Архітектура

Музика

Складовою частиною духовної культури Київської Русі була музика, що супроводжувала людину від народження до смерті. На Русі були поширеними обрядові танці, пісні, скоморохові ігри, гусляреві билини, а також ратна музика, що супроводжувала військові походи. Археологічні знахідки підтверджують наявність у стародавніх слов’ян у дохристиянський та княжий час струнних, смичкових, щипкових, духових і ударних інструментів. У «Слові о полку Ігоревім» згадується Баян – давньоруський співець, що оспівував подвиги руських воїнів та походи князів. При княжих дворах існував цілий штат музикантів-умільців, як руських, так й іноземних, що застольною музикою під час бенкетів прославляли князя та його мужність. Про це свідчать такі літературні джерела як «Печерський патерик», «Житіє Феодосія Печерського», «Слово про багача та Лазаря».

Після запровадження християнства зароджується церковна музика – дзвенярство і одно та багатоголосий церковний спів. Система давньоруських церковних наспівів називалася знаменним розпівом. Це унісонний чоловічий спів обмеженого діапазону і строго піднесеного складу.

При будівництві житла й оборонних споруд слов’яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спиралися на традиції, що сягали ще трипільської доби. Відповідно до умов лісу або степу, для будівництва їм служили дерево й глина. До прийняття християнства кам’яні будівлі у східнослов’янських землях майже не зводилися. Виняток становлять хіба що кам’яні язичницькі святилища Прикарпаття, оскільки тільки тут завжди була достатня кількість каменю. До речі, такі святилища зводилися не тільки до остаточного прийняття християнства 988 р., а й значно пізніше, до кінця ХІІ ст. Серед інших українських земель кам’яне будівництво було особливо розвинене у Криму та дещо меншою мірою в ареалі салтівсько-маяцької культури на сході України, але суто слов’янськими ці землі на той час не були. Із створенням стабільної давньоруської держави у Х ст. ці традиції було використано і збагачено візантійським західноєвропейським досвідом під час будівництва кількох кам’яних споруд, передусім, у столиці – Києві.

Християнство потребувало дотримання певних канонів релігійної служби. Вона обов’язково мала проходити у храмі, що згідно з традиціями перших християн, котрі мусили ховатися від переслідування в печерах і катакомбах Давнього Риму, і був моделлю такої печери. Тому одразу ж після хрещення Русі з’являються й перші церкви: Василівська, побудована з дерева за зразком храму в Корсуні, і Десятинна, або Богородицька – перша кам’яна церква у Києві.

Серед світських кам’яних будівель Києва найзнаменитішою пам’яткою є збудовані Ярославом Мудрим Золоті ворота, які, однак теж завершувалися так званою домовою церквою. Ці ворота, реконструйовані 1982 р., досі є окрасою київської столиці. Однак першою світською спорудою з каменю в Києві є палац князя Володимира, зведений у кінці Х – на початку ХІ ст. Палац було збудовано з поєднанням візантійських і ранніх романських традицій зодчества.

У Київській Русі сформувалися власна культура будівництва, що відрізнялася від іноземних технологій. У місцевій архітектурі почали використовувати глибокі (на 2-4 метри) і широкі фундаменти, викладені з грубого каміння, залитого цементом (так звана рустика). Для полегшення будівлі, а також поліпшення акустики всередині споруди в стінах лишалися порожнечі, утворені закладеними в їх товщу глиняними глечиками.

Зовні церкви майже не прикрашалися. Красу храму створювала гармонія його форми в цілому, яка мала символізувати гармонію світобудови, створеної з хаосу Божим Словом. Вікон у стінах давньоруських храмів було небагато. Напівтемне приміщення освітлювалося промінням з-під центрального купола та свічками. Всередині церковні стіни вкривали розписи або мозаїка. Всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо. Храмовий простір поділявся на три частини. За вертикаллю верхня частина належала Богові, середня – ангелам, нижча – святителям з числа людей. Посередником між світами бачилася Божа Матір. Саме тому цей образ набув великої популярності в давньоруських розписах. Зображення канонічної пози Оранти (Богоматері з піднятими на рівень голови руками), оздоблювало завівтарні стіни багатьох храмів Київської Русі.

Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, будівництво якої було започатковано 1037 р. й тривало 5-7 років поспіль. Вона також зводилася візантійськими та місцевими майстрами. Відповідно до задуму Ярослава Мудрого, Софіївський собор був втіленням ідей духовної і політичної самостійності, а також соборності давньоруських земель впродовж віків.

З кінця ХІ ст.. в архітектурі настає новий етап, який характеризується відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами, але найбільше строкатими в оздобленні, що надає їм своєрідної довершеності й краси. Найпоширенішим стає кубічний купольний храм. Однією з таких споруд є й собор у Володимирі-Волинському, а також П’ятницька церква у Чернігові.

Дата добавления: 2014-11-29