Тема 1. Система архівних установ України

ВСТУП

У сучасній професійній термінології поняття архів має два основні значення: 1) сукупність документів, створених у діяль-ності установ, підприємств, організацій, окремих осіб; 2) со-ціальна інституція (спеціалізована установа), що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній документній інфор-мації шляхом надання архівних документів, організуючи їх зберігання та користування ними.

Архіви є інформаційними системами, що застосовують но-вітні інформаційні технології для опрацювання, класи-фікації, зберігання і використання архівної інформації. Вод-ночас архіви є установами державного управління і багатьма своїми функціями тісно пов'язані з різними сферами держав-ного життя.

Знання про архіви, як і самі архіви, зародилися давно, од-нак наукового характеру вони набули у країнах Західної Євро-пи у XVIII ст., у Росії та Україні - в середині XIX ст. На межі XIX-XX ст. виник термін «архівістика», який спочатку пов'я-зували з вивченням історії архівної справи, збиранням і зберіганням документів, а згодом - і з розробленням науко-вих основ організації роботи з документами, їх пошуку, добору і публікування. У 1920-х роках поряд з поняттям «архівісти-ка» дедалі частіше почали вживати термін «архівознавство», що відображав не лише прикладний, а й теоретико-методо-логічний зміст цієї галузі знань. Оскільки архівознавство сформувалось у межах історичної науки, тривалий час його вважали допоміжною історичною дисципліною, а починаючи з 1970-х років - спеціальною галуззю історичної науки. З роз-ширенням сфери діяльності архівів, із збагаченням їх функцій і посиленням ролі в державно-політичному, науково-культур-ному та духовному житті архівознавство набуло статусу авто-номної галузі наукових знань, що вивчає історію, теорію і прак-тику архівної справи, її правові та економічні засади, архівний менеджмент та інформаційні системи, принципи формування і використання архівного фонду, технологію зберігання та рес-таврації документів.

Архівна справа - це галузь життєдіяльності суспільства, що охоплює наукову, культурологічну, правову, техніко-економічну

та іншу діяльність юридичних і фізичних осіб із нагромадження, опрацювання, обліку, зберігання архівних документів та вико-ристання відомостей, що містяться в них.

Архівознавство як система наукових знань про архівну справу тісно пов'язане з іншими науками та навчальними дисциплінами, насамперед, з історією, правознавством, філо-софією, культурологією та ін. Архівознавство дотичне до ключових проблем всесвітньої історії, зокрема історії по-рубіжних з Україною держав (Білорусі, Молдови, Польщі, Росії, Румунії, Словаччини, Туреччини, Угорщини, Чехії -країн, з якими пов'язане історичне минуле українського на-роду) або країн, де живуть українці (Австрії, Аргентини, Бол-гарії, Великобританії, Казахстану, Канади, Литви, Німеччи-ни, Сполучених Штатів Америки, Франції, Швеції та ін.). Зв'язок архівознавства з історією та культурою України найяскравіше виявляється в таких галузях знань, як українознавство, історичне джерелознавство, археографія, історична географія; в джерелознавчих дисциплінах - пале-ографії, дипломатиці, сфрагістиці, текстології, метрології, хронології та ін. Архівознавство спирається на здобутки політології, етнології, зокрема в тих розділах, що стосуються історії політичних партій і рухів, їх документальних масивів, формування української нації, етносів та етнічних груп, пам'яток історії та культури. В сучасних умовах започатко-вується архівософія, що осмислює філософію архівістики, феномен архівів у всесвітньо-історичному процесі та в розвит-ку цивілізації.

Різноманітними є зв'язки архівознавства з документознав-ством: обидві науки мають справу з документами, однак доку-ментознавство досліджує ті, що функціонують у сфері управ-ління, архівознавство ж - у сфері їх зберігання та використання як носіїв історичної пам'яті та інформації. Спираючись на здо-бутки документознавства, архівознавці глибше проникають у зміст документів, визначають їх походження й характер, іден-тичність та інформаційну цінність.

Важливими є також зв'язки архівознавства з філологічни-ми науками, оскільки значна частина інформаційних ресурсів репрезентована давньоукраїнською, церковнослов'янською, польською, російською, давньогрецькою, латинською, а також німецькою, англійською, турецькою, французькою та іншими мовами. Все це вимагає від працівників архівної галузі знання сучасних і класичних мов. В архівній справі, в технології зберігання та консервації документів, їх реставрації, пере-несенні на інші носії інформації, архівісти використовують

сучасні здобутки природничих і технічних наук, зокрема фізики, хімії, біології, вірусології, математики, кібернетики та інформатики.

Як самостійна навчальна дисципліна архівознавство посідає важливе місце в системі підготовки не тільки про-фесійних архівістів, а й істориків, правників, філологів, культурологів, фахівців системи державного управління тощо.

Отже, архівознавство є самостійною галуззю наукових знань, яка, з одного боку, органічно поєднується з історичною наукою, а з іншого - містить спеціальні знання з теорії, історії і практики архівної справи, документознавства, інфор-маційних систем і т. ін.

МОДУЛЬ І. СИСТЕМА АРХІВНИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ

1. Архівна система, система архівних установ, мережа
архівних установ як визначальні поняття архівознавства.

2. Архіви та архівні підрозділи системи архівних установ
України.

3. Державний комітет архівів України як спеціально упов-
новажений центральний орган виконавчої влади у сфері архів-
ної справи та діловодства. Архівні установи системи Дер-
жавного комітету архівів України.

4. Типи державних архівів.

Ключові слова: архівна система, система архівних установ, мережа архівних установ, архівна установа, державний архів.

Архівознавство, як і кожна наука, має певні категорії, по-няття і терміни як вищу форму раціональної фіксації знань про ті чи інші предмети, явища, факти. Визначальними архівознав-чими поняттями є, зокрема, архівна система, система архів-них установ та мережа архівних установ.

Архівна система - це сукупність основоположних принци-пів організації архівної справи, способів і технологій її ведення, що забезпечують цілісність і скоординованість функціонування архівної галузі. Архівна система має конкретно-історичне зна-чення і є похідною від суспільно-державного ладу, політичного устрою, національно-культурних традицій тієї чи іншої держа-ви, регулюється відповідними законодавчими актами і функ-ціонує в її правовому полі.

Осмислення суті архівної системи дозволяє засвоїти її особ-ливості, зіставити сильні та слабкі сторони, глибше осмислити тенденції і перспективи розвитку архівної справи як суспіль-ної сфери, безпосередньо пов'язаної із зберіганням історичної пам'яті народу, збиранням і використанням документно-інформаційних ресурсів країни.

3 поняттям архівної системи тісно пов'язані поняття «система архівних установ», під яким розуміють ієрархічно структурова-ну сукупність архівних установ, і «мережа архівних установ» як сукупність архівних установ, розташованих на певній території.

Систему архівних установ України становить сукупність архівів і архівних підрозділів, що забезпечують формування Національного архівного фонду. Архівні установи можуть засно-вуватись органами влади, місцевого самоврядування, юридични-ми та фізичними особами на будь-якій формі власності.

Належність державного архіву до певного рівня системи архівних установ (районного, міського, обласного, республіканського, за-гальнодержавного) визначає його ранг, що відповідає рівню дер-жавного органу чи органу місцевого самоврядування, що створив цей архів, і складу документів, що зберігаються в ньому і підляга-ють зберіганню. Діяльність архівних установ регулюється Зако-ном України «Про Національний архівний фонд і архівні устано-ви», правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державними стандартами та іншими норматив-но-правовими актами.

Систему архівних установ України складають такі групи:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої
влади у сфері архівної справи та діловодства;

- науково-дослідні установи;

- центральні державні архіви України;

- галузеві державні архіви;

- державний архів в Автономній Республіці Крим;

- місцеві державні архівні установи;

- інші місцеві архівні установи;

- архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв,
бібліотек;

- архівні підрозділи органів державної влади, місцевого са-
моврядування, державних і комунальних підприємств,
установ і організацій;

- архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних ор-
ганізацій, а також підприємств, установ та організацій,
заснованих на приватній власності; архівні установи, зас-
новані фізичними особами;

- підприємства та організації у сфері архівної справи та
діловодства.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконав-чої влади у сфері архівної справи та діловодства є Державний комітет архівів України, на який покладено функції управлін-ня, контролю та нормативно-методичного забезпечення веден-ня діловодства. В межах визначених законом повноважень Дер-жавний комітет архівів бере участь у формуванні та забезпе-ченні реалізації державної політики у сфері архівної діяльності та діловодства, здійснює нормативно-правове регулювання відносин, визначає перспективи і напрями розвитку, здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання та міжнародне співробітництво. У своїй діяльності Комітет керується Конституцією України, чинним законодавством, «Положенням про Державний комітет архівів України».

Його структура відповідає найголовнішим напрямам діяль-ності установ галузі: від формування Національного архівного фонду, створення оптимальних умов для зберігання і користу-вання архівними документами, організації інформаційних сис-тем, розвитку матеріально-технічної бази до розгортання міжнародного співробітництва. Спираючись на науково-дослід-ний потенціал галузі, співпрацюючи з установами Національ-ної академії наук України, провідними університетами, Дер-жавний комітет архівів виробляє стратегію розвитку архівної справи, розробляє конкретні програми її реалізації, дбає про матеріально-фінансове забезпечення архівів, кадрову політику. Він також контролює діяльність архівних установ і служб діло-водства, здійснює нормативно-правове, науково-методичне та інформаційне регулювання їх діяльності. Державний комітет архівів організовує формування Національного архівного фон-ду, державну реєстрацію, державний облік та зберігання його документів, використання архівної інформації. Архівні уста-нови, безпосередньо підпорядковані Державному комітету архівів, складають систему Державного комітету архівів Ук-раїни, до якої входять центральні державні архіви України, інші державні архівні установи та місцеві державні архівні ус-танови. За складом документів, що підлягають зберіганню у них, державні архіви поділяються на загальні; спеціальні; архіви, що комплектуються; історичні.

Загальні державні архіви зберігають документи незалежно від часу їх створення, виду матеріальної основи, способу і тех-нології закріплення інформації.

Спеціальні державні архіви зберігають документи, обме-жені конкретним часом, тематикою, галузевою належністю, видами матеріальної основи документів, способом і техно-логією закріплення інформації. До спеціальних архівів нале-жать: Центральний державний архів громадських об'єднань України, Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. Пшеничного, Центральний державний науково- техніч-ний архів України, Центральний державний архів-музей літе-ратури і мистецтва України, галузеві державні архіви.

Архівами, що комплектуються, є державні архіви, що систематично поповнюють свої архівні фонди документами, утвореними в їх джерелах комплектування.

Історичними є державні архіви, що зберігають закриті архівні фонди установ попередніх історичних епох.

Провідна роль у формуванні Національного архівного фон-ду та забезпеченні його збереженості належить центральним державним архівам. Вони створюються за рішенням Кабінету

Міністрів України для постійного зберігання документів Національного архівного фонду загальнодержавного значення відповідно до свого профілю, для виконання завдань і функцій держави з управління архівною справою і діловодством.

Найважливіші документи Національного архівного фонду з новітньої історії України (після 1917 року) зосереджені в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України. Організований у Харкові на-прикінці 1945 року на базі документів Центрального архіву ре-волюції УРСР, Центрального архіву праці УРСР і Центрального історичного архіву у 1970 році Центральний державний архів вищих органів влади і управління був передислокований до Києва у новозбудований комплекс споруд центральних дер-жавних архівів України. До 1991 року установа мала офіційну назву - Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного уп-равління УРСР. Це визначило профіль і характер комплекту-вання архіву, формування його фондів. Переважна більшість документів архіву відклалася як результат діяльності органів державної влади і управління радянської доби: всеукраїнських з'їздів Рад, Верховної Ради УРСР, Всеукраїнського централь-ного виконавчого комітету, Президії Верховної Ради, Раднар-кому УРСР і Ради Міністрів республіки, інших органів уп-равління. У сховищах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України зберігаються також доку-менти державних органів освіти, культури, мистецтва, особові фонди державних і громадських діячів, учених. Архів має по-над 3 тис. фондів, близько 2 млн справ, відповідний довідковий апарат. Однак за часів радянської влади багато документів, особливо тих, що належать органам юстиції, суду, прокурату-рі, Держплану, статистиці, Міністерству фінансів України, бу-ли недоступні для дослідників.

Демократизація суспільства й архівної справи створила сприятливі умови для залучення всіх архівних джерел до нау-кових досліджень.

Особливо цінні й унікальні документи та колекції зосере-джені у сховищах Центральних державних історичних архівів у Києві (ЦДІАК) та Львові. Центральний державний історичний архів у Києві бере свій початок від 1852 року. Фор-мування його основних фондів, чисельність яких перевищує 1,6 тис., а одиниць зберігання - понад 1,5 млн, завершилося після Другої світової війни. Тут зібрано колекції документів з ко-лишнього архіву при Університеті Св. Володимира в Києві, Все-українського центрального архіву давніх актів, частина фондів

Центрального архіву революції в Харкові та Київського обласного історичного архіву. Центральний державний історичний архів у Києві зосередив у своїх фондах документи 1369-1917 років, що містять інформацію про перебування українських земель у складі Литовсько-Руської держави, під владою Литви і Поль-щі, зародження українського козацтва, його боротьбу за націо-нальне визволення і державність. Важливими документними збірками є:

- архів Коша Запорозької Січі;

- документи Генеральної військової канцелярії, Мало-
російських колегій та ін.;

- значний масив документів діяльності російських владних
структур в Україні XIX - початку XX ст.;

- релігійних установ, зокрема Канцелярії київського мит-
рополита, Києво-Печерської лаври;

- матеріали науково-технічного, історичного та культурних
товариств.

У фондах цензурних установ зберігаються документи, пов'язані з виданням та поширенням творів Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, М. Коцюбинського та ін. Гордістю архіву є фамільні фонди Ханенків, Максимовичів, Тере-щенків, Грушевських та ін. Цінну інформацію містять особові фонди істориків Д. Багалія, В. Базилевича, М. Владимирсько-го-Буданова, М. Довнар-Запольського, В. Іконникова, І. Ка-маніна та ін. У Центральному державному історичному архіві у Києві зберігається понад 40 колекцій мікрофільмів доку-ментів з української історії ХVІ - початку XX ст., виявлені під час підготовки до видання збірників документів, оригінали яких зберігаються в архівах Москви, Санкт-Петербурга, в ру-кописних колекціях зарубіжних бібліотек. Архів має доскона-лий довідковий апарат: інвентарні книги, систематичний, географічний та іменний каталоги, огляди фондів за темати-кою та різні покажчики, бази даних.

Певну специфіку має Центральний державний історичний архів України у Львові, заснований 1939 року як Центральний державний архів давніх актів на базі Львівського архіву давніх актів. Тут зберігаються 800 фондів. Найдавніші документи архіву датуються 1233 роком. Тут представлено найстарішу гродську книгу Львова 1382-1389 рр., фінансово-адміністративні книги 1401-1414 і 1414-1426 рр., рукописні хроніки В. Зиморовича, Я. Юзефовича та ін. Колекції документів містять інформацію про становище західноукраїнських земель у складі Речі Поспо-литої, під час Визвольної війни українського народу під прово-дом Богдана Хмельницького (1648-1657), в них представлено

13 оригінальних листів гетьмана, документи польських королів і магнатів. Унікальну цінність мають колекції карт і планів Льво-ва XVI-XVII ст., інших міст, України загалом. Зокрема, у фон-дах Львівського братства зберігаються документи про розвиток культури, освіти та мистецтва ХVІ-ХVІІІ ст. Окремий розділ ста-новлять документи з історії західноукраїнських земель періоду їх перебування у складі Австро-Угорської імперії, зокрема госпо-дарського, культурного, релігійного і політичного життя насе-лення краю. Унікальною є колекція документів про діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка, товариства «Просвіта», Народного дому, театрального товариства «Українська бесіда», українського педагогічного товариства «Рідна школа» та ін. Реліквіями є й документи, пов'язані з діяльністю Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, М. Драгомано-ва, І. Франка, М. Павлика, В. Гнатюка, М. Грушевського та ін. Варті уваги колекції документів 1920-1930-х років про українсь-кий рух опору політиці Польщі в Західній Україні, про діяльність Організації українських націоналістів, Українського народно-демократичного об'єднання, ліворадикальних і ко-муністичних угруповань. У Центральному державному історич-ному архіві України у Львові зберігаються також особові фонди істориків К. Бадецького, Ф. Ковалишина, І. Крип'якевича, А. Петрушевича, письменників М. Федюшка, А. Крушельниць-кого, О. Маковея, Г. Хоткевича та ін. В архіві є величезні масиви друкованих пам'яток, серед яких десятки тисяч книг, брошур, часописів і газет, у тому числі понад 5 тис. стародруків. Історич-ну цінність мають колекції листівок, афіш, відозв, плакатів то-що. Гордістю архіву є науково-методичний кабінет спеціальних історичних дисциплін, а також довідковий апарат та архео-графічний доробок колективу архівістів.

Скарбницею документів і пам'яток новітньої політичної історії України є Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України, створений 1991 року на базі Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК КПУ. Основ-ний масив колекції архіву становлять документи Комуністичної партії України, обласних парторганізацій. Тут представлено до-кументи інших політичних партій, зокрема Комуністичної партії України, партії «боротьбистів», українських соціаліс-тів-революціонерів та ін. Окремий фонд складають документи комсомолу України. Зважаючи на те, що Компартія України за доби тоталітаризму контролювала всі сфери суспільного розвит-ку, її документна спадщина є важливим джерелом відомостей з української історії 1920-1980-х років. В окремий архівний фонд зібрано документи про діяльність підпільних партійних

і комсомольських організацій, партизанський рух в Україні під час Другої світової війни. У 1993 році з архіву Служби безпеки України до Центрального державного архіву громадських об'єднань були передані судово-слідчі документи, що є важли-вим джерелом інформації про трагедію карально-репресивних акцій 1920-1930-х років проти українського народу.

Архів має автоматизовану інформаційну систему і банк да-них про учасників партизанського руху в Україні, тематичні покажчики, тісно взаємодіє з джерелами комплектування -громадськими об'єднаннями, політичними партіями, товари-ствами як майбутніми фондоутворювачами, надає їм допомогу в організації діловодства.

Центральний державний кінофотофоноархів (ЦДКФФА) України ім. Г. С. Пшеничного було засновано в Києві у 1932 ро-ці. Унікальність архіву полягає у збиранні, обліку і зберіганні аудіовізуальних документів, що дозволяють простежити, зокре-ма, прогрес у галузі аудіо- та відеотехніки. У фондах архіву збе-реглися контратипи портретів Т. Шевченка, портретні і групові фотографії І. Франка, Лесі Українки, М. Грушевського, М. Ли-сенка, М. Заньковецької, багатьох політичних діячів, сподвиж-ників українського відродження, зокрема В. Винниченка, С. Петлюри, П. Скоропадського та ін. Збереглися й унікальні кінохроніки, що зафіксували історичні події української рево-люції 1917-1920 років. Зібрані у фондах архіву документи віддзеркалюють історію розвитку народного господарства України, будівництво промислових підприємств, електро-станцій, модернізацію сільського господарства, здобутки у сфері науки, освіти, культури та мистецтва. Кінофотодокументи зафіксували багатьох діячів української культури - А. Бучму, О. Вишню, О. Довженка, Л. Курбаса, П. Тичину, А. Малишка, В. Сосюру, М. Рильського, Ю. Яновського; видатних учених -А. Кримського, В. Вернадського, С. Корольова, В. Глушкова, Б. Патона та ін. Загалом у фондах архіву зберігається понад 50 тис. кінодокументів, 30 тис. фотодокументів і стільки ж фо-нодокументів, є систематичні й іменні покажчики та каталоги.

Виразну специфіку має і Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва (ЦДАМЛМ) України, засно-ваний 1968 року для збирання, зберігання документів і викорис-тання архівної інформації з історії української культури, літератури та мистецтва. Архів комплектується документами установ культури і творчих спілок та документами особового по-ходження діячів літератури і мистецтва. Тут сформовано, зокре-ма, колекції документів Київського товариства старожитностей і мистецтв Київського художньо-промислового і наукового

музеїв, Київського відділення імператорського російського му-зичного товариства. Особливість Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України зумовлена й тим, що переважну більшість його фондів становлять особові фонди відомих діячів літератури та мистецтва: П. Тичини, А. Головка,

0. Гончара, П. Панча, М. Рильського, В. Сосюри, Ю. Яновського,

1. Сенченка, В. Еллана-Блакитного, Ю. Смолича, А. Малишка та
ін. Архів має понад тисячу фондів, майже 200 тис. одиниць збері-
гання та понад 3 тис. музейних експонатів. Його фонди впорядко-
вано, описи уніфіковано, є систематичний та іменний каталоги.

1989 року у Харкові було створено Центральний державний науково-технічний архів України для зберігання науково-технічної документації з історії розвитку науки і техніки: проек-ти спорудження найважливіших об'єктів паливно-енергетичного комплексу, підприємств важкої промисловості - Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, Харківського заводу тепловозного обладнання, Новокраматорського машинобудівного заводу. В архіві зосереджено проектну документацію повоєнної відбудови Хрещатика, спорудження метрополітену, житлових комплексів у Києві тощо. Документальна база архіву використовується нау-ковцями в дослідженнях з історії науки та техніки і під час розроб-лення проектів реконструкції, перепрофілювання підприємств, при повторному проектуванні тощо.

Важливою ланкою в системі установ Державного комітету архівів є створений у 1994 році Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, що здійс-нює науково-методичне забезпечення розвитку архівної справи, досліджень з теоретичних і методичних проблем архівознавства, документознавства, археографії, історії архівістики, новітніх архівних технологій. Пріоритетними напрямами діяльності Інституту є:

- створення концепцій та прогнозування розвитку архівної
справи і діловодства в умовах інформатизації суспільства;

- розроблення нормативних і методичних документів з ос-
новних напрямів діяльності державних архівів та вдоско-
налення систем документаційного забезпечення управ-
ління й архівних технологій;

- дослідження правових аспектів роботи з документами
Національного архівного фонду України;

- надання науково-методичної і практичної допомоги з пи-
тань архівної справи та діловодства архівним установам;

- організація і виконання робіт з надання науково-технічної
інформації в архівній справі;

- видання архівознавчих праць.

До системи Державного комітету архівів належать також місцеві державні архівні установи: Державний архів в Авто-номній Республіці Крим, державні архіви областей, міст Києва і Севастополя, підзвітні та підконтрольні відповідному органу виконавчої влади і Державному комітету архівів України. Вони здійснюють управління архівною справою і діловодством у регіонах, у них постійно зберігаються документи Національ-ного архівного фонду місцевого значення.

Місцеві архівні установи можуть створюватись й органами виконавчої влади та місцевого самоврядування для цент-ралізованого тимчасового зберігання архівних документів, накопичених у процесі документування службових, трудових та інших правовідносин юридичних і фізичних осіб на тери-торії міста, району, та інших документів, що не належать до Національного архівного фонду. Архівні установи міських рад класифікуються в Законі України «Про Національний архів-ний фонд та архівні установи» як «інші місцеві архівні устано-ви» (ст. 29). До місцевих архівних установ належать також спеціальні архіви, зокрема трудові, що, згідно із законодав-ством, створюються місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, не внесених до Національно-го архівного фонду.

Окрему групу установ системи Державного комітету архівів становлять відділи районних державних адміністрацій, підзвітні та підконтрольні головам районних державних адміністрацій і Державному архіву в Автономній Республіці Крим, державному архіву області, міст Києва і Севастополя, а також Державному комітету архівів України. Вони здійсню-ють управління архівною справою і діловодством на території району, а також тимчасове або постійне зберігання документів Національного архівного фонду районного значення, фіксую-чи інформацію про державні органи, органи місцевого самов-рядування, підприємства, установи і організації, що діяли раніше на цій території.

Державне зберігання документів Національного архівного фонду здійснюють також державні архівні установи, не вклю-чені до системи Державного комітету архівів України: галу-зеві державні архіви, архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек.

Галузеві державні архіви створюються рішенням Кабінету Міністрів України для постійного централізованого (в межах галузі або системи установ) зберігання геологічних, гідрометео-рологічних, картографічних та інших специфічних видів

архівних документів, що потребують особливих умов їх зберігання і використання відомостей, що містяться в них. Такі архіви належать до спеціальних державних архівів. Положен-ня щодо них затверджуються Державним комітетом архівів і відповідними центральними органами виконавчої влади.

У другій половині 1990-х років статус галузевих державних архівів дістали архіви Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету України з питань гідрометеоро-логії, Фонду державного майна, Департаменту з питань вико-нання покарань України, Державний картографо-геодезичний фонд України, Державний інформаційний геологічний фонд України, документи яких мають свою специфіку. Найваж-ливіша новація цих архівів полягає у відкритості їх фондів для дослідників. Для цього відповідно до загальних нормативів уніфіковано описи фондів, створено довідковий апарат.

Архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек (відділи рукописів та інші структурні підрозділи) створюються згідно з чинним законодавством для постійного зберігання документів Національного архівного фонду, що накопичилися у сховищах цих установ, та інших профільних документів. Положення про такі архівні підрозділи затвер-джуються відповідними науковими установами, музеями і бібліотеками за погодженням з Державним комітетом архівів України. Найбагатші фонди серед архівних установ цієї групи мають: Інститут рукопису та Інститут архівознавства Націо-нальної бібліотеки України ім. В. Вернадського, відділи руко-писів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, Інсти-туту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського Національної академії наук України, відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України, наукові архіви Інституту історії України та Інституту археології Національної академії наук України, відділ колекцій рідкісних видань та рукописів Центральної наукової бібліотеки Харківсь-кого національного університету ім. В. Каразіна, Національний музей історії України, Музей мистецтв ім. Б. і В. Ханенків та ін.

До системи архівних установ належать також архіви та архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, підприємств, установ і організацій, заснованих на колективній і приватній формах власності або фізичними особами. Такі архівні установи створюються для постійного чи тимчасового зберігання документів, що не належать державі та територіаль-ним громадам. Положення про архівні установи приватної

форми власності затверджуються їх засновниками з урахуванням рекомендацій Державного комітету архівів. Чисельність цих установ має тенденцію до зростання у зв'язку із здійсненням економічних реформ, розвитком приватного підприємництва, утворенням нових громадських об'єднань, політичних партій. Документи, що не належать державі і територіальним громадам, можуть зберігатися також в установах, заснованих фізичними особами. Терміни зберігання документів у них визначаються до-говором, укладеним засновником із власником документів або уповноваженою власником особою з урахуванням мінімальних термінів зберігання документів, визначених відповідно до зако-нодавства. В угоді обумовлюється й місце подальшого зберіган-ня документів при ліквідації установи.

Отже, визначальними критеріями класифікації архівних установ є їх видова належність і форма власності. Система архівних установ України включає: уповноважений централь-ний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловод-ства, державні архіви, науково-дослідні установи, архівні підрозділи в галузі архівознавства державних наукових уста-нов, музеїв і бібліотек, архівні підрозділи органів державної влади і місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій та архівні підрозділи об'єд-нань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній формі влас-ності, приватні архіви. Головною ланкою системи архівних установ України є державні архіви.

апитання для самоперевірки

1. Як визначають поняття «система архівних установ»
і «мережа архівних установ»?

2. Яким законом керуються у своїй діяльності архіви
України?

3. Якими групами установ утворюється система архівних
установ України?

4. Які функції виконує Державний комітет архівів України?

5. Які архіви належать до спеціальних державних архівів
України?

6. Яким архівам належить провідна роль у формуванні
Національного архівного фонду та забезпеченні його
збереженості?

7. Які основні напрями діяльності Українського науково-
дослідного інституту архівної справи та документо-
знавства?

Дата добавления: 2014-12-17