ІиІ or по u ы о 2 страница

Українська літературна мова сформулювалася на ос­нові наддніпрянських та східнополтавських діалектів.

Жаргонізмами (франц. jargon, від 6.2.2.7.

галло-романського gargone — базікан- Жаргонізми ня) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в

— 195 —

літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фаміль­ярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отри­мати або створити враження), злиняти (щезнути) і т. д.; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) і т. п.

В літературно-художніх творах жаргонізми використо­вуються переважно з метою створення відповідного опису­ваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться. На­приклад: «Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам'ятаю хороше тільки ранок: запла­каний у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у стрижні.

— Ну, ну... вже й цілуватися лізе! Кажу це до сонця, бо
воно безцеремонне грається волосинками на моїй нозі,
любовно оглядає забрьохану колошу на штанях і сміється
з мене крильцями бджіл: „Дізік, дізік..."

— Дізік?! Я починаю сердитись, бо що таке „дізік"?
Дізік — страшне для мене слово, бо воно нагадує мені
про дійсність — раз, а друге — в нашій революційній тер­
мінології це є дезертир, а я, товариші, саме до них і нале­
жав!» (Г. Косинка, «В житах»).

6.2.2.8. Професіо- Професіоналізмами (від лат. рго-
налізми fessio — заняття, спеціальність) нази-

ваються слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної про­фесії. До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами. «На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне' забарвлення. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії» [107, 157]. «Вузькоспеціальні слова ніби деталі­зують загальнонародний словник. Так, загальні поняття „човен", „весло", „сітка" відомі і для людей, не зв'язаних з рибальним промислом. Але для рибалок ці поняття мають

— 196 —

далеко важливіше значення, І тому в їхньому словнику по­ряд зі словом „човен" вживаються назви „дуб", „байдак", „баркас", „фелюга" — великі човни; „калабуха", „тузик" — невеличкі човни тощо; в човні рибалки розрізняють „шкар-ма" — гнізда, в які вкладаються весла; „строп" — ремінь, яким прив'язують весло до шкарми; „банка" — поперечна дошка, на якій сидять гребці; „чордак" — передня, звужена частина човна; „сволочок" — дерев'яна підставка, на якій тримається передуб. <...> Є кілька десятків рибальських назв для знарядь лову, залежно від їх величини, будови, розміру вічок, призначення тощо. Поряд з назвами „сітка", „невід", у рибальському словнику вживаються ще „бродяк", „волок", „волочок", „волокуша", „галиця", „дель",,десятка", „канка", „копці", „кукла", „лапташ", „матула", „мережа", „накидка", „поріж", „сороковка", „ставник", „ставка", „трандата", „фартух"» [89, 198-199].

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс­тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д. Наприклад: «Настала ніч. Надворі стало тихо, як у хаті, тільки море лащилось до берега легесенькою хвилею і ледве шелестіло на піску. Отаман став на демені в човні, коло його ніг лежала кодола, скручена кружалом, неначе гадюка, з залізною кішкою на кінці, котра була прив'язана до одного кінця мережі. На березі зостався крилаш, чи помагач отаманів, і більша половина рибалок. <...> Отаман причалив човна до берега, скочив на берег, намочивши ноги, вхопив за кодолу і гукнув голосно:

— Тягніть разом! В кожного забродчика була дерев'яна ляма. Вона обіймала широкою плисковатою дугою стан, а її кінці були стягнуті спереду ремінцями; ремінці застіба­лись дерев'яною цуркою; до ремінців коло пояса були прив'язані ремінні паски з дерев'яними довбишками на кінці. Ці ремінні паски з довбишками на кінці звуть­ся живцями. Забродчики закидали на товсту кодолу свої живці; живці обвивались кругом кодоли, як гадюки, і ніби всисались в неї, мов п'явки, а довбишки не давали їм розкручуватись» (І. Нечуй-Левицький, «Микола Джеря»).

Арготизмами (від франц. argot — 6.2.2.9. Арготизмы жаргон) називаються слова та вирази,

вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова

— 197 —

утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту. До арго з давніх часів вдавалися такі соціальні групи, як ремісники, мандрівні крамарі, лірники, жебраки і т. д. У лірників, наприклад, існували такі арготизми, як: курга-нити — грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ. Найбільш поширене арго в середо­вищі злочинців, з яким і пов'язують його походження: «Арго у власному розумінні слова — це професійний жаргон злодійського світу у Франції. Існування цього жаргону прослідковується за деякими місцями писемних пам'яток французької мови вже в XIII ст., аз XV ст. стосовно арго існують достовірні документальні свідчення. <...> З другої половини XIX ст. відбувається швидке „розсекречування" арго. Його лексика змішується з просторічними шарами лексики, переважно в просторіччі Парижа, і водночас дедалі глибше входить у мову освіченої частини суспільства, а згодом і в літературну норму, потрапляючи в той її пласт, який утворює власне фамільярну мову, langue familière. <...> Звідси арго потрапляє в художню літературу» [87, 242—243]. В художній літературі арготизми використовуються пере­важно з метою мовної характеристики дійових осіб. На­приклад: «Розказував, як він попав раз на вечорниці... А там самі терпелюки¹ та каравони². Покургав³ я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха⁴ й обзивається: „Чи не дати вам, діду, мукиці?" Оце, думаю, клево⁵! Годі сухмаї кусмарити⁶, хоч ставреників накурляю⁷» (Г. Хоткевич, «Сліпець»; лірницьке арго: 'парубки; ²дівчата; ^Зпограв; ⁴сука; ⁵добре; ⁶сухарі гризти; 'вареників наварю). «А мазурики между тем в „марушечьем углу", ожидая каждый очередь, вполголоса меж собой о своих делах разговаривают. Они в этом отношении менее Прова Викулыча церемонятся.

— Что стырил¹?— осведомляется один у другого. — Да что, друг любезный, до нынче все был яман², хоть бросай совсем дело; а сегодня, благодарение господу Богу, клево³ пошло! Зашел этта ко Владимирской. Народу за всенощной тьма-тьмущая — просто, брат, лафа! — Ну и что же ты? маху не дал? — Еще б те маху! Шмеля срубил, да выначил скур-жанную лоханку⁴! — самодовольно похваляется мазурик. — Мешок во что кладет веснухи⁵? — спрашивается в то же время в другой группе, на противоположном конце комнаты. — Во что кладут! да гляди, чуть не в гроник⁶! — ропщет темная личность с крайне истомленным и печальным лицом. — Клей⁷ не дешевого стоит; поди-ка, сунься в магазин у немпа купить — колес⁸ в пятьдесят станет. — А какой клей-то?

— 198 —

— Да канарейка с путиной⁹, как есть целиком веснуш-
ные¹⁰. Так он что, пес едакий, мешок-то? Я по чести, как
есть, три рыжика правлю¹¹.

— Какими? рыжею Сарою¹²?

— Ну, вестимо, что Сарой, а он, пес, только четыре царя¹³
кладет. А мне ведь тоже хрястать¹⁴ что-нибудь надо! жена
тоже ведь, дети... голодно, холодно... <...> В третьем углу —
молодой вор... молодцевато повествует о своих ночных по­
хождениях:

— Просто, братцы, страсть! Вечор было совсем-таки
влопался¹⁵! Да, спасибо, мазурик со стороны каплюжника¹⁶
дождевиком¹⁷ — тем только й отвертелся! А Гришутка —
совсем облопался¹⁸, поминай как звали! Стал было хрять¹⁹ в
другую сторону, да лих, вишь ты, не стремил²⁰, опосля как
с фараоном²¹ справились; а тут стрела²² подоспела вдогонку —
ну и конец! Теперь потеет²³; гляди, к дяде на поруки попадет²⁴,
коли хоровод²⁵ не выручит.

— Значит, скуп²⁶ надо? — озабочено спрашивают мазу­
рики, ибо этот вопрос, весьма близко касающийся их сердца
и карманных интересов.

— Значит, скуп! Парень, братцы, клёвый, нужный парень!
Отначиться²⁷ беспременно надо» (В. Крестовський, «Квар­
тира для Тринки і темних очей»; злодійське арго: 'украв;
²погано; ^Здобре; ⁴вийняв гаманець і витягнув табакерку;
⁵баришник, який оцінює золотий годинник; ⁶гріш; 'слово,
яким позначається будь-яка вкрадена річ; ⁸рубль; Годин­
ник з ланцюжком; ¹⁰золоті; "червінці прошу; ¹²півімперіал;
¹³срібний рубль; ¹⁴їсти; ¹⁵попався на кражі; ^поліцейський;
¹⁷камінь; ¹⁸був заарештований і відправлений в тюрму;
¹⁹бігти; ²⁰дивитися, стерегтися;²¹ будочник; ²²патрульний ко­
зак; ²³сидить в участку; ²⁴потрапити до в'язниці; ²⁵ватага,
злочинна зграя; ^2бзагальна складчина на викуп заарештовано­
го; "відкупитися).

Спорідненим з арготизацією мови явищем є так звана мовна тарабарщина, в основу якої покладена деформація загальновживаних слів, арготизованих шляхом спеціаль­них прийомів: «Крім створення власне арготизмів, засто­совувалось і зашифровування слів шляхом переставлян­ня чи введення нових складів. Так в арго злодіїв Євбазу (м. Києва) у наголошеному складі приголосні перед голос­ним замінювались звуком „ш", а сама група приголосних разом із голосним повторювалась у кінці слова: Шая жи-шуву шана Євшазіба (Я живу на Євбазі)» [107, 134]. Ціка­вий приклад використання подібної словесної тарабарщини міститься в поемі І. Котляревського «Енеїда» (частина чет­верта, строфи 1—2):

— 199 —

Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить; І зараз тяглом закишкуєш, І в буркоті закеньдюшить. Коли ж що напхом з'язикаєш І в тереб добре зживотаєш, То на, веселі занутрить; Об лихо вдаром заземлюєш, І ввесь забуд свій зголодуєш, І біг до горя зачортить.

Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ять: Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощі заденежать. Коли давало сп'ятакуєш, То, може, чуло зновинуєш, Якщо з тобою спередить: Куди на плавах човновати, Як угодити Юнонати "І як Еней замінервить.

Зміст цієї тарабарщини розшифровується приблизно так: «Як три дні без борщу посидиш, // Почне за серце тормошить, // І підтягне живіт до спини, //їв кендюсі забуркотить. // Коли ж що за язик напхаєш, // Живіт як світ натеребиш, // Утроба весело заграє; // Об землю лихом добре вдариш, // Вчорашній голод не згадаєш, // Тоді тобі сам чорт не брат. // Та що там теревені править, // Байки не кормлять солов'я: // Ось ну калиткою трусни, // Брязкалом душу звесели, // Добудь з калитки п'ятака. // Коли п'ятак у руку сунеш, // То, може, новину почуєш: // Куди човни по морю править, // Які Юнона сільця ставить // І як її перехитрить». «Словесна гра, — пише коментатор поеми О. Ставицышй, — тут побудована на довільній перестанов­ці складових частин слова і речення: підмет — на місце присудка, додаток — на місце підмета і т. д. За такою „тарабарщиною" — добре знання і чуття рідної мови, її гнучкості, невичерпних словотворчих можливостей <...>. Перед нами^ словесна еквілібристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку співрозмовника у від­повідальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, Сівілла обіцяє ще стати йому в пригоді — навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розповісти, які каверзи готує йому Юнона і як їх уникнути. Еней замість запрошеного п'ятака дає старій „шагів з дванадцять" (шість копійок, шаг — півкопійки). Хитра баба, тут же забувши обіцянки, „ізслизла, мов лихий злизав"» [44, 254\.

— 200 —

Просторічними називаються слова 6.2.2.10.

та форми мовлення, вживання яких, Просторіччя за висловом Б. Томашевського, «не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному, непублічному мовленні охоче вжи­ваються» [97, 752]. Наприклад: двера, звиняйте, урем'я, жисть і т. д. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури — фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою — створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення коло­риту розмовної невимушеності і т. п. Від усіх інших шарів усного не літературного мовлення (діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми) просторічні слова відрізняють­ся тим, що їх уживаність не обмежена ні певною тери­торією, ні формами спілкування, прийнятими в певних соціальних чи професійних групах людей. Емоційний же ефект від уведення таких слів до літературно нормованих текстів пов'язаний переважно з тим різким контрастом, який вони створюють, відступаючи від норми. В художній літературі просторічні форми використовуються здебільшого для мовленнєвої характеристики дійових осіб, а також для створення колориту невимушеності, живої розмовності, дуже часто з метою комічного увиразнення мовлення. Наприклад: «— Сховай собі Бога в кишеню! — зареготавши, гукнув він (начальник міліції). — Покажи документи! Де твоя посвідка?» (В. Підмогильний); «І це має бути та сама Ганнуся? У штанях, одна колоша вище підкачана за другу, у якійсь дурацькій куртці із ідіотським написом через усю спину — ось яке чупирадло зробилося з нашої Ган-ночки. <...> Як мати не соромиться йти поруч такої дочки? Але не раз сама я чула, що не мама дочки, а дочка матері, особливо ж бабки, соромилась. „Ти тільки мовчи... Ти тільки нічого не говори на вулиці, бо мені встид, що ти по-англійському не вмієш"» (Д. Гуменна); порівняйте з просторічно-розмовним колоритом листа Ваньки Жукова «на деревню дедушке»: «... А вчерась мне была выволочка. Хозяин выволок меня за волосья на двор и отчесал шпанди-рём за то, что я качал ихнего ребятенка в люльке и по нечаянности заснул. А на неделе хозяйка велела мне по­чистить селёдку, а я начал с хвоста, а она взяла селёдку и ейной мордой начала меня в харю тыкать. Подмастерья надо мной насмехаются, посылают в кабак за водкой и велят красть у хозяев огурцы, а хозяин бьёт чем попадя. А еды нету никакой. Утром дают хлеба, в обед каши и к вечеру тоже хлеба, а чтоб чаю или щей, — то хозяева сами

— 201 —

трескают. А спать мне велят в сенях, а когда ребятенок ихний плачет, я все не сплю, а качаю люльку» (А. Чехов).

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані сленг та вульгаризми.

Термін «сленг» використовується у двох значеннях. У першому — ним позначають жаргонізми переважно англо­мовного походження. В другому — такі жаргонні слова та вирази, які перестали* бути належністю лише окремих соці­альних груп і перейшли до загальновживаних шарів просто­річної лексики. З цієї причини слова сленгового утворення можна назвати інтержаргонізмами, «наприклад, „ажур" у мовленні бухгалтерів означає „на сьогодні", поза бухгалтер­ським середовищем — „усе гаразд"; „пасувати" в жаргоні картярів має значення „відмовлятися від гри до наступної роздачі карт", у ширшому вжитку — „ухилятися від вико­нання своїх обов'язків"»[72, 103].

Найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів називаються вульгаризмами (від лат. vulgaris — звичайний, простий), наприклад: паскуда, стерво, харя і т. д. Ось якою "добірною лайкою (лише в перших чотирьох рядках — 13 лайливих слів) заклинає Дідона Енея в поемі І. Котляревського «Енеїда»:

«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам ляща тобі я в пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба.

Трясешся, мов зимою хорт!

Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобі присниться біс! З твоїми сучими синами Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс, Щоб ні горіли, ні боліли, На чистому щоб поколіли, * Щоб не оставсь ні чоловік; Щоб доброї не знали долі, Були щоб з вами злії болі, Щоб ви шаталися повік».

(Частина перша, строфи 56 — 57).

— 202 —

Поетизмами називаються слова, 6.2.2.11. Поетизми

уживані майже виключно в мові пое­тичних творів і дуже рідко за їхніми межами: «Мова є одність. Але пам'ятай, о, поете: як в домі, // В одності мови чіткий поділ на поверхи є. // Поверхи, отже, назвімо: є мова, щоденних взаємин, // Мова науки і є вповні відмінна від них // Мова поезії. Маєш її притаманність плекати...», — писав М. Зеров у вірші «Поетична мова». Художня функція таких слів полягає в тому, що вони посилюють патетику вірша, його піднесений, урочистий пафос або ж, навпаки, пом'якшують та інтимізують його ліричний настрій. Пое­тичні слова — це здебільшого слова, дібрані шляхом каноні­зації, тобто закріплення традиціями постійного вживання найбільш уподобаних форм:

1) Старослов'янізмів, таких як — десниця, чоло, злото,
вуста та інші. Наприклад: «На скронях та пооране чоло»
(Є. Маланюк); «До мене схилила чоло» (Є. Плужник); «без
сонця до мого чола» (В. Барка); «А смертю роздерті уста!»
(Є. Маланюк); «Тим криком, що горить в кривавім стис­
ку уст» (Є. Маланюк); «Безкровними, беззвучними устами»
(М. Зеров); «І сухі тривогою уста» (О. Ольжич); «Щоб ти,
найміцніший, сперся, // Спочив на моїх устах» (О. Теліга);
«Уста людські жагою затремтіли» (А. Малишко);

2) Індивідуально-авторських неологізмів, що є свого роду
поетичною цитатою, таких як — синь, осяйний, криця,
голубінь, блакить, далечінь і т. д. Наприклад: «Слово, чому
ти не твердая криця» (Леся Українка); «Як іскра, що рож-
дають криця й кремінь» (Є. Маланюк); «Не хліб і мед
слов'янства — криця! кріс!» (Є. Маланюк); «Вони лишилися,
як криця» (Є. Маланюк); «Не зірвуться слова, гартовані,
як криця» (О. Теліга); «а в очах — морозяна блакить»
(О. Ольжич); «А дні пливуть — мелодія в блакить» (Є. Мала­
нюк); «І налились блакиттю вже на нім» (Б.-І. Антонич);
«рветься запалить срібний мармур хмар // та блискучу
блакить» (В. Барка); «але вже і неба синь безконечна»
(В. Стельмах); «й линя її весела синь» (Є. Маланюк);

3) Народнопісенних зворотів — найчастіше прийомів, що
утворюють слова ласки, пестощів або, навпаки, зневаги,
які набувають свого експресивно-емоційного забарвлен­
ня не в кореневому значенні, а завдяки різним суфіксам:
човник, тихесенький, дідуган, носище, вовчисько, їстоньки,
спатоньки і т. д. Наприклад: «Ой гай, мати, ой гай, мати, //
Ой гай зелененький... // Ой поїхав з України // Козак моло­
денький» (народна пісня); «Йваночку // свічечко // червона
калинонько // козацька вродо // ой молюсь за вас // ой
росинкою ранньою // неславою солоною// ой барвіночком //

— 203 —

тай втішиться // серденько соборове // не вражеє злеє» (С. Сапеляк); «З якого ти саду, чудовая роже? // Тебе й морозище зв'ялити не може!» (А. Кримський).

6.2.2.12. Термінологізмом (лат. Terminus —
Термінологізми у давньоримській міфології божество

меж і кордонів), або терміном, за визначенням І. Білбдіда, «називається слово або слово­сполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо. Наприклад: молекула, електрон, протон, синус, вітамін, рецептор, блюмінг, віза, монізм, фонема, графема, кліше, література, сульфідін, квінтет, гама, додаткова вартість, питома вага...» [89, 158\. Термін ще можна назвати офіційним, тобто таким, що має статус книжного, професіоналізмом. На відміну від остан­нього, терміни тяжіють до нейтральності, тобто беземоцій-ності свого значення. Емоційно-експресивний ефект від уведення до тексту твору термінологічних слів найчастіше пов'язаний з більшою або меншою екзотичністю їхнього звучання для вуха пересічного читача або з контрастом, який виникає між ними та узвичаєними словами, що їх оточують. Наприклад: «Напружений, незломно-гордий, // Залізний імператор строф — // Веду ці вірші, як когорти, // В обличчя творчих катастроф... // Важкі та мускулясті стопи // Пруживий одбивають ямб — // Це дійсності, а не утопій // Звучить громовий дифирамб» (Є. Маланюк; суміш віршо­знавчої термінології з історизмами); «...И не отточишь // Никаких лопат, // Чтоб все пласты поднять вот эти снова, // Где происходит атомный распад // Неуловимых элементов слова» (Л. Мартинов; фізична термінологія).

6.2.2.13. Канцеляризмами називають слова
Канцеляризми та сталі форми словосполучень, вжи­
вання яких характерне виключно для

норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення. Слово «канцеляризм» стосовно інших стилів мовлення набуває різко негативного забарвлення і звичай­но асоціюється не з усією офіційно-діловою лексикою, а з найбільш Характерними, свого роду найбільш «бездушни­ми» й «сухими» словосполученнями — кліше, прийняти­ми в цьому стилі, на зразок: ліжко-місце, людино-година, отоварювання, вжити заходів, довести до відома і т. д. Найчастіше канцеляризми в тексті художніх творів викори­стовуються з метою створення комічного враження в читачів і мовленнєвої характеристики дійових осіб. На­приклад: «Степан... у нас щодня бумаг приносять з по-

— 204 —

шти по мішку... Микола. Що ж ви з ними робите? Сте­пан. Записуємо у діжурну, а потім у вступающу, списуємо копії. Микола. Навіщо ж то? Степан. А які є бумаги! Аи, ай, ай! Особливо як заведеться переріканіє: кому діло треба зробить. Тут один другого бриє так... що аж пальці знать!.. Наш секретар пише: „Прошу не вдаваться в ізлішнюю, обременітельную, безполезную і для времені разорітель-ную переліску, ібо 215, 216 і 217 ст. XV тома 11 часті ізданія 1857 года научают, как следует сіє дело направіть". А нам знову отвічають: „Єслі категоричеські вникнуть в указанниє статьї, то ониє к делу не относяться, ібо..." чудесно! Микола. Ти їх, як молитви, знаєш... Степан. Напам'ять заучую...» (І. Карпенко-Карий, «Мартин Бо-руля»); «Сим довожу до Вашего сведения, что моя пьеса пойдёт в четверг 19 ноября, каковое число прошу зарубить на носу Лилиши с тем, чтобы Лилиша пок,. ьтвала Вал-свой нос ежеминутно» (А. Чехов).

Поряд із засобами лексичної сино- 6.2.3. Засоби

німії письменники й поети, працю- контекстуально
ючи над мовленнєвою організацією синонімічног

свого твору, дуже часто вдаються увиразнення

до так званої контекстуальної, тобто мовлення (тропи) нефіксованої словниками, синонімії.

Контекстуальними синонімами називаються слова та вирази, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них або, інакше кажучи, непрямому, переносному значенні. Наприклад: лис, змія, лев (стосовно людини), голова (стосовно розумових здібностей людини) і т. д. «Контекстуальні синоніми, — як вказує І. Білодід, — творяться в процесі індивідуального акту мовлення в тому разі, коли мовцеві не вистачає наявних у мові або відо­мих йому синонімів для передачі тієї чи іншої думки з необхідними для цього змістовими і стильовими та оцін­ними нюансами; причиною появи контекстуальних синоні­мів може бути також неможливість з якихось причин — соціальних, побутових, естетичних — назвати якусь реалію її прямою, незавуальованою назвою» [90, 127\. Слово, що використовується в невластивому для нього — пере­носному — значенні, традиційно позначається також термі­ном «троп» (грец. тротюС — зворот мовлення). Спроможність слова, властивого й узвичаєного для позначення певного предмета, позначати й інші предмети, виступаючи при цьому в ролі контекстуальних синонімів, тропів, до властивих даним предметам слів, пов'язана з явищем так званої полі­семії, тобто здатності слова потенційно утримувати, крім основного, лексичного (або ще: первинного, прямого, предмет-

— 205 —

ного), ще й побічні (або ще: вторинні, непрямі, додаткові) значення, наявність яких може виявити себе в конкретно­му мовленнєвому контексті. «Слово, внаслідок своєї багато­значності, містить поряд з основним значенням ще декіль­ка смислових відтінків, вторинних значень. Це ті уявлювані ознаки явища, які в нашій свідомості з ним зв'язані, хоча ми й звертаємо увагу, головним чином, на його основну ознаку. Ми можемо вжити слово, виділивши його вторинну ознаку, для характеристики певного явища. Використання вторинної ознаки слова для позначення іншого явища, немовби перенесення його на інше явище, називається переносним значенням слова. Переносне значення слова позначають грецьким терміном „троп"... Троп має дуже важливе значення для мови взагалі. В основі явища тропа лежить співвіднесення двох явищ, з яких одне слугує для пояснення, для розуміння іншого. Зіткнувшись з якимось невідомим нам явищем, ми помічаємо в ньому подібність в якомусь відношенні з іншим, відомим нам явищем, бачимо, що воно чимось його нагадує, подібне до нього за якоюсь ознакою. Невідоме (позначимо його літерою X) чимось нагадує знане нами явище (позначимо його літерою А). Зрозуміло, що X схоже на А не повністю (у цьому випадку вони були б тотожними), а певною своєю стороною, якоюсь ознакою (позначимо цей місток, який ми перекидаємо від невідомого явища до відомого, споріднену ознаку, через а). Внаслідок встановленої подібності невщоме явище до певної міри стає нам зрозумілим, ми отримуємо про нього уявлен­ня. Відбувається це тому, що ми поставили невідоме (X) у зв'язок з відомим (А), переносячи на нього частину А—а. Таким чином, зіставивши обидва явища, ми дійшли якогось висновку, що вбирає в себе елементи як першого, так і другого явища, примножили наше знання про них. По­бачивши вперше ножиці, дикуни племені бакаїрі стали називати їх зубами риби піраньї, оскільки гострими зубами цієї риби вони стригли собі волосся. Таким чином троп виступає як використання слова в переносному значенні, тобто виділення вторинних його ознак для характеристики якогось явища» [93, 213—214].

Поети звичайно вдаються до тропів не лише тоді, коли перед ними стоїть завдання описати цілком невідоме явище, а найчастіше тоді, коли відоме явище вони хочуть розкрити в якомусь новому, незвичайному зв'язку з іншими явищами людського буття. У вірші «Мова» М. Рильський пише:

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно

— 206 —

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає — народ говорить...

Звичайне, на жаль, явище забрудненості (варваризмами, жаргонізмами, немотивованим просторіччям) нашої мови (в даному випадку — X) поет співвідносить з бур'яном (А) за спільною спорідненою ознакою для обох явищ — небажаним, шкідливим впливом, до якого вони призводять (а). Народ далі співвідноситься в Рильського з океаном за спільною ознакою — їхньою величчю.

Появу самого поняття «троп» пов'язують з елліністич­ною римською риторикою (Філоден, Цицерон, Гермоген та інші). Давньоримський оратор Квінтіліан, наприклад, визначав троп як «вираз, перенесений для прикраси мови з його первинного, природного значення на інше, або, за висловом граматистів, вираз, перенесений з властивого для нього місця на місце, для нього не властиве». Як і засоби лексичної синонімії, тропи, таким чином, асоціювалися з такою словесною формою, яка, по-перше, ухиляється від загальновживаних і узвичаєних норм мовленнєвого спіл­кування й тим, по-друге, служить для прикраси мовлен­ня. «Мовлення має два види, — писав у своєму трактаті „Про тропи" ритор Трифон, — мовлення звичайне і троп. Звичайним мовленням є мовлення, яке називає речі, користуючися прямим значенням імен, тоді як троп є мовленням, що відступає від звичайного (значення слів) у певному виразі, прикрашеному більше, ніж це необхід­но» [74, 213 — 214\. Проте вже в античності розуміли, що роль тропів не зводиться виключно до функції мовлен­нєвої прикраси. Як вказував ще Квінтіліан, вживання слів у переносному розумінні збагачує словесне значення. Використання тропів, подібно до використання засобів лексичної синонімії, порушує автоматизм сприйняття й ще в більшій мірі реалізує ефект словесної несподіванки, який завжди містить у собі розрахунок на те, щоб викликати в читача відповідний, потрібний авторові в даний момент, у даній ситуації настрій, те чи інше переживання. Характер емоції, викликаної тропом, служить для оцінки того явища, яке через нього позначається, деформує нейтральність його смислового значення й веде у бік його підвищення або ж пониження. Наприклад, коли Є. Плужник пише: «Бо що мені та слава галаслива про всі дива за тридев'ять морів, коли я досі і малого дива — землі своєї ще не зрозу­мів?» — називаючи рідну землю малим дивом, він тим

Дата добавления: 2014-11-28