інших видів договорів через відсутність, як такого, самого факту договору, в розумінні процесу досягнення обопільної згоди, та повністю порушує принцип свободи договору.

Крім того, необхідно розглянути ще й аспект, пов'язаний з гос­подарським обігом комп'ютерних програм. Якщо правомірно реалі­зується примірник комп'ютерної програми, це в жодному разі не передбачає за собою передачу авторських прав, як це і передбачено положеннями законодавства про те, що авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного та відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки. В такому ви­падку є цілком правомірним нарахування в повному обсязі податків, як у разі здійснення певної товарної операції. Проте, як видно з ви- щенаведеного приклада по компанії "Майкрософт", правовласник про­понує приєднання до ліцензійного договору, чим власне підтверджує надання користувачу права на використання комп'ютерної програми певним чином та за певних умов, тобто має місце "надання права на користування будь-яким авторським правом на... комп'ютерні про­грами".

Це саме стосується і створення програм на замовлення. Є до­сить поширеною ситуація, коли замовник, сплативши за створення об'єкту на замовлення, фактично отримує в користування примірник програми, який він може використовувати лише шляхом отримання корисних властивостей такого об'єкту, без будь яких власне авто­рських прав, а усі авторські права залишаються у розробника.

В такому випадку треба зазначити, що при комерційному вве­денні в обіг правомірно відтвореного примірника комп'ютерної про­грами фізична або юридична особа, яка правомірно володіє таким примірником, має право без письмового дозволу автора (чи іншої особи, яка володіє майновими авторськими правами) на користування такою комп'ютерною програмою за її прямим призначенням. В такому випадку застосування примірника комп'ютерної програми за її пря­мим призначенням, з метою отримання її корисних властивостей, не являється використанням твору, а є користуванням (експлуата­цією) примірником комп'ютерної програми.

Дата добавления: 2014-12-16