Гуманістичний антропологізм, неоплатонізм, натурфілософія

У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського Відродження простежується тенденція переходу від ідей раннього гуманізму (XVI ст.) до ідей натурфілософії (кінець XVI ст. – початок XVII ст.). Якщо ж розглядати цю тенденцію докладніше, то можна виділити в її розвитку три періоди.

Періодизація періоду Ренесансу:

• гуманістичний (антропоцентричний) період: XIV cт. – середина XV ст.

• платонічний (онтологічний та пантеїстичний) період: середина XV – перша

третина XVI ст.

• натурфілософський період: кінець XVI – початок XVII ст.

• У формування антропоцентризму зробив свій внесок видатний поет і мислитель Італії

У формування антропоцентризму зробив свій внесок видатний поет і мислитель Італії Данте Аліг ’єрі. Міркування Данте спрямовані на обґрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч поет і визнає подвійну природу людини тілесну і духовну – він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.

Цю лінію піднесення гідності людини в її земних, природних вимірах продовжували й розвивали:

Калюччо Салютті	Поджо Братчоліні	Лоренсо Валло	Джаноццо Манетті
1)За допомогою розуму людина завершує процес божетворіння; 2) Призначення людини - впізнавати і діяти.	1)Що притаманно в природі, те можна засуджувати; 2) У земному житті людина керується корисністю і бажанням досягти насолоди.	1) Високе піднесення знання повинно бути водночас корисним; 2) Реальне буття належить лише окремим реальним речам.	1)Гідність людини – вона є вище творіння Бога; 2) Людське тіло наділене гармонією й красою; 3) Вище від нього стоїть злагодженість і гармонія розуму.

Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер.

Гуманістична антропологія була спрямована на:

— обґрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей;

— піднесення гідності людини;

— порівняння людини у чомусь до Бога.

З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.

Названі мотиви звучали також у творах представників ренесансного платонізму. Тільки тут вони знаходили повніше і стрункіше філософське обґрунтування. Треба також відзначити, що канонізованому Середньовіччям Арістотелеві мислителі Відродження протиставляли Платона – у працях й інтерпретаціях неоплатоніків. Отже, більше прийнятний для епохи був платонізм.

Одним із перших платоніків Відродження був кардинал М.Кузанський (1401-1464).

М.Кузанський вважав Бога єдиним початком сущого, але розрізняв Бога в його виявленнях і сутності, яка є невимовна. Виявлення цієї сутності можуть бути лише символічними:

1) через протилежності абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму;

2) через сутність причетності всіх речей до єдиного.

Як сутність, Бог постає можливістю усього, але у згорнутому вигляді. Світ, відповідно, є розгорнута сутність Бога. М.Кузанський розглядає природу, як божественну книгу, що розкриває Бога людині. Можна читати цю книгу й здобувати знання лише про божественне виявлення, але сутність Бога можна осягнути лише через віру. Оскільки сутність Бога невичерпна, то й творіння світу відбувається вічно. Звідси випливає, що Земля не може бути центром світобудови. Але людина водночас являє собою фокус природи, бо в людині всі природні можливості зведені до максимального ступеня.

Людський розум складається з:

1) відчуття,

2) уяви,

3) міркувань,

4) мислення.

Ще більше в добу Відродження було уславлено ім'я Марсіліо Фічіно (1433-1499).

	Погляди Марсіліо Фічіно
Світ є ієрархією форм буття			Бог як буття пронизує усю світову ієрархію, вбирає її у себе
У центрі світової динаміки перебуває душа, вона є внутрішнім зв'язком світу			Душа постає в єдності множинного єдиного і множеного
Життя пронизує увесь Всесвіт, влаштовує його гармонію			Все у Всесвіті відчуває взаємний потяг
	Любов - найбільша сила світу

Уславленим учнем Фічіно був флорентійський граф Піко Делла Мірандола. Піко погоджується з Фічіно в тому, що людська сутність – це свобода. Як її застосовує людина, залежить від вибору: або до досконалості, угору, або до руйнування, донизу. Новий момент полягав у тому, що на думку філософа, людині досконалість не надана, але вона може її досягти. Тобто людина є сутністю, що перебуває у становленні, людина стає тим, що вона творить із себе самої.

Платоніки додали до гуманістичних поглядів добре осмислену вписаність людини у світове ціле, за акцентували просякнутість усієї світобудови єдиним зв'язком і в цьому аспекті наблизились до позиції панпсихізму (все одухотворене) і навіть гілозоїзму (вся матерія жива).

Нарешті, ще один напрям ренесансної філософії – натурфілософія, тобто філософствування, спрямоване на розуміння сутності природи і Всесвіту. Цей напрям, як уже відзначено, був для Відродження закономірним: якщо цінність природи стає визнаною, тоді вона стає об'єктом пізнання та осмислення. Одним із перших натурфілософів Відродження був відомий універсальний митець Леонардо да Вінчі (1452-1519).

Філософські міркування Леонардо да Вінчі:

1) світ є витвором Бога, як великого майстра і винахідника;

2) завдання людини полягає у пізнанні природи;

3) основа пізнання - досвід, а початок - відчуття, серед яких першим є зір;

4) на базі досвіду розгортаються міркування, які можна перевірити експериментами;

5) найбільшу достовірність знанню надає математичне обчислення.

Філософія Миколи Коперника (1473-1543) – шукає істину в міру досяжності її людським розумом. Світ природи є першим об'єктом пізнання, тому слід займатися не схоластичними сперечаннями, а пізнанням світу.

Геліоцентрична картина світу за М.Коперником:

По-перше, у центрі Сонячної системи знаходиться не Земля, як вважали з часів античності, а Сонце. Земля -це одна із планет Сонячної системи, які обертаються навколо Сонця.

По-друге, Земля має форму кулі та обертається навколо власної осі.

Коперник розгромив штучну систему, засновану на геоцентричних уявленнях і створив геліоцентричну. Земля розглядалася як одне з небесних тіл, закони руху виявлялися єдиними для Землі та інших планет. Земля не протистоїть планетам і зіркам, а утворює з ними єдиний Всесвіт. Бог – творець і співтворець «світового механізму», що не втручається в дальше функціонування.

На зламі ХV-ХVІ ст. процеси, характерні для Відродження, поширюються майже по всій Європі. Центр активності гуманістичного руху пересунувся на північ Європи.

Отже, ідеї Відродження концентрувалися навколо проблеми співвідношення людини і світу, тобто навколо проблеми співвідношення макрокосмосу і мікрокосмосу. Але в цьому співвідношенні в добу Відродження на перший план вийшла людина в сукупності всіх її якостей, в її земних вимірах. Водночас людину було органічно вписано у світоустрій, і вона поставала значною мірою, внутрішньою сутністю, концентрацією буття. У наслідок того світогляд набував пантеїстичних і панпсихічних рис. У спеціально продуманому й осмисленому сприйнятті світу в добу Відродження домінували антропоцентризм, пантеїзм, панпсихізм та гілозоїзм. Тобто світ сприймали й розуміли в його зосередженні на живих, активних діях людини, у його одухотворенні, динамізмі та внутрішній єдності.

Дата добавления: 2014-11-29