Вивчення морфологічних особливостей основних типів ґрунтів та їх поширення у природі

Контрольні запитання

1. Що таке генетичний горизонт, які генетичні горизонти виділяють?

2. Як впливають кліматичні фактори на процеси ґрунтоутворення?

3. Яка роль біологічного фактору в процесі ґрунтоутворення?

4. Які ви знаєте морфологічні ознаки ґрунту, охарактеризуйте їх?

5. Що таке тип ґрунту?

6. Які ви знаєте типи переходу генетичних горизонтів?

7. Від чого залежить щільність ґрунту?

Систематика ґрунтів вивчає величезне їх розмаїття на Землі, враховуючи еколого-генетичні, біогеохімічні, еволюційні, інформаційні та інші зв’язки між різними таксономічними групами ґрунтів на основі їх діагностики. Її основи заклали у своїх працях В.В. Докучаєв, М.М. Сибірцев, К.Д. Глинка, Л.І. Прасолов, Є.М. Іванова, М.М. Розов, В.М. Фрідланд, О.Н. Соколовський, М.А. Глазовська, Д.Г. Тихоненко, М.І. Полупан та інші. Систематика є організуючим началом у вивченні ґрунтів з метою створення їх повної класифікації, системи підпорядкування (ієрархії) ґрунтів, місця того чи іншого конкретного ґрунту в загальнопланетарній (біосферній) системі ґрунтів.

Систематики ґрунтів на базі їх номенклатури, таксономії й діагностики вирішує такі завдання: виявити різницю між існуючими на Землі ґрунтами; дати повну кількісну характеристику кожного конкретного ґрунту; скласти повний, логічно завершений, послідовний список досліджених ґрунтів з метою їх наступної наукової класифікації. Для цього необхідно знати типи, підтипи, роди, фації, види, різновидності, розряди, варіанти ґрунтів. У кожному окремому випадку названі поняття характеризувати під своїм кутом зору: в номенклатурі – чому тип чорнозему так названо; в таксономії – чим тип відрізняється від підтипу або виду; в діагностиці – як узнати, що перед нами в розрізі чорноземний, а не лучний ґрунт; солодь, а не підзол й т. п.

Визначення типу ґрунту є генетичним висновком з його морфологічного опису та одночасно завершенням його. Правильність визначення ґрунту має велике значення, бо воно, будучи коротко сформульованим висновком польового дослідження, розкриває генезис даного ґрунту, відображає процеси, що відбуваються в ньому, його властивості, родючість й т. п. Порівнюючи різні типи ґрунтів, наприклад, чорноземи та підзолисті ґрунти, можна побачити, що ці два типи ґрунту, цілком різні за своїм утворенням та за рядом показників. Так само, наприклад, якщо описаний ґрунт визначений як оглеєний, то це вже говорить про його надмірне зволоження, про необхідність особливих заходів для підвищення його родючості й т. п. Визначення ґрунту як піщаного або глинистого у першу чергу вказує на його механічний склад й як наслідок на його властивості.

Назва ґрунту утворюється на основі опису його морфології, тому для встановлення правильної його назви треба досить чітко уявляти морфологію основних типів і підтипів ґрунтів тієї зони, в якій проводяться дослідження, знати їх класифікацію. Тому ще перед описом морфології слід докладно ознайомитися з класифікацією ґрунтів зони, в якій був взятий моноліт.

Класифікація ґрунтів. У класифікації ґрунтів виділяють такі основні таксономічні (гр. tахіs – стрій, порядок) одиниці: тип, підтип, вид, різновидність. Тип – основна таксономічна одиниця. До типу відносять ряд конкретних ґрунтів, які об’єднуються спільністю походження, умов ґрунтоутворення, характеру основного ґрунтотворного процесу та мають однакову будову ґрунтового профілю. На земній кулі тепер виділяють близько 100 типів ґрунтів. На території нашої країни основними типами ґрунтів є: підзолисті, сірі лісові, чорноземні, каштанові та ін. Підтип – це група ґрунтів, що виділяються в межах типу й характеризуються наявністю будь-яких особливих процесів ґрунтоутворення, які є супутніми основному. Наприклад, у межах типу підзолистих ґрунтів виділяють глейово-підзолисті, у яких поряд з основним підзолистим процесом проходить болотяний процес глейоутворення, дерново-підзолисті, що характеризуються сполученням підзолоутворюючого й дернового процесу, процесу нагромадження перегною та ін. Вид ґрунту виділяється в межах підтипу на підставі ступеня виявлення основного ґрунтотворного процесу. Наприклад, серед підзолистих ґрунтів виділяють слабо-, середньо- й сильнопідзолисті. Різновидність виділяють у межах видів на підставі відмінності за механічним складом. Крім цих одиниць, виділяють рід, об’єднуючи в цю групу ґрунти, подібні за рядом ознак, наприклад за єдністю ґрунтотворної породи.

Як приклади повної назви ґрунту можна навести такі: “Чорнозем опідзолений суглинистий на лесовидних суглинках”. Термін “чорнозем” вказує на тип ґрунту, “опідзолений чорнозем вказує на його підтип, “суглинистий” – на його різновидність, “на лесовидних суглинках” – рід.

Така класифікація ґрунтів називається генетичною, тому що базується на їх походженні та генетичних зв’язках. Ця класифікація деталізується поділом ґрунтів за ступенем їх окультуреності. Останнім часом широко проводиться бонітування (лат. bоnіtаs –доброякісність) ґрунтів, тобто оцінка їх якості та об’єднання в агровиробничі групи. Інститутом ґрунтознавства ім. В. В. Докучаєва розроблені показники для бонітування й групування ґрунтів, що об’єднуються в п’ять груп. Основними показниками тут є родючість, рельєф, клімат та ін. Це такі групи; 1 – орнопридатні землі кращої якості; 2 – орнопридатні землі середньої якості; 3 – орнопридатні землі нижче середньої якості; 4 – важкоосвоювані; 5 – непридатні ґрунти. Так, до першої групи відносять, зокрема, рівнинні ґрунти з потужним перегнійним горизонтом середнього механічного складу. До п’ятої групи відносять ґрунти схилів, кам’янисті ґрунти та ін.

Закономірності географічного поширення ґрунтів. Концепція факторів ґрунтогенезу логічно привела В.В. Докучаєва до розуміння особливостей географічного та топографічного розповсюдження ґрунтів згідно із законами природної зональності, як горизонтальної (широтної), так й вертикальної (гірської). В.В. Докучаєв є засновником учення про широтну та вертикальну зональність ґрунтового покриву. Географія ґрунтів, як основна форма планетарної організації ґрунтового покриву Землі, повністю контролюється саме названими законами. В.В. Докучаєв у кожній широтній зоні виділив “нормальний” тип ґрунту, що сприймається, як синонім біокліматично-зонального типу ґрунту, який формується на плакорах автономно, без впливу суміжних ландшафтів.

Поширення ґрунтів на земній поверхні підпорядковано ряду закономір-ностей. В. В. Докучаєв довів, що ґрунти на земній кулі залягають певними зонами, смугами. Вчення про зональність ґрунтів є логічним висновком із загальної теорії ґрунтоутворення, згідно з якою ґрунт розглядається як особливе природне тіло й продукт сукупної діяльності деяких ґрунтотворних факторів: клімату, рослинності тощо. Вивчаючи поширення різних ґрунтів на земній кулі, В. В. Докучаєв зазначав, що всі найважливіші ґрунтоутворювачі розташовуються на земній поверхні у вигляді смуг або зон, витягнутих більш або менш паралельно широтам, тому й ґрунти – наші чорноземи, підзоли та інші – повинні розміщуватися на земній поверхні зонально, у повній залежності від клімату, рослинності тощо. Отже, В. В. Докучаєв сформулював першу з найважливіших закономірностей географічного розміщення ґрунтів – горизонтальну (широтну) ґрунтову зональність. Він сформулював й другу закономірність – вертикальну зональність: оскільки з підняттям місцевості завжди закономірно змінюється клімат, рослинний та тваринний світ – найважливіші ґрунтоутворювачі, то закономірно повинні змінюватися й ґрунти в міру підняття від підніжжя гір до їх снігових вершин, розміщуючись у вигляді тих самих послідовних, але вже не горизонтальних, а вертикальних зон.

Пізніше було встановлено, що поширення ґрунтів, крім горизонтальної та вертикальної зональності, підпорядковано ще деяким важливим закономірностям. Так було відкрито явище провінціальності ґрунтового покриву: окремі частини зон або підзон в силу різних особливостей ґрунтоутворення тією або іншою мірою відрізняються від прилеглих за характером ґрунтового покриву. Було виявлено, що ґрунтовий покрив кожної зони неоднорідний. Серед переважаючих зональних ґрунтів зустрічаються невеликі вкраплення так званих інтразональних ґрунтів. Такі вкраплення в основний ґрунтовий покрив ділянок з дещо іншими ґрунтами називаються інтразональністю. Виходячи з нього, виділяють ряд підзон та ґрунтових провінцій. Помічено також існування своєрідної мікрозональності ґрунтів, яка виявляється в тому, що на незначних елементах рельєфу однакові ґрунти поширені у вигляді невеликих мікрозон.

Дата добавления: 2014-11-29