Образотворче мистецтво

Монументально-декоративний живопис, характерний для візантійських художніх шкіл, тісно пов'язаний з культовою архітектурою. У Київській Русі візантійський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів – фресок і мозаїк. У Києві мозаїками були оздоблені інтер’єри князівських палаців часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Технологія виготовлення різнокольорової смальти (особливо золотої) виявилася дуже складною і дорогою, а саме мистецтво мозаїки вимагало великого уміння.

Основним видом монументального мистецтва став фресковий живопис. Він значно дешевший, але справляв надзвичайний художній ефект. Фрески чудово поєднувалися із фактурою кам’яних стін і мали надзвичайно багатий колорит. Техніка фрески запозичувалася у візантійських майстрів, але давньоруські художники довершили її новими елементами і стилістичними зображеннями. Так, новим у мистецькій діяльності давньоруських майстрів з’явилося поєднання мозаїчних і фрескових зображень, чого не практикували у Візантії. У ХІІ ст. мистецтво мозаїки поступається мистецтву фрески.

Перші мозаїчні зображення та настінні фрескові розписи були виконані у Десятинній церкві міста Києва, але вони не збереглися.

До найвизначніших пам’яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва належать мозаїки і фрески Софійського собору у Києві. Головним змістом художнього оздоблення інтер’єру цього храму є утвердження християнства. А храмові настінні розписи стали «Біблією для неписьменних», яку потрібно було читати у певному порядку. На фрескових панно три цикли зображень: євангельські, біблійні та житійні. Мозаїчні оздоблення прикрашають головний вівтар і купол собору. Це – поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержателя) з піднятою десницею, в апсиді центрального вівтаря зображена велична постать Богоматері-заступниці Марії-Оранти. У народі Богоматір Софії Київської вважали заступницею Києва і Русі, називаючи її «Нерушимою стіною», заступницею і покровителькою. Марія-Оранта у народній свідомості злилася з язичницьким образом «Великої Богині», що уособлювала силу землі.

Разом з будівництвом храмів розвивався й іконопис – вид культового станкового живопису. Ікона як художній елемент, займала головне місце в інтер’єрі культової споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 р. у місті Нікеї. У храмах ікони розташовувалися над перед вівтарною перегородкою, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії та Болгарії, а в кінці ХІ ст. з’явилися власні.

Становлення давньоруського іконопису припадає на ІІ пол. ХІ – поч. ХІІ ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців – Григорія та Аліпія. Відомою на той час була Печерська іконописна майстерня, де писав іконописець Аліпій, який пройшов школу візантійських майстрів.

У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» - Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва поширилися в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

В оздоблені давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Східна християнська церква, переслідуючи язичницькі вірування, заборонила об’ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використовувався мармур та рожевий шифер. Значна кількість рельєфних орнаментальних прикрас збереглася у храмах Києва. Це – різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу, що прикрашають парапети хорів собору Софії Київської, шиферні плити за тематичними рельєфами Михайлівського Золотоверхого та Києво-Печерського монастирів.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (Х – ХІ ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Виготовлений з білого мармуру, він вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою.

Оригінальним видом мистецтва у княжу добу було мистецтво книжкової мініатюри. Рукописна книга особливо цінилася, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалася. Книги переплітали у міцні оправи з металевими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Пам’ятками давньоруських рукописів є «Остромирове євангеліє» (1056 – 1057 рр.), «Ізборник Святослава» (1073 р.), «Бучацьке євангеліє», «Юр’єве євангеліє», «Добрилове євангеліє» (ХІІ ст.).

Видатним явищем у давньоруському мистецтві, цінним джерелом історії Київської русі є мініатюри Радзивилівського літопису (ХV ст.). Книга містить 618 кольорових графічних мініатюр, що ілюструють життя княжої доби. Мініатюри дають цінні відомості про архітектуру Київської Русі, одяг та зброю, речі домашнього вжитку й інші важливі історичні події. Орнаментика більшості давньоруських рукописів була пов’язана з ювелірною справою та декоративно-ужитковим мистецтвом.

Розвиток ремісничого виробництва стимулював розквіт декоративно-ужиткового мистецтва, у якому проявилися риси давньоруської естетики та багатовікових художніх традицій східних слов’ян. Поширеними на Русі були такі види прикладного мистецтва, як скань, чернь, зернь, позолота, перегород, часта емаль та художнє литво. Скань – це мистецтво використання найтоншого дроту, що напаювався на металеву основу. Скань широко використовувалась у жіночих прикрасах та окладах книг. Чернь – чорна паста для протравлювання срібних виробів, що робила темне тло, на якому світилися срібні фігури. Її наносили на браслети, зап’ястя, колти, персні, хрести, зброю тощо. Зернь – дрібні кульки, що впаювалися в персні та інші прикраси. Високого рівня досягали давньоруські майстри у техніці емалі. На золотих пластинках витискувалися контури малюнка, напаювалися золоті тонкі перегородки, а проміжки засипали порошком, що плавився у печі і заливав площини різнокольоровими емалями. Поширеними мотивами було коло – символ сонця, хвилясті лінії, які символізували воду, фантастичні звірі й птахи, «дерево життя», рослинний орнамент. Кращими виробами прикладного мистецтва є пластинчасті браслети – наручі з срібла, діадеми, барми, колти, гривни, рясни. Найвідомішими шедеврами ювелірного давньоруського мистецтва є дві діадеми з князівського парадного вбрання, що датуються ХІІ і ХІІІ ст.

У давньоруській державі було також поширеним кування та карбування золота, срібла і міді. Чудовим зразком цього мистецтва є також ворота Суздальського собору (ХІІІ ст.), де поряд з біблійними сценаріями зображено язичницьких істот, що стережуть вхід.

Давньоруські майстри художнього литва відливали безліч різних речей – від невеличких прикрас до великих церковних дзвонів. Міжнародне визнання здобули вироби майстрів із різьби по дереву та кістці, майолікова кераміка, а також виробництво скла. Пам’ятками різних художніх ремесел є бронзові панікадила, дзвони, смальта, скляне намисто, кубки, чари, браслети, різьблені шкатулки, образки, руків’я ножів та зброї, дзеркала, ложки, шахові та шашкові фігури, та ін.

Важливе місце у господарському житті Київської Русі посідали ремесла. Провідною галуззю була чорна металургія, яка розвивалася за межами міста. Залізо видобувалось із болотяних руд. Давніми центрами залізоробного ремесла вирізнилися м. Городськ на Тетереві (Коростишівський район, Житомирська обл.) та м. Вишгород (Київська обл.). Центрами обробки чорного металу - міста Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич, Вишгород. Давньоруські ковалі знали такі техніки обробки заліза, як кування, зварка, цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, полірування, вони володіли усіма видами обробки кольорових металів. Довершеними формами і художнім оздобленням відомі давньоруські мечі.

Розвивалися також гончарство, що процвітало у таких містах, як Білгород і Вишгород.

Високого рівня досягла обробка дерева, каменю, виготовлення цегли та вапна. Деревообробний промисел особливо поширився у будівельній справі. Кам’яне будівництво сприяло появі цегельників, каменярів, вапнярів.

Існували і такі ремесла, як кравецьке, обробка шкіри, виготовлення взуття, прядіння, ткацтво та інші.

Отже, давньоруське мистецтво постає однією з найяскравіших сторінок історії художньої культури доби Середньовіччя. Київська Русь відігравала значну роль у світовій історії, а мистецтво її за три століття досягло художніх вершин. Великий вплив на мистецтво Київської Русі мали культури інших народів, особливо Візантії. Разом з тим у скарбницю світової культури багато нового і цінного внесли давньоруські митці. Загалом культурний розвиток Київської Русі ІХ-ХІІІ ст. знаходився на високому європейському рівні. На жаль, монголо-татарська навала перервала цей яскравий період вітчизняної історії. Але культура Київської Русі в усіх своїх формах і жанрах показала яскраву самобутність і заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього Середньовіччя.

Питання для самоконтролю:

1. Які витоки має культура Київської Русі?

2. Культура яких розвинутих середньовічних держав мала значний вплив на давньоруську культуру?

3. Як сприйняли русичі процес християнізації?

4. Який вплив справило християнство на процес розвитку культури Київської Русі?

5. Як називалася система давньоруського письма?

6. Хто започаткував шкільну освіту в Київській Русі?

7. Назвіть відомі давньоруські літописи.

8. Які ви знаєте провідні твори оригінальної літератури Київської Русі?

9. Які види літератури були поширені у Київській Русі?

10. Які види образотворчого мистецтва використовувалися для оздоблення храмів у Київській Русі?

11. Які види архітектури були поширеними у Київській Русі?

Дата добавления: 2014-11-29