Модуль 1. Термін «риторика» походить від давньогрецького слова «ρητώρ» («оратор») і означає теорію ораторського мисте­цтва

Частина 1РИТОРИКА ЯК НАУКА

Розділ1 ПРЕДМЕТ РИТОРИКИ

1. Визначення риторики

Термін «риторика» походить від давньогрецького слова «ρητώρ» («оратор») і означає теорію ораторського мисте­цтва, науку красномовства. Близьким за значенням до нього є ла­тинське слово «oratoria». Ці терміни пов'язують з публічними виступами, живим словом. Ще в давнину люди, які майстерно володіли мистецтвом красномовства (ритори, оратори), відігра­вали значну роль у суспільному житті.

Серед розмаїття визначень риторики можна виділити дві го­ловні традиції, що мають дуже давню історію.

• Перша традиція найбільш яскраво репрезентована у творчо­сті давньогрецького філософа Арістотеля (IV ст. до н. є.). У її межах риторика визначається як «мистецтво переконання». Відповідно до цієї традиції головне завдання оратора переко­нання аудиторії.

• Друга традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньоримського ритора Квінтіліана (І ст. н. є.). У її межах рито­рика визначається як «мистецтво говорити витончено». Від­повідно до цієї традиції завдання оратора — краса, вишуканість, витонченість виразу думки. Переконання ж виступає як можлива, але далеко не головна мета оратора.

Кожна з цих традицій, без сумніву, містить у собі раціональне зерно. Разом з тим, наголос лише на одному аспекті ораторської діяльності призводить до втрати цілісності у розумінні предмета й завдань риторики.

З одного боку, категорія переконання є, дійсно, однією з голо­вних у риториці. Сфери, в яких одна людина намагається переко­нати інших людей, досить різноманітні: наука, політика, мистец­тво, реклама, повсякденне спілкування тощо. Ми намагаємося зробити так, щоб інші люди прийняли наші ідеї, товари чи послу­ги, наші уявлення про життя, зрештою — нас самих.

Переконання може бути спрямованим не тільки на інших лю­дей, але й на саму людину. Коли ми замислюємося над певними вчинками, плануємо своє майбутнє, ми зважуємо різні варіанти й намагаємося прийняти найбільш оптимальний. Цей вибір зале­жить від тих обгрунтувань, що людина наводить для себе (або може навести) на користь тієї чи іншої позиції.

У всіх вищезазначених випадках провідну роль відіграє пере­конання, на чому власне і наполягав Арістотель, коли визначав риторику.

З іншого боку, в тих самих сферах не менш важливі позиції іноді займає повідомлення, інформування інших про щось. І тоді на перше місце виходить витонченість у виразі думки, на чому наполягав у свій час Квінтіліан. Маються на увазі випадки, коли завдання оратора полягає в тому, щоб привернути увагу слухачів до чогось нового, цікавого; зробити так, щоб інші люди запам'я­тали ораторську промову.

Таким чином, можна зафіксувати дві головні мети оратора, між якими простягається поле риторики. Це переконання та ін­формування в процесі публічного виступу.

На сьогоднішній день очевидно, що сферою інтересу ритори­ки є спілкування, комунікація. Інколи її навіть визначають як те­орію та майстерність ефективного (цілеспрямованого, впливово­го, гармонійного) мовлення. Однак слід зазначити, що спілкуван­ня - це надзвичайно складний і багатогранний феномен, який вивчає багато наук, зокрема лінгвістика, психологія, філософія тощо.

Завдання дисципліни мають вужчий характер. Спробуємо визна­чити особливості риторики через встановлення її предмета.

Дата добавления: 2014-12-17