В сучасній суспільній свідомості

Фактори домінування антиутопій над утопіями

Враховуючи цю обставину, вже зовсім не здається дивним те, що переважна більшість існуючих на сьогодні антиутопій була написана після закінчення Другої світової війни.

Так, наприклад, роман Джорджа Оруелла «Скотарня» було надруковано в 1945-му році, його ж «1984» – у 1949-му.

Рей Бредбері написав свій «451 градус за Фаренгейтом» у 1953-му році, а Ентоні Берджес свій «Заводний апельсин» у 1962-му.

За рік до того Станіслав Лем представив світові своє «Повернення з зірок», а за десять років по тому – ще й «Футурологічний конгрес».

Айн Ренд видала свій роман-антиутопію «Атлант розправив плечі» у 1957-му році, Олдос Хакслі надрукував свою антиутопію «Повернення в прекрасний новий світ» у 1958-му році, а брати Стругацькі оприлюднили свої «Хижі речі віку» – у 1965-му.

Судячи з того ажіотажу, який викликає демонстрація фільмів, знятих на сюжети, запозичені з цих чи інших романів-антиутопій, проблема похмурості майбутнього людства не тільки не знімається, а й з часом ще й загострюється.

Про це свідчить той факт, що практично всі фільми, сюжети яких віднесені до майбутнього, за своєю суттю є антиутопіями.

Так, зокрема, можна назвати лише найбільш яскраві кінематографічні твори про майбутнє людства, які стали певною мірою подіями в суспільному житті, й справили відчутне враження на свідомість світової спільноти:

1. «Війна світів» (War of the Worlds), 1953-й р., реж. Байрон Хаскін.

2. «На останньому березі» (On the Beach), 1957-й р., реж. Стенлі Крамер.

3. «Процес» (The Trial), 1962-й р., реж. Орсон Веллс.

4. «Альфавіль» (Alphaville), 1965-й р., реж. Жан-Люк Годар.

5. «451 градус за Фаренгейтом» (Farenheit 451), 1966-й р., реж. Франсуа Трюффо.

6. «Планета мавп» (Planet of Apes), 1968-й р., реж. Франклін Дж. Шаффнер.

7. «Зелений Сойлент» (Soylent Green), 1970-й р., реж Річард Фляйшер.

8. «Заводний апельсин» (A Clockwork Orange), 1971-й р., реж. Стенлі Кубрик.

9. ТНХ 1138, 1971-й р., реж Джордж Лукас.

10. «Мовчазна втеча» (Silent Running), 1972-й р., реж. Дуглас Трамбул.

11. «Той, хто спить» (Sleeper), 1973-й р., реж. Вуді Ален.

12. «Хлопчик і песик» (A Boy and His Dog), 1975-й р., реж. Л.К. Джонс.

13. «Ролербол» (Rollerball), 1975-й р., реж Норман Джунсон.

14. «Гонка смерті 2000» (Death Race 2000), 1975-й р., реж. Пол Бартел.

15. «Втеча Логан» (Logan’s Run), 1976-й р., реж. Майкл Андерсон.

16. «Божевільний Макс» (Mad Max), 1979-й р., реж. Джордж Міллер.

17. «Божевільний Макс: воїн з великої дороги» (Mad Max: The Road Warrior), 1981-й р., реж. Джордж Міллер.

18. «Втеча з Нью-Йорка» (Escape from New York), 1981-й р., реж. Джон Карпентера.

19. «Той, хто біжить по лезу бритви» (Blade Runner), 1982-й р., реж. Рідлі Скотт.

20. «1984» (Nineteen Eighty-Four), 1984-й р., реж. Редфорд.

21. «Бразилія» (Brazil), 1985-й р., реж. Террі Гілліам.

22. «Кін – дза – дза!», 1986-й р., реж. Георгій Данелія.

23. «Листи мертвої людини», 1986-й р., реж. Костянтин Лопушанський.

24. «Робокоп» (Robo Cop), 1987-й р., реж. Пол Верховен.

25. «Небо над Берліном» (Wings of Desire), 1987-й р., реж. Вімм Вендерс.

26. «Акіра» (Akira), 1988-й р., реж. Катсуширо Отомото.

27. «Вони живуть / Чужі серед нас (They Live), 1988-й р., реж. Джон Карпентер.

28. «Згадати все» (Total recall), 1990-й р., реж. Пол Верховен.

29. «Делікатеси» (Delicatessen), 1991-й р., реж. Марк Каро й Жан-П’єр Жене.

30. «Привід в обладунку» (Ghost sn the Shell), 1995-й р., реж. Мамору Ошии.

31. «Місто втрачених дітей» (The City of Lost Children), 1995-й р., реж. Марк Каро й Жан-П’єр Жене.

32. «Дванадцять мавп» (Twellve Monkeys), 1995-й р., реж. Террі Гілліам.

33. «Дивні дні» (Strange Days), 1995-й р., реж.

34. «Гаттака» (Gattaca), 1997-й р., реж. Ендрю Нікколо.

35. «Зоряний десант» (Starship Troopers), 1997-й р., реж. Пол Верховен.

36. «Темне місто» (Dark City), 1998-й р., реж. Алекс Пройас.

37. «Плезантвілль» (Plesantville), 1998-й р., реж. Гері Росс.

38. «Матриця» (The Matrix), 1999-й р., реж. Брати Вачовські.

39. «Королевська битва» (Dattle Royale), 2000-й р., реж. Кінжі Фукасаку.

40. «Штучний інтелект» (Artifician Intelligence: AI), 2001-й р., реж Стівен Спілберг.

41. «Метрополіс» (Metropolis), 2001-й р., реж. Рінтаро (Хаясі Сігзюки).

42. «Еквілібріум» (Equlibrium), 2002й р., реж. Курт Віммер.

43. «Особлива думка» (Minority Report), 2002-й р., реж. Стівен Спілберг.

44. «Я, робот» (Robot), 2004-й р., реж. Алекс Пройас.

45. «Версія 1.0» (One Point 0), 2004-й р., реж. Джефф Ренфро і Мартейн Торссон.

46. «Район 13» (District 13), 2004-й р., реж. П’єр Морель.

47. «В» означає «вендетта» (V for Vendetta), 2005-й р., реж. Джеймс Мактиг.

48. «Міссія «Селенити» (Selenity), 2005-й р., реж. Джосс Вендон.

49. «Затьмарення» (A Scaner Darkly), 2006-й р., реж. Лінклейтер.

50. «Ідіократія» (Idiocracy), 2006-й р., реж. Майкл Джадж.

51. «Дитя людське» (Children of Men), 2006-й р., реж. Альфонсо Гуарон.

52. «Нова земля», 2008-й р., реж. Олександр Мельник.

Це – далеко не повний список фільмів-антиутопій, що вийшли на екрани кінотеатрів і ТV за останні півстоліття, бо в нього не увійшла величезна маса явно ремісницькі виробів, які нещадно експлуатують тему жахів нашого майбутнього.

Множина ж створених за той же самий період часу фільмів-утопій складає нуль одиниць. Така вражаюча диспропорція між кількістю існуючих на сьогодні екранних версій антиутопій і, відповідно, утопій, безумовно, не може бути безпричинною.

Причина тому є.

І причину цю жорстко й влучно вказав Теодор Людвіг Візегрунд Адорно, сказавши, що після Освенциму почуття пручаються ствердженню позитивності наявного буття. Зрозуміло, що під словом «Освенцим» мається на увазі не тільки цей конкретний концтабор. В даному випадку це слово стає символом усієї тієї неймовірної ганьби, яку людство допустило бути скоєною і таки скоїло в найцивілізованіший – злавалося б – період своєї історії.

Це вже не «пляма на мундирі» освіченого людства, а така рана на його родовій совісті, яка остаточно ніколи не загоїться.

Освенцим, Бухенвальд, Треблінка, Дахау, Бабин Яр, Биковня, Хатинь, Хіросима й Нагасакі, Сонгмі, Ель-Фалудж, Абу-Грейб і Гуантанамо: дзвони цих географічних назв звучать по нас. Це і є відповіддю на питання Ернеста Хемінгуея: “For Whom the Bell Tolls” («По кому дзвонять дзвони»).

Вони дзвонять по нас.

По нашому бажанню мати позитивне майбутнє, якого ми так палко прагнемо, й якого ми часом так відверто не заслуговуємо.

Саме так слід розуміти причину беззаперечного домінування антиутопій над утопіями в суспільній свідомості сучасного нам людства.

І все ж, не все так безнадійно.

Навіть найпохмуріша антиутопія несе в собі заряд позитивної спрямованості. Коли Флетчер Нібел розповідає про фантастичний військовий заколот і про президента-параноїка в Сполучених Штатах Америки, то це робиться для того, щоб запобігти реальному заколоту й приходу до влади безрозсудного президента.

Коли Невіл Шют описує загибель цивілізації в результаті термоядерної війни, то це задля того, щоб не допустити її в дійсності.

Дата добавления: 2014-11-29