Механізми управління відходами 1 страница

«Управління відходами» являє собою досить новий напрям людської діяльності, стрімкий розвиток якого спостерігається починаючи з останніх десятиріч ХХ-го століття.

Необхідність в організації управління відходами є результатом конфлікту між виробничо-господарською діяльністю людини і НПС, який призвів до порушення сталості біосфери. Становлення цього напряму діяльності людини слід розглядати як наслідок природної еволюції біосфери на шляху її переходу до нового етапу розвитку – ноосфери, який припускає розумне регулювання відносин між людиною та природою.

У світовій практиці «управління відходами» визначається терміном «Waste Management», який означає організацію поводження з відходами з метою зниження їх впливу на здоров'я людини і стан довкілля.

Проте у вітчизняній нормативно-правовій базі термін «управління відходами» відсутній. Чинне законодавство України оперує більш вузьким поняттям – «поводження з відходами», що визначається як дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за такими операціями та нагляд за місцями видалення.

В широкому розумінні управління – це процес, який забезпечує досягнення відповідної мети.

Метою управління відходами є поводження з ними, яке відповідає економічним, соціальним і екологічним нормам та вимогам, що визначені діючим законодавством. Отже, під управлінням відходами слід розуміти цілеспрямований вплив на діяльність, в процесі якої утворюються відходи, а також на діяльність щодо збору, використання, знешкодження, транспортування, розміщення відходів з метою покращення якості життя населення та зменшення забруднення НПС.

Управління відходами являє собою цілісну сукупність методів та інструментів управління, за допомогою яких організуються, регулюється та координуються процеси поводження з відходами, забезпечується належний рівень екологічної безпеки виробництва і споживання, відтворюється якість специфічного суспільного блага – НС.

Як складова цілеспрямованого процесу досягнення та підтримки екологічно допустимих та економічно доцільних стандартів якості довкілля управління відходами здійснюється за допомогою відповідних механізмів – сукупності засобів (форм, методів та інструментів) впливу.

В світі існує три типи механізмів управління відходами: м’який; стимулюючий; жорсткий.

М’який механізм управління відходами характеризується встановленням гнучких екологічних рамок щодо економічного розвитку. Він спрямований на пом’якшення наслідків небезпечних ситуацій, обумовлених наявністю відходів, здійснення стабілізаційних та компенсаційних заходів, інформування населення про стан НПС, про небезпеку тих чи інших видів відходів та про негативні результати забруднення ними довкілля. Цей тип механізму управління націлений на боротьбу з наслідками утворення та накопичення відходів, а не з причинами їх виникнення.

Стимулюючий механізм управління відходами базується на використанні економічних засобів впливу щодо формування екологічних орієнтирів та пріоритетів у виробників відходів. Він сприяє впровадженню сучасних ресурсозберігаючих технологій, утилізації відходів, збільшенню витрат на охорону НС. За допомогою стимулюючого механізму зростає економічна зацікавленість підприємств у зменшенні кількості відходів, які утворюються та/або накопичуються, дотриманні екологічних норм та стандартів. За рахунок використання такого механізму має відбуватися попередження виникнення складних та небезпечних ситуацій, обумовлених утворенням та накопиченням відходів.

Жорсткий механізм управління відходами характеризується як пригноблюючий, що за рахунок використання прямих заходів державного регулювання перешкоджає розвитку окремих галузей економіки та виробництв, діяльність яких пов’язана з утворенням великої кількості відходів або із зростанням рівня екологічної небезпеки внаслідок їх токсичності.

Стимулюючий та жорсткий механізми управління відходами реалізуються через економічні та адміністративні інструменти, м’якому механізму – здебільш притаманні інформаційні інструменти. Проте в повсякденному житті дані механізми управління не існують у чистому вигляді. На практиці використовується комбінація відповідних методів та інструментів, які складають основу того чи іншого механізму управління відходами.

Метод управління – це сукупність прийомів та способів впливу на об’єкт управління для досягнення поставленої мети, які за змістом поділяються на адміністративні, економічні та соціально-психологічні.

Адміністративні методи управління відходами уявляють собою сукупність заходів юридичного (нормативно-правового) впливу примусового характеру. Основною формою їх реалізації та застосування є розпорядництво і оперативне втручання в процес управління відходами з метою координації дій учасників управління щодо досягнення відповідних цілей. Ці методи відрізняються від інших методів управління відходами чіткою адресністю директив, обов’язковістю виконання розпоряджень та вказівок. Наслідком невиконання нормативно-правових вимог щодо поводження з відходами є покарання (заборона діяльності, штрафи тощо).

Економічні методи управління відходами є заходами непрямої дії, що визначають поведінку виробників відходів через вплив на їх економічні інтереси. Відмінністю економічних методів від адміністративних є те, що дії суб’єкта господарювання не скуті жорсткими стандартами поведінки. Обрана стратегія базується на аналізі власних витрат і результатів, проте зовнішні параметри (наприклад, ставки екологічного податку за розміщення відходів), що є об’єктами централізованого регулювання, жорстко фіксуються. Економічні методи забезпечують виробнику відходів досягнення мети управління на підставі вільного вибору альтернатив поводження з відходами. Приклади визначення розмірів шкоди від забруднення і засмічення земельних ресурсів при розміщення відходів наведені у Додатку В.

Соціально-психологічні методи управління відходами – це способи впливу, які базуються на використанні об’єктивних закономірностей функціонування та розвитку суспільства, знань щодо особливостей характеру, своєрідності образу життя людини. Дані методи відрізняються від інших своєю мотиваційною спрямованістю. Формами їх реалізації є переконання, роз’яснення і популяризація цілей та змісту управління відходами, заохочення і стягнення, урахування психологічних особливостей характеру й орієнтації людини, особистий приклад тощо. За допомогою соціально-психологічних методів здійснюється напрацювання й підтримка певних переконань, духовних цінностей, моральної позиції, психологічного настрою людини щодо вирішення проблеми відходів.

Інструменти управління – це конкретні засоби досягнення мети управління. Отже, інструментами управління відходами можна вважати будь-які дії (важелі впливу), що спрямовані на вирішення завдань в сфері поводження з відходами. Зазвичай їх поділяють на адміністративні, економічні та інформаційні.

Вибір інструментів управління відходами здійснюється за принципами:

- ефективності (соціально-економічної доцільності переробки відходів);

- справедливості (обґрунтованому застосуванні каральних і стимулюючих заходів);

- здійсненності (наявності засобів і необхідного об'єму даних для обґрунтування, розрахунку і контролю над дотриманням вимог);

- гнучкість (здатність змінюватися залежно від економічних умов);

- стимулювання (орієнтування виробників на пошук природоохо-ронних рішень, як-то технологій, матеріалів, інвестування в наукові розробки, що обмежують утворення відходів);

- соціально-політичної прийнятності (ступеня підтримки та згоди з боку різних шарів суспільства на вживання інструмента).

Адміністративні інструменти управління відходами – це засоби прямого державного втручання в сферу поводження з відходами, що мають забезпечити дотримання норм екологічного законодавства через здійснення функцій планування, контролю та регулювання. Їхніми відмінними особливостями є примусовість, чітке визначення програми дій (завдання, порядок та термін здійснення, необхідні ресурси, умови та обмеження), необхідність жорсткого дотримання нормативно-правових вимог щодо поводження з відходами.

До інструментів адміністративного управління відходами відносяться:

- законодавчо-нормативні документи, що регламентують поводження з відходами;

- нормування утворення та розміщення відходів;

- стандартизація в сфері поводження з відходами;

- паспортизація відходів;

- моніторинг відходів;

- екоаудит відходів;

- ліцензування діяльності в сфері поводження з відходами;

- цільові програми поводження з відходами (національні, регіональні та місцеві).

Вітчизняна система екологічного законодавства, що стосується регулювання поводження з відходами, базується на конституційних засадах. Саме вони встановлюють основні принципи екологічно безпечного природокористування, права і обов’язки громадян, відповідні повноваження законодавчої та виконавчої гілок влади щодо охорони довкілля.

У сфері еколого-правового регулювання рамковим є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який заклав правові, економічні та соціальні основи організації охорони НПС, зокрема і щодо відходів. Цим законом у законодавче поле введено дозвільний порядок «захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів», встановлено плату за їх утворення та розміщення, запроваджено законодавчу норму щодо лімітів розміщення відходів.

Статус базового закону, яким регулюється поводження з відходами, має Закон України «Про відходи». Крім нього, до базових нормативно-законодавчих актів відносять Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Кодекс України про надра, Земельний кодекс, Податковий кодекс, а також низку відповідних Постанов КМУ: «Про впорядкування контролю за трансграничним перевезенням відходів і їх утилізацію/видаленням», «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини …», «Про затвердження порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів», «Про затвердження Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів» тощо.

Закон України «Про відходи» є базовим, оскільки регулює відносини, що стосуються всіх видів відходів. Згідно нього, особливості поводження з деякими окремими видами відходів віднесено до компетенції додаткових законодавчих актів, наприклад законів України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», «Про металобрухт», «Про поводження з радіоактивними відходами» та ін.

Закон України «Про відходи» визначає:

- основні принципи та напрями державної політики в сфері поводження з відходами;

- правові, організаційні та економічні основи діяльності, пов’язаної з попередженням утворення відходів та з екологічно безпечним їх видаленням чи утилізацією;

- понятійну базу, гармонізовану до загальноєвропейської;

- права власності на відходи тощо.

Сьогодні поводження з відходами в Україні регулюється цілою низкою нормативно-правових документів (законів, нормативних актів на рівні КМУ, регуляторних документів міністерств і інших відомств, а також ратифіковані Верховною Радою України міжнародні конвенції (див. підрозділ 2.2).

Нормування в сфері поводження з відходами – це визначення обмежень щодо утворення та розміщення відходів на рівні максимально допустимого впливу людини на НПС, що забезпечує техногенно-екологічну безпеку та раціональне поводження з ресурсами.

Нормування утворення відходів пов’язано із загальною організацією виробничого процесу, нормуванням використання матеріально-сировинних ресурсів.

Регулювання природоохоронних і природоресурсних відносин за допомогою нормування відходів здійснюється через розроблення та впровадження науково обґрунтованих нормативів – кількісних показників, які визначають межі антропогенного тиску на довкілля та забезпечують досягнення балансу між рівнем шкідливого впливу відходів на НС і здатністю останнього до відновлення. Вони виконують функції як екологічних, так і технологічних показників, а також характеризують ефективність використання ресурсів та екологічність технологій, продукції, процесів, робіт.

В якості екологічних показників нормативи утворення відходів спрямовані на зниження антропогенного навантаження на довкілля і відповідних ризиків, враховуючи довгострокові наслідки та їх пріоритети над короткостроковими.

Крім того, впровадження нормативів утворення відходів обумовлює можливість оцінки відходоємності технології і виявлення технічних, технологічних, організаційно-економічних передумов щодо більш економного використання виробничих ресурсів. Так, на підставі нормативів відходоутворення здійснюється кількісна порівняльна оцінка екологічності технології однакової продукції для різних підприємств. Відхилення нормативних показників утворення відходів від фактичних свідчить про наявні резерви підвищення ефективності використання ресурсів та можливість зниження антропогенних навантажень.

Економічна функція нормування відходів полягає у достовірному встановленні лімітів на утворення та розміщення відходів, які є засобом обмеження шкідливого впливу відходів на НПС, та визначенні розміру екологічного податку за їх розміщення.

Нормативи утворення відходів розглядаються як засоби стимулювання впровадження прогресивних маловідходних технологій та регламентації кількісних характеристик відходів, що утворюються при виробництві одиниці продукції, за умов оптимального проведення процесу на певному рівні розвитку техніки і технології виробництва. Вони розробляються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Законом України « Про відходи » встановлюються такі нормативи:

- граничні показники утворення відходів у технологічних процесах (нормативно допустимі обсяги утворення відходів);

- питомі показники утворення відходів, використання та втрат сировини у технологічних процесах;

- інші нормативи, передбачені законодавством.

Норматив утворення відходів визначається технологічним регла-ментом на підставі питомих показників утворення відходів, якими є обсяги відходів конкретного виду, що утворюються при виробництві одиниці продукції. Для твердих побутових відходів, що утворюються на території даного району, питомим показником утворення є обсяг відходів, який утворюється на одну людину, що проживає в даному районі, працює на підприємстві, в установі, організації даного району.

Граничним показником утворення відходів є нормативно допустимий обсяг утворення відходів, а саме — максимальний обсяг відходів, що може утворитися в результаті технологічного процесу за умови дотримання встановленого технологічного регламенту.

Норматив утворення відходів – показник відходоутворення на одиницю продукції (сировини, енергії), виконання робіт і надання послуг, що регламентує їх кількісний та якісний склад.

Питомий показник утворення відходів – обсяг відходів конкретного виду, який утворюється при виробництві одиниці продукції, переробленні одиниці сировини, наданні одиниці послуги тощо.

Приклади визначення фактичних нормативів утворення відходів наведені у Додатку Г.

Нормативи утворення відходів знаходять відображення у лімітах на утворення відходів, що визначають максимальний обсяг відходів, на який у суб’єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору на передачу відходів іншому власнику. Зазначений ліміт розраховується на основі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику. Ліміт на утворення відходів не може перевищувати нормативно допустимих обсягів утворення відходів.

Крім того, власникам відходів, які здійснюють лише їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів, тобто визначений обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів України на місцях.

Ліміти на утворення та розміщення відходів затверджуються обласними державними адміністраціями та Радою міністрів АРК, встановлюються терміном на один рік і доводяться до власників відходів, які отримали в установленому порядку дозвіл на розміщення відходів, до 1 жовтня поточного року.

Ще одним інструментом державного регулювання відносин у сфері поводження з відходами є стандартизація – процес регулювання відносин, пов'язаних з діяльністю у цій сфері, визначення форм та загальних організаційно-технічних правил виконання всіх видів робіт із збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів.

Своєю загальною метою стандартизація відходів встановлює підвищення екологічної безпеки народногосподарського комплексу і охорону НПС. Стандарти розглядаються як засіб нормативного забезпечення потреб комплексного управління охороною довкілля та раціонального використання природних ресурсів, що дозволяє довести негативні впливи відходів до екологічно допустимих і економічно досяжних показників.

Згідно із Законом України «Про відходи» стандартизації підлягають поняття та терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації, способи визначення складу відходів та їх небезпеки, методи контролю за станом накопичувачів, вимоги щодо безпечного поводження з відходами, які забезпечують запобігання їх негативному впливу на НПС та здоров’я людини, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини.

З 1.01.1998 р. на території України почали діяти стандарти серії ISO 14000 «Системи управління якістю навколишнього середовища», вимоги яких поширюються на будь-які організації, органи, підприємства, розташовані в країні, незалежно від форм власності. Ці стандарти охоплюють і питання управління відходами в аспекті їх впливу на довкілля. Проблема управління відходами розглядається як складова системи управління якістю НС. В системі стандартів ISO 14000 показниками екологічності щодо відходів визначені такі:

- кількість відходів, утворюваних у розрахунку на одиницю продукції;

- частка утилізації відходів;

- частка рециклінгу матеріалів;

- ефективність використання сировини тощо.

Це дозволяє визначити систему поводження з відходами як складову загальної системи управління якістю НС.

Як зазначено вище (див. підрозділ 2.2), у системі діючих в Україні стандартів з охорони природи виділена окрема група стандартів, які забезпечують регламентацію загальних вимог, норм і правил щодо поводження з відходами. Національний комплекс стандартів «Поводження з відходами» включає такі нормативні документи:

- ДСТУ 4462.0.01:2005 Охорона природи. Поводження з відходами. Терміни та визначення понять. Визначає національні терміни та основні поняття у сфері поводження з відходами, які гармонізовані з відповідними міжнародними нормативними документами (наприклад, Директивою Ради ЄС 77/442/ЄЕС по відходах, Директивою Ради ЄС 91/689/ЄЕС по небезпечних відходах, Базельською Конвенцією про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням тощо).

- ДСТУ 4462.0.02:2005 Охорона природи. Комплекс стандартів у сфері поводження з відходами. Загальні вимоги. Встановлює загальні положення, завдання стандартизації у сфері поводження з відходами, визначає об’єкти стандартизації та класифікаційну структуру комплексу стандартів, містить основні вимоги до складу, структури та змісту комплексу стандартів щодо поводження з відходами на усіх стадіях життєвого циклу продукції, виконання робіт та надання послуг.

- ДСТУ 4462.3.01:2006 Охорона природи. Поводження з відходами. Порядок здійснення операцій. Регламентує порядок і вимоги до операцій поводження з відходами, починаючи з моменту їх утворення, первинного обліку і паспортизації, збирання, перероблення, оброблення, перевезення, зберігання, знешкодження, утилізації, видалення й поховання, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

- ДСТУ 4462.3.02:2006 Охорона природи. Поводження з відходами. Пакування, маркірування i захоронення відходів. Правила перевезення відходів. Загальні технічні та організаційні вимоги. Визначає правила та вимоги до пакування, маркірування, перевезення та захоронення відходів і спрямований на забезпечення екологічної безпеки, відповідності здійснення зазначених операцій санітарному законодавству й запобігання надзвичайним ситуаціям.

- ДСТУ - Н 4462.5.01:2006 Охорона природи. Поводження з відходами. Визначення нормативів утворювання відходів коксохімічного виробництва. Встановлює єдиний методичний підхід та процедури при нормуванні утворення відходів на коксохімічних підприємствах України в технологічних процесах коксохімічного виробництва.

Нагадаємо, що класифікація відходів – процес упорядкування даних про відходи, який охоплює ідентифікацію виду відходів відповідно до їхнього стану, складу і властивостей через номенклатурну назву, співвіднесення з певним процесом утворення та видом економічної діяльності та віднесення до будь-яких інших діючих систем групування чи переліків (забруднювачів, вторинних ресурсів, токсикантів і т. ін.), категорій речовин, матеріалів та інших об'єктів, а також до визначених видів перероблення, утилізації та видалення відходів.

Удосконалення державної системи статистичного обліку у сфері поводження відходів здійснюється за допомогою «Класифікатора відходів ДК 005-96 », який створює інформаційно-аналітичні передумови для вирішення широкого кола питань державного управління відходами та ресурсовикористання на базі системи обліку та звітності, гармонізованої з міжнародними системами. Зокрема:

- у напрямку екології, захисту життя та здоров'я населення, безпеки праці тощо інформація про відходи повинна давати підстави для прогнозування структури та обсягів утворення небезпечних відходів, планування їх видалення з економічної сфери таким чином, щоб це не ставило під загрозу і не піддавало небажаному ризику здоров'я людей, тваринний світ і НС;

- у напрямку ресурсозбереження облік відходів, які можна перетворити у вторинні матеріальні та енергетичні ресурси, спрямований на забезпечення раціонального споживання первинної сировини за рахунок регенерації, повторного використання та рециркулювання відходів;

- у напрямку структурної перебудови економіки статистична інформація про походження відходів повинна використовуватися для виявлення галузей діяльності та процесів, у яких вони утворюються, структури відходів стосовно стадій життєвого циклу продукції (послуг) та процесів їх утворення; це дає можливість визначити раціональну структуру видів економічної діяльності в Україні, що, з одного боку, має забезпечити найбільш ефективне використання її інтелектуального, промислового, природного потенціалу, а з другого, зменшення утворення відходів за рахунок застосування мало- та безвідходних технологій;

- у напрямку розвитку економіки, її інтеграції в світові економічні процеси КВ повинен використовуватися для атестації виробництв та інших процесів, сертифікації продукції (послуг) та систем якості за вимогами міжнародних та європейських стандартів;

- у напрямку створення системи управління відходами КВ визначає об'єкти управління та основні функції системи управління відходами.

Державний облік відходів – це єдина державна система збирання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання відомостей про відходи під час їх утворення та здійснення операцій поводження з ними.

Державний облік відходів ґрунтується на даних спостережень за утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними і включає ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них; він здійснюється з метою уникнення неконтрольованого накопичення небезпечних, у тому числі радіоактивних відходів та забезпечення оперативного контролю за їх місцезнаходженням, переміщенням, умовами їх зберігання та захоронення.

Державний облік відходів включає: паспортизацію та інвентаризацію відходів; ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення, утилізації відходів, реєстру місць видалення відходів та Державного реєстру радіоактивних відходів; ведення Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів та переліку місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів.

Паспортизація відходів передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного КВ.

Форма паспорту та порядок його заповнення визначений ДСТУ 2195-99 Охорона природи. Поводження з відходами. Технічний паспорт відходу. Склад, вміст, виклад і правила внесення змін. Цей стандарт установлює вимоги до складу, вмісту, правил та послідовності заповнення технічного паспорта відходів і внесення подальших змін. Вимоги стандарту поширюються на будь-які виявлені відходи виробництва і споживання (в тому числі на відходи, які раніше були накопичені на території України), а також на ті, утворення яких прогнозуються за технологіями.

Інвентаризація відходів – комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення та обстеження місць утворення відходів та об’єктів поводження з ними.

Реєстр об’єктів утворення, оброблення, утилізації відходів та реєстр видалення відходів ведеться з метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утворення відходів, повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, здійснення контролю за впливом відходів на НПС та здоров’я людини.

У зазначених реєстрах визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними. До реєстрів заносяться дані на підставі звітності виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Реєстр місць видалення відходів, крім того, ведеться на підставі відповідних паспортів. Дані цього реєстру підлягають щорічному уточненню.

Правила ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів встановлено, зокрема, у Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затвердженому відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. На підставі реєстрів об'єктів утворення, обробки та утилізації відходів формуються державний та місцеві інформаційні банки даних об'єктів утворення, обробки та утилізації відходів.

Державному обліку та паспортизації в обов’язковому порядку підлягають всі відходи, що утворюються на території України. Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється КМУ.

Відповідно до Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою КМУ від 1.11.1999 р., такий облік ґрунтується на даних спостережень за утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними і включає ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них. Первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням відповідної нормативно-технічної, бухгалтерської та іншої документації. Зазначені відомості потім використовуються для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

До важелів державного регулювання можна віднести також кадастри відходів – систематизовані сукупності відомостей про якісний та кількісний склад відходів, їх економічну та екологічну оцінку, джерела утворення, місця розміщення, господарське призначення, категорії потенційних користувачів.

Кадастри відходів служать основою щодо планування та інформаційного забезпечення використання відходів, в загалі управління ними. Такі документи ухвалює законодавча влада і вони призначені для забезпечення органів місцевої влади, підприємств, організацій, установ відомостями про якісну характеристику і стан відходів з метою їх раціонального використання, регулювання правових та економічних відносин, обґрунтування плати за використання.

Державний кадастр відходів – це систематизований звід даних про поводження з відходами. Він складається з державного класифікаційного каталогу відходів, державного реєстру об'єктів розміщення відходів, а також банку даних про відходи і технології використання та знешкодження відходів різних видів.

В Україні заплановано створення електронного кадастру промислових відходів.

Моніторинг відходів – це система постійного спостереження за станом об’єкта управління (обсягами утворення, накопичення, утилізації, знешкодження відходів, складом відходів, об'єктами поводження з ними), відображення динаміки змін, що відбуваються в ньому, та прогноз розвитку ситуації. Як складова державної системи екологічного моніторингу, моніторинг у сфері поводження з відходами ґрунтується на отриманні первинної інформації щодо стану та динаміки впливу відходів на НС.

Дата добавления: 2014-12-16