Основні тенденції розвитку світової педагогіки кінця ХІХ – ХХ ст

Модуль IV.

Зародження нових тенденцій в теорії та практиці виховання на межі ХІХ-ХХ століть. Розробка наукових засад навчання та виховання, розвиток національних систем освіти. Гуманізація й демократизація шкільного життя, індивідуалізація навчального процесу.

Загальна характеристика основних напрямів розвитку світової педагогічної думки в європейських країнах та США наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., найвидатніші представники та створення альтернативних навчально-виховних закладів. Різноманітні наукові напрями в зарубіжній педагогіці.

Соціальна педагогіка (Е. Дюркгейм, В.Дільтей, П. Наторп), релігійна і філософська педагогіка (Ж. Марітен, М. Бубер, Р.Штайнер) про становлення особистості та розкриття її внутрішніх сил і можливостей. Еленн Кей (1849-1926), Марія Монтессорі ( 1870-1952) як представники педагогіки «вільного виховання» про творчий саморозвиток дитини, активізацію її пізнавальних можливостей та дитячої індивідуальності.

Представники експериментальної педагогіки В.-А. Лай (1862-1926), Е.Мейман (1862-1915), А.Біне (1857-1911), Е. Торндайк (1874-1949)про емпіричний характер педагогіки як науки, учня як центру навчально-виховного процесу. „Школа життя” В.-А.Лая. Розробка вимог до педагогічного експерименту, застосування тестових методик з метою якісного й кількісного виміру інтелекту. Роль біологічного фактору в становленні та розвитку особистості дитини. Теорія "трудової школи" і «громадянського виховання» Г.Кершенштейнера (1854-1932), його погляди на мету, завдання та зміст процесу виховання.

Джон Дьюї (1959-1952) як засновник педагогіки прагматизму. Його праці „Школа і дитина”, „Школа майбутнього”, „Демократія виховання”. Мета та завдання виховання в прагматичній педагогіці. Функції школи як навчального та виховального середовища. Абсолютизація експериментального методу. Представники прагматизму (Е.Паркхерст, У. Кілпатрік) про покликання школи утверджувати співробітництво всіх верств суспільства. Роль спадковості у навчанні й вихованні дитини. Інтерес і особистий досвід дитини як основа педагогічного процесу, „метод навчання засобом роблення”; шляхи формування самостійності, розвиток дослідницьких умінь школярів. Ідеї Д.Дьюї про педагогічне значення прагнення до особистого успіху в навчанні та житті.

Педагогіка екзистенціалізму (Ж-П. Сартр, К.Ясперс), культ здорового індивідуалізму; мета виховання – захист індивідуальності, плекання неповторності особистості, запобігання її „розчиненню в масі”. Широка індивідуалізація навчання. Проблема вибору. Пріоритетність морального, емоційного виховання, самопізнання і самовиховання особистості. Критика екзистенціалістами радянської тоталітарної теорії формування колективу.

Сучасний стан освіти у провідних країнах світу.

Дата добавления: 2014-12-17