Скептицизм П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі

Теорія пізнання. Т.Г. Гоббса та Дж. Локка.

ТОМАС ГОББС (1588-1679):

1) Вбачав у знанні силу. Теоретичні знання повинні стати знаряддям для розвитку практики, але вони повинні базуватися на досвіді. Тому будь-яке знання починається із відчуття і ніколи не виходить за межі доступних чуттю реалій.

2) Поєднував індукцію і дедукцію, бо вважав, що спочатку треба йти шляхом пізнання простіших, елементарних якостей речей (дедукція), а потім поєднувати їх, синтезувати (індукція). Пізнання через аналіз виявляє головні акциденції (властивості ре­чей): *протяжність, *місце, *рух, *якість.

3) Був номіналістом, вважав, що у світі існують тільки конкретні речі, не існує вроджених ідей, а «знаки» (слова) є універсаліями (термінами) для позначення подібності різних речей. На­приклад, таке поняття, як «матерія» лише тільки знак уявлення про колір, тепло, звук. Універсалії дають нам можливість у процесі ана­лізу підводити елементарне під визначення загального.

4) Особливу увагу Т.Гоббс приділяє дослідженню людини. На про­тивагу Аристотелеві, для якого людина є суспільною істотою, Т.Гоббс стверджує, що людина за своєю природою егоїстична. Заради своєї вигоди люди можуть заперечувати навіть геомет­ричні теореми. Усі люди хочуть собі добра, тому прагнуть до самозбереження та уникання зла. Оскільки воля кожної людини детермінована досягненням якоїсь мети, то свободи волі немає, є лише свобода як відсутність перешкод для досягнення мети. Свобода досягається усуненням зовнішніх перешкод або погод­женням із зовнішніми чинниками. В цьому сенсі морально лише те, що стосується користі окремого індивіда. Врешті, егоїзм пород­жує хаос, людьми опановує страх, і вони укладають суспільну угоду для своєї ж користі. Ця суспільна угода передбачає ство­рення єдиного централізованого органу управління суспільними процесами, який і кладе край хаосу та ворожнечі.

5) Концепція суспільної угоди Т.Гоббса передбачала, що свою особисту свободу люди передають державі і, поступаючись свободою, вводять своє життя у впорядковане русло.

*Цей спільний людський витвір – державу – - Т.Гоббс вважав найскладнішим та найпотрібнішим для людей; він уподібнював державу біблійній істоті Левіафану та наполягав на тому, що в державі люди позбавляються розбрату і стають ніби єдиною істотою. Моральним тепер є те, що корисно державі. Функції держави полягають у тому, щоб дотримуватися «природних законів»:

– сприяти самозбереженню суспіль­ства;

– оберігати приватну власність;

– забезпечувати всім рівні права;

– сприяти збагаченню членів держави.

Проте кращою державою все ж повинна бути монархія тому, що вона на вершину державної влади зно­сить людину, єдину волю, а не абстрактний загал, що веде до розбрату.

Водночас Т.Гоббс вважав, що вихідна причина виникнення держа­ви – краще забезпечення природних прав конкретних людей – не повинна втрачатись ніколи. Тому він проголосив принцип прав громадян та прин­ цип "дозволено все, що не заборонено". Філософ також стверджував право громадян постати проти монарха в тому разі, якщо він перестане дбати про їх права та інтереси. В цілому для філософських міркувань Т.Гоббса характерна орієнтація на тілесне, а тому і світ, і людину, і дер­жаву він змальовує механістично; через це у пізнанні панує чуттєвість, а у державному правлінні – сила.

ДЖОН ЛОКК (1632-1704):

1) Вважав, що від народження мозок людини являє собою, "Tabula rasa" – чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути органом пізнання і мис­лення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попереднього знання готовим. Також цим Локк хотів засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями.

2) Вважав, що існує два джерела знань:

3) Критикував раціоналізм, спираючись на здоровий глузд людини, апелював до чуттєвого досвіду і доходив висновку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання виявляють різні за своїм характером якості речей:

«первинні» – протяжність, фігура, об'єм, рух і спокій;

Дата добавления: 2014-11-29