Моделі організації національного господарства

Тема 2

Тема 2

Тема 2

Тема 2

ресурси. Причому значна частина матеріальних ресурсів перебуває у приватній власності;

- вільне підприємництво. Окремі групи людей за своєю іні­
ціативою виступають в якості вільних підприємців, які бе­
руть на себе функцію організації економічних сил: вони
мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво
та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю пере­
бирають на себе господарський ризик, який є неминучим,
так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий
товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємни­
цтво стає масовим явищем, воно забезпечує більшу час­
тину виробництва національного продукту;

- особистий інтерес. Економічні суб'єкти діють згідно зі сво­
їми особистими інтересами. Прагнення найкращим чином
реалізувати особистий інтерес є основним мотивом еконо­
мічних вчинків. Кожний прагне максимізувати свій дохід:
підприємець - прибуток, найманий робітник - заробітну
плату, землевласник - орендну плату та ін.;

- «невидима рука». На думку А. Сміта, існує «невидима рука»,
яка спрямовує індивідуальну поведінку, особисті інтереси
до суспільних цілей, до задоволення потреб інших еконо­
мічних суб'єктів. «Невидима рука» - це ринок, як координа­
ційний механізм, зі своїми елементами: попитом, пропо­
зицією, ціною. В попиті проявляються наміри споживачів,
в пропозиції - можливості та бажання виробників, ціна -
інструмент погодження їх рішень та дій. За допомогою
взаємодії цих елементів передаються та узгоджуються
рішення виробників та споживачів. Це саморегульована
система, яка не потребує ніякого втручання;

- вільна конкуренція. Вона припускає наявність багатьох
незалежних як продавців, так і покупців кожного ресур­
су та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих еконо­
мічних суб'єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну,
за якою реалізується той чи інший товар;

- мінімальне державне втручання. Державне втручання
в економіку в основному обмежується захистом приват­
ної власності та формуванням правового середовища ді­
яльності економічних суб'єктів через закони, укази, по­
станови.

Економіка сучасного капіталізму. Порівняно з тими еконо­мічними системами, що передували, ринкова система вияви­лася найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, при­стосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов, що змінюються. В ході тривалої еволюції, переважно в XX в., ринкова економіка вільної конкуренції перетворилася на сучасну ринкову економі­ку, її основними рисами є:

- різноманіття форм власності, серед яких, як і раніше, про­
відне місце займає приватна власність та різні її види (від
трудової індивідуальної до великої, корпоративної);

- розгортання науково-технічної революції, що прискорила
створення потужної виробничої і соціальної інфраструк­
тури;

- більш активний вплив держави на розвиток національної

економіки і соціальної сфери.

У розвиненій ринковій економіці істотних змін зазнає госпо­дарський механізм. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток у межах окремих фірм у вигляді маркетин­гової системи управління. В той же час на макрорівні розви­ток планових методів пов'язаний з державним регулюванням економіки, аж до здійснення загальнонаціональних програм і

планів.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку. В результаті ключові завдання економічного розвитку отримують нове розв'язання. Так, питання про обсяг і структуру продукції, що виробляється, вирішується на осно­ві маркетингових досліджень у рамках фірм, а також прогнозу розвитку потреб. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застарілих товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції. Маркетингова система управління виробни­цтвом дає можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що випускають основну масу то­варів даного типу, у відповідність до цін, що склалися на ринку. Проблема використання ресурсів вирішується в рамках круп­них компаній на основі стратегічного планування. В той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається переважно за рахунок бюджетних асигнувань, на основі держав­них загальнонаціональних і міждержавних програм, держав-

ного стимулювання відносно пріоритетних напрямів розвитку науково-технічного прогресу.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового внутріш­нього продукту не тільки вирішується на основі традиційних форм, що склалися, але і доповнюється виділенням усіх великих ресурсів як крупними компаніями, так і державою для вкладень у розвиток «людського чинника»: фінансування систем освіти, зокрема, перепідготовки працівників різної кваліфікації, вдо­сконалення медичного обслуговування населення, на соціальні потреби.

В останні десятиліття в країнах Заходу і найбільш розвине­них країнах інших регіонів світу все більш рельєфно виступають контури майбутнього, що йде на зміну сучасному капіталізму по-стіндустріального суспільства. Його характерними рисами є:

- структури виробництва і споживання, переважно за раху­
нок зростання ролі послуг;

- зростання рівня освіти, перш за все за рахунок післяшкіль-
ної. Наприклад, в Україні, 52 % працюючих мають вишу
(включаючи незавершену вищу) і середню професійну
освіту;

- нове ставлення до праці, оскільки для високоосвічених
працівників характерне творче ставлення до неї і високі
вимоги до людських стосунків на роботі;

- підвищення уваги до навколишнього середовища, перш
за все через перехід до стійкого розвитку, тобто такого, що
обмежує безоглядне використання природних ресурсів;

- соціалізація (гуманізація) економіки, внаслідок чого голо­
вним об'єктом інвестицій, а також витрат бюджету стає
сама людина («людський потенціал»);

- інформатизація суспільства, внаслідок чого в світі постій­
но збільшується чисельність виробників знань (зайнятих
у науці і науковому обслуговуванні), їх розповсюджувачів
(інформаційних мереж, навчальних закладів, інновацій­
них фірм) і споживачів (все суспільство);

- ренесанс малого бізнесу, перш за все через швидке оновлен­
ня і високу диференціацію продукції, що випускається;

- глобалізація господарської діяльності, в результаті якої для
значної кількості фірм світ став єдиним ринком, для ба­
гатьох фірм єдиним ринком став їх регіон земної кулі, для

ще більшої кількості компаній експорт і імпорт продукції і економічних ресурсів став не епізодичною, а систематич­ною операцією.

Централізована планова національна економіка. Ця система панувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи та в деяких країнах Азії. Характерними рисами адміністративно-командної

системи є:

- суспільна (а в реальності державна) власність практично
на всі економічні ресурси; монополізація і бюрократизація
економіки в специфічних формах;

- централізоване економічне планування як основа госпо­
дарського механізму.

Господарський механізм адміністративно-командної системи

має ряд особливостей:

- безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного
центру вищих ешелонів державної влади, що зводить на­
нівець самостійність господарських суб'єктів;

- держава повністю контролює виробництво і розпо­
діл продукції, внаслідок чого виключаються вільні рин­
кові взаємозв'язки між окремими господарюючими

суб'єктами;

- державний апарат керує господарською діяльністю за допо­
могою переважно адміністративно-командних методів, що
підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

При надмірній централізації виконавчої влади розвиваєть­ся бюрократизація господарського механізму і економічних зв'язків. За своєю природою бюрократичний централізм нездат­ний забезпечити зростання ефективності господарської діяль­ності. Справа тут, перш за все, в тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монопо­лізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що утворились у всіх сферах народного господарства та підтриму­ються міністерствами і відомствами, за відсутності конкуренції не займаються впровадженням нової техніки і технологій.

У країнах з адміністративно-командною системою розв'язання загальноекономічних завдань мало специфічні особливості. Від­повідно до пануючих ідеологічних установок завдання визна­чення обсягу і структури продукції вважалося дуже серйозним і відповідальним, щоб передати її рішення безпосереднім ви-

Наукові основи національних економік

робникам промисловим підприємствам, колгоспам і радгоспам. Тому структура суспільних потреб визначалася безпосередньо центральними плановими органами. Проте, оскільки деталізу­вати і передбачати зміну суспільних потреб у таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно за­вданнями задоволення мінімальних потреб.

Централізований розподіл матеріальних благ, трудових та фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх ви­робників і споживачів відповідно до заздалегідь вибраних як «суспільних» цілей і критеріїв на основі централізованого плану­вання. Значна частина ресурсів згідно з пануючими ідеологічни­ми установками прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувався центральними органами за допомо­гою тарифної системи, а також централізованих затверджува­них нормативів коштів, що направляються до фонду заробітної плати. Це призводило до переважання «зрівнялівки» в оплаті праці.

Нежиттєздатність цієї системи, її негнучкість та інертність відносно впровадження досягнень НТР, нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку спричи­нили соціально-економічні перетворення у всіх колишніх со­ціалістичних країнах. Сьогодні стратегія економічних реформ у цих країнах хоча і визначається орієнтирами розвитку світової цивілізації, проте повністю залежить від внутрішніх можливос­тей кожної держави.

Економіка «традиційного» типу. В економічно слаборозвине-них країнах існує традиційна економічна система, яка базується на відсталій технології, широкому використанні ручної праці, багатоукладності економіки. Багатоукладність економіки озна­чає існування в даній економічній системі різних форм госпо­дарювання. У ряді країн зберігаються натурально-громадські форми, засновані на громадському колективному господарюван­ні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Вели­чезне значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси і особистій праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібне товарне

виробництво представлене численними селянськими ремісни­чими господарствами, які домінують в економіці.

За відносно слабо розвиненого національного підприєм­ництва величезну роль в економіці таких країн часто відіграє іноземний капітал. Взагалі у житті суспільства тут переважа­ють освячені століттями традиції і звичаї, релігійні і культурні цінності, кастовий і становий поділ, що стримують соціально-економічний прогрес.

Крім представленої класифікації типів господарських систем, існують інші критерії їх поділу. Так, за ступенем, інтеграції у світову практику господарювання розрізняють національ­ні економіки закритого та відкритого типів. За соціально-економічним. та техніко-технологічним. рівнем виділяють високорозвинуті; ті, що розвиваються, та слаборозвинуті націо­нальні господарські системи. За структурою господарства поділяють на аграрно-індустріальні та індустріально-аграрні національні економіки. За етнічною (національною) ознакою економіки групуються по окремих країнах. За регіональною ознакою національні економіки об'єднуються із урахуванням місцезнаходження країни на конкретній території світу, напри­клад, Північноамериканського регіону, Європи та ін.

Використовується також поділ країн за рівнем, розвитку. За такого підходу їх поділяють на такі три групи.

1. Промислове розвинені країни. Найпотужнішу групу серед
цих країн становлять країни так званої «Великої сімки» - Велико­
британія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які
виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують
у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

2. Країни з перехідною економікою - країни Центральної та
Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійсню­
ють перехід від адміністративно-командної до ринкової еконо­
міки: Азербайджан, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія,
Грузія, Казахстан, Молдова, Румунія, Узбекистан та інші.

3. Країни, що розвиваються - країни Азії, Африки, Латин­
ської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-
економічного розвитку національних економік ці країни зде­
більшого систематизують за регіонами з урахуванням їх
географічного положення.

Наукові основи національних економік

Систематизація країн за організаційною ознакою розподі­ляє країни за групами залежно від участі в міжнародних орга­нізаціях, конференціях, нарадах тощо. Найбільш впливовими організаціями сьогодні є: Організація економічного співробітни­цтва та розвитку (ОЕСР)- створена у 1960р., об'єднує 24 країни з високим доходом та рівнем розвитку (19 країн Європи, США, Канада. Японія, Австралія, Нова Зеландія). Цілі організації по­лягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтри­манні фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпеченні сприятливих умов розвитку країн «третього світу»; Генераль­на угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ) - об'єднує більше 120 країн світу, за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціону­вання ГАТТ - у 1947 році - досягнуто зниження міжнародних тарифів з 40 % до 4 %. СОТ почала функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для регулювання міжнародної торгівлі.

Об'єднання окремих господарських систем б окремі групи на основі виділення їх споріднених рис допомагає уточнити принципи, форми, методи та механізми розвитку конкретної національної господарської системи з метою забезпечення ефек­тивності її функціонування.

Поряд з існуванням різних типів національних господарських систем кожна із них може характеризуватися різними моделя­ми організації національного господарства. Вибір конкретної моделі означає вибір шляху розвитку суспільства, вста.новлення певної системи економічних інтересів, що лежать в основі забез­печення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.

Найбільш розповсюдженою у світі є американська (точніше англо-американська) модель, що характеризується інтенсивним перерозподілом акціонерної власності. Підприємство розгля-

дається як товар, воно може продаватися частинами, можливе також «захоплення» підприємства через фондову біржу.

З точки зору державної централізації ВВП, ця модель заснова­на на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофі­нансування юридичних осіб, характеризується незначним рів­нем бюджетної централізації, що знаходиться в межах 25-30 %. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму.

У своєму класичному вигляді американська або ліберальна модель існувала з початку XX ст. до кінця 20-х років (до почат­ку економічної кризи 1929-1933 рр.). Вона була модифікована в ході реалізації «нового курсу» Ф. Рузвельта та під час викорис­тання кейнсіанських методів регулювання після другої світової

війни.

Характерними рисами американської моделі можна назвати

такі:

- регулювання економіки здійснюється за залишковим
принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення,
які не піддаються ефективному регулюванню на основі
вільної конкуренції. Залишковий характер має також со­
ціальна політика, яка повинна поповнити те, що не може

зробити ринок;

- яскраво виражений антициклічний, антиінфляційний ха­
рактер втручання держави в ринкову економіку.

Основні риси ліберальної моделі ринку збереглися й дотепер, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, про­відних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспілкового руху соціально-демократичного на­пряму і рядом інших факторів.

Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової еконо­міки у європейських країнах. Ці процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових від­носин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економічних і політичних факторів. Як результат в європейському просторі сформувалися інші моделі організації національного господарства. Серед найбільш визначальних ви­діляються німецька, англійська, шведська.

Німецька, або неоліберальна, модель широковідома модель соціального ринкового господарства і соціальної правової дер-

Наукові основи національних економік

Дата добавления: 2014-11-29