Основні риси українського світоглядного менталітету

Поняття ментальність чи менталітет походить від латинського слова «mens» – розум, мислення. Але ж сьогодні, воно включає значно ширший спектр проявів свідомості, аніж європейське «ratio» – розум, у вигляді образу мислення та душевного стану. Так, ментальність чи менталітет це - відносно цілісна сукупність думки, вірувань, навичок духу, що відтворює картину світу та скріпляється єдністю культурних традицій будь - якого співтовариства.

Світоглядна ментальність українців є специфічним, неповторним проявом в багатогранній палітрі світового різноманіття людства. Її становлення відбувається в культурі Київської Русі. Але ще до формування цієї спільноти були закладені ідейно-світоглядні особливості українського світосприйняття у так званому проукраїнському етносі.

Автохтонні народи, зберегли свою етнічну окремість, хоча і мали великий вплив некорінних народів. Антики, кіммерійці, скіфи, іранські племена сарматів, вплинули на гнучкість, синтетичність українського менталітету.

У цей час людина ще не мислила про світ, вона була вільною від розумового визначення речей, ще ставила питання стосовно достовірності предмета пізнання.

Українські міфи, віддзеркалюючи глибинні витоки української свідомості, мають багато спільного з міфами інших народів, але ж мають і специфічні риси:

синкретизм – єдність, цілісність всіх форм людського світосприйняття. Розумове, абстрактне, чуттєве, вольове без переваги одного над одним.

близькість до природних форм, оптимістичний, життєствердний характер (культ природи, віра в її творчі сили, людину як гармонійну частину природи, дуже поважне ставлення до природи);

символічність - все, що оточувало, мало свої символи, знаки глибинного сенсу, суттєвого світу (символ – видимий знак невидимого: яйце, писанки - життя, коло – захист, вогонь – вищий світ).

сакральність - уявлення про світ, людину, притаманні давньослов’янській міфології, знаходять своє відбиття у релі­гійних віруваннях того часу, де сакральному відводиться місце «вгорі» природного космосу, де припускається відносна єдність духовного і тілесного начал. Ці уявлен­ня накладають свій відбиток на характер українського етносу.

Найзагальніші уявлення про добро і зло, про первоначало світу, про людину наявні в міфологічній свідомості українця. І тому українська філософія, на відміну від європейської (античної), починається не з питань про природу, а з питань про людину та, перш за все, її етичні запити.

Міфологічна свідомість не знала розподілу світу на природний і поза, надприродний. Для неї існував єдиний, природний космос, що протиставлявся як світ порядку — хаосу, світові безпорядку. Таке зіставлення відповідало опозиції «свій світ — чужий світ», «світ культури, освоєний світ — світ ворожої і неосвоєної природи».

Протилежності «порядок — хаос», «своє — чуже» ос­мислюються у відповідній символіці: «світ — темрява», «верх — низ», «праворуч — ліворуч», «схід — захід». Антиномії цієї опозиції — нерівнозначні у ціннісному відношенні. В давньо­українській свідомості переважає виокремлення «світу», «верху», «праворуч», «сходу», як переважних з ціннісного боку, що протистоять символам «темряви», «низу», «лівостороннього», «заходу».

Відсутність чіткої антитези «дух — тіло» позначи­лась і на розумінні слов’янами акту творіння, яке не мислилось як перетворення «ніщо» на «щось», а розумілось у вигляді акту впорядкування, під час якого людині відводилася роль активного співучасника світових подій.

Ці погляди можна зустріти в «Велесовій книзі» 5-9 століття, яку називають Українськими Ведами.

Світогляд, наданий у «Велесовій книзі» показує, що український народ вірить у свої власні сили і здібності. «А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку, моря». Труд розглядається як повеління, бо «Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові...» Виявляється висока повага до життя людини: «Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви». «Велесова книга» свідчить, що український народ пройнятий любов’ю до життя, власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові.

Істотне значення для становлення української ментальності мало запровадження на Русі християнства. Завдя­ки цьому, Київська Русь одержує можливість прилучити­ся до досягнень світової культури. Інтенсивні контакти із Візантією, Болгарією дають змогу використовувати джерелом розвитку здобутки античної й візантійської культур.

Але роль християнства не обмежується функцією простого ретранслятора у вітчизняний простір здобутків світової культури.

Адже різниця потенціалів вітчиз­няного менталітету, що здійснював перші кроки на шляху свого становлен­ня, та іноземного, засвоюваного, який спирався на майже тисячолітній досвід християнської культури, допомогла забезпечити творчий здобуток лише за наявності києво-руської духовності. У створенні таких стимулів велика роль належить християнству, що виступає у функції своєрідного каталізатора процесу, який супроводжував засвоєння світових ідейних надбань у культурі Київської Русі.

Адже християнство є релігією Писання, з властивим йому шанобливим ставленням до Слова. Не лише священні тексти, а й світ загалом сприймався як книга, що містить заповідану Богом істину, котру людина має збаг­нути. У такому розумінні культура, що розвивається під впливом християнства, неминуче набирає «книжного» характеру, спонукає до осягнення сенсу «прихованого» в Слові, стимулює до роздумів над словом, пошуку ме­тафізичного, символічного значення його. А це, власне, й стимулює напружену інтелектуальну діяльність, спрямо­вану на осягнення глибинних ідей, закла­дених у текстах, що разом із християнством приходять на Русь. Разом з цим, засвоєння даних ідей відбувалось на ґрунті своєї, рідної, вітчизняної культури, що спиралась на давні традиційні світоглядні уявлення східних слов’ян. У результаті взає­модії двох чинників — світової інтелектуальної традиції, заснованої на ідеях давньогрецьких мислителів, істотно переосмислених візантійською християнською філософією, і разом з тим вітчизняної культури, яка зберігала суттєве відбиття міфологічних уявлень східних слов’ян, — складається специфічний тип української ментальності, що містить в собі синтетичні форми глибинної духовності людства.

У межах києво-руської культури склався притаман­ний українській духовній традиції тип мислення, не схильний до абстрактного, відірваного від життя, філософського теоретизування.

Недостатній розви­ток абстрактно-теоретичного, замкненого на собі умозріння — досить типова риса ук­раїнської ментальності. Через це в історії української культури логіко-технічна філософська освіченість, вишу­кана «гносеологічність», категоріальна системотворчість не пускають глибокого коріння. Тут виробляється своєрід­нийтип світорозуміння, в якому суб’єктивне відіграє визначальну роль. Саме тому в українській культурі формується домінуюча тенденція екзистенціально-антропологічного світорозуміння - розуміння та сприймання світу через глибинне проживання істини життєвим досвідом людини. А.К.Бичко слушно підкреслює специфічне в українця «екзистенційно-межове» світовідчуття - гостро емоційне переживання сьогоденності життя, життєлюбність, поетичність, лірично-пісенне сприйняття природного та соціального оточення, пріоритет «серця» над «головою»[14] Саме тому ірраціоналістичні аспекти свідомості знаходять в українському менталітеті свої найкращі душевні прояви у вигляді кордоцентризму, як провідної ролі духовно-душевного начала в свідомості українців.

Підводячи підсумок, визначимо головні риси українського світоглядного менталітету, що сформував свою специфічність завдяки певних соціально-історичних умов:

· ментальна гнучкість – здібність сприймати кращі здобутки інших культур, зберігаючи фундаментальні риси своєї специфічності та неповторності. Похідна від гнучкості – здібність до плюралізму думок та поглядів, толерантність у спілкуванні;

· антеїзм (від імені давньогрецького Анея, котрий черпав свою життєву силу з постійного зв’язку з матір’ю-землею,термін А.К. Бичко) – емоційно-шанобливе ставлення до землі, до природи в цілому, до природного життя, любов до життя та всього живого. Похідне – здібність до хазяйнування, трудолюбство, виваженість;

· моральність – сприйняття світу крізь призму етичної оцінки, морального розуміння добра та зла, через пріоритет духовного в побудові взаємостосунків між людьми та відносно всіх форм Всесвіту. Похідне – коеволюційна спрямованість у взаєминах людина-Всесвіт, людина-природа, виникнення саме в надрах української свідомості ідеї космізму;

· індивідуалізм, душевна інтимність як екзистенційно-антропологічна домінанта свідомості, проживання людиною всіх граней осягнення істини через життєвий досвід духовного становлення;

· синтетичність – вміння акумулювати світовий досвід та виводити його на новий якісний рівень неповторної культури;

· кордоцентризм – домінування ірраціоналістичних (серця над розумом) аспектів свідомості через емоційно-сердечний осередок духовного життя людини.

Як бачимо, специфічність української ментальності містить найцінніші риси людської свідомості, що виступаючи альтернативою прагматично-кон’юктурному типу європейської менталітету раціоналістично спрямованої культури, дає оптимістичні надії не тільки на відродження національної самосвідомості, а й еволюційного розвитку загальнолюдської духовності.

Питання для самоконтролю:

1. Які погляди на етногенезу українців ви знаєте?

2. Що таке автохтонний народ?

3. В чому полягає сутність індоєвропейської теорії української етногенези?

4. Які стародавні культури вплинули на формування української етногенези?

5. Хто такі арії?

6. Коли і як сформувалась стародавня слов’янська культура на українських землях? Кого можна вважати слов’янськими предками?

7. Що таке етнонім та топонім?

8. Поясніть генезис та значення етноніму «Русь» та топоніму «Україна»

9. Назвіть основні історико-етнографічні зони України та надайте коротку характеристику їх культурної специфіки.

10. Надайте структуру сучасного українського етносу, його розмежування в світі.

11. Назвіть основні світоглядні та соціально-історичні чинники формування української ментальності.

12. В чому ментальна специфічність та неповторність українців?

13.Які риси світоглядного менталітету українців вважаєте провідними?

14.Визначіть еволюційне значення розвитку українського етносу.

Рекомендована література:

1. Воропай О. Звичаї українського народу. — К.: Оберіг, 1993.- 590 с.

2. Грінченко Г. В. Хрестоматія по історії світової культури. — М.: Юрайт, 1998.—669 с.

3. Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. — К.: Либідь, 1991.—398 с.

4. Грушевський M. С. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.,1991.

5. Історія української літератури ХХ ст. — У двох книгах. /за ред. В. Г. Дончика.— К.: Либідь, 1994.

6. Історія української культури /За загал. ред. I. Крип’якевича. — К.:Либідь, 1994.— 656 с.

7. Ковальчук О. В. Українське народознавство. — К.: Освіта, 1992.

8. Культура і побут населення України. - К.,1933. Розд.І.

9. Культура українського народу. - К.,1994. С.22-59.

10. Макарчук С. A. Український етнос /Виникнення та історичний розвиток/. -К., 1992.

11. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993. Розд. ІІІ.

Дата добавления: 2014-11-29