Розвиток освіти та науки в Україні в 14-17 ст

Найвидатнішими представниками українського Проторенесансу є Юрій Котемарк (Дрогобич), Павло Русин із Кросна, Станіслав Оріховський.

Відгуки Ренесансу і гуманізму в Україні.

Добою рішучих ренесансних змін в українській культурі є друга половина 16- перша половина 17 ст., але започатковуються ці тенденції століттям раніше. Звісно, Ренесанс приходить в Україну з деяким хронологічним запізненням і не можна говорити про чистоту його вираження щодо класичних взірців італійського Відродження. Аби зрозуміти своєрідність українського Відродження, треба нагадати реалії часу. В той час, коли Західна Європа формує міцні й незалежні держави, Україна знаходиться в лоні інших держав. Хоча зовнішньо та внутрішньо політичні обставини були складними, все ж вони не спинили суспільного та економічного розвитку України. Зростає політична й економічнамогутність міст, чому сприяло запровадження Магдебурзького права. Саме містам належить провідна роль у становленні нової ренесансної культури. В містах формується численна, економічно незалежна міщанська верства, яка стає опорою розвитку школи, освіти, мистецтва.

В 15-16 ст. через відсутність вищих навчальних закладів у межах власної країни українська молодь у пошуках знань вирушала до провідних європейських університетів. Навчаючись за кордоном, українські студенти знайомились з передовими науковими здобутками, переймались гуманістичними та реформаційними ідеями, а повернувшись на рідну землю поширювали здобуті знання.

Своєрідність культури українського Відродження полягає в тісному взаємозв’язку національно-визвольного, релігійного та культурно-освітнього руху. Характерним чинником було підписання у 1596 р. Берестейської унії. Ця подія неоднозначно трактується, проте слід наголосити, що саме вона стала каталізатором суспільного і духовного життя в Україні. Найкращі вчені виступили на захист православ’я, розпочали літературну полеміку з уніатами та католиками. Ці літературні твори в усіх відношеннях є цінною спадщиною українського письменництва.

Виховання і навчання в українських землях в добу феодальної роздрібненості ґрунтувалося на освітніх традиціях Київської Русі. У добу переходу від язичництва до християнства паралельно існували язичницькі та християнські школи. За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною загальнодержавної і церковної політики. Було утворено три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя – це прототип державного навчального закладу; школа «княжого вчення», основною метою якої була підготовка священників та ченців; світська школа домашнього навчання, де навчалися діти ремісників і купців. Школи організовувалися за грецьким зразком. Виходячи з державних потреб, у давньоруських школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови, переважно грецьку і латинську. Викладання у школах проводилося церковнослов’янською мовою. Їх основним завданням було не лише здобуття початкової освіти, але й вивчення основ православного віровчення, єднання парафіян навколо церкви. Вказані типи шкіл проіснували аж до ХVІ ст.

У другій половині 16 століття виникає реальна загроза полонізації і окатоличення українського народу. Одним із засобів у цій справі стали католицькі освітні школи. Єзуїти відкривали елементарні та середні школи й колегії з двома відділеннями – нижчим і вужчим. До нижчого відділення належали гімназії, що мали п’ять класів. На вищому відділенні три роки вивчалася філософія і чотири роки - богослов’я. Освітні заклади організовувалися на зразок західноєвропейських вищих шкіл, в яких учні здобували вищу освіту в межах Речі Посполитої. У 1570 р. єзуїтами заснована Віленська колегія, яка вважалася найбільшим навчальним закладом Західної Європи.

В Україні діяли 23 єзуїтські колегії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 р.), де навчався Богдан Хмельницький, Львові (1608 р.), Луцьку (1614 р.), Києві (1647 р.), Кам’янці-Подільському, Вінниці, Перемишлі та ін. Викладання велося латинською мовою.

На межі ХVІ – ХVІІ ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Створювалися нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.

Багатий і впливовий магнат, князь Острозький, заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577-1582 рр. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це, по суті, була перша вища школа європейського зразка.

Дата добавления: 2014-11-29