Заходи щодо оздоровлення повітря робочої зони

Теплий період року характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря +10°С и вище. Холодний період року характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря нижче +10° С.

Робочою зоною вважають простір висотою до 2 м над рівнем полу (майданчика), на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працюючого (працюючих).

Категорії робіт — це розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в Дж/с.

Категорії робіт — це розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в Дж/с.

Легкі фізичні роботи (категорія I) — це роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходьбою, але не потребуючі систематичного підняття, перенесення вантажів (енерговитрати до 150 ккал/год (174 Дж/с).

Фізичні роботи середньої важкості

- категорія IIа - охоплюють види роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходьбою, але не потребують перенесення вантажів, при яких витрата енергії складає від 151 до 200 ккал/год (175 до 232 Дж/с);

- категорія ІІб - роботи, пов’язані з ходьбою і перенесенням вантажів вагою до 10 кг, при яких витрата енергії складає від 201 до 250 ккал/год (233 до 290 Дж/с);

Важкі фізичні роботи (категорія III) — роботи, пов’язані із систематичною фізичною напругою, перенесенням вантажів більше 10 кг (енерговитрати більші, ніж 250 ккал/г (290 Дж/с).

При надлишках теплоти в теплий період року повітря робочої зони у виробничих приміщеннях допускається: перевищувати на 3...5°С від температури зовнішнього повітря в 13 годин самого жаркого місяця, але не більш 28° С при легкій і середній тяжкості робіт I—II категорії, при важких роботах III категорії — на 3...50⁰С, але не більш 26°С; відносна вологість допускається 55...75 % у залежності від температури повітря.

У холодний і перехідний періоди року зниження температури повітря поза постійними робочими місцями проти нормованих допускається: до 12° С при легких роботах, до 10° С при роботах середньої тяжкості і до 8 ° С при важких роботах.

Відносна вологість повітря нижче 40 або вище 70 % негативно впливає на організм людини. Якщо відносна вологість повітря не перевищує 20 %, робітник відчуває неприємну сухість слизуватих оболонок верхніх дихальних шляхів. При вологості більше 85 % і підвищеній температурі погіршується терморегуляція тіла людини, тому що затримується випар поту з поверхні тіла (отже, підвищується стомлюваність і утрудняється робота серця).

Санітарними нормами (СН 245—71) установлено, що найбільша працездатність (комфортна зона) людини буде при температурі 18...22° тепла, відносній вологості повітря 40...60%, швидкості руху повітря 0,3 м/с, витраті енергії до 172 Дж/с і атмосферному тиску — 760 мм рт. ст. У залежності від категорії робіт, періоду року допускається підвищення вологості повітря до 75 %, температури повітря до 13 і 26°, швидкості руху повітря 0,2 і 0,5 м/с.

Коливання тиску викликають слабість, запаморочення, нудоту, кровотечу з носа і рота.

Гранично припустима концентрація (ГПК) шкідливих речовин, мг/м³, у повітрі робочої зони не повинна перевищувати величин, зазначених у табл. 2.1, 2.2.

При одночасному впливі декількох шкідливих речовин сума відносини фактичних концентрацій кожного з них до їх ГПК не повинна перевищувати одиниці.

В сільському господарстві широко застосовуються шкідливі речовини. За ступенем впливу на організм їх поділяють на „чотири класа небезпечності” (табл. 2.3): 1 — речовини надзвичайно небезпечні, 2 — речовини високонебезпечні; 3 — речовини помірно небезпечні, 4 - речовини мало­небезпечні). Клас небезпеки шкідливої речовини визначається за низкою показників, для кожного з яких встановлені нормативні значення (табл. 2.2).

Таблиця 2.1 – Норми умов праці

Фактори, що впливають на продуктивність праці	Норма	Допустимі зна­чення
Санітарно-гігієнічні умови
Обмін повітря на одну людину, м^3/ч	20-60 та більше (в залежності від об’єму приміщень
Гранично-припустима концентрація шкідливих речовин, мг/м^3:
запиленість — наявність у повітрі пилу:
кварцевої	1,0
борошняної	6,0
тютюнової, чайної	3,0
гексахлоранової	0,05
загазованість — наявність у повітрі пари:
аміаку
окису вуглецю
бензину
Рівень звуку, дБА	45...80
Рівень звукових тисків, дБ (у залежності від частоти та умов середовища)	40... 99

Таблиця 2.2 - Клас небезпечності шкідливих речовин (ГОСТ 121.007-76)
Найменування показника	Норми для класу небезпечності
Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м^3	< 0,1	0,1-10	1,1-10,0	>10,0
Середня смертельна доза при введенні у шлунок (ССДШЛ), мг/кг	< 15	15-150	151-5000	>5000
Середня смертельна доза при нанесеннні на шкіру (ССДШК), мг/кг	< 100	100-500	501-2500	>2500
Средняя смертельная концентрация в воздухе (ССК), мг/м^3	< 500	500-5000	5001- 50 000	>50 000
Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО)		300-30	29-3	<3,0
Зона гострої дії (ЗГД)	<6,0	6,0-18,0	18.1-54	>54,0
Зона хронічної дії (ЗХД)	>10,0	10,0-5,0	4,9-2,5	<2,5

Вимірювання температури повітря здійснюється за допомогою термометрів ртутних (ТЛ-2), показання яких порівнюють з нормативними даними.

Швидкість повітря вимірюють за допомогою кататермометрів, термоанемометрів, мікроманометрів або анемометрів. Циліндричним або кульовим кататермометром (рис. 3) вимірюють швидкість від 0,04 до 1,5 м/с; термоанемометром ЕА-2М - від 0,1 до 5 м/с; диференціальним мікроанемометром - від 0,02 до 2 м/с; крильчастим анемометром АСО-3 від 0,3 до 5 м/с; чашковим анемометром МС-13 від 1 до 30 м/с. Якщо швидкість повітря вимірюють кататермометром, його попередньо нагрівають у гарячій воді (65...75°С) доти, поки спирт із нижнього резервуара не підніметься до половини верхнього розширення приладу, потім прилад виймають з води, обтирають насухо і поміщають у місце виміру, де прилад охолоджується навколишнім повітрям. У момент, коли стовпчик спирту досягне оцінки 38°, включають секундомір і відраховують час охолодження приладу на три градуси (від 38 до 35°). Після цього швидкість повітря визначають по формулах.

Анемометрами швидкість повітря вимірюють у такий спосіб. Записують вихідне положення стрілок на циферблатах тисяч і сотень оборотів. Показання великої стрілки записують цілком. Відключають за допомогою ерриєтира, - приладу, що знаходиться на бічній стороні. Поміщають прилад у потік повітря. Чекають, поки крила або чашки анемометра переборють інерцію приладу і придбають максимальну швидкість, потім включають стрілки й у цей момент відзначають час за секундоміром. Через 60 або 120 с, не відводячи прилад змісця досліджень, виключають стрілки й одночасно відзначають час. Записавши нове положення стрілок і віднявши перші показання від других, поділяють отриманий результат на час експозиції приладу.

Якщо поділки анемометра не відповідають точно метрам, отриманий результат (число поділків у секунду) множать на корективи, зазначені в паспорті приладу.

Рисунок 3 – Прилади для вимірювання швидкості руху повітря:

а і б – кататермометри (циліндричний та кульковий); в і г – анемометри чашковий та крильчастий).

При вимірюванні швидкості руху повітря ручним крильчастим анемометром (АСО-3), тривалість досліду дорівнює 1-2 хв. Показники лічильника (К₂) записують, за формулою 2.1 визначають число поділок (n) як різницю між кінцевими і початковими даними лічильника:

n= (2.1)

За допомогою тарувального графіка (рис. 4) визначають швидкість руху повітря. На вертикальній шкалі відзначають число поділок. Від цієї точки проводять горизонтальну лінію до перетину з похолою лінією. Точка перетину дає шукану швидкість за шкалою абсцис.

2,4
2,0
1,6
1,2
0,8
0,4
	0,2	0,4	0,6	0,8	1,0	м/с

Рисунок 4 – Графік переведення показників лічильника в показники швидкості руху повітря

Відносна вологість W_в - це відношення кількості водяних парів, що є у даному об’ємі повітря, до гранично можливого при даній температурі. Вона може бути визначена за формулою 2.2:

, (2.2)

де q_m – вологість насиченого пару.

Визначення температури і відносної вологості повітря проводять із використанням психрометра Августа або Астмана (рис. 5).

Найбільш поширений аспіраційний психрометр Астмана МВ-4М, який вимірює температуру від 25 до +51⁰С та відносну вологість від 10 до 100% з відносною похибкою ±2-4% в умовах припустимої температури. Принцип його дії заснований на різниці показників сухого та змоченого термометрів, показники яких знімають через 3-5 хвилин.

Відносну вологість повітря визначають за психрометричним графіком (рис. 6).

Відносну вологість по номограмі визначають у такій послідовності: по вертикальних лініях відзначають показання сухого термометра, а по похилим — показання змоченого термометра.

По точці перетинання цих ліній на горизонтальних лініях знаходять відносну вологість, виражену у відсотках.

Рис. 5 – Психрометр Астмана МВ-4М

Приклад: при Т_с= 15°С і Т_в — 10°С відносна вологість складе 53 %.

Максимальний вміст водяної пари в повітрі q_т (г/кг) у залежності від його температури (Т) визначають по табл. 2.3.

Повітря вважається сухим, якщо відносна вологість складає менш 40, нормальним — при 40-60, вологим при 61-75, мокрим — при W_в > 75 %. Відносну вологість повітря в приміщенні можна вимірювати і по гігрометру метеорологічному волосному ГМВ-1.

Рисунок 6 – Номограма для визначення відносної вологості повітря

Він одразу показує відносну вологість від 10 до 100 %. Тарується цей прилад за показниками аспіраційного психрометра.

Для реєстрації температури і відносної вологості застосовуються термографи М-16, гігрографи М-21 і інші прилади.

Таблиця 2.3 -Максимальний вміст водяної пари у повітрі в залежності від температури
Температу-ра повітря, °С	Вміст водяної пари при повному насичені, г/кг^*	Температура повітря, °С	Вміст водяної пари при повному насичені, г/кг^*
—15	1,1		20,3
—10	1,7		35,0
—5	2,6		46,3
	3,8		60,7
	5,4		79,0
	7,5		102,3
	10,5		131,7
	14,4		168,9
	19,5		216,1

^*Вміст водяної пари в повітрі визначено при нормальному атмосферному тиску
3. Контроль вмісту у повітрі шкідливих газів і пари. Методи і засоби визначення запиленості повітря

Загазованість повітря шкідливими домішками визначають за допомогою індикаторних газоаналізаторів СО, УГ-2, газовизначника ГХ-2, а концентрацію пестицидів — за допомогою хроматографа.

Універсальний газоаналізатор типу УГ-2 (рис. 7) призначений для кількісного визначення 14 видів шкідливих домішок, що утримуються в повітрі виробничих приміщень, а також для індикації місць витоку аміаку.

Принцип дії приладу заснований на зміні довжини пофарбованого стовпчика індикаторного порошку в процесі просмоктування досліджуваного повітря через індикаторну трубку.

20 - 18

10

15 14 13 12 11

Рисунок 7 – Газоаналізатор УГ-2:

1 – корпус; 2 – шток; 3 – індикаторна трубка;

4 – фільтр; 5 – лінійка; 6 – ящик; 7 – кришка; 8,9 – ампули; 10–17 – прилади для заповнення індикаторних трубок; 18-20 – індикаторні трубки.

Варто пам'ятати, що аналізованому газу при аналізі можуть заважати інші гази: парам бензину — окис вуглецю, сірчистий газ, неграничні вуглеводи, бензол і його гомологи; аміакові — пари кислот і лугів; сірководневі — меркаптани і т.д.

У цьому випадку перед індикаторною трубкою 3 установлюють скляні фільтри 4 з набором поглиначів речовин, що заважають.

Рисунок 8 – Аспіратор: 1 – вхідна колодка; 2 – тумблер; 3 – гніздо запобіжника; 4 – клапан; 5 – ротаметр; 6 – ручки вентилів; 7 – клема зазамлення; 8 – штуцер.

Аспіратор (рис. 8) складається з повітродувки роторного типу, що створює негативний тиск (всмоктування), електромотора і чотирьох реометрів (ротаметрів). Два реометри призначені для вимірів об'ємної швидкості повітря, що відсмоктується аспіратором, і градуйовані від 0 до 20 л/хв, а два — від 1 до 10 л/хв, що необхідно у випадку добору проб повітря при проведенні газових аналізів.

На передній панелі аспіратора розташована: вхідна колодка 1 для приєднання приладу до електромережі; тумблер 2 включення і вимикання апарата; гніздо 3 запобіжника; запобіжний клапан 4 для запобігання перевантаження електродвигуна при доборі проб повітря з малими швидкостями і полегшення запуску апарата; ротаметр 5 (конусні скляні трубки з поплавцями) для визначення швидкості проходження проби повітря, що відбирається; ручки6 вентилів ротаметрів для регулювання швидкості добору проб; клема 7 для заземлення апарата; штуцера 8 для приєднання гумових трубок з фільтрами.

Алонж (рис. 9)— це металевий корпус у вигляді лійки. У розширену частину вставляють паперові фільтри. Нестандартний алонж представляє скляну трубку 1 із звуженим кінцем.

Рисунок 9 – Алонж: 1- скляна трубка; 2 – гумова пробка; 3 – шар скловати; 4 – металева сітка; 5 - кришка

У скляну трубку укладають металеву сітку 4або шматочок марлі, що запобігає засмоктування пилу або фільтра (вати) в аспіратор. Потім укладають скловату 3(шар товщиною 3...4 см). Алонж закривають гумовою пробкою 2і кришкою 5.

Запиленість повітря на робочих місцях (у приміщеннях, у кабінах тракторів або комбайнів) визначають за допомогою аспіратора моделі М-822.

Оцінюють запиленість повітря гравиметричним методом:

-вимірюють у мг масу пилу, що утримується в 1м³ повітря. Для цього анемометром або ручною помпою перекачують декільку кількість повітря, яке вимірюється газовим лічильником, через фільтр-алонж, заповнений скляною ватою. Відношення маси затриманого пилу до об’єму повітря, яке перекачане, і визначає його утримання у повітрі.

Пил також характеризується хімічним складом та дисперсністю. Вміст пилу у повітрі оцінюють ваговим і лічильним методом.

Ваговий метод служить для визначення маси пилу, який міститься у одиниці об’єму повітря. Для цього зважується спеціальний фільтр до і після протягування через нього деякого об’єму запиленого повітря, а потім підраховують масу пилу.

Вагова концентрація пилу визначається за формулою:

(2.3),

де Р – маса фільтру до відбору проби, мг;

Р₁ – маса фільтру після відбору проби, мг;

V₀ – об’єм повітря, м³, протягнутого через фільтр, приведений до нормальних умов, тобто до такого об’єму, який би він займав при температурі 0⁰С і тиску 760 мм рт. с., м³.

(2.4),

де V_t – об’єм повітря, протягнутого через фільтр при температурі t і тиску В;

В – барометричний тиск у місці відбору проби, мм рт. ст.

t - температура повітря у місці відбору проби, ⁰С.

Недоліком вагового методу є те, що він не дає уявлення про якісну характеристику пилу, без якої неможлива повна гігієнічна оцінка запиленості. Одна й та ж вагова кількість пилу може бути при наявності у повітрі невеликої кількості крупних часток і множині дрібних. А з точки зору поведінки пилу у повітрі і впливу її на організм людини ці випадки цілковито відмінні.

Лічильний метод визначення служить для визначення кількості пилинок, що містяться у 1 см³ повітря.

Підрахування пилинок ведуть за допомогою мікроскопу. Для чого пил, який міститься у визначеному об’ємі повітря, попередньо осаджують на предметне скло.

Розрахунок ведуть за формулою:

(2.5),

де Х – кількість пилинок, що визначаються, у 1 см³ обєму повітря, яке досліджується;

N - загальна кількість пилинок у ємкості;

V - об’єм ємкості, см³;

к - кількість клітин (полів зору) у 1 см² окуляра мікроскопа;

п_сер - середня кількість пилинок, що підраховуються у п’яти різних полях окуляр-зору мікрометру;

F - площа основи ємкості, см²;

h - висота ємкості, що дорівнює 3 см.

Для створення оптимальних умов (зони комфорту) на робочих місцях необхідно здійснити такі інженерно-технічні заходи:

1. Впровадити механізацію й автоматизацію виробничих процесів із застосуванням дистанційного управління. Наприклад, дистанційне управління тракторами по радіо при виконанні сільськогосподарських робіт, пов'язаних з виділенням пилу або шкідливих речовин.

2. Обладнати самохідні сільськогосподарські машини і трактори герметичними кабінами і кондиціонерами.

3. Улаштувати всередині приміщень природну і механічну загально-
обмінну і місцеву вентиляцію. Наприклад, улаштувати місцеві, відсоси
від наждачно-обдирних верстатів, накидні шланги від двигунів
внутрішнього згоряння на ПТО або на обкатних стендах, бортові
відсоси на закалювальних і хромонікелювальних ваннах і т.д.

4. Застосовувати технологічні процеси, сільськогосподарські машини й устаткування, що виключають утворення шкідливих речовин або влучення їх у робочу зону.

5. Герметизувати устаткування, де виділяються шкідливі речовини. Наприклад, для запарювання кормів застосовувати закриті ємності, вітамінне борошно готувати в окремих приміщеннях, дрібні деталі і машини мити в спе-ціальних мийних установках і т.д.

6. Застосовувати засобу індивідуального захисту.

7. Підсолювати питну воду, тому що при роботі в жарку пого­ду у працюючих відбувається сильне виділення поту - г від 5 до 12 л
у зміну. З'являється спрага. Для підтримки водносольової рівноваги людини в питну воду додають 0,5 % повареної солі.

8. Дотримувати санітарно-гігієнічні норми і правила, ГОСТи
системи стандартів безпеки праці й Єдині вимоги безпеки і виробничої санітарії до конструкції ремонтно-технологічного устаткування, оснащення і технологічних процесів ремонту сільськогосподарської техніки.

9. Застосовувати засоби захисту від теплового випромінювання: встановлювати кабіни або тенти на сільськогосподарські машини, здійснюва-ти теплоізоляцію й екранування, застосовувати „повітряні душі”, спецодяг і раціональний відпочинок.

При роботі із шкідливими речовинами треба передбачити:

- заміну шкідливих речовин у виробництві менш шкідливими, переробку матеріалів, що утворюють пил, сухими способами — на мокрі;

- заміну полум'яного нагрівання електричним, твердого і рідкого палива газоподібним;

- обмеження вмісту домішок шкідливих речовин в вихідних і кінцевих продуктах;

- застосування спеціальних систем по уловлюванню й утилізації абгазів, рекуперацію шкідливих речовин і очищення від них технологічних викидів, нейтралізацію відходів виробництва, промивних і стічних вод;

- застосування засобів дегазації, активних і пасивних засобів вибухозахисту і вибухоподавлення;

- контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони:

безперервний — для речовин 1-го класу небезпеки;

періодичний — для речовин 2, 3 і 4-го класів небезпеки.

Дата добавления: 2014-11-29