Ефективність національної економіки

Тема 2

Тема 2

Тема 2

Тема 2

жави. Автори німецької моделі, враховуючи давні і вагомі позиції соціал-демократії в країні, виходили з наявності суспільних ін­тересів товаровиробників. Останні виражені не через концентра­цію частин сукупного доходу в руках держави, а швидше через зростання ринку для всіх. Поняття «ринок для всіх», «добробут для всіх» означають таке зростання ринку, тобто суми товарних вартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що су­проводжується зростанням доходів більшості суб'єктів ринку і зростанням купівельної спроможності грошової одиниці. Як вва­жає Л. Ерхард, концентрація капіталу і доходів у руках окремих суб'єктів, врешті-решт, завдає шкоди зростанню ринку, оскільки підриває інвестиційні процеси в інших галузях та обмежує купі­вельну спроможність населення. Дійсно, концентрація капіта­лу і доходу як результат конкуренції перетворюється в суттєве гальмо для розвитку ринку, що чітко проявилося у ході кризи 1929-1933 рр., що була значною мірою спровокована ціновою політикою монополій. Отже, конкуренція виступає не тільки як боротьба за місце на ринку, а й як взаємодія різних ланок суспіль­ного поділу праці, що дає поштовх зростанню ринку. Підтримка цієї сторони конкуренції і є предметом регулювання у рамках німецької моделі ринку.

Відмітна риса німецької моделі полягає в регулюванні економі­ки через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Німеччині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податко­ву систему (американська модель), а скоріше через підтримку оптимального поєднання між величиною сукупного позичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості та торгівлі і пов'язану з цим величину відсотка.

Важливим каналом регулювання ринку за німецькою модел­лю є валютно-фінансове регулювання. Останнє здійснюється че­рез заохочення експорту як джерела валюти та сприяння такому імпорту, який через насиченість внутрішнього ринку і зміцнен­ня купівельної спроможності національної валюти забезпечує сприятливий валютний курс для Євро. Підтримка курсу марки неможлива без підтримки позитивного торгового і платіжного балансу,

Характерною особливістю німецької моделі є також її бюджетно-податкова політика. Розміри податків і держбюдже­ту узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину доходів, яка не може бути ефективно реалізованою на ринку без «перегріву» кон'юнктури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямована на стримування надмір­ного зростання у рамках сформованої неефективної структури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.

Особливе місце в німецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходи всіх виробників (влас­ників і найманих працівників), які здійснюють внесок у зрос­тання ринку, включаючи його експортну частину, прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому та окремих його груп пов'язується із збільшенням купі­вельної спроможності національної валюти на основі зростання продуктивності праці і насиченості внутрішнього ринку. Ведеть­ся систематична боротьба з надмірною диференціацією у рівнях доходів як фактора обмеження ринку.

Англійська, або європейсько-кейнсіанська, модель з її най­більш характерною рисою - дерегулювання - була найпошире­нішою у повоєнних Великобританії, Франції, Італії. Однак у міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60-80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процес розми­вання цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.

Для англійської моделі характерна наявність значної за масш­табами і часткою державної власності, здійснення державних закупівель у великих розмірах, значні державні інвестиції для підтримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. За тако­го підходу державний бюджет значною мірою виконує функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво та реалізацію товарів і витрачає їх на монопольне встановлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результату державного регулювання.

В англійській моделі держбюджет виступає як фактор впли­ву на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.

Англійська модель ринку вирізняється державною власністю на підприємства капіталомістких і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галу­зях, особливо експортних. Шведська мод ель (відома як «держа­ва добробуту») найбільш поширена у скандинавських країнах, а також зустрічалася на окремих етапах реформ в Іспанії, Пор­тугалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважання соціал-демократичного підходу до економічної політики. За шведською моделлю регулювання ринку здійснюється передусім через ре­гулювання трудових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, установлення тарифних ставок) і через державну власність на підприємствах, які забезпечують відтворення ро­бочої сили і формування вартості робочої сили.

Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна політика, що забезпечує найменшу диференціацію населення за рівнем доходів і високий рівень зайнятості, що припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників та підтримку кількості робочих місць. Порівняно із США частка витрат на пе­рекваліфікацію робітників в держбюджеті вища, ніж частка ви­трат на допомогу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтримується більшою мірою через перекваліфіка­цію робітників, ніж через підтримку кількості робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соці­альних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільговими цінами).

Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості, реалізацією соціальних програм, з одного боку, і за­безпеченням високих темпів зростання, підвищенням ефектив­ності, боротьбою з інфляцією - з іншого боку. Загострення цих протиріч проявляється через розмивання окремих корінних рис шведської моделі. Зокрема, мав місце перехід до укладання тру­дових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійсню­валась приватизація частки комунального майна і підприємств державного сектора, відбувалось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Розвиток виробничої демократії дав змо­гу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, що пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в роботі управління компаній.

Разом з тим, незважаючи на відмінності окремих моделей ор ганізації національних господарських систем, що ^Іс^ьна те риторїєвропи, вони мають тенденцію до суттєвого зблиякганя * ^н^^т-ась*™,^

і вимогами Європейського союзу (ЄС). Основними на Р такого зближення є створення єдиного ринку ФОР^™^ номічного і валютного союзів, гармонізація фіскальної політ зниження соціальних моделей та умов для підприємницької

няно із охарактеризованими моделями^

Ф^особливостямияпон^^^

ціальна організація суспільства, ^щ°^^_сф^_на основі
відносин на всіх його рівнях та у всіх соціальних сферах
поваги до традицій японського способу ужиття. _ю

В цій моделі основним суб'єктом є ^к°Р^порадІ*^™ба пред-

„тімально, заробітної плати становить не 6шьшеу5Р

„ Дення робоче, сили за "

баяк.вського капіталу: частка позичко

менше -

цію цих підприємств.

о-податкове регулювання.

Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу під­тримувати стабільність їх національної одиниці за допомогою експортно-імпортних операцій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, що виражені у єнах, та цін то­варів, які виражені у будь-якій іншій валюті.

У японській моделі використовуються також адміністративно-економічні методи регулювання (наприклад, установлення стро­ків і розмірів оновлення устаткування конкретним корпораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прийняття державних рішень про перенесення підприємств тощо).

Різноманітність моделей характерна і для нових індустріаль­них країн, що розвиваються, таких, як Бразилія, Мексика, Ар­гентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур та формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення під­приємств новітньої технології і на цій основі включення в між­народний поділ праці. Ці процеси здійснюються за рахунок дер­жавних ресурсів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад ринку, що створюється самою державою за власний рахунок. Держава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.

Модель розвитку України. Наприкінці 20-х років XX ст. в Україні утвердилась авторитарно-бюрокралгична модель, що проіснувала до кінця 80-х років цього століття, їй були прита­манні такі основні риси:

- відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку
багатоукладної економіки і насильницьке одержавлення
засобів виробництва, перетворення останніх на функціо­
нальну власність тих, хто нею управляє, розпоряджаєть­
ся (відомств, бюрократії), відчуження від власності без­
посередніх виробників (окремих працівників і трудових
колективів);

- згортання товарно-грошових відносин, утвердження поза­
економічних, примусових методів організації праці;

- зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлен­ня соціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інтерес висувався як головний, визначальний, інститути влади проводили політику, орієнтовану на ре­алізацію класового інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою; - бюрократизація всіх державних і партійних структур, при­душення самоврядування, утвердження повної сваволі партійно-державної влади щодо народу. Така система значною мірою ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, спільне, що існує в різних системах, а спиралась виключно на особливе, специфічне і, пе­редусім, на класовий підхід.

Сучасні моделі ринкової економіки переважають у світі. Проте навіть у такому підході чисто ринкових основ організації госпо­дарського життя не має жодна національна економічна система. Державне регулювання - важливий атрибут сучасної організації і функціонування економіки. Тому сучасні економічні моделі становлять варіанти змішаної економіки, а обов'язковим по­літичним атрибутом такої системи є розвинене громадянське

суспільство.

Нові тенденції у світогосподарській системі, пов'язані з її гло­балізацією, поглибленням нерівності між розвинутими країнами і рештою світу, реструктуризацією світової економіки, яка ви­значатиметься зміцненням нових центрів сили та зміною ін­ститутів світового економічного порядку, зростанням дефіциту енергоресурсів і, відповідно, їх вартості, підвищенням ролі інф-раструктурних факторів у соціально-економічному розвитку, дедалі більш жорсткими умовами міжнаціональної конкуренції, яка охоплює не тільки товарні ринки, але й ринки капіталів, технологій та робочої сили, формують досить несприятливе се­редовище з огляду на економічні перспективи України. У таких умовах енергоємність вітчизняної економіки, нестабільність сві­тової кон'юнктури щодо українських товарів експортної групи, відсутність чіткої стратегії просування національних інтересів після приєднання до СОТ можуть стати фактором втрати конку­рентних переваг, істотного уповільнення темпів росту ВВП при одночасному зростанні внутрішніх цін в Україні. Тому економічні

стратегії національних урядів у подальшому мають акцентува­тися на розв'язанні, передусім, таких проблем:

- підтримка передових позицій у наукових дослідженнях і
технологіях з ряду пріоритетних напрямів (нанотехнології,
ядерна енергетика, авіа-, ракето- і суднобудування, новіт­
нє матеріалознавство і т. д.) шляхом створення потужних
об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також
розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами
Євросоюзу, країн СНДта Азійско-ТИхоокеанського регіону.
Адже сьогодні високою є вірогідність нових технологічних
проривів, які ґрунтуватимуться на відкриттях 1991-2000-х
рр. в біології, медицині, інформатиці, космічних досліджен­
нях, створенні нових матеріалів і джерел енергії;

- входження або утримання/посилення позицій у глобально­
му обороті високотехнологічної продукції та технологій;

- спеціалізація з надання інтелектуальних послуг у галузі
фундаментальних і прикладних наукових досліджень і про­
фесійної освіти.

Особливостями технологічного розвитку у найближчі десяти­ліття стануть, по-перше, розвиток технологій, що формуються на стику різних предметних галузей, а по-друге, посилення ди­фузії сучасних високих технологій в середньо- та низькотехноло-гічні сектори виробничої сфери. Очікується формування нових виробничих технологій, що забезпечують у рамках традиційних галузей суттєву зміну характеру виробничих процесів і власти­востей готової продукції. Зростання продуктивності у світі все більше спиратиметься на нагромадження не фізичного, а люд­ського капіталу та підвищення вкладу в економічне зростання економіки знань.

До обставин, що заважають вітчизняній економіці вписатися у світовий економічний процес з метою забезпечення внутрішніх потреб сталого розвитку і необхідного запасу тривкості до гло­бальних ризиків, належать такі.

По-перше, українська економіка залишається слабо диверси-фікованою і тому вразливою до коливань кон'юнктури світових ринків та характеризується низьким рівнем інновацій і ефектив­ності використання ресурсів. Джерела експортно-сировинного розвитку, які базуються на інтенсивному нарощуванні металур­гійного та сировинного експорту в умовах заниженого обмінного

курсу гривні, на сьогодні фактично є вичерпаними. Україна вже не може підтримувати конкурентні позиції у світовій економі­ці за рахунок дешевизни робочої сили та економії на розвитку

освіти і охорони здоров'я.

По-друге, однією із сутнісних характеристик вітчизняної еко­номіки є роздвоєність: офіційна заробітна плата і неофіційна, управлінський прибуток і балансовий, ринкова вартість неру­хомості і балансова тощо.

І хоча Україна визнана країною з ринковою економікою та досягнуто високий рівень її відкритості, сформований націо­нальний ринок є недосконалим, не всі ринкові інститути мають адекватний рівень розвитку, а інвестиційний клімат вимагає істотного покращення. Крім того, постійно підвищуються полі­тичні ризики ведення підприємницької діяльності. Це свідчить про необхідність формування власної національної моделі гос­подарювання на базі світового досвіду, проте без механічного переносу окремих рис різних системних моделей економіки.

Ефективність національної економіки -це якісна ха­рактеристика, яка відображає рівні розвитку продуктивних сил і забезпечення потреб суспільства, її визначають і оцінюють шляхом зіставлення результатів виробництва та витрат. Підви­щення ефективності виробництва знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення.

У практиці економічних розрахунків розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність. Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання й характеризує загальну величину еко­номічного ефекту порівняно з окремими видами витрат ресур­сів. Визначення загальної ефективності виробництва базується на обчисленні показників, які характеризують рівень викорис­тання основних ресурсів. Ці показники можна об'єднати в шість основних груп: 1) узагальнюючі (сукупні), 2) праці, 3) основних

Наукові основи національних економік

Дата добавления: 2014-11-29