Місце філософії у духовному житті Середньовіччя

Вихідні ідеї середньовічної патристики.

Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює хри­стиян цілою низкою вихідних догм. Але ці догми потребували пев­них пояснень і тлумачень.

Перші введення християнської догматики в контекст життя здійснювали апостоли (перші учні Христа), але розгалужено та деталізовано здійснили це історичне завдання, водночас осмислюючи реалії життя під кутом огляду положень Святого Письма, представники християнської патристики – так звані Отці Церкви (лат. «раіег» – батько).

На ранньому етапі свого розвитку патристика набула харак­теру апологетики (II-IV ст.). Перші християнські мислителі звер­талися до римських імператорів або широкого загалу із послан­нями на захист християн (давньогрецькою мовою «апологія» – захист).

Від самого початку рання патристика (апологетика) поділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості:

- позитивний;

- негативний.

П'ять Аргументів Юстина щодо переваг християнства над язичницькою мудрістю:

► аргумент єдності (оскільки Бог єдиний, не треба шукати все нові й нові початки буття),

► аргумент універсальності (християнство відкрите й доступне всім, незалежно від статі, віку, походження),

► аргумент простоти (у християнстві йдеться про те, що зрозуміле для усіх і не потребує спеціальної освіти),

► аргумент авторитету (філософію вигадали люди, а істини християнства дані Богом через об'явлення),

► аргумент давнини (Юстин посилався на твердження Аристобула Олександрійського про те, що греки запозичили філософію у Мойсея).

Негативне ставлення до античної філософії – другий напрям апологетики, котрий наполягав на рішучому відкиданні античної мудрості як такої, що, порівняно з божественним об'явленням, постає як безумство.

Отже, як бачимо, в основі розмежування патристики на два напрями лежало питання про співвідношення віри та знання у людському світоорієнтуванні, яке майже ніколи не зникало з духовного обрію Середньовіччя.

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав пред­ставник західної патристики – Аврелій Авґустин – Авґустин Блаженний, єпископ Гіппонійський (північ Африки) (354—430).

Розуміння Августином Бога як основи світу:

- Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства,

- Бог творить світ із нічого, бо його могутність необмежена,

- можливості Бога у творенні невичерпні,

- світ перебуває у повній залежності від Бога, але Бог від світу не залежить,

- Бог є сукупність усіх можливих досконалостей, Бог є вічним та завершеним Буттям.

Між філософією та релігією утворилась проміжна сфера – сфера теології.

Теологія (богослов'я) – ідейна частина релігії, що покликана узгоджувати між собою усі основні релігійні догмати.

Дата добавления: 2014-11-29