Культура антів

У другій половині І тисячоліття н.е. слов’яни, відомі як анти, вийшли на історичну арену. Великим племінним об’єднанням вони протистояли Візантії. Саме до цього періоду належить ряд металевих виробів – рельєфів, що при всій умовності тлумачення добре передають зображення чоловіків з довгими вусами, у вишитих сорочках та вузьких штанях. Ці вироби походять з відомого Мартенівського скарбу (Черкаської обл.) і нині зберігаються в Національному музеї України.

Культура антів стала своєрідним вступом до української праісторії та культури. З цим періодом пов’язані перші спроби становлення державності. У ІІІ – ІV ст., як засвідчують писемні джерела, існувала Антська держава. Арабські джерела називали її Ортанією, Ротанією, грецько-римські історики згадували її мешканців - антів. Анти жили між Дністром і Дніпром, територія ця доходила до Азовського узбережжя. Про суспільний та політичний устрій Антської держави розповів Прокопій Кесарійський – відомий історик (490 – 562 р.р.). Усі справи вирішували анти за допомогою народного віча, а на час війни обирали вождя. Серед керівників антського об’єднання (у складі його були поляни, древляни, сіверяни, уличі, тиверці та ін.) найбільш відомим був Бож. Кероване ним військо вистояло у війні з готами (358 р.). Для стародавніх істориків анти були автохтонами і стародавнім народом. Вони заклали підвалини давньоруської культури дохристиянської доби. Особливістю духовної культури цього періоду є, передусім, обожнювання природи. Із повідомлень Прокопія Кесарійського відомо, що анти найбільше шанували бога блискавки і грому (у ньому вгадується давньоруський бог Перун). А також поклонялися лісовикам, рікам, русалкам, озерам, горам, вогню, сонцю, дещо менше – місяцю. Вірили в різних духів. Однією з найдавніших форм релігії був культ предків роду. Із землеробським культом пов’язаний образ Дажбога, який уособлював сонце і вогонь. Бог Велес виступав охоронцем стад. У 907 р., укладаючи договір з греками, руський князь Олег з дружиною клялися зброєю і Перуном, богом війни, і Волосом – богом охоронцем худоби. Під час підписання договору в 945 р. князь Ігор, прийшовши на пагорб, де стояв Перун, клявся на зброї, золоті за християнську Русь, а тих, хто вже був християнином, водили присягати до церкви св. Іллі на Подолі.

Відомо, що князь Володимир влаштував у Києві поблизу свого палацу, біля Десятинної церкви, своєрідний пантеон, де стояли статуї Перуна, Сімаргла, Стрибога, Хорса та ін. У пантеоні (святилище всім богам), очевидно, перше місце займав Перун – бог блискавки і грому. Дуже важливим вважався Дажбог – бог вогню. Одночасно він був опікуном земного життя і людського роду. Був ще Сварог – бог вітрів і бурі. Основу слов’янської релігії становив культ природи, тісно поєднаний із сонцем. Головні обряди були пов’язані з поворотом сонця: колядування та щедрування - із зимовим поворотом сонця на літо, веснянки – з весняним рівноденням, купальське свято – з осіннім рівноденням. Все це утворило своєрідний сонячний календар.

У релігійних уявленнях слов’ян найважливішими були дві течії - обожнювання природи в різних формах і культ роду, що заповнював усе життя людини. На кожному кроці відчувалася присутність дідів, зокрема, під час народження, весілля, похорон. В уяві язичників світ був заселений богами, грізними і добрими, доброзичливими і не дуже. На них треба було зважати, приносити жертви, щоб задобрити їх, або вжити заходів до знешкодження їх впливу. Чудово описав давні звичаї у «Тінях забутих предків» Михайло Коцюбинський: «На святий вечір Іван був завжди у дивнім настрої, наче переповнений чимось таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу служив. Клав Палагні (дружині) живий вогонь для вечері, стелив сіно на стіл і під столом і з повною вірою рикав при тім як корова, блеяв вівцею та іржав конем, щоб велася худоба. Обкурював ладаном хату і комори, щоб одігнати звіра та відьом, а коли червона од метушні Палагна повідомляла нарешті, що готові усі 12 страв, він, перше ніж сісти за стіл, ніс тайну вечерю худобі… Але це було не все. Ще годилося закликати на вечерю усі ворожі сили, перед якими берігся ціле життя».

Невід’ємною частиною тогочасної культури була усна народна творчість. До найстарішого типу її належать замовляння або заговори – шептання, легенди, казки, обрядова пісенна поезія народно-календарного циклу. Вона пов’язана з основними сезонними моментами землеробської діяльності. Кожна сезонна робота починалася і закінчувалася виконанням хорових і музичних обрядів, які мали характер драматичної гри і були пов’язані з певними магічними персонажами Коляди, Морони (зима), Ярила, Купала (весна – літо). Багато з них поєдналося згодом із християнськими святами, наприклад, Купала – одне з найпоетичніших свят - із святом Івана Хрестителя.

Серед ремесел у антів найбільш розвиненими були гончарство, різьба по дереву, художня обробка кістки, ювелірна справа. Збережені вироби засвідчують високу майстерність та складні технологічні прийоми, які використовували майстри у виробництві прикрас, це - техніки скані, зерні та ін. Пам’ятки мистецтва декоровані рослинами, геометризованими та зооморфними мотивами.

Літописні джерела подають відомості про існування скульптурних зображень і, зокрема, про систематичне винищення християнством давньослов’янської скульптури, як зразків язичницької віри. Антропоморфна скульптура була атрибутами святилищ. Статуї виготовляли, в основному, з дерева та каменю різних порід.

Упродовж шести віків, починаючи з IV ст., українські степи зазнавали впливу народів Азії. Сліди їх культури тривалий час, аж до поч. ХХ ст., зберігав український степ. Це відомі кам’яні баби – цінні зразки стародавньої культури і мистецтва. Українське населення фактично адаптувало пам’ятки чужого йому епосу, які оспівало в народних думах та історичних піснях. У 1594 р. Е. Лясота, посол німецького імператора у Запоріжжі, проїжджаючи степом на невеликому відтинку дороги, нарахував понад двадцять «баб», які стояли на могилах. Українські вчені вважають, що у степовій зоні України знаходилось понад 30 тисяч кам’яних баб.

Україна була ареалом найдавніших поховань – могил-курганів. Кургани України цього періоду – сучасники єгипетських пірамід і, як вважають дослідники, типологічно з ними споріднені. В історії світового мистецтва неперевершеними залишаються твори скіфських майстрів (своєрідна манера, відома під назвою «звіриний стиль»). Не випадково Україну в середньовічній Європі тривалий час називали Скіфією.

Отже, прадавня культура України має глибоке коріння. Виявивши здатність сприймати культурні впливи, проукраїнська культура трансформувала їх, пристосовувала до свого життя і надавала їм власне оригінальне звучання.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть найдавніші пам’ятки доби палеоліту на території України.

2. Які археологічні знахідки належать Мізинській культурі?

3. Назвіть особливості трипільського мистецтва?

4. Що характеризує культуру кіммерійців?

5. Як вплинула скіфська доба на культуру українців?

6. Яка роль античної культури в розвитку культури України?

Дата добавления: 2014-11-29