Теоретичні відомості. Експериментальна частина

Лабораторна робота №17

Хід роботи

Експериментальна частина

Матеріали: моноліти підзолистих ґрунтів, сантиметрова стрічка, ніж, вода, карта ґрунтів, атлас ґрунтів України, набір кольорових олівців.

1. Описати морфологію ґрунту.

2. Визначити тип ґрунту.

3. Дати коротку характеристику ґрунту.

4. Навести географію цих ґрунтів.

5. Замалювати схему будови досліджуваного ґрунту (рис.15.2).

Рис. 15.2 – Будова ____________________ґрунту (схема)

Висновки:

Контрольні запитання

1. Що таке буроземний, дерновий, підзолистий процеси ґрунтогенезу?

2. В чому полягають сучасні уявлення про генезис ґрунтів під лісом?

3. Дайте агрономічну характеристика дерново-підзолистих (у т.ч. оглеєних) ґрунтів та розкрийте екологізовані прийоми їх окультурювання?

4. Які еколого-біогеохімічні закономірності супроводжують ґрунтогенез в орних дерново-підзолистих ґрунтах різного механічного складу та гідрології?

5. Які прийоми окультурення, підвищення родючості ґрунтів та раціонального використання земель зони мішаних лісів?

Тема. Болотні та напівболотні ґрунти.

Мета. Вивчити методику опису морфологічних особливостей різних типів ґрунтів. Описати морфологічні особливості болотних та напівболотних ґрунтів, дослідити географію їх поширення.

Болотні ґрунти є типовими для тундри й лісової зони. В Україні зустрічаються на Поліссі та в заплавах річок. Утворення їх пов’язане з надлишковим зволоженням ґрунтів в умовах дренажу або випаровування Болотні ґрунти поділяють на три підтипи; дерново-глейові, торфово-глейові та торфові ґрунти.

Дерново-глейові ґрунти характеризуються наявністю у верхньому шарі дернового горизонту, під яким безпосередньо розташований глейовий горизонт. Торфового шару немає в усьому профілі й особливо в глейовому горизонті, є іржаві плями та прошарки, які свідчать про надлишкове зволоження ґрунту; трапляються залізисті конкреції різної форми. Торфово-глейові ґрунти мають на поверхні торфовий горизонт, під яким розташований глейовий горизонт. Потужність горизонту торфу (Т) не перевищує 50 см. Нерідко він розділяється на два підгоризонти: верхній коричнево-бурий торф, який менше розклався, й нижній темно-бурий, майже чорний, що складається з торфу, який більше розклався. Весь профіль ґрунту вкритий іржавими плямами. В горизонті торфу нерідко можна зустріти синьо-блакитні плями або конкреції вівіаніту, що окислився: Fe₃(РО₄)₂∙8H₂O.

Торфовий ґрунт відрізняється від торфово-глейового ґрунту, в основному, лише потужністю торфового горизонту, який може досягати 50-300 см і більше.

Морфологія та властивості болотних ґрунтів дуже різноманітні. Тому різні вчені виділяють, крім названих, ще деякі групи цих ґрунтів.

Наприклад, цілком безструктурні, постійно дуже зволожені ґрунти називають мулувато-болотними, в заплавах рік виділяють лучно-болотні та ін. Болотні ґрунти зазвичай безструктурні, мають кислу реакцію, містять мало зольних елементів, необхідних для рослин (особливо калію та фосфору), азоту в них міститься дещо більше. Проте основною перешкодою для вирощування на них культурних рослин є постійне надлишкове зволоження й, як наслідок, анаеробіоз, що призводить до зниження доступу рослинам елементів живлення, утворення токсичних для них сполук. Тому основним заходом підвищення родючості болотних ґрунтів є регулювання водного режиму й насамперед осушення їх. Важливим заходом підвищення родючості болотних ґрунтів є застосування мінеральних добрив (особливо калійних та фосфорних). Болотні ґрунти бідні на мідь, що спричиняє зниження врожаю сільськогосподарських культур. Тому при освоєнні болотних ґрунтів рекомендується вносити в них мідь. Дещо інакше розв’язується питання використання торфовищ. Залежно від типу боліт склад торфу буде різним. Так, торф низинних боліт, які формуються в умовах постійного підтоплення мінералізованими ґрунтовими водами, має високу зольність (5-25 % й більше), відносно невисоку кислотність (рН = 5,5-6,0). Це дає змогу освоювати низинні торфовища для вирощування культурних рослин, а також використовувати низинний торф на добриво. Торф верхових боліт (сфагнових), які постачаються, переважно, вологою атмосферних опадів, характеризується низькою зольністю (2-5 %), високою кислотністю (рН=3-4). У зв’язку з цим торф верхових торфовищ переважно використовують на паливо. Освоєння болотних ґрунтів дає змогу вирощувати на них високі врожаї багатьох культурних рослин.

Напівболотні (підзолисто-болотні або підзолисто-глейові) ґрунти дуже поширені у лісовій зоні, зоні підзолистих ґрунтів. Ці ґрунти деякі автори ще називають болотяно-підзолистими або підзолисто-глейовими. Вони утворюються в результаті заболочування території, зайнятої підзолистими ґрунтами. Зміна будови дерново-підзолистих ґрунтів при їх заболочуванні виражається в утворенні на поверхні та наступному збільшенні торф’янистого горизонту, появі в глибині й поступовому наближенні до поверхні глейового горизонту. При цьому торф’янистий горизонт поступово замінює дерновий горизонт Н_о, який поступово замінює підзолистий НЕ, а глейовий витісняє горизонт Е. У результаті дерново-підзолистий ґрунт перетворюється в торфово-підзолисто-глейовий (рис. 16.1).

Рис. 16.1 – Схема будови напівболотних ґрунтів та їх зв’язок з підзолистими і болотними ґрунтами (за Філатовим М.М.).

Дата добавления: 2014-11-29