Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Естетика класицизму, 3 страница





Відповідно до концепції об’єктивності прекрасного й об’єктивності законів мистецтва вирішується гуманістами питання про відношення мистецтва до дійсності. Головна теза, яку відстоює естетика Відродження, — це положення про те, що мистецтво є відображенням дійсності. Закохані в красу реального світу, гуманісти потребують насамперед відтворення в мистецтві природи і людини як найдосконалішого витвору природи, згідно з законами візуального сприйняття. У зв’язку з таким розумінням сутності художньої творчості гуманісти особливо наполегливо підкреслюють пізнавальне значення мистецтва.

Відмінність живопису від науки, за Леонардо, полягає в тому, що живопис відтворює видимий світ: колір і фігури всіх предметів, у той час, як наука проникає «усередину тіл», ігноруючи «якість форм» і зосередившись, як це робить, наприклад, геометрія, лише на кількісній характеристиці речей. Тому у дослідженнях вченого зникає краса витвору природи. У цьому полягає виправдання і необхідність мистецтва. Абсолютизація значення одних видів мистецтва за рахунок приниження можливостей інших була дуже характерна для епохи Відродження. На перший план висувалися образотворчі мистецтва, що своєю близькою до відтворення реальності конкретно-чуттєвою формою могли найбільш гостро протистояти аскетичним настановам і раціоналізму схоластики середньовіччя.

Естетика епохи Відродження не бачила відносного характеру переваг одного виду мистецтва над іншими, як і специфіки естетичних і етичних понять і їхньої відмінності. Прекрасне ототожнюється з моральним і справедливим, але моральність розуміється у гедоністичному плані як тяжіння до насолоди. Зовнішню красу вважають атрибутом чеснот. Друг Леонардо да Вінчі, Лука Памполіо висуває в якості норми краси гармонійну пропорцію «золотого перетину». Зовнішня форма є основою краси, а в якості зразка краси розглядається людина, її тіло.

Томазо Кампанелла (1568—1639), автор книги «Місто Сонця», у своїх естетичних висловлюваннях підкреслює, що прекрасне є символом, знаком добра, а неподобство — люті. Він привносить елемент релятивізму у естетичні судження. Кампанелла відзначає: «Немає нічого, що одночасно не було б прекрасним і потворним». Він заперечує зв’язок видимої краси і виховної функції мистецтва, але підкреслює, що саме поезія дає приклади, які спонукають душу до добра. Тим самим, підкреслюючи пізнавальне значення мистецтва, естетика Відродження приділяє велику увагу зовнішній правдоподібності при відображенні дійсності, оскільки реальний світ, реабілітований гуманістами з великим пафосом, гідний адекватного і точного відтворення. У цьому плані цілком зрозумілий їхній інтерес до технічних проблем мистецтва, і насамперед живопису. Лінійна і повітряна перспектива, світлотінь, локальний і тональний колорит, пропорції — усі ці питання обговорюються з великою цікавістю. І потрібно віддати належне гуманістам: тут вони досягли таких успіхів, які важко переоцінити. Великого значення у цей час набувають заняття анатомією, математикою, взагалі вивченню натури. Вчення про пропорції, перспективу й анатомічну будову живого організму стає центром уваги теоретиків і практиків мистецтва. Це звертання до науки далеко не випадкове: саме мистецтво, і особливо живопис, безпосередньо включається ними в сферу пізнавальної діяльності людини. Краса, з погляду гуманістів, пов’язана з правдивим зображенням форм дійсності. Закони прекрасного вони намагаються пояснити через чуттєво відчутні форми: що пропорційне, те й красиве. Вимагаючи точності у відтворенні реального світу, гуманісти, проте, дуже далекі від прагнень натуралістично копіювати предмети і явища дійсності. Вірність природі для них не означає сліпу імітацію. Краса розлита в окремих предметах, і витвір мистецтва повинен зібрати її в одне ціле, не порушуючи, однак, вірності природі. Таку думку висловлює німецький художник Альбрехт Дюрер (1471—1528): «Неможливо, щоб ти зміг змалювати прекрасну фігуру з однієї людини. Тому що немає на землі такої гарної людини, яка не могла б бути ще кращою». Тут виявляється особливість реалістичної концепції Ренесансу. Інтерес до неповторної своєрідності особистості чи природи поєднується у художників Ренесансу з прагненням до ідеалізації.



Естетика Відродження — це насамперед естетика ідеалізуюча. Проте для гуманістів ідеал не являє собою щось таке, що протилежне самій дійсності. Вони не сумніваються в реальності прекрасного. Тому їхнє прагнення до ідеалізації аж ніяк не суперечить принципам художньої правди. Адже і самі уявлення гуманістів про безмежні можливості гармонійного розвитку людини не могли в той час рахуватися тільки утопією. Точніше, саме поняття утопії мало в епоху Відродження інший, ніж тепер, зміст. Ним позначалася не нездійсненна мрія, а якась ідеальна дійсність, де можлива реалізація усіх фундаментальних світоглядних ідей гуманістів. Натхненна не тільки великим минулим європейської культури, але й мрією про велике майбутнє, це була епоха, що «жила» утопічними ідеями. Саме слово «утопія» з’являється як назва одного з найважливіших гуманістичних пам’ятників — книги «Утопія» (1516) Томаса Мора (1478—1535). Ідеї, подібні до ідей «Утопії» або навіть прямо нею натхненні, можна зустріти не тільки у співвітчизника Т. Мора, В. Шекспіра (1564—1616), але й у француза Ф. Рабле (1494—1553), у іспанця М. Сервантеса (1547—1616), в італійця Т. Кампанелли й у багатьох інших.

Якщо головними жанрами раннього Відродження була авантюрна новела і створена з захопленням перед красою світу, що відчиняється, лірична поезія, то Високе і Пізнє Відродження висувають на перший план трагедію і роман. Героєм романів Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» і Сервантеса «Дон Кіхот» була чинна, подана з небувалою мовною розкутістю людина, що пізнає дійсність і вступає з нею у нерозв’язний конфлікт. Якщо Рабле, спираючись на традицію народних книг, зображає героїв, що увібрали в себе всю безмірну силу і життєрадісність природи, то Дон Кіхот — класичний приклад розладу людини з не розуміючим її світом.

У творчості Шекспіра і Сервантеса знайшла свій відбиток криза ідей Ренесансу, що була позначена вченими як «трагічний гуманізм». Герою трагедії, Гамлету світ уявляється «садом, що поріс бур’янами». Він говорить: «Весь світ — в’язниця з множиною засовів, тортур і підземель». Шекспір чітко усвідомлює і відображає те, що було названо «зворотним боком» гуманізму. Він розуміє, що в умовах хаосу егоїстичних свобод автономної людини, до якого привели зловживання цими самими самовизначеними свободами, майже не залишається місця для справжньої краси, добра, правди, любові.



Кінець ренесансної утопічної ідеї про спроможність безмежного вдосконалення людини в іронічній формі наголосив М.Сервантес. Останні частини роману Ф.Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» також перейняті песимізмом. Таким чином, те, чого не передбачили теоретики мистецтва Відродження, з величезною силою відобразили у своїй творчості митці - практики. Хоча і Рабле, і Шекспір, і Сервантес залишалися все ж відданими виразниками великих принципів гуманізму, їхні герої демонструють, як наприкінці епохи Відродження осмислюється трагедія індивідуалізму. Вона може відобразитися у вигляді гамлетівського філософського розчарування в можливості розумно діяти і одному виправляти свій час. Вона може обернутися трагікомічним героїзмом Дон Кіхота, прекрасного у своїй вірності гуманістичному ідеалу, але кумедного у нерозумінні його незбутності, коли сама дійсність не готова відповідати цьому ідеалові. Розчаруванням завершується епоха, але розчаруванням, що не торкнулося самої сутності високих ренесансних відкриттів. Вони зберігаються, передаються у європейської культурі, набуваючи в ній значення великих ідей, вічних образів. Розглядаючи проблему художньої правди, теоретики епохи Відродження стихійно наштовхнулися на проблему діалектики загального й одиничного стосовно художнього образу. Як уже зазначалося, гуманісти шукали рівновагу між ідеалом і дійсністю, правдою і вигадкою. Так само спрямовані їхні пошуки взаємовідносин між індивідуальним і загальним. Діалектичне трактування образу обумовлене тим, що сам процес пізнання тлумачиться гуманістами також діалектично. Гуманісти ще не протиставляють почуття і розум. І хоч вони ведуть боротьбу із середньовіччям під стягом розуму, він не виступає в них односторонньою, математично розумовою категорією, він ще не протиставлений чуттєвості.

Епоха Відродження принципово змінила положення мистецтва в суспільстві. Соціальний статус мистецтва як осередку духовності зробив його головним чинником розвитку культури, що у подальші часи призвело до того, що мистецтво почало осмислюватися як своєрідний символ віри європейської людини. Мистецтво зблизилося з наукою, політикою, соціально-філософською думкою. Зросла роль культури, насамперед її світських форм. У свою чергу, такі зміни вплинули на всю систему формотворчих елементів мистецтва. Але треба пам’ятати, що естетика Відродження містить не тільки гуманістичну ідею абсолютизації людського індивіда на противагу середньовічної абсолютизації Божественної особистості, але й певне усвідомлення обмеженості такого індивідуалізму, свободи самовизначення і його трагічних наслідків. У цьому проявилася суперечливість антропоцентричної культури і з її невичерпною вірою у надзвичайні можливості людини.

 

 

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 450; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.